Сью і Клевія стояли переді мною обличчям до обличчя з тренувальними мечами в руках.
Користуючись перевагою маленької статури Сью, Клевія легко відхиляла її меч, коли моя сестра атакувала.
Сью все ще продовжувала рішуче атакувати, але точний захист Клевії легко відводив її.
Маленька дівчинка атакувала з усіх сил, але м'язиста Клевія нагадувала своєю майстерністю володіння мечем елегантну текучу річку.
І зовнішністю, і рухами вони були повними протилежностями.
Сью, безумовно, не можна було назвати слабкою, але в порівнянні з великим досвідом Клевеї в реальному бою, її майстерність не могла зрівнятися з її вмінням.
Це було особливо не дивно, враховуючи, що Клевія мала Майстерність Меча, просунуту версію Вміння Меча, на 7 рівні.
У Сью вміння володіння мечем було на 6 рівні. Отже, згідно з простими підрахунками, різниця становила 11 рівнів.
Не було ніякого способу компенсувати таку різницю.
Проте було багато випадків, коли проста статистика могла принаймні затягнути битву.
Сью використовувала одночасно "Магічну війну" та "Психічну війну".
Ці вміння могли витрачати MP і SP для підвищення базових показників, а оскільки у Сью було і так багато MP, то поліпшення, яке давала їй Магічна війна, не було чимось надзвичайним.
Її фізичні показники також нещодавно значно зросли, тож вона мала певну перевагу на статусному фронті.
Проте Клевія утримувалася від Психічної війни, щоб створити собі гандикап. Якби вона також використовувала його, шанси, безумовно, були б ще більшими на її користь.
Але навіть без неї вона, швидше за все, все одно виграла б.
Статистика Сью могла бути трохи вищою, але це була незначна перевага порівняно з величезною перевагою Клевеї у фундаментальній силі та досвіді.
У Сью не було жодного шансу змінити ситуацію.
Як я і очікував, Сью виснажила себе в атаці, і контратака Клевії здолала її.
Отримавши сильний удар в живіт, Сью впала на землю.
Анна одразу ж кинулася до неї і застосувала магію відновлення.
Змахнувши бруд з одягу, Сью підвелася з розчаруванням, написаним на її обличчі.
"Я програла."
"Якщо ви можете так битися у своєму віці, принцесо, ви, безсумнівно, скоро перевершите мене. Воістину, ваш талант - це диво."
"Не треба мені лестити."
Коли я вже збирався підійти до своєї похмурої сестри, я почув звук оплесків зовсім поруч зі мною.
"Я не думаю, що це були лестощі! Ти справді добре билася."
Усі в кімнаті, і я в тому числі, здивовано розплющили очі.
Навіть Клевія та Анна, не кажучи вже про нас із Сью, які не помітили цього новачка.
Навіть коли він стояв поруч зі мною, я не відчув ані найменшого натяку на його присутність.
"Юліусе!"
"Привіт. Я тебе здивував?"- Юлій, другий принц і мій старший брат від тієї ж матері, хіхікнув так, ніби йому вдалося розіграти мене.
"Коли ти повернувся додому?"
"Тільки вчора. Я хотів привітатися раніше, але між зустрічами з батьком, нашим старшим братом і всіма іншими я не мав можливості."
Мій брат був на кілька років старший за мене і вже працював над різними справами за кордоном.
Тож він рідко повертався до королівства ось так.
"Сью, я відводжу від тебе очі на секунду, а ти стаєш ще талановитішою, з кожним разом. Твоя швидкість вдосконалення не перестає мене дивувати."
Хоча Юліус говорив до Сью ласкаво, вона лише насупилася у відповідь. Чомусь здавалося, що Юліус їй не дуже подобається.
Особисто мені він дуже подобався, оскільки був набагато дружелюбнішим за двох інших моїх старших братів.
Понад усе я його поважав.
Тому, чесно кажучи, тертя між старшим братом, яким я захоплювався, і молодшою сестрою, яку я обожнював, мене трохи турбувало.
"Облиш, Сью. Невже ти справді маєш так поводитися з власним братом?"
"Ха-ха, все гаразд. У Сью зараз складний вік", - співчутливо сказав Юліус.
Якщо рахувати моє попереднє життя, то теоретично я був старший за нього, але Юліус все одно, здавалося, перевершував мене в розумовому віці.
"А як щодо тебе, Шуне? Хочеш тренуватися разом, як колись?"
"А можна?! Так, будь ласка!"
Тренуватися з моїм братом Юліусом? Я не міг просити більшого.
"Гаразд, тоді я позичу це."
"Звісно."
Мій брат взяв тренувальний меч у Клевеї, яка відсахнулася.
Вона ніколи ні перед ким так не нервувала.
Хоча, гадаю, це мало сенс з кимось на кшталт Юліуса.
"Гаразд. Я готовий, коли ти будеш готовий. Нападай на мене, звідки хочеш."
"Гаразд!"
Я негайно активував і магію, і ментальну війну.
Не було сенсу стримуватися проти мого брата Юліуса.
Я зосередився на використанні всієї своєї сили.
Тоді я вистрілив вперед, наносячи діагональний удар знизу.
Брат легко заблокував мене.
Хоча я кинувся на нього з усієї сили, він легко зупинив удар мечем, який тримав лише в одній руці.
Але це було те, чого я очікував.
Він ніколи б не зміг відбити таку атаку.
Я одразу ж відвів меч назад для наступної атаки.
І знову він зупинив мене без проблем.
Це було весело.
Навіть намагаючись з усіх сил, я не міг доторкнутися до нього. Як би швидко і потужно я не розмахував мечем, які б складні прийоми не застосовував, я не міг до нього дотягнутися. Я навіть уявити собі не міг, як я зможу пройти крізь його захист.
Але саме тому я відчував, що мені пощастило, що хтось настільки вправний захотів зі мною спарингувати.
Це було неймовірно весело.
Однак, як би я не хотів, щоб це тривало вічно, кінець все одно прийде. Мій запас магії та ментальної війни закінчився.
Важко дихаючи, я опустився на одне коліно.
"Дуже добре. Твоє володіння мечем дуже пряме і сильне. Здається, що твої таланти можуть розвиватися безмежно."
"Дякую... тобі... дуже... дякую..."
Я задихався від подяки. Незважаючи на те, наскільки я був виснажений, дихання мого брата було ідеально рівним.
Він дійсно був дивовижним.
Це мало сенс, адже він був героєм.
Найсильнішою людиною у світі.
Чи зможу я колись зрівнятися з ним?
Якби у мене була одна мрія в цьому світі, я б хотів стати таким, як він.
Зараз я не можу навіть наблизитися до цього, але колись, я впевнений, я зможу принаймні прикривати спину Юліуса в бою.
Це була моя головна мета.