Я йду довгим коридором, слідуючи за мініатюрною постаттю, яка майже на дві голови нижча за мене.
Через це ця людина рухається значно повільніше, ніж я. А це означає, що мені доводиться бути обережним і йти не так жваво, як зазвичай.
Це не ідеальний варіант, але я не можу просто обігнати ту, за якою йду.
Адже дівчина, яка зараз крокує переді мною - це нинішня Повелителька Демонів.
Коли ми нарешті доходимо до кінця довгого коридору, перед нами з’являються єдині двері.
Там Повелителька Демонів зупиняється.
Чесно кажучи, я не хочу відчиняти ці двері. Однак у мене немає іншого вибору. Стараючись стримати зітхання, яке мимоволі піднімається з глибини моєї душі, я відчиняю їх.
Потім я відступаю вбік, щоб пропустити Повелительку Демонів, шанобливо схиливши голову.
Повелителька демонів, увійшовши, навіть не кинула на мене погляду, ніби й не очікувала іншого.
Як тільки Повелителька демонів переступила поріг, я встав за нею в шеренгу. Звісно, попередньо обережно зачинивши двері, щоб вони не видали жодного звуку.
Кімната, до якої ми увійшли, це щось на зразок зали засідань. У центрі стоїть круглий стіл, а почесне місце за ним зарезервоване для Повелительки Демонів.
За столом уже сидять десятеро інших чоловіків і жінок.
Половина з них встає, коли з’являється Повелителька Демонів.
Інша половина залишається сидіти.
Проблема в тому, що серед тих, хто залишився сидіти, є мій молодший брат. Мені знову доводиться стримувати зітхання, щоб воно не вирвалося з горла.
Я відсуваю крісло для Повелительки Демонів, щоб вона могла сісти. Знову навіть не поглянувши на мене, Повелителька Демонів недбало опускається на крісло, абсолютно не дотримуючись етикету.
Я помічаю кілька гримас у відповідь.
Впевнений, що Повелителька Демонів теж це помітила. Адже їй приносить велике задоволення викликати таку реакцію.
Особисто я вважаю це досить поганим тоном, але якби я теж дав цьому проявитися на обличчі, хтозна, що вона могла б мені потім сказати.
Найефективніший спосіб мати справу з Повелителькакою Демонів - це завжди зберігати незворушне обличчя.
"Ну що ж, давайте розпочнемо це засідання. Балто?"
"Так."
Я коротко відповідаю на наказ Повелительки Демонів.
Чесно кажучи, щойно вона дасть сигнал про початок засідання, роль Повелительки Демонів тут закінчується. Уся фактична робота з проведення засідання лягає на мене.
А точніше, її мені нав’язують.
"Що ж, тож першим пунктом порядку денного буде заслуховування ваших звітів. Почнемо з Першої армії, добре?"
Як завжди, ми розпочинаємо нараду зі звітів про діяльність військ, розгорнутих у різних місцях.
На мою підказку встає командувач Першої армії Агнер, який служив генералом уже кільком поколінням Повелителів Демонів. Хоча за людськими мірками командувач Агнер, ймовірно, виглядає молодим, навіть для довгоживучого демона він вважається старшим за званням. Його сила та компетентність настільки великі, що виникає питання, чому він сам ніколи не ставав Повелителем демонів.
"Перша армія завершила підготовку до наступу на фортецю Кусоріон - оплот Імперії Ренксант. Також успішно розгорнуто колони з постачанням. Ми готові виступати за вашою командою. Це все."
Як завжди, Командувач Агнер подає лаконічний звіт без зайвої інформації. Його стійкість і енергійність роблять його взірцем зразкового військового.
"Друга армія також готова. Однак, якщо надати нам трохи додаткового часу, наші таємні операції можуть принести плоди."
Наступною, хто встає й доповідає, є надзвичайно приваблива жінка. Командувачка Другої армії Санаторія. Як сукуб, вона надзвичайно чарівна й хитра, навіть як для демона.
"Таємні операції", про які вона згадує, ймовірно, мають на увазі саме щось таке.
