Я так втомилася. Я не зможу довго тримати очі відкритими.
Я не думала, що похід без простого дому буде таким болісним.
Я думала, що зможу протриматися ще трохи, але тепер у мене можуть бути справжні проблеми, якщо я не придумаю хороший спосіб заснути найближчим часом.
З іншого боку, якби це було так просто, я б не змушувала себе продовжувати дослідження, доки виснаження не загрожувало б вибити мене з колії.
Земляний дракон, мабуть, не з'явиться, але зараз моя проблема полягає в тому, що я перебуваю посеред місцевості, повної інших сильних монстрів. Немає ніякої гарантії, що один з них не прорветься крізь елементарну павутину з легкістю.
Але це не означає, що я можу будувати тут більш складний притулок.
Я не хочу пускати тут коріння. Я хочу забратися звідси якомога швидше. Немає сенсу витрачати купу часу на новий будинок.
В такому випадку, є сенс побудувати простий, але я не знаю, чи буде цього достатньо, щоб уберегтися від монстрів, які населяють цю місцевість... Я прокручую одні й ті ж думки знову і знову, і тепер я застрягла в ментальній петлі.
Я ламаю свій виснажений мозок, намагаючись зрозуміти, що робити.
Простий будинок може спрацювати залежно від того, як я його облаштую, чи не так?
Наприклад, замість того, щоб встановлювати його де попало, я могла б заховати його у важкодоступному куточку абощо.
Я маю на увазі, що скелі тут досить незграбні, але вони не обов'язково є найбезпечними місцями для схованки.
Ей, зачекай хвилинку. Може, мені взагалі не треба ховатися?
Поки інші монстри не можуть зі мною зв'язатися, мені підійде будь-яке місце, так?
В таком випадку, можливо, я знаю гарне місце.
Тож я негайно туди вирушаю. "Туди" — це стеля, на яку я піднімаюся по стіні.
Фух... Так високо! Боже, це було страшно. Невже я зможу тут спокійно спати?
Але я не бачила у цих краях монстрів, які вміють літати або лазити по стінах.
Окрім жуків-равликів, принаймні.
І бджіл я теж не бачила відтоді, як вийшла у цей великий простір, тож, гадаю, буде безпечно влаштувати невеличкий будиночок між стелею та стіною і спати там.
І ось, без зайвих слів, я починаю будувати свою павутину.
Ого, це дуже високо. Напевно, близько ста метрів повітрі... Скільки це поверхів хмарочоса?
Якщо я впаду, то точно загину.
Я маю на увазі, що у мене є рятувальний трос у вигляді павутини, тож, напевно, немає про що хвилюватися, але все одно страшно тренуватися під відкритим небом ось так. Ну ж бо, Опір Страху, берися до роботи!
<Вміння досягло необхідного рівня. Уміння [Стійкість до страху 5 рівня] стало [Стійкість до страху 6 рівня].>
Гаразд, вибач. Я заговорила занадто рано.
Тож не набридай мені більше, гаразд? Боже, це мене налякало.
Так чи інакше, тепер зовнішній каркас готовий.
Хм. Це ж очевидно ззовні, чи не так?
Якщо він зазнає удару з великої відстані, як той подих земляного дракона, він впаде, чи не так?
Напевно, краще якось сховатися.
Можливо, я зможу використати каміння, що лежить на землі.
Я трохи спускаюся назад і дивлюся на каміння. Хм. Вони занадто великі.
Чи можу я їх якось розбити? Може, за допомогою ріжучої нитки чи ще чогось?
Я закріплюю нитку на камені, активую Ріжучу Нитку і тягну. Хм... Трохи ріже, але недостатньо, щоб зробити щось хороше.
Може, я зможу рухати нею, як пилкою? О, здається, працює, потроху за раз.
<Вміння досягло необхідного рівня. Вміння [Ріжуча нитка LV 3] стало [Ріжуча нитка LV 4].>
Мій рівень майстерності зростає в процесі, що робить мою роботу більш ефективною.
Гаразд, тепер у мене є камінь, нарізаний кубиками.
Гадаю, я можу нанести його на поверхню павутиння як камуфляж.
Спочатку я міцно приклеюю нитку до каменя, а потім піднімаюся на сто метрів до гнізда, не відриваючи її від каменя.
Гаразд, тепер все, що я маю зробити, це потягнути її вгору, і...
Уф! Боже, який важкий! Давай, тягни! Тягни!
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Навичка [Сила LV 2] стала [Сила LV 3].>
Мій рівень навички "Сила" зростає з кожним разом. Навіть з додатковим рівнем, ця штука все ще важка.
Ого, вона з'їдає мою витривалість і мою загальну витривалість одночасно! Як же це неприємно!
<Вміння досягло необхідного рівня. Набуте вміння [Витривалість 1].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Набуте вміння [Стійкість LV 1].>
Я здобула якісь навички, але зараз не маю часу їх перевірити!
Давай, тягни!
Тягни... тягни... ух.
Нарешті мені вдається підняти камінь на місце.
Ого, при ближчому розгляді, моя червона смужка витривалості насправді зменшилася після того, як у мене закінчилися запаси переїдання.
Так ось чому це було так боляче.
Га? Я думала, що винайшла швидкий спосіб добре виспатися, але, озираючись назад, я насправді додала собі ще більше роботи.
О, боже, серйозно? Це вже занадто. Ну що ж.
Але важка праця була того варта, оскільки камінь, який я притягнула і приліпила до свого гнізда, здається, досить ефективно мене ховає.
Тепер мені просто потрібно додати трохи деталей, і...
Готово!
Фух. Ось це рай.
В оточенні шовку я почуваюся набагато безпечніше. Таке життя. Без нього я не можу спати спокійно.
Треба перевірити ефект цих нових навичок перед сном.
<Витривалість: Додає до SP (миттєво) на кількість рівня навички>
<Стійкість: Додає до SP (постійний) на кількість рівня навички>
А, так це версії SP для Твердості і Сили.
Мої показники SP, які були по 40, зросли до 41. Витривалість дуже важлива, тож це чудова угода.
Ну що ж, тепер, коли я перевірила свої нові навички, настав час відіспатися після такої важкої роботи!
Оскільки у мене так давно не було можливості по-справжньому виспатися, я скористаюся цією можливістю, щоб подрімати досхочу.
Отже, на добраніч!
Ах, який приємний відпочинок. Ага. Я гарно виспалася.
Але що це?
Я планувала поспати ще трохи, так чому ж я раптом відчуваю себе такою бадьорою?
Хм? Таке відчуття, що все волосся на моєму тілі стало дибки. Це не може бути добре.
Я висуваю голову з-за скелі, щоб зазирнути вниз.
<Аногратч LV 6: Оцінка статусу не вдалася>
---<Аногратч LV 3: Оцінка статусу не вдалася>
<Аногратч LV 5: Оцінка статусу не вдалася>...
Група мавп зібралася в бойовий порядок прямо піді мною. Я б сказала, що їх близько п'ятдесяти.
Що? Ви знущаєтеся з мене?
