Після того, як земляний дракон пішов, я не поспішала, ретельно оглядаючи навколишнє середовище.
Скільки б я не роздивлялася, я все одно не відчувала себе в безпеці. Але в безпеці чи ні, я мушу щось робити, інакше застрягну тут до самої смерті.
Я використовую контроль ниток, щоб простягнути нитку до бджоли, яка все ще була прикута до землі.
Ой, як болить спина. Але, здається, я зможу виготовити свою павутину без проблем.
Я повільно й обережно розтягую нитку, доки вона нарешті не з'єднується зі своєю метою.
Бджола все ще бореться, але зараз це не має значення.
Я просто маю повернути її до того, як інший монстр дістанеться до неї першим.
З кожним ривком мої рани болять.
Біль жахливий, але мій рівень здоров'я більше не падає, тож я хочу вірити, що зі мною все гаразд.
Нарешті я успішно витягую свою здобич.
Одразу ж вгризаюся в неї своїми отруйними іклами, вбиваючи на місці.
Зважаючи на те, як добре моя отрута діє навіть на інших отруйних монстрів, можливо, мої навички "Отруйне ікло" та "Стійкість до отрути" вищі, ніж у моїх однолітків монстрів?
Ну, зараз це не має значення.
Справжня проблема полягає в тому, що я збираюся робити далі. Чесно кажучи, досліджувати цю територію — це, мабуть, самогубство. Цілком можливо, що там є й інші монстри, подібні до того земляного дракона, тож мої шанси на виживання, здається, зменшуються.
Це погано. Я, звісно, пройшла через багато небезпечних ситуацій, але ця набагато страшніша, ніж будь-що інше.
За звичайних обставин я досить упевнена у своїх бойових здібностях.
Останнім часом я почала блукати підземеллям і використовувати тактику несподіваних нападів, але, зрештою, я найкраще пристосована до того, щоб плести павутиння і дозволяти здобичі приходити до мене. Я маю на увазі, що я навіть змогла здолати ту величезну змію з моїм простим тимчасовим укриттям. Тож якщо я надумаю спроєктувати будинок спеціально для оборонних боїв, жоден монстр не зможе його здолати.
Принаймні, так я думала.
Ця штука точно змогла б. Навіть оком не змигнувши. Цей жахливий монстр досить сильний.
Нитки, отруйні ікла, несподіванка і швидкість. Моя фундаментальна тактика була б не більше, ніж фокусами для цього дракона.
Вони розпалися б на шматки перед обличчям такої переважної сили.
Я можу собі це легко уявити.
За все моє життя, відколи я перевтілилася в павука, це вже друга зустріч із жахливо домінантною істотою, яка могла б мене легко розчавити.
Перший раз, до речі, був, коли я побачила свою гігантську павукову матір (батька?).
Те, що у мене немає жодних шансів на перемогу — це, звісно, проблема. Але ще гірше те, що він швидший за мене.
Навіть якщо щось розірве моє гніздо, я все одно зможу втекти. Я, напевно, картатиму себе за це, як минулого разу, але принаймні я можу втекти, не втративши життя. Моя неймовірна швидкість ніколи не була проблемою. Але ця штука може втекти від мене.
Якщо я буду битися з ним, я не зможу перемогти. І я навіть не зможу втекти.
Воістину, якщо ця тварюка коли-небудь побачить мене, все буде скінчено в одну мить.
Яке жахливе створіння.
Якби я знала, що така штука існує, я б просто ризикнула зіткнутися зі змією віч-на-віч.
І я не можу знати, чи це єдиний її вид, що ховається в цій місцевості.
Страшно.
Так близько до смерті я ще не була. Чесно кажучи, я трохи здивована тим, наскільки мені страшно.
Незважаючи на всі безглузді випадки, які я пережила до цього часу, я ніколи не відчувала справжнього напруження або жаху, тому я вирішила, що давно залишила ці почуття позаду.
Але тепер я дуже добре знаю, що це не так.
Єдина причина, чому я ніколи не відчувала такого страху, полягає в тому, що жодна з тих інших ситуацій навіть не йшла в порівняння з цією. Не те, щоб мої емоції померли, просто до цього моменту у мене не було в них потреби.
Ха-ха.
Зараз уже трохи запізно для цього усвідомлення. Чому я не могла зрозуміти це до того, як потрапила в цю ситуацію?
