Мене покликав батько.
І мене, і Катію, не менше.
Чомусь навіть Фей довелося взяти з собою.
Ми всі троє були спантеличені, про що б це могло бути.
"Ти ж не думаєш, що це через заручини?"
"Що? Чиї?"
"Ну, знаєш... ти... і я...?"- Божевільне припущення Катії залишило мене в повній розгубленості.
"Ні, цього не може бути."
"А що таке? Ти що, пристрастилася до БЛ чи що?"
(Примітка Легата: БЛ - Бой Лов або ж просто Яой)
"Ну, в даному випадку це не буде БЛ. Поглянь на нас. Хлопець і дівчина, приблизно одного віку, зі схожим родоводом. Не кажучи вже про те, що ми добре ладнаємо. Чи було б так дивно, якби наші батьки вирішили, що ми повинні побратися?"
Коли вона так сказала, це зовсім не здавалося таким надуманим.
Зрештою, я був членом королівської сім'ї, а Катія була дочкою поважного герцога.
З цієї точки зору ми були ідеальною парою.
"І тебе це влаштовувало?"
"Звісно, ні. Я навіть уявити собі не можу, що вийду заміж за чувака. Але рано чи пізно це станеться, тож я вважаю, що мені краще підготуватися."
"Я здивований, що ти продумав все це так далеко наперед."
"Ну, вибач. Але, чесно кажучи, з практичної точки зору, краще одружитися з тобою, ніж застрягти з якимось рандомом, якого я навіть ніколи не бачила. Ти ж знаєш, які у мене справи і все таке... До того ж, це було б негарно, але ми завжди можемо розірвати заручини за взаємною згодою, якщо це дійсно буде потрібно."
Ми могли це зробити?
Я ніколи раніше навіть не розглядав перспективу заручин, але оскільки я був членом королівської сім'ї, це, ймовірно, рано чи пізно мало статися.
В такому випадку, можливо, було б зручніше заручитися з Катією, оскільки ми обоє могли б просто продовжувати нормальне життя.
За винятком однієї маленької проблеми.
"А що ти будеш робити зі Сью?"
"А..."
Так.
Моя сестра, Сью, нікого вона до мене не підпускала.
Я навіть бачив її вбивчий погляд, спрямований на Фей, яка з точки зору Сью був просто домашнім улюбленцем.
Як можна ревнувати навіть до тварини лише тому, що вона жіночої статі? Я хотів запитати її.
Але я боявся, що її відповідь буде чимось на кшталт: "А що не так?"
Здавалося, вона вже стала трохи толерантнішою до Катії, але якби вона колись запідозрила, що ми можемо заручитися, невідомо, що б вона зробила.
"Точно. Вона, напевно, вб'є мене."
"Та годі, мені здається, ти трохи перебільшуєш."
"...А я перебільшую?"
"Мушу визнати, я це помітив."
Я знав, що Сью була трохи не в собі, але все одно вважав, що вони поводяться кумедно.
Поки ми розмовляли, до кімнати увійшли ще двоє людей - чоловік і маленька дівчинка.
Катія, Фей і я шоковано роззявили роти, дивлячись на новачків.
Їхні вуха були надто довгими, щоб належати людям.
"Вітаю вас, друзі. Мене звуть Потімас Гарріфенас, і я був посланий до цього прекрасного королівства як посол доброї волі ельфів. Це я попросив вашої присутності тут. Мені дуже приємно познайомитися з вами."
Чоловік, Потімас, представився безкорисливим тоном.
Це була моя перша зустріч з ельфом.
Я знав, що вони існують, але вперше побачивши його зблизька і на власні очі, я зрозумів, що опинився у світі фентезі.
"Хм. То він у тебе є."
Потімас примружив очі, і в мене з'явилося неприємне відчуття в животі.
"Гаразд, ці двоє людей і ця істота мають те, що ми шукаємо. Решту я залишу тобі."
"Гаразд. Зрозуміла!"
"Тоді я піду."
"Дякую за допомогу!"
Потімас вийшов з кімнати, просто так.
Ми з Катією тільки й робили, що ошелешено дивилися на нього. Ми навіть не встигли представитися, як він пішов.
Не знаючи, що робити далі, я звернув увагу на маленьку дівчинку, яка залишилася.
"Зараз, зараз, дайте мені подумати. Гадаю, ми почнемо з представлення, так? Мене зараз звуть Філімос Гарріфенас. Дуже приємно познайомитися з вами!"
Ми з Катею подивилися один на одного.
Як ми мали реагувати на таке представлення від цієї маленької дівчинки?
"Знаєте, якщо ваша вчителька представилася, то треба відповісти тим же, я б сказала!"
"Прошу вибачення. Я четвертий принц цього королівства, Шлейн ЗаҐан Аналейт."
"Я старша дочка герцога Анабальда, Карнатія Сері Анабальд."
За підказкою дівчини ми поспішили представитися.
"Зрозуміло, зрозуміло. Майбутні принц і герцогиня, так? Дуже мило. Дуже мило."
Щось у цих словах підштовхнуло мою пам'ять.
Її дивна манера говорити здавалася мені знайомою весь цей час, і тепер я знав, кого вона мені нагадує.
Очі Катії розширилися, коли вона це зрозуміла.
"Не може бути... Пані Ока?!"
"Не ввічливо давати прізвиська своєму вчителеві, знаєш? Але так, правильно."