Вони точно знають, що я тут.
Чому?!
Я думала, що мій кам'яний камуфляж ідеальний. Я навіть сама подивилася на нього з землі, щоб переконатися.
На перший погляд, це не більше, ніж шматок скелі, який злегка випирає зі стіни.
Так чому ж?!
Єдина причина, яку я можу придумати, пов'язана з мавпою того ж виду, яку я перемогла раніше.
Вона щось зробила зі мною? Наприклад, залишила на мені особливий запах чи ще щось? Гадки не маю.
Але так чи інакше, ці мавпи підстерігають мене.
Деякі з них навіть готуються залізти на стіну. Насправді, вони вже почали.
О, чорт!
Сходження по прямовисній скелі, мабуть, важке навіть для мавп, оскільки вони піднімаються досить повільно.
З такою швидкістю, у мене буде кілька хвилин, перш ніж перші з них дістануться мене. Я мушу діяти, поки ще маю шанс.
Найкраще, мабуть, втекти по стелі.
Очевидно, що у мене немає жодного шансу перемогти таку велику групу мавп-монстрів.
Гаразд, час тікати в гори.
Га? Колір стелі тут інший? Не може бути! Чому вона така слизька?!
Моя нитка ледве тримається! О ні...
Характер породи, з якої складається стеля, різко змінюється всього за кілька метрів від стіни. Вона настільки гладка і слизька, що навіть мої найлипкіші нитки не тримаються, не кажучи вже про ноги.
З такою швидкістю, стеля не спрацює як шлях до порятунку.
Тоді мені доведеться бігти боком вздовж стіни.
Вони, напевно, спробують мене наздогнати, але це буде лише змагання на наполегливість.
Гаразд, давайте... бах! А?! Що це було?! Камінь?!
Чорт, ці хлопці кидають в мене камінням?!
Зачекай, як вони взагалі можуть докинути, коли стеля така висока?!
Ого, ще один?!
Я швидко ховаюся за скелю, що покриває мій дім, щоб врятуватися. Ще один камінь потрапляє в те місце, де я була кілька хвилин тому.
Зважаючи на те, як далеко їм довелося летіти, камені не мають за собою великої сили, коли вони долітають до мене.
Однак, якщо один з них влучить у мене, поки я тримаюся за стіну, він, ймовірно, зіб’є мене і я впаду.
Судячи з того, що снаряди завжди приземляються там, де я щойно була, ці мавпи, ймовірно, володіють навичками кидок і удар, а може, навіть обома.
Мене пронизує холодний озноб страху.
Я не можу так просто втекти. Що ж мені робити? Насправді, у мене є тільки один варіант. Я мушу дати відсіч.
На щастя, хоч і проста, але у мене тут є домашня база.
Мій єдиний вибір — зміцнити її настільки, наскільки це можливо, до того, як прийде перша мавпа, і стримувати їх зсередини.
Якщо нам усім доведеться притиснутися до стіни під час бою, то, на відміну від випадку з бджолами, мої опоненти не матимуть жодної переваги.
Якщо вже на те пішло, оскільки моє павутиння слугує і точкою опори, і фортецею, то цього разу перевага буде на моїй стороні.
Мені не залишається нічого іншого, як спробувати.
Спочатку я розкидаю більше павутиння. Потім приклеюю їх до стіни за допомогою контролю ниток.
Це базова тактика, але вона має ускладнити їм підйом.
Оскільки мені доводиться постійно ухилятися від каміння, що летить на мене, важко виконати багато роботи. Тим часом, перша хвиля мавп вже пройшла приблизно половину стіни.
Дідько. Вони лізуть швидше, ніж я очікувала.
Я ніяк не зможу зупинити їх усіх за допомогою павутиння, яке я щойно встановила.
І що тепер?
Може, є щось, що я можу використати, щоб атакувати їх першою?
У мене є "Кидок" і "Удар", тож якщо у мене є що кинути в них...
О! Є одна річ. Я не можу кинути, але я можу впустити!
Я висуваю голову з-за скелі і активую "Синтез отрути".
Очевидно, я не створюю слабку отруту. Я використовую токсин, який відточувала усе своє життя павука: свою надпотужну Павучу отруту.
Перед моїми очима з'являється сфера отрути, і сила тяжіння тягне її вниз.
Мавпа, яка лізе на стіну, не може її уникнути.
Отрута б'є їй прямо в обличчя, і вона кричить в агонії, коли падає.
Це може спрацювати!
Швидко, я підтверджую споживання мого MP. Він використав лише 1 очко. Іншими словами, я можу зробити до 40 пострілів з повним запасом. З тією кількістю, яку я вже витратила на Контроль Ниток, у мене залишається близько 25.
Якщо всі вони влучать, я зможу знищити приблизно половину сил мавп!
Я негайно роблю другий постріл. Ще одне влучання, ще одна мавпа вбита.
Час переходити до наступної. Тепер це стратегія, на яку я повинна розраховувати завжди, коли це можливо.
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Синтез отрути LV 1] стала [Синтез отрути LV 2].>
Мій рівень навички щойно підвищився, але я не можу перевірити це зараз.
Павуча отрута, мабуть, сильніша за будь-яку нову отруту, яку я щойно отримала.
Мені вдається збити з ніг чималу кількість мавп, але вони починають реагувати відповідно. Вони уникають ділянки безпосередньо під моїм гніздом і забираються на неї з обох боків.
Я виливаю на них стільки отрути, скільки можу, доки вони всі не опиняться за межами моєї досяжності.
<Вміння досягло необхідного рівня. Вміння [Влучання LV 2] стало [Влучання LV 3].>
Чудово, чудово. Мавпи падають, як мухи.
Але багато з них все ще розбіглися в різні боки. Отруйні бомби більше не спрацюють з такою швидкістю. Я хвилююся про те, як мало в мене залишилося мани, тож, можливо, це й на краще.
Я запускаю шовкове павутиння в мавп, які відійшли вбік.
Ця битва тільки починається.
Мавпи все ще лізуть на стіну.
Я використовую Контроль ниток, щоб розкласти липкі нитки на стіні прямо на їхньому шляху.
Це погано. У мене не вистачає MP. Можливо, я використала забагато для синтезу отрути.
Втім, якщо вже на те пішло, я, мабуть, зможу просто нанести нитки вручну, не використовуючи Контроль ниток.
У мій бік летить ще один камінь, тож я швидко ховаюся за скелею.
Мавпи, що залишилися на землі, безперервно кидають каміння. Навіть якщо один із них влучить у мене, це не буде смертельною травмою, але це все одно дуже дратує.
Найближчі мавпи кидаються прямо в мою липку зону.
Звісно, вони одразу ж опиняються в пастці на місці.
Це дає мені трохи часу, бо якщо мавпи попереду перестануть рухатись, це створить вузьке місце для... Ге?!
Ці виродки використовують своїх союзників як опору, щоб продовжувати лізти!
Залишилося ще трохи липкої буферної зони, але з такою швидкістю вони прорвуться швидше, ніж я очікувала!