Гаразд, годі жалкувати. Настав час вирішити, що мені робити далі.
По-перше, я повинна забезпечити собі певний рівень безпеки.
Перед обличчям дракона це було б марно, але я, мабуть, усе ж таки повинна побудувати павутину навколо цього невеликого скельного анклаву.
Наразі я фізично не можу покинути це місце.
Тому цього разу я йду ва-банк. Прийшов час зробити тут мій третій дім. Потім, по можливості, я хочу заманити і вбити кілька слабких монстрів, таких як ці бджоли.
Моя мета — підняти рівень, щоб мої рани могли повністю загоїтися. Поки я не одужаю, я мало що можу зробити. У моєму теперішньому стані навіть найслабшого монстра буде достатньо, щоб убити мене.
Напевно, краще не сподіватися, що ці рани заживуть самі собою.
Блін, як би я хотіла мати якийсь автоматичний навик відновлення здоров’я. Але немає сенсу нарікати на це. Треба просто змиритися зі своїм становищем і спробувати взяти себе в руки.
Так чи інакше, перше, що я повинна зробити, — це зробити базу навколо цього маленького місця.
Чесно кажучи, будувати тут гніздо, мабуть, не найкраща ідея. Це просто зробить мою присутність більш очевидною, і якщо монстр на кшталт того дракона знайде мене, мені кінець.
Втім, з моїми тяжкими пораненнями у мене немає вибору.
Тож я просто мушу спробувати підняти рівень.
Як тільки я це зроблю і оговтаюся від ран, я зможу подумати про втечу з цієї небезпечної місцевості.
Чи варто мені спробувати піднятися вгору крізь величезний рій бджіл, чи дослідити місцевість внизу, незважаючи на небезпеку? Обидва варіанти, здається, ведуть прямо до пекла.
Однак тепер, коли я провалилася в цю діру, я вже практично в пеклі. Питання лише в тому, жити мені тут чи померти. І на даний момент це здебільшого залежить від удачі.
Станом на цей момент, я б сказала, що шальки терезів твердо схиляються на користь моєї смерті. Чи будуть мої шанси зменшуватися, чи я зможу схилити шальки терезів на інший бік?
Що ж, принаймні, я спробую.
На щастя, у мене принаймні достатньо витривалості, щоб сплести павутину. Одна бджола все ще дуже велика, тому вона є надійним джерелом їжі.
Я збираюся використати кожну частинку витривалості, яку дає мені ця бджола, щоб побудувати свій новий дім.
А далі все залежатиме від моїх навичок та удачі.
У перший день я сплела якомога простіше павутиння і лягла спати.
Не можу сказати, що спала дуже добре через біль у спині, але принаймні на мене не напали уві сні.
Окрім можливості нападу, я також хвилювалася, що можу померти від отриманих травм, поки сплю, тому відчула величезне полегшення, коли благополучно прокинулася.
Мій рівень здоров’я все ще був на рівні 6 очок, як і до того, як я пішла спати.
Я не знала, чи розчаровуватися, що він не відновився, чи відчувати полегшення, що він не впав ще нижче.
Весь другий день я провела, розширюючи павутину.
Не в останню чергу завдяки болю в спині, будувати цей будинок виявилося важче, ніж я очікувала.
Оскільки бджоли дзижчали надто близько для комфорту, мені часто доводилося припиняти роботу і ховатися в укритті.
На відміну від моїх попередніх будівельних проєктів, мені доводилося бути напоготові, поки я все облаштовувала, і це діяло мені на нерви.
Коли у мене була вільна хвилина, я працювала над тим, щоб потроху з’їсти вчорашню бджолу, щоб переконатися, що я не виснажилася. У цій ситуації я не могла дозволити собі ризикувати, щоб наблизитися до смерті ще ближче, ніж я вже була. Витривалість була критично важливою для мого виживання. Вона була потрібна мені, щоб створювати нитки і навіть пересуватися. Тож, як мінімум, я мала подбати про те, щоб зберегти достатньо витривалості хоча б для одного бою.
Крім того, я не знала, коли мені вдасться роздобути їжу після цього, тому я мала бути дуже обережною з управлінням витривалістю на випадок, якщо я застрягну у війні на виснаження.
Під час роботи я виявила, що моя навичка "Стійкість до болю" підскочила на кілька рівнів.