"Скільки часу це ще займе?"
"Можливо, всього два-три дні."
"Ви можете діяти на власний розсуд, якщо це не заважатиме наступу."
"Щиро вам дякую."
З чарівною посмішкою, від якої серце може забитися частіше, Санаторія повертається на своє місце.
Однак командувач Третьої армії не робить жодного руху, щоб підвестися.
"Командувачу Когоу."
"Е-е… То, е-е, війна справді буде?"
Велетень Когоу намагається притиснутися до сидіння.
"Невже ми ніяк не можемо, е-е, цього уникнути?"
"Це неминуче. Якби був хоч якийсь спосіб уникнути цього, ми б це зробили."
"Що… Незалежно від обставин?"
Не встигнувши відповісти на наполегливі запитання Когоу, у кімнаті лунає інший голос.
"Незалежно від обставин. Але якщо ви справді хочете уникнути війни, Командуваче Когоу, є одна річ, яку ви могли б зробити."
Це Повелителька Демонів. На її обличчі - злісна усмішка, ніби вона придумала жорстокий жарт.
"Е-е-е, що саме?"
"Це просто. Ти та кожен член Третьої армії можете стати наріжним каменем для світу."
Когоу завмер від слів Повелительки Демонів.
"Що сталося? Я думала, ти хотів уникнути війни? Ну, тоді це підійде."
"М-мені шкода. Е-е, я більше не буду про це згадувати. Тож, е-е, будь ласка, пробачте мене."
Перш ніж Повелителька Демонів встигла відкрити рота, щоб ще більше поглузувати з Когоу, я швидко втрутився.
"Когоу, нехай це буде тобі уроком: у майбутньому не варто говорити зайвого. У тебе є що доповісти?"
"Е-е, усе йде добре."
"Добре. Наступний, будь ласка."
Повелителька Демонів виглядає трохи незадоволеною, але так буде краще.
Четвертий, п’ятий і шостий Командувачі без проблем подають свої звіти.
Потім настає черга Командувача Сьомої армії. Однак Командувач, мій молодший брат Бло, навіть не збирається вставати.
"Бло."
"Я просто не розумію, брате."
Бло схрестив руки й неприємно розвалився на стільці.
"Чому якась там дівка стала Повелителькакою Демонів, коли саме ти весь цей час координував і керував нами, демонами? Це безглуздо!"
"Бло."
"І тебе я теж не розумію! Чому ти їй служиш, брате?! Вона не виглядає достатньо сильною, щоб тримати тебе під таким контролем!"
"Ах ти дурне щеня! Як ти смієш так говорити про Повелительку демонів!"
Командувач П’ятої армії, Дарад, вибухає гнівом через зухвалість Бло.
Бло й Дарад часто конфліктують, їхні характери, здається, несумісні. Зазвичай хтось із сусідів втручається, але цього разу ніхто їх не зупиняє. Дехто стає на бік Бло, дехто - на бік Дарада, а дехто воліє спостерігати й чекати.
Думки Командувачів розходяться.
Однак, схоже, цього разу всі вирішили триматися осторонь.
"Ти що, забув, Бло?! Провидіння світу змушує нас, демонів, слідувати за Повелителем Демонів, ким би він чи вона не були!"
"Кому цікава ця нісенітниця? Вона мені не керівник! Я навіть ніколи не бачив, щоб вона хоч пальцем поворухнула - а ти?!"
"Ти думаєш, таким, як ми, дозволено сумніватися в намірах Повелительки демонів?! Внутрішні думки Повелительки демонів надто складні, щоб ми могли їх навіть уявити!"
"Може, для тебе, але дехто з нас має власний розум, друже! Який дурень виконує кожен наказ, не замислюючись, тільки тому, що він походить від Повелительки демонів?! Я не хочу нічого чути від такого дурня, як ти!"
"І саме ти, з усіх нас, наважуєшся називати мене так?!"
Командувач Шостої армії Х’юї, що опинився між двома сперечальниками, виглядає дуже роздратованим. Решта командувачів просто спостерігають за цим.