Чорт забирай! Нема часу на роздуми.
Я цілюся в особливо велику групу мавп і вистрілюю закидною сіткою. Я залишаю нещасних жертв напризволяще, щоб вони самі вирішували свою долю.
Чим більше вони пручатимуться, тим більше заплутуватимуться, аж поки не стануть нездатними рухатися. Утворений таким чином клубок мавп і павутиння створить гідну перешкоду посеред шляху.
Як правило, після того, як мавпи спіймані, я можу дозволити собі викинути їх з голови. Зрештою, їхні показники здаються занадто низькими, щоб вони могли втекти з моєї павутини.
Цього разу я не використовую контроль ниток.
Моя основна стратегія полягає в тому, щоб знерухомити всіх мавп лише липкою ниткою.
Після цього я можу не поспішаючи їх добивати.
Я запускаю другу закидну сітку. Знову кілька мавп опиняються в пастці.
Коли я збираюся закинути третю сітку, у мене летить камінь. Я в паніці ухиляюся від нього.
Ці хлопці надто добре вміють працювати разом.
До того ж, вони починають остерігатися моїх закинутих сіток і відходять ще далі вліво і вправо. Тепер я можу зловити лише одного-двох з кожної пастки.
Ці хлопці набагато розумніші за всіх монстрів, з якими мені доводилося боротися раніше!
Якщо вони такі розумні, то чому не помічають, що я недостатньо велика, щоб бути для них здобиччю?! Що вони сподіваються отримати від перемоги над таким крихітним павучком, як я?!
Але ці хлопці явно йдуть на мене з бажанням перемогти за будь-яку ціну.
Давайте, відпочиньте. Я не витримаю такого запалу, спрямованого на мене, ясно? Ви повинні присвятити всю цю пристрасть чомусь іншому. Наприклад, на __ (заповніть пробіл самостійно).
Я продовжую видавати павутиння усю куди бачу, безглуздо лаючись на нападників у думках.
Оскільки вони розбіглися в різні боки, мені доводиться намагатися розкинути свою павутину якнайширше.
Я намагаюся бути якомога економнішою з контролем ниток. Якщо в цій ситуації у мене закінчиться MP, то буде непереливки.
Чому б мені просто не залишитися в моєму простому будинку? Ну, тому що я на висоті ста метрів над землею.
Мої нитки, безумовно, міцні, але вони не непереможні. По-перше, вони слабкі до вогню, і той земляний дракон здув їх, як ніщо.
Хоча мої павутиння можуть похвалитися високим захистом, вони все одно можуть бути розірвані будь-чим, що має силу атаки, яка перевищує його.
Не думаю, що мавпам це вдасться.
Якби я була на землі, то, очевидно, просто вирішила б сховатися всередині. Але це не земля.
Якщо мавпа нападе на мою маленьку павутинку і застрягне в ній...
...то її вага, очевидно, додасться до неї.
І якщо це станеться кілька разів, мій будинок може не витримати навантаження...
Цей простий притулок не має фундаменту, який би його закріплював. Він просто прикріплений до стіни і стелі липкою павутиною.
Воно може витримати мою вагу і вагу каміння без особливих проблем. Але я не знаю, скільки ще воно може витримати.
Я думала про те, щоб розширити її і підвищити стабільність, але натомість вирішила спробувати не підпускати мавп ближче. Моя логіка така, що навіть розширення павутини лише збільшить можливе навантаження, яке вона може витримати, на стільки, на скільки вона може витримати.
Втім, для кількості мавп цього було б достатньо...
Або було б достатньо, на початку.
Чому на початку, запитаєте ви? Тому що кількість мавп зовсім не зменшується!
Я подумала, що, можливо, я просто не встигла добити тих, в кого влучила отрутою, але їхні трупи навалені внизу біля стіни. Тож це не означає, що вони ожили чи щось таке?
Ні, просто мавп стало більше, ніж було спочатку.
Вони, мабуть, викликали підкріплення. Ха-ха... Я не знаю, звідки вони всі беруться, але їхня кількість точно збільшується. Спочатку їх було близько п'ятдесяти, але зараз їх удвічі більше. І ця кількість продовжує зростати. Не бачити кінця цього марафону не дуже обнадіює.
Що ж мені робити? Серйозно, що тепер? Мало того, що мій MP виснажений, тепер моя червона смужка витривалості починає ставати занадто низькою для комфорту.
Можливо, це тому, що я весь цей час пряла павутиру.
Якщо у мене закінчиться витривалість, все буде скінчено. Я не зможу більше виробляти.
Тому я мушу цього уникнути, незважаючи ні на що.
Я готую Ранкового павука.
Моя ціль — найближча до мене мавпа.
Я підкидаю його, і він потрапляє в ціль.
Далі я дозволяю липкості нитки зробити свою роботу і смикаю її до себе.
Швидко схоплюю мавпу, коли вона намагається вирватися. Потім я наношу удар Отруйним іклом.
У процесі в мене влучає камінь.
Ауч! Але я втратила лише 5 HP.
Як я і очікувала, коли каміння долітають до мене, в них залишається небагато енергії. Мені боляче, але я ігнорую це за допомогою "Зведення нанівець болю" та "Пом'якшення болю".
Незабаром мавпа робить останній подих завдяки моїй отруті.
Час їсти!
Я поспішаю з їжею. Я повинна закінчити якомога швидше і повернутися на фронт.
Мавпи все ще борються в моїх липких нитках. Більшість з них настільки заплуталися, що практично знерухомлені, але їхні тіла прокладають шлях для решти. Повільно, але впевнено, інші мавпи наближаються.
Мені вдалося відновити частину своєї витривалості, але, напевно, можна з упевненістю припустити, що більше такого шансу у мене не буде.
Тому тим важливіше з'їсти все до останнього шматочка, щоб запастися енергією на решту битви!
Ух! Все з'їла!
У мене таке відчуття, що це тільки збільшило вбивчу лють мавп по відношенню до мене, але тепер вже занадто пізно для цього!
Я — хижачка! Ніхто не зробить з мене здобич!
Я розбризкую нитки на всі боки.
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Концентрація LV 2] стала [Концентрація LV 3].>
Оскільки я зосереджуюсь так сильно, як можу, моя навичка Концентрація навіть підняла рівень.
Але зараз мене це не хвилює. Якщо я хоч на секунду втрачу пильність, мені кінець.
Під мною купа мавп, обмотаних нитками.
І їхня кількість не зменшується. Насправді, їх стає навіть більше.
Кількість знерухомлених мавп, звісно, зростає, але їхнє підкріплення розбухає швидше.
Таке враження, що всі мавпи в окрузі збираються саме тут.
У мене залишилося лише 2 очки MP.
Я не знаю, які негативні наслідки можуть бути, коли мій запас досягне 0, тому я не можу його більше використовувати, просто щоб бути в безпеці. Це означає, що я також не можу використовувати контроль ниток.
Але наразі це не є великою проблемою.
Тому що авангард мавп прямо переді мною.
Вони скоротили відстань між нами до такої міри, що контроль ниток вже не потрібен.