Наскільки я пам’ятаю, вона була лише на другому рівні, але посеред створення павутини заговорив Божественний Голос (тимчасово):
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Стійкість до болю LV 6] стала [Стійкість до болю LV 7].>
Тож тепер вона раптом стала 7-го рівня.
Я поняття не маю, як це сталося, але припускаю, що вона підвищилася, поки я спала.
Сон, звісно, не був комфортним, тож якщо єдиною умовою підвищення рівня цієї навички було відчуття болю, то була велика ймовірність того, що за ніч я накопичила його вдосталь.
Озираючись назад, мені здавалося, що я чула Божественний Голос (тимчасово), який говорив у моїх снах.
Виявляється, вміння "Стійкість до болю" насправді не позбавляє вас від дискомфорту, як ви могли б очікувати.
Я розвинула його до 7-го рівня, але біль не став тупішим, ніж раніше. Зрештою, я зрозуміла, що його ефект може бути більше схожим на "дозволяє вам рухатися, терплячи біль".
Чесно кажучи, якого біса.
Боліти менше не стало, і хоча я могла рухатися, мої можливості все одно були обмежені.
Коли я вперше отримала навик, я відчула, що біль трохи відступив, але, можливо, мені просто здалося.
До кінця дня мій показник стійкості до болю піднявся до 8.
Третій день.
Я закінчила їсти спійману бджолу. Я також розширила павутиння свого гнізда настільки, наскільки це було можливо, тож настав час переходити до наступного етапу. А саме — полювання, щоб підвищити свій рівень.
Питання в тому, як я буду ловити здобич?
Бджоли підлетіли досить близько, але вони, мабуть, остерігаються мене чи щось таке, тому що вони насправді не атакували.
Я сподівалася, що вони просто накинуться на мене без роздумів, але все пішло не так гладко.
Наразі я спостерігаю за бджолами, чекаючи на слушну нагоду.
Я намагалася непрямо провокувати бджіл, які пролітають поруч, серед іншого, але вони все ще не нападають на мене.
Спостерігаючи за бджолами, я помічаю кілька речей.
По-перше, вони, як правило, утворюють групи по п’ять-шість бджіл. Кожен загін діє індивідуально.
А в загонах є ватажок.
<Вищий фінджікот LV 1: Оцінка статусу не вдалася>
Більш просунутий фінджікот.
Судячи з назви, це, ймовірно, сильніший вид, можливо, навіть еволюційно розвинена форма.
Більшість із них мають 1-й рівень, тож це здається дуже ймовірним.
Серед звичайних бджіл є й такі, що мають 8 або 9 рівень, недалеко від порогового рівня, тож, імовірно, вони можуть стати лідерами своїх загонів, коли еволюціонують.
Ця бджола-капітан трохи темнішого кольору, ніж звичайні бджоли. Це, по суті, єдина відмінність; їхній розмір і форма однакові.
Оскільки оцінка статусу, як завжди, не вдалася, я не можу бути впевнена, але, напевно, можна припустити, що їхні показники вищі, ніж у звичайних бджіл.
Хоча, напевно, все ще недостатньо, щоб прорватися крізь мою павутину.
Вони, мабуть, теж це розуміють, що пояснює, чому вони не роблять зайвих пасів на мене.
У такому разі, ці бджоли, мабуть, дуже розумні.
Час від часу зграя відривалася і зникала в одному з проходів на дні нори.
Через деякий час вони поверталися з переможеною здобиччю. Схоже, саме так вони полюють: ефективно організованими групами.
Отже, вони справді розумні створіння.
Проте є кілька бджіл-вигнанців, які, здається, діють самостійно.
Що ще важливіше, здатність бджіл полювати на монстрів тут є життєво важливою інформацією.
Це означає, що не все тут так само химерно сильне, як той земний дракон.
Від цієї маленької звістки мені стало трохи легше.
Проте, не всі загони повертаються, тому я не можу втрачати пильність. Факт свідчить про те, що деякі монстри десь там можуть перевернути стіл проти бджолиних груп. Деякі з мисливських загонів, що повертаються, приносять із собою трупи своїх соратників, тож немає сумнівів, що це небезпечна територія.
Я продовжую деякий час спостерігати за станом бджіл.
Тільки-но я починаю подумувати про те, щоб зловити кілька з них, я отримую повідомлення від Божественного Голосу (тимчасового).