Перед нашими очима стояла наша класна керівниця в минулому житті: пані Канамі Окадзакі, або скорочено пані Ока.
Ця вчителька, яку ми всі називали її прізвиськом, була трохи нещасною людиною.
Мабуть, у середній школі вона перейняла мовний тік одного зі своїх улюблених персонажів манґи і зрештою постійно так розмовляла.
Вона вступила до університету з сильною історичною програмою через інтерес до манґи про період Воюючих держав, а вчителькою стала здебільшого через бажання познайомитися з молодим чоловіком.
Загалом, досить сумне виправдання для вчительки.
Втім, така її натура насправді зробила її досить популярною серед учнів.
"Ну добре, а як щодо тебе? Той, що прикидається домашнім улюбленцем?"
"А?! Звідки ти знаєш?!"
"Це ж очевидно! Правда, тепер я думаю, що ти вже знаєш це, оскільки ми подбали про те, щоб запросити тебе, теж."
Фей виглядала вкрай незадоволеною. Можливо, тому, що вона часто погано поводилася на уроках і отримала не одну догану від вчительки.
Можливо, вона відчувала себе трохи ніяково через це.
"Ууух. Я Фейруне."
"Так, так, дуже добре."
Вчителька погладила Фей по голові.
Фей трохи скривився від такого поводження.
"І що? Чому ви тут, пані Око?"
"Тому що я знала, що ви троє тут, звичайно! Знаєте, ви стали дуже популярною темою. Про юних вундеркіндів, народжених у королівстві Аналейт, говорить в усіх містах!"
Оскільки ми розмовляли з нашою вчителькою вперше за такий довгий час, ми всі в кінцевому підсумку використовували японську мову.
Незабаром ми назвали їй свої імена з попередніх життів.
Як тільки вона почула старе ім'я Катії, її очі розширилися, і вона прошепотіла щось на кшталт: "Як же кавайно!"
"То ви приїхали просто нас побачити?"
"Саме так."
"Гаразд, я розумію, як ви дізналися, що ці два бовдури були тут, але як ви дізналися про мене? Я думала, що я досить добре вписалася як домашня тваринка."
"Тоді ти не розумієш, наскільки ти незвичайна, моя люба. Знаєш, ходять чутки. Що улюбленець принца - теж геній."
"Що, правда?"
"Це правда. Нормальний монстр не буде слухати команди людини, яка не володіє навичкою Дресирування істот, не кажучи вже про те, щоб тренуватися разом з ними, розумієш!"
"Ах, гадаю це має сенс. Яка ж я дурепа."
Мене бентежило, що інформація могла так легко витекти за межі замку, але, мабуть, млин чуток було не зупинити.
"Але це не єдина причина, чому я тут, мої дорогі. Я все ще вчитель, розумієте? Я маю принаймні переконатися, що мої учні в безпеці. Настільки, наскільки ви можете бути в безпеці після реінкарнації!"
Вона сказала це жартома, але я думаю, що вона насправді мала це на увазі, і я був вражений. Мені навіть не спадало на думку турбуватися про чиєсь виживання в цьому світі, окрім мого власного.
Я підозрював, що інші мої однокласники теж можуть бути тут, але ніколи не думав про те, щоб шукати їх.
"Цей світ набагато небезпечніший за Японію, розумієте? Якщо я можу забезпечити вашу безпеку, я хотіла би зробити це якнайшвидше."
Я теж ніколи про це не думав.
Це мало бути очевидним, оскільки я знав, що в цьому світі є монстри і таке інше, але оскільки я був в безпеці, я просто припустив, що й інші мої однокласники теж будуть у безпеці.
Фей навіть розповіла мені, як вона ледь не загинула від павука, але тоді це здавалося мені історією з далекого минулого.
"То ви прийшли, щоб захистити нас?"
"О, Боже, ні. Зважаючи на ваше становище, я навряд чи можу просто забрати вас із собою. Але якщо хтось із моїх учнів забажає, я з радістю відвезу його під захист у село ельфів."
"Це означає, ви вже знайшли інших?"
"О, так. У селищі ельфів одинадцять учнів, і мені вдалося зв'язатися з шістьма іншими, в тому числі з трьома вами. І я знайшла ще двох, тож незабаром вирушу до них у гості, ось побачите."
У нашому класі було двадцять п'ять учнів.
А це означає, що залишалося ще шестеро, місцезнаходження яких було невідоме.
Але, інакше кажучи, це означало, що тільки шість учнів не були знайдені.
У такому величезному світі, як цей, знайти стільки реінкарнацій учнів, мабуть, було неабияким подвигом.
"Ви справді турбувалися про нас, пані Око."
"Звичайно, це мій обов'язок як вчителя. Крім того, більшість з них жили як люди на людській території, знаєте. Тож це було не так вже й важко."
"Здебільшого люди..."
Фей була приголомшена словами вчительки.
"Не хвилюйся про це", - єдине, що я зміг сказати, щоб заспокоїти її.
Незважаючи на легкий тон пані Оки, було зрозуміло, що вона доклала чимало зусиль, щоб знайти всіх.
Я знову схилив голову до неї на знак подяки.
"Гаразд. Нам треба ще багато про що поговорити, але я скоро піду вступати до школи цього королівства. Тоді ми зможемо все обговорити, добре?"
Незабаром ми з Катією теж підемо до цієї школи.
Нам дозволили брати з собою домашніх тварин, тож я планував взяти з собою і Фей.
На горизонті з'являлося зовсім нове життя.