Я випускаю ще одну нитку. Інша мавпа потрапляє в неї і заплутується.
І те, що вона робить далі, абсолютно безглуздо.
Вона стрибає.
Мавпа падає на землю з глухим стуком.
З такої висоти навіть монстр не має жодної надії пережити падіння.
Маючи вибір між смертю і тим, щоб застрягти на шляху своїх товаришів і перешкоджати їхньому просуванню, ці бісові мавпи насправді обирають смерть.
Неймовірно.
Я не можу не здригнутися від цього тривожного процесу мислення.
Я слабко сподівалася, що якщо я продовжуватиму протистояти їм, мавпи врешті-решт здадуться, але, очевидно, цього не станеться. Ці мавпи не зупиняться, поки не доберуться до мене. Це може закінчитися лише двома способами: або вони вб'ють мене, або я вб'ю їх усіх.
У мене летить камінь. Але я вже не можу ухилитися. Я не маю жодної секунди в запасі.
Камінь потрапляє в моє тіло, і мій рівень здоров'я падає. Але завдяки Знешкодженню болю та Пом'якшенню болю я можу його ігнорувати.
Я довіряю втрачені HP моєму вмінню "Автоматичне відновлення".
Навіть коли камінь б'є мене, я продовжую випускати більше павутини.
Це мій єдиний шанс вижити в цій ситуації.
Раніше частина мене ставилася до цих мавп зі зневагою. Я маю на увазі, що вони були нічим у порівнянні з цим земляним драконом.
Звичайно, більшість супротивників не мають ні шансу проти цієї шалено могутньої істоти.
Але це не означає, що я можу дивитися на них зверхньо.
Якою ж я була ідіоткою. Хіба я забула, яка я сама слабка? Порівняно зі мною, будь-що може бути грізним ворогом. Чому я думала, що зможу так легко впоратися з дрібнотою? Не кажучи вже про те, що хоч я і слабша за них, але вони йдуть на мене з такою рішучістю, що навіть смерть їх не зупиняє.
Враховуючи все це, я не мала жодних підстав сподіватися, що зможу проскочити через це без жодних проблем.
Тож тепер я мушу зібрати всю свою рішучість і протистояти цьому з усіма своїми силами.
Ще один камінь потрапляє в моє тіло.
Це лише одна коротка мить. Лише на одну мить я налякана ударом.
У цю мить мавпа хапає мене за ногу. Більше половини її тіла обплутано нитками, але вона тягнеться до мене вільною правою рукою.
Моя нога видає не дуже приємний хрускіт.
Намагаючись витримати нищівний біль, я встигаю встромити отруйні ікла в руку на нозі.
Приблизно в той самий момент, коли сили мавпи закінчуються, мені відриває половину ноги.
Це боляче. Це неймовірно боляче, і я відчуваю це, незважаючи на моє знеболювальне вміння.
Оскільки це лише частина моєї ноги, можливо, HP авто-відновлення вилікує її? Сподіваюся, вона відновиться, якщо я підніму рівень, принаймні.
Але зараз я не маю часу турбуватися про втрачену кінцівку.
Цей напад вкрав надто багато мого дорогоцінного часу.
Інша мавпа прибуде в будь-яку секунду.
Я роблю ще одну нитку. Тепер я починаю панікувати. Моя витривалість знову на межі.
Моя нитка з’єднується з мавпочкою, яка вистрибує в порожній простір.
Не звертаючи уваги на її долю, я запускаю наступну.
<Досвід досяг необхідного рівня. Малий таратект піднімає рівень з LV 4 до LV 5.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус до рівня навички.>
<Навичка досягла необхідного рівня. Уміння [Концентрація LV 3] стало [Концентрація LV 4].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Влучність LV 3] стало [Влучність LV 4].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Твердість LV 2] стало [Твердість LV 3].>
<Отримано очки вміння.>
Щойно я почула цей голос, я швидко евакуювалася до свого спрощеного будинку.
Це дуже вчасно, але в цьому є й недоліки.
Линяння.
Я поспішно здираю стару шкіру. Моя розірвана нога відросла без проблем. Відкинувши лушпиння вбік, я одразу ж повертаюся на передову. Навіть той короткий час, що триває линяння, може бути фатальним у цій ситуації.
Як я і очікувала, мавпа застрягла в моїй скромній павутині.
Вони досягли моєї останньої лінії оборони.
Коли я підняла рівень, мої MP і SP поповнилися, але цього може бути замало, занадто пізно.
Ні, зачекайте. Я ще можу це зробити.
Я виставляю ногу за межі мого простого будинку.
Мавпа негайно хапає її, але яке це має значення?
Я розпилюю стільки ниток, скільки зможу, формуючи величезний клубок павутини.
Потім я вливаю все, що маю, в активацію Контролю Ниток. Потроху моя сила проникає в нитки.
Оскільки мій рівень майстерності зріс, кількість павутини, яку я можу контролювати одночасно, значно збільшилася.
Звичайно, я не можу контролювати весь цей великий кластер, але це не страшно.
Проте, враховуючи величезну кількість, якою я намагаюся маніпулювати, мій відновлений MP знову зникає з тривожною швидкістю.
Потім моя захоплена нога видає ще один жахливий звук.
У той же час усе моє тіло витягують із мого будинку.
Ззовні тягнуться ще мавпячі руки.
Мені вдається утримати голову вільною, але тепер моє тіло схоплене.
Мавпи нещадні, вони намагаються розчавити мене з усієї сили.
Мій рівень здоров’я стрімко падає, і сильний біль пронизує мене наскрізь.
<Вміння досягло необхідного рівня. Отримано вміння [Життя LV 1].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Набуте вміння [Магічна маса LV 1].>
Щойно я чую Божественний голос (тимчасово), мої нитки готові.
Я використовую всю силу, що в мене залишилася, щоб маніпулювати ниткою. Підкоряючись моїм командам, переплетений клубок відривається від стіни і падає. Звісно, мавпи, що застрягли там, падають разом із ним.
З гуркотом стіна з ниток і заплутані мавпи падають донизу на решту загарбників, що залишилися внизу.
<Досвід досяг необхідного рівня. Малий таратект підняв рівень з LV 5 до LV 6.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус за підвищення рівня навички.>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Контроль ниток LV 6] стало [Контроль ниток LV 7].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Переїдання LV 3] стало [Переїдання LV 4].>
<Отримано очки вміння>
<Досвід досяг необхідного рівня. Малий таратект підняв рівень з LV 6 до LV 7.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус за підвищення рівня навички.>
<Досвід досяг необхідного рівня. Уміння [Зменшення болю LV 5] стало [Зменшення болю LV 6].>
<Досвід досяг необхідного рівня. Уміння [Стелс LV 5] стало [Стелс LV 6].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Ухиляння LV 1] стало [Ухиляння LV 2].>
<Отримано очки вміння.>
Мені вдалося вбити одразу кілька мавп.
Завдяки процедурі линяння при підвищенні рівня, мої захоплені тіло і нога звільнилися з рук мавп.