Серед них єдиний, чиї думки я абсолютно не можу вгадати, - це командувач Четвертої армії. На блідому обличчі командувача Меразофіса не проглядається ані найменшого прояву емоцій. З усіх лиходійських ватажків демонічної армії саме цього чоловіка особливо важко розібрати. Я завжди пильно за ним стежу, але досі не помітив нічого підозрілого.
"Гаразд! Тоді давайте зробимо це!"
Нарешті Бло кладе руку на свою зброю.
У свою чергу Дарад простягає руку до своєї зброї, але раптом зупиняється.
"Що…? Моє тіло…"
"Чому я не можу рухатися?!"
Тіла обох застигли на місці, не реагуючи на їхні команди.
"Вибачте, хлопчики, але чи не могли б ви не сваритися через таку дурницю?"
Ці їдкі слова лунають від Повелительки Демонів - саме вона і стала причиною цієї сварки.
Усі Командувачі, а не лише ті двоє, що застигли на місці, охоплені подивом. Жоден із них не знає, як Повелителька Демонів блокує рухи цієї пари. І це цілком зрозуміло. Повелителька Демонів завжди уникала демонстрації своїх сил перед ними.
Її метод стримування - павутинні нитки, надто тонкі, щоб їх можна було побачити неозброєним оком. Нитки прикріплені до потилиць обох.
Нитки маріонетки. Кожен, кого захоплюють ці нитки, стає маріокеткою Повелительки Демонів.
І це не обмежується лише живими істотами. Наскільки мені відомо, Повелителька Демонів може за допомогою цих ниток одночасно керувати десятьма маріонетками, створеними спеціально для бою, щоб знищувати орди ворогів.
Однак навіть я не знаю нічого більше. Повелителька Демонів ще не розкрила своїх карт навіть мені.
Бло глибоко помиляється, вважаючи Повелительку Демонів некомпетентною і слабкою.
Те, що вона обіймає цю посаду, - не просто випадковість. Вона є Повелителькакою Демонів, бо гідна цієї посади.
"Якщо ти мене занадто розлютиш, мені, можливо, доведеться застовати Магію Безодні, знаєш."
Звіряча посмішка. Побачивши цей вираз обличчя, у кімнаті не залишилося нікого, хто наважився б їй протистояти. Повелителька Демонів злегка смикає нитки маріонеток. Цього достатньо, щоб змусити обох сісти на свої місця. Потім нитки відриваються від їхніх тіл, і Командувачі нарешті відновлюють свою свободу.
"Я… я прошу вибачення."
"…"
Дарад вибачається, збліднувши, тоді як Бло, здається, взагалі не здатний вимовити ні слова.
"А тепер, будь ласка, звіт від Восьмої армії."
Хоч це й може здатися жорстоким, я мушу залишити свого пригніченого молодшого брата таким, яким він є.
"Тут усе гаразд."
Командувач Восьмої армії Рас відповідає лаконічно. Цей чоловік анітрохи не цікавиться, чи гідна Повелителька Демонів. У нього є безліч інших проблем, які це компенсують, але оскільки вони не мають особливого значення, я утримаюся від їхнього розгляду зараз.
Наразі питання стосується решта двох.
"Дев’ята армія готова до наступу."
Якби я мав описати цього чоловіка одним словом, то це було б "темний". Він завжди одягнений у чорні обладунки та чорний шолом, ніби вони прикріплені до його тіла. Та невелика ділянка шкіри, що видніється під шоломом, темна. Його волосся теж темне.
Єдине, що виділяється, - це його моторошно червоні очі. Я навіть не знаю його імені. Ми просто називаємо його Чорним.
"Десята армія не має про що доповісти."
Дівчина, що сидить поруч із темним чоловіком, є його повною протилежністю. Її мантія - чисто-біла. Навіть її вибілена шкіра дивно біла. Її довге, заплетене волосся - біле. А оскільки її очі заплющені, кольору не видно. Я також не знаю імені цієї жінки. Ми просто називаємо її Шіраорі.