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Стійкість до болю LV 9] стала [Знешкодження болю].>
<Умова виконана. Вміння [Зменшенням болю LV 1] було отримано з уміння [Знешкодження болю].>
Моє вміння Стійкість до болю знову підвищилося.
Я навіть не помітила, що воно перейшло з 8-го на 9-й рівень. Мабуть, це сталося, поки я знову спала.
Назва навички також змінилася на "Знешкодження болю", і лічильник рівня зник. Мабуть, я досягла межі майстерності.
Після "Нічного бачення" це вже друге вміння, яке я розвинула до максимуму.
І, здається, нічне бачення було на високому рівні з самого початку, тобто це перший раз, коли я самостійно підняла навичку до 10-го рівня.
Хоча я, чесно кажучи, не впевнена, що це варте всіх тих болісних спогадів, які я отримала у процесі.
Що ж, похідне вміння, схоже, дійсно полегшує біль, тож це добре. Не те, щоб "Стійкість до болю" була марною, але все ж таки.
На першому рівні змін небагато. Біль у спині такий самий постійний, як і раніше.
Якщо я підніму рівень навички Зменшенням болю, біль, можливо, стане трохи легше терпіти, тож мені залишається сподіватися, що він зросте, поки я сплю.
Тож без зайвих слів я лягаю спати.
Четвертий день.
У мене потроху починає закінчуватися витривалість, тож, напевно, скоро доведеться діяти.
Моя ціль — одна з бджіл-одиначок. Ризик кинути виклик цілій групі занадто високий.
Я не обов’язково вважаю, що в мене немає шансів на перемогу. Але краще перестрахуватися.
Якщо ворогів багато, можуть виникнути всілякі несподівані проблеми. У цьому відношенні легше боротися з одинаком.
Оскільки бджоли-вигнанці не мають капітана, їхні здібності до розуміння не такі сильні. За моїми спостереженнями напередодні, деякі особини охоче заходять у вузькі тунелі, до яких групи бджіл ніколи б не наблизилися.
Швидше за все, одна бджола, яку я спіймала у павутину, була одиначкою, яка заблукала в дивному проході і загубилася.
Але з іншого боку, я не можу уявити, щоб вона пройшла весь шлях від цього місця до мого попереднього гнізда, тому, ймовірно, був інший вулик ближче до тієї області.
Блудні бджоли, за якими я спостерігала, не виглядають дуже розумними. Насправді, можливо, вони не змогли приєднатися до груп саме з цієї причини і змирилися з життям на самоті.
Так чи інакше, я думаю, що їх легше спровокувати на напад на мене.
Але я не планую використовувати такий підхід, заснований на везінні.
Натомість я дістаю нову зброю, яку винайшла учора.
Це нитка, на кінці якої прикріплений затверділий клубок липкої нитки. Я назвала її "Ранковий павук"!
Хе-хе-хе. Я збираюся використати свою силу і контроль над нитками, щоб замахнутися цією штукою на бджолу в повітрі.
Я, можливо, — ні, майже напевно, — промахнуся.
Але нічого страшного.
Цього має бути достатньо, щоб моя ціль визнала мене ворожою. Сподіваюся, після цього вона сама на мене нападе.
Якщо влучу — чудово. Якщо ні, і я зможу змусити її дивитися в мій бік і бачити в мені ворога, то я вважатиму це перемогою. Після цього мені залишиться тільки сподіватися, що вона наблизиться до моєї павутини.
Судячи з того, як усе відбувалося вчора, бджоли-вигнанці час від часу прилітатимуть перевірити, що відбувається навколо мого будинку, тож це має спрацювати.
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Навичка [Зменшення болю LV 2] стала [Зменшення болю LV 3].>
Поки я чекаю, мій новий рівень зменшення болю підвищився.
Ого. Здається, це повільний темп покращення порівняно зі стійкістю до болю. Я думала, що уві сні він може піднятися принаймні до рівня 5, але він майже не змінився.
Однак тепер, коли рівень підвищився, очевидно, що вміння працює.
Отже, "Зменшення болю" справді зменшує біль. Завдяки цьому пульсацію в спині тепер набагато легше переносити.
Рана досить серйозна.
Я надала першу допомогу, перев’язавши її ниткою Контролем ниток, але в моїй спині все ще зяє діра.
Якби я все ще була людиною, я знаю, що померла б від такої величезної рани.