Тепер вони тримають лише два шари моєї старої шкіри.
Моя величезна нитяна бомба впоралася з більшістю мавп, але ті, що були прив'язані до мого простого будинку, все ще живі.
Проте вони вже в пастці в моєму павутинні.
Я додаю більше ниток, щоб знерухомити їх, а потім рішуче добиваю їх своєю отрутою.
Коли останній з них перестає рухатися, я зітхаю з полегшенням.
Це ще не зовсім кінець, але першу хвилю я подолала.
Серце хоче розслабитися, але я примушую його до ладу. Ні, це ще не кінець. Мавп ще не всіх знищили. Я не можу втратити пильність, поки не знищу їх усіх до останньої.
Я негайно виходжу з павутини і оглядаю ситуацію внизу.
Моїм очам відкривається жахливе видовище.
Я бачу рештки ворогів, які розбилися об землю, заплутавшись у моїх нитках, та інших, які були розчавлені під ними.
І серед цього жахливого побоїща я помічаю тих, хто вижив, хто ще не втратив бажання боротися.
Я одразу ж починаю накидати на стіну більше павутини.
Мавпи ще не здалися. Щойно вони будуть готові, вони знову прийдуть за мною.
Перш ніж це станеться, я маю підготуватися сама.
Підкріплення все ще прибуває. Серйозно, скільки їх там...? Дайте мені перепочити.
І серед цих нових ворогів є дехто, кого я дуже не хотіла б бачити.
<Баграгратч LV 3: Оцінка Статусу не вдалася>
<Баграгратч LV 4: Оцінка Статусу не вдалася>
<Баграгратч LV 6: Оцінка Статусу не вдалася>
Паща, як у гігантського крокодила. А всередині цієї пащі незліченна кількість жахливих, схожих на пилки зубів. Зріст майже вдвічі більший, ніж у мавп, від яких я досі відбивалася. І тіло набагато товстіше. Потворні, деформовані, гігантські мавпи.
Це монстр, якого я вперше побачила, коли увійшла на цю широку відкриту територію.
Видова назва мавп була Аногратч. Я повинна була помітити схожу назву. Ця гігантська мавпа — розвинена форма цих хлопців.
А тепер кілька з них з'явилися як жахливе підкріплення для мавп.
Їх троє, вони змішалися з іншими видами.
Їхній рівень нижчий, ніж у першого, якого я бачила, але вони все одно перевершують еволюційно розвинених монстрів, тож я не можу втрачати пильність лише через це. Крім того, навіть звичайні мавпи — запеклі бійці, тож їхні еволюційні форми не можуть бути слабкими. Виглядають вони жахливо, тож можна з упевненістю припустити, що вони набагато сильніші за мавп.
Звісно, вони не можуть зрівнятися із земляним драконом, але вони все одно сильніші за моїх нинішніх супротивників, і їх троє.
Складність цієї ділянки знову підскочила.
Я завмираю від страху, але лише на секунду.
Коли вцілілі мавпи починають робити свій хід, мій розум повертається до реальності.
Мавпи, не звертаючи уваги на клубок ниток, що впав, знову починають дертися по стінах з крайнього лівого і правого боку.
Судячи з їхніх рухів, тепер вони явно остерігаються моєї нитки. Ці хлопці — непрості клієнти.
Не зводячи очей з гігантських мавп, я продовжую додавати нові нитки.
Чудернацькі ще не рухаються. Може, вони не дуже зацікавлені у співпраці зі звичайними мавпами?
Це було б добре, але я не можу дозволити собі бути оптимісткою. Я мушу постійно наглядати за ними.
Мавпи, вочевидь, перестали кидатися камінням.
Це все одно не дуже допомагало, і, можливо, розвалений клубок ниток тепер заважає їм дістатися до мене таким чином.
Отже, вони припинили кидати каміння і тепер просто зосередилися на лазінні по стінах. Для мене це працює просто чудово. Ці камені були великою перешкодою. Вони пошкоджували мої HP і ускладнювали мої рухи, тож те, що мені більше не доведеться про це турбуватися — це маленьке милосердя.
Тоді одна з гігантських мавп починає рухатися.
Повільно вона піднімає валун. Зачекайте, валун?!
Вона піднімає величезну каменюку без жодних видимих труднощів, але ж це той самий великий камінь, який я спочатку розрізала для свого маленького будинку!
Я думала, що він міцно прикріплений до землі, але ця штука просто підняла його, ніби це нічого! Навіть крихітний шматочок, який я зробила раніше, був страшенно важким!
Гаразд, що мені з цим робити? Зачекай, навіщо воно його так підняло? Не може бути!
Я поспішно евакуююся зі свого спрощеного житла.
За мить гігантський камінь вистрілює вгору, як гарматне ядро, і врізається прямо в нього.
Коли пил розвіюється, я бачу, що камінь повністю зруйнував мою павутину.
Ви, мабуть, жартуєте, так?
Це ж надто велика сила. Якщо я отримаю удар, то від мене не залишиться нічого, окрім плями на стіні!
На щастя, біля гігантської мавпи більше немає таких валунів. Тож божевільні гарматні ядра більше не летітимуть у мій бік.
Однак моя остання лінія оборони, мій простий дім, була знищена.
Відтепер мені доведеться битися без нього. Це недобре.
Не мати можливості покладатися на нього для захисту — це вже досить погано, але ще гірше те, що я більше не маю хорошої точки опори.
Єдина причина, чому я досі могла відбиватися від мавп, полягала в тому, що я могла бути впевнена у своїй опорі, що допомагало мені зосередитися на атаці.
Якби цього не було, я могла б легко послизнутися і впасти, зробивши один невірний крок.
Оскільки я з'єднана зі стелею ниткою, я не впаду прямо на землю, але все одно залишуся абсолютно беззахисною.
Якщо я дам мавпам можливість, вони точно нею скористаються.
Я приймаю рішення миттєво.
Навіть якщо це робота на швидку руку, я маю зробити нову точку опори.
Тим часом я не зможу розставляти пастки в інших місцях, а коли мавпи прийдуть сюди, у мене не буде часу нічого будувати.
Якщо я не зроблю пастку зараз, я точно пошкодую про це пізніше.
Ну що ж! Я зробила риштування, достатньо велике, щоб я могла на ньому стояти!
Тепер у мене є місце, де я можу битися з ворогом. Другий раунд оборонної битви ось-ось розпочнеться.
Мавпи наближаються. Я продовжую стріляти в них нитками.
Здебільшого все відбувається так само, як і в першому раунді. Однак є кілька ключових відмінностей.
Мавпи тепер знають, як працює моя павутина.
Вони зрозуміли, що якщо потраплять у неї, то не зможуть втекти.
Тому мавпи, які йдуть попереду, розбігаються якомога далі і стрибають на павутину. Вони намагаються закрити якомога більшу частину липкої пастки власними тілами, щоб допомогти своїм союзникам позаду легше пройти.
В результаті кілька мавп застрягли на стіні, розпластавшись орлиними лапами. Вони навіть готуються до наступної нитково-мавпячої бомби, щільно притискаючись до поверхні скелі.
Тепер наступна хвиля йде по шляху, який їхні товариші проклали для них своїми тілами.
Як і минулого разу, вони кидаються вниз, щойно моя павутина зачепить їх.
Це шалено самогубна стратегія. Вони більше дбають про те, щоб убити мене, ніж про збереження власного життя. Але це також дуже ретельно сплановано. Ці хлопці дуже круті.
Однак, скільки б контрзаходів вони не намагалися вжити, жертви все одно зменшують їхню кількість.
З моменту прибуття гігантських мавп не з’явилося жодного нового підкріплення.
Такими темпами мавпи будуть знищені, перш ніж зможуть дістатися до мене. Якщо тільки гігантські мавпи не зроблять кроку, щоб вступити в бій.
Я все ще в стані підвищеної готовності.
Навіть коли я стикаюся зі звичайними мавпами, я постійно стежу за їхніми еволюційно розвиненими побратимами.
Це нервова робота. Завдяки цьому мій рівень навички "Концентрація" підвищився.
Нарешті, з’явився рух і в цьому напрямку. Це гігантська мавпа найнижчого рівня.
Істота різко розвертається і починає йти геть.
Було б чудово, якби вона продовжувала йти і просто пішла, але, звичайно, все не буває так просто.
Гігантська мавпа повертається в цьому напрямку і починає бігти по прямій лінії.
Не може бути!
Моя інтуїція б’є на сполох у моєму мозку: "Так", — підказує вона мені. Негайно я готую свою контратаку.
Моє передбачення, на жаль, виявилося правильним. Велетенська мавпа розбігається і одним стрибком перестрибує через масу павутини і мавп.
Потім ці страхітливо потужні ноги запускають його прямо на мене.
Вчасно закінчивши свої приготування, я кидаю закидну сітку в бік голіафа, коли він наближається до мене.
Не в змозі ухилитися в повітрі, він потрапляє в павутину.
На щастя, удар сітки зміщує траєкторію істоти трохи вниз.
Вона летить вперед і врізається в стіну прямо підо мною.
З гучним ударом вона прилипає до ниток на стіні і падає нерухомо. Попри це, він швидко приходить до тями і починає несамовито боротися, щоб втекти.
Додаючи ще більше клейких ниток, щоб перешкодити їй, я одночасно активую Синтез отрути, щоб створити трохи павучої отрути і кидаю її в ту величезну пащу.
Гігантська мавпа кричить в агонії, коли моя комбінація "раз-два" спрацьовує.
Я трохи стурбована тим, що одного пострілу павучої отрути недостатньо, щоб убити її, але все одно продовжую синтезувати другу дозу.
Кулька отрути чудово приземляється прямо у відкритий від крику рот мавпи.
<Досвід досяг необхідного рівня. Малий таратект підняв рівень з LV 7 до LV 8.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус до рівня навички.>
<Навичка досягла необхідного рівня. Уміння [Розширення зору LV 1] стало [Розширення зору LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стійкість до кислот LV 3] стало [Стійкість до кислот LV 4].>
<Отримано очки вміння.>
Підвищення рівня є доказом того, що мій велетенський ворог віддихався востаннє.
Я поспішно здираю свою відлинялу шкіру. Немає часу на перепочинок.
Щойно я повертаюся до мавп-загарбників, як бачу ще одного з велетнів. Використовуючи стрибок свого партнера як відволікаючий маневр, вона дерлася вгору тим самим маршрутом, що й звичайні мавпи.
Як вона може бути такою швидкою?!
Ще мить тому вона була на землі, а тепер вона практично біля мене. Величезна мавпа нещадно розчавлює менших на своєму шляху, коли наближається.
З її вражаючою швидкістю і хваткою, вона завершить свій шлях в одну мить.
Я поспішно запускаю нитку в її напрямку.
Гігантська мавпа легко ухиляється від неї, незважаючи на те, що висить на прямовисній стіні.
Але вона ухиляється в зону, де немає жодної мавпячої стежки, по якій можна було б ступити.
Єдине, що там на неї чекає — суцільне поле моєї павутини.
Велетенська мавпа миттєво потрапляє на нього.
Одразу ж він намагається вирвати нитку, але навіть його сила не може так легко розірвати мою павутину.
Але поки він намагається впоратися зі своєю пасткою, стіна сама починає видавати тривожні звуки руйнування.
Звісно, я не можу це так залишити. Не гаючи часу, я обмотую тіло істоти павутиною.
Це повинно затримати його на деякий час. З цим я повертаюся назад на пошуки третьої гігантської мавпи.
Оскільки друга вже зробила свій крок, я не сумніваюся, що третя не забариться.
Звісно, мій прогноз справдився.
Я миттєво помічаю третю мавпу.
Вона йде прямо на мене, її величезна паща вже широко відкрита.
?!?!
Про що я думала, припускаючи, що він практично був у мене в сумці?
Я реагую без роздумів, діючи суто інстинктивно.
А саме — відскакую вбік, зіскакую з опори в порожній простір.
Але навіть тоді мені не вдається повністю ухилитися, і масивні щелепи розчавлюють усі мої праві ноги, а також частину живота.
Моє здоров'я різко падає.
Переповнена болем, я то приходжу в свідомість, то відключаюся.
Але якщо я зараз втрачу свідомість, то вже ніколи не прокинуся.
Я поспішно запускаю нитку в повітря. Вона чіпляється за стіну, зупиняючи моє падіння.
Однак відскок розбиває мене об камінь, на мить майже вибиваючи з колії.
Зціпивши ікла, я змушую себе не заснути.
<Вміння досягло необхідного рівня. Отримано вміння [Слабкий опір LV 1].>
Напевно, завдяки новому вмінню мені вдається втриматися в свідомості.
Мій погляд спрямовується вгору, до павутиння, на якому я була хвилину тому.
Третя гігантська мавпа повністю зруйнувала риштування і тепер застрягла на його уламках.
Ну, звісно, так і є. Я не зробила звичайного помосту. Про всяк випадок, я побудувала його так, щоб воно могло слугувати пасткою в разі потреби. Хоча я не очікувала, що вона буде зруйнована одним ударом.
Насилу піднімаюся вгору.
Оскільки половина моїх ніг вийшла з ладу, я використовую Контроль Ниток, щоб підтягнутися.
Я піднімаюся повз гігантську мавпу, що б'ється.
Використовуючи Контроль Ниток, я стримую свого супротивника, тримаючи його велику пащу відкритою за допомогою павутини.
Потім я синтезую трохи павучої отрути і відправляю її прямо в глотку тварюці.
<Досвід досяг необхідного рівня. Малий таратект підняв рівень з LV 8 до LV 9.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус до рівня навички.>
<Навичку досягнуто необхідного рівня. Уміння [HP авто-відновлення LV 2] стало [HP авто-відновлення LV 3].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Життя LV 1] стало [Життя LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Витривалість LV 1] стало [Витривалість LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стійкість LV 1] стало [Стійкість LV 2].>
<Отримано очки вміння.>
Підвищую рівень і знову линяю.
Ух ти. Я думала, що помру. Це було справді близько. Якби я не підняла рівень з тим вбивством, я могла би дійсно померти цього разу.
Але я вижила.
Друга гігантська мавпа наближається до того, щоб вирватися з пут, тож я обмотую її ще павутиною.
Решта армії не зайшла так далеко, як я боялась, бо їхні еволюційно розвинені співвітчизники витоптали шлях, який вони з такими зусиллями проклали.
Фактично, їхня співпраця поступилася місцем повному хаосу.
Кам'яної артилерії більше немає, а їх чисельність значно зменшилася.
Що? Зачекайте, хіба я не можу просто втекти, замість того, щоб знищити їх усіх?
Ні, було б нерозумно зайти так далеко, а потім просто втекти. Якщо я так зроблю, то тоді не було сенсу взагалі залишати свій дім. Як я зможу втекти зараз, коли я присягнулася ніколи більше цього не робити?
Остання мавпа потрапляє в моє павутиння прямо переді мною.
Її простягнута рука не дотягується до мене.
Я намотую ще павутини на руку, роблячи її абсолютно нерухомою.
Потім озираюся.
Наскільки я можу бачити, навколо лише ще більше мавп у пастці. Жодна з них не може вільно рухатися.
Щоб бути впевненою, я довго оглядаю землю внизу, але там більше немає ніяких мавп.
Напружуючи слух, я також не чую, щоб хтось іще наближався.
Нарешті, я знерухомила усіх своїх нападників.
Є спокуса розслабитися тепер, коли я, очевидно, перемогла, але я не можу поки що послабити свою пильність.
Вони більше не можуть рухатися, але я їх не вбила.
Під собою я бачу більше замотаних мавп, ніж можу порахувати. Серед них є помітно більші за розміром гігантські мавпи. Остання з них все ще намагається розірвати павутину, що обплутали її.
Насправді, вона, мабуть, достатньо сильна, щоб вирватися на волю. Не одразу, але якщо я залишу її напризволяще, рано чи пізно вона звільниться.
Саме тому я продовжувала додавати нові павутини, щоб стримувати її щоразу, коли вона наближалася до цього.
Отже, я перехоплювала мавп, що бігли, і водночас стримувала гігантську мавпу.
Це було набагато важче, ніж я очікувала. Добре, що я не розслабилася після того, як убила перших двох.
Оскільки стримування останньої забрало більше зусиль, ніж я думала, мої MP і SP зменшуються.
Єдина причина, чому я тримаю її живою, полягає в тому, що я просто не маю часу, щоб піти і прикінчити її.
Інші мавпи продовжували нападати на мене, тож у мене не було шансів.
І що ще більше ускладнювало ситуацію, гігантська мавпа була посередині шляху своїх союзників до мене.
Якби я спробувала піти і прикінчити її, то потрапила б прямо в море ворогів.
Тож очевидно, що я не збиралася робити щось наскільки суїцидальне.
Найбільше я боялася, що звичайні мавпи допомагатимуть гігантській.
Якби спільні зусилля звичайних мавп об'єдналися з силою їхнього велетенського побратима, то цілком можливо, що вони змогли б прорвати мої пута.
Але, на щастя, вони не роблять жодних спроб.
Незважаючи на свою схильність ставити ефективність вище за власне життя, вони вирішили не використовувати стратегію з найочевиднішою перевагою: допомогти гігантській мавпі втекти і разом напасти на мене.
Я відчула полегшення і все таке, але поведінкові принципи цих мавп залишаються для мене цілковитою загадкою. Хоча, насправді, не те, щоб я взагалі зрозуміла цей божевільний напад. Не може бути, щоб просто з'їсти мене було достатньо для такого відчайдушного нападу, тому я не маю жодного уявлення про їхні мотиви.
Єдине пояснення, яке мені спадає на думку, це те, що вони намагаються помститися за першу мавпу, яку я вбила і з'їла, але чи пояснює ця причина те, на що вони пішли? Хм.
Ну що ж. Немає сенсу зациклюватися на цьому. Я не можу знати, про що думають ці психовані шимпанзе.
Як би там не було, я йду прикінчити гігантську мавпу.
Звичайно, у мене не вистачає сміливості підійти і вкусити таку небезпечну істоту безпосередньо.
Тому, як і в попередніх двох випадках, я використовую Синтез отрути, щоб кинути павукову отруту в її пащу зверху.
З'ївши дві мої отруйні атаки (буквально), істота нарешті завмирає.
Коли найбільша загроза позаду, я можу продовжувати вбивати інших мавп своїми укусами, одну за одною.
Навіть Отруйне Ікло використовує крихітну кількість SP, але мені ніколи не доводилося про це турбуватися.
Його вартість неймовірно низька, тож я ніколи не потрапляла в ситуацію, коли він загрожував би витратити всі мої SP.
Але цього разу цілей просто занадто багато. Навіть Отруйне Ікло з часом вичерпає SP.
Тож я мушу зупинитися на півдорозі, щоб поїсти і відновити витривалість.
Знерухомлені моїми павутинами, мавпи все ще відчайдушно намагаються чинити опір, тому загрозливо кричать на мене, коли я наближаюся. Я теж відчуваю в їхніх криках нотки страху, але яке мені до цього діло?
Вони ж самі наважилися на бійку зі мною, тож мали б бути готовими до смерті.
Я ніколи не змилуюся над тими хто помішав моєму сну, ще й намагаючись вбити мене першим.
Тож я ігнорую їхню боротьбу і прикінчую їх.
<Умова виконана. Отримано звання [Нещадний].>
<Набуті навички [Єретична магія LV 1] [Опір єресі LV 1] внаслідок отримання звання [Нещадний].>
Уміння [Єретична магія LV 1] було інтегровано в [Єретична магія LV 2].>
О, я отримала титул. І ще один тривожний, до того ж.
Це також мій другий титул, який я отримала з Єретичною магією. Це, мабуть, якась спроба присоромити мене. Я не така вже й єретичка! Чесно!
Наразі я вирішила, що перевірка моїх нових навичок може зачекати на потім.
Під час бою я багато разів підвищувала рівень і все одно отримала купу навичок, тож, мабуть, краще перевірити їх усі одразу.
<Досвід досяг необхідного рівня. Малий таратект підняв рівень з LV 9 до LV 10.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус до рівня навички.>
<Навичка досягла необхідного рівня. Вміння [Синтез отрути LV 2] стало [Синтез отрути LV 3].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Кидок LV 2] стало [Кидок LV 3].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Магічна маса LV 1] стало [Магічна маса LV 2].>
<Отримано очки вміння>
<Умову виконано. Малий таратект тепер може еволюціонувати.>
Коли я механічно добиваю всіх мавп, мій рівень знову зростає.
Ох, хах. Вже 10-й рівень? Як швидко!
Я маю на увазі, що під час бою я досить сильно підвищувала свій рівень, але я вже можу знову еволюціонувати?!
<Існує кілька варіантів еволюції. Будь ласка, виберіть один з них.>
* Таратект
* Малий отруйний таратект
Хм?
Я очікувала, що таратекти без малих будуть варіантом, але малі отруйні таратекти?
Це що, раса, яка вузько спеціалізується на отрутах, чи що?
Ну, я, мабуть, теж відкладу це на потім. Я не хочу еволюціонувати, поки не зможу гарантувати свою безпеку. Принаймні, я повинна прикінчити всіх інших мавп.
<Умову виконано. Отримано звання [Вбивця монстрів].>
<Набуті навички [Геркулесова сила LV 1] [Витривалість LV 1] внаслідок отримання звання [Вбивця монстрів].>
<Навичку [Сила LV 3] інтегровано до [Геркулесова сила LV 1].>
<Навичку [Солідність LV 3] інтегровано до [Витривалість LV 1].>
Гм? Ще титули?
Ще один ризикований титул.
Це що, вдосконалена версія Вбивці монстрів? І чому Сила і Солідність інтегровані в різні навички?
Треба не забути перевірити все це пізніше.
А поки що я проходжу через рутину утилізації мавп.
Отруйне ікло, отруйне ікло, час від часу зупиняючись, щоб перекусити або додати ще павутини.
Нарешті, я залишаюся єдиною живою істотою в цьому районі.
Я перемогла.
Тепер це нарешті закінчилося, цього разу по-справжньому.
Всі сили враз витікають з мого тіла. Однак є одна емоція, яка переповнює мене більше, ніж проста втома.
Я вижила! Ура!
Погляньте на мене! Я жива! Я жива!
Коли я вирвалася з-під удару земляного дракона, мене переповнював страх.
Але я була і трохи розчарована.
Я присягнулася, коли мене вигнали з мого дому у Верхньому рівні. Я поклялася жити з гордістю з того моменту. Але відтоді я порушувала цю обіцянку знову і знову.
У мене не було гордості. Я просто продовжувала тікати, щоб вижити.
Я не думаю, що це було неправильним рішенням. Якби я не втекла тоді, мене б зараз не було в живих.
Але навіть якщо це був правильний вибір, факт залишається фактом: я відкинула свою гідність і втекла.
Завжди тікала, завжди боялась, завжди була розчарована у собі.
Але цього разу я стояла на своєму і вижила, щоб розповісти цю історію.
Звичайно, це сталося тому, що у мене не було можливості втекти.
Але все ж таки, я стояла на своєму і виграла битву.
Це моя перша чесна перемога відтоді, як я опинилася в Нижньому рівні.
Я на вершині натхнення.
Зараз я відчуваю, що можу впоратися з усім, що може трапитися на моєму шляху.
Ха-ха-ха!
Герої, повелителі демонів, хто б там не був, налітайте на мене!
Тільки без земляних драконів, будь ласка.
І знову я користуюся моментом, щоб поніжитися в радості від своєї перемоги.
Я живааааааа! Я жива!
---Кінець
"Гаразд, Гойєф, будь ласка, показуй дорогу."
"Так, пане. І дозвольте сказати, що мені дуже приємно працювати з вами, герою Юліусе."
Провідник лабіринту, Гойєф, люб'язно вклонився, коли я його привітав.
Як випливало з його посади, його робота полягала в тому, щоб проводити людей через Великий лабіринт Елро.
Гойєф був особливо досвідченим, ветеран лабіринту, провідник зі стажем.
Завдяки моєму статусу Героя, я отримав одного з найдосвідченіших провідників для моєї подорожі лабіринтом.
"Отже, пане Герою, цього разу ви входите в лабіринт, щоб вигнати монстра?"
"Саме так. Судячи з усього, тут був помічений унікальний таратект. Я тут, щоб його знищити."
Група шукачів пригод повідомила, що бачила особливо незвичайного представника павукоподібних таратектів.
Я, як Герой, був покликаний перемогти його.
"Гаразд. Почнемо?"
Жестом запросивши Гойєфа та моїх соратників, я ступив через вхід до величезного лабіринту Елро.
Післямова Авторки
Привіт старим і новим читачам! Я - Окіна Баба.
Твір "Так, я павучиха, то й що?" спочатку був опублікований на сайті "Become a Novelist / Стань письменником!", а тепер удостоївся честі бути надрукованим у вигляді книжки.
"Зачекайте, що? Книжка? Ви з глузду з'їхали, пане видавець?" Приблизно такою була моя реакція.
Я маю на увазі, це ж про павука!
Це не зовсім візуально привабливо.
І для вас, читачів, які взяли її до рук: Ви що, з глузду з'їхали?
Якщо ви дійсно прочитали всю цю книгу, ви не можете бути нормальними.
Або так, або ви просто дуже, дуже любите павуків.
З огляду на це, я хочу сказати вам кілька слів на прощання:
Дуже вам дякую!
Нарешті, я хотіла би подякувати ще кільком людям.
Кадокаві за те, що взялися за таку непривабливу історію; моєму головному редактору, пану К; чудовій Цукасі Кірю, яка знайшла час у своєму щільному графіку, щоб зробити ці ілюстрації; і всім, хто підтримав цю книгу: Дякую!
Я впевнений, що в майбутньому знову буду у вас у боргу, тож ще раз заздалегідь дякую.
Моя пригода тільки починається!
Післямова Легата
Усім привіт, я Легат, і це ранобе, Так я павучиха, той що?! Це уже друге моє багато серійне ранобе такого великого розміру, перше було Побачення з Життям у вигляді 22 Томів яке уже повністю перекладене на українську, і от це ранобе це замінна попередньому, також багато серійна робота з понад 16 Томів! Тут томів трохи менше тому надіюся впораємося швидше, бо минулу серію ранобе ми переклали за півтора роки, з цією надіюсь впораємося за рік, хоча не гарантую, в ідеалі, нам би видавати по 1 тому в місяць, але то уже як піде, особисто я дуже радий, що зможу перекласти це ранобе, адже я великий шанувальник цього твору, він просто неймовірний, гумор, персонажі, світобудова усе на вищому рівні, а особливо головна героїня, вона просто топчик і душа усього ранобе, я готовий поспорити що тут не знайдеться жодної людини якій вона не сподобалася!!! Гаразд, загалом дякую що читали, зустрінемося у 2 томі!
грудень 2025
Післямова Deder
Вітаємо шановні читачі) Дякуємо що прочитали наш переклад данного ранобе. Мені воно дуже сподобалося. І от з легатом я буду сперечатись стосовно часу викладки. На мою думку якщо вкладемось в 2 роки то це буде просто топ. Адже не павучихою єдиною ми живесо.... Хоча якщо серед вас є ті хто готові проспонсорувати наше життя ми можемо взятись лише за неї і десь за пів року зробити абсолютно все.... Але то мрії, мрії. Про що я власне: а, дякую що ви з нами, дякуємо що читаєте і ставите лайки(останнє дуже важливо), дякуємо за донати. І до зустрічі в нових томах та нових ранобе;-)
Лютий 2026