Чи вижила я, бо я павук, чи тому, що я монстр? У будь-якому випадку, це настільки серйозна травма, що диво, що я взагалі жива.
Раніше я використовувала Контроль Ниток, щоб очистити її, сподіваючись вивести частину отрути, але це було так боляче, що я думала, що помру.
Я повинна підняти рівень якомога швидше, щоб зцілитися. Якщо я залишу все так, як є, то рано чи пізно стане гірше.
Нагноєння, некроз, бактеріальна інфекція… Треба щось робити, поки не з’явилися нові симптоми.
І ось, нарешті, мій шанс з’явився.
Одна з бджіл-вигнанців прямує до мене.
Інших навколо немає. Якби вони були, можливо, вони кинулися б на допомогу бджолі-вигнанцю.
Оскільки зараз це не є проблемою, це чудова можливість.
Я розгойдую свого Ранкового павука навколо себе.
Зосередься... зосередься...
Цілься, аааа і... зараз!
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Отримано вміння [Концентрація LV 1].>
Ого, я влучила. І навіть отримала навичку одночасно.
Ух.
Я не очікувала, що влучу, але Ранковий павук примудрився влучити прямо в тіло бджоли.
Не роздумуючи, я використовую Контроль нитки, щоб негайно обмотати нитку навколо бджоли. Потім я ввічливо запрошую її до свого гнізда. І знайомлю її зі своїми отруйними іклами.
Так.
Все пройшло так добре, як тільки могло бути, від початку до кінця. Може, удача починає повертатися до мене.
Ні, ні, ні.
Мені не можна захоплюватися. Ця самовпевненість вже не раз доводила мене до добра в минулому. Я повинна залишатися скромною.
Я роблю перший крок вперед, накидаючись на свою першу за останній час їжу.
Ну що ж, час їсти.
На даний момент я роздобула трохи їжі. Враховуючи розмір бджолиного тіла, я зможу не голодувати принаймні кілька днів. Тепер мені не потрібно турбуватися про витривалість на деякий час.
А це означає, що у мене є більше можливостей.
І мій вибір — розширювати своє гніздо далі. Вгору.
Я не хочу досліджувати тут, внизу. Справа не в тому, можу я чи не можу. Я просто не хочу.
Ні. Я боюся дракона. Тож це не пройде.
Саме тому я вирішила, що я якось видеруся назад до проходу, з якого впала.
Для цього я повинна знайти спосіб обійти бджіл.
Якщо я спробую просто вилізти на стіну, бджоли мене одразу ж схоплять, тож мені потрібен якийсь план.
Моя стратегія полягає в тому, щоб просто продовжувати розтягувати павутину вгору.
Ну, я не знаю, чи це стратегія, чи радше нечітка спроба бульдозером прокласти собі шлях через проблему.
Я маю на увазі, що я хитра, якщо я сама так кажу. Але я не бачу іншого способу повернутися туди.
Звичайно, у цього плану є багато недоліків.
По-перше, виготовлення більшої кількості павутиння виснажить мою витривалість.
І на відміну від звичайного, цього разу мені доведеться будувати вздовж скелі.
Оскільки обставини відрізняються, я не знаю, скільки додаткової витривалості мені знадобиться.
Ймовірно, це буде досить велике гніздо, тож одна бджола, яку я зараз маю під рукою, не зможе забезпечити достатньо енергії для всього проєкту. Тож я маю знайти спосіб збільшити свої запаси.
До того ж, можливо, мені доведеться воювати з бджолами не лише через те, що запаси їжі зменшуються.
Поки що вони мене ігнорують, але якщо я продовжуватиму розширювати своє гніздо вгору, то врешті-решт зазіхну на їхню основну територію.
Це буде порушенням повітряного простору. Невідомо, чи вони це пробачать.
У найгіршому випадку, цілком можливо, що сотні або навіть тисячі бджіл нападуть на мене одночасно. Який кошмар.
Очевидно, що ніяке павутиння не зможе захистити мене від такої кількості бджіл. І бджоли — не єдине, про що я маю турбуватися.
Поки що жодних інших монстрів на дні цієї ями не з'являлося.
Тільки перша змія і земляний дракон.
Але якщо цей дракон знову з’явиться...
Минулого разу мені вдалося перечекати його, сховавшись за каменем, але якщо я розширюватиму своє гніздо, то привертатиму до себе увагу, подобається мені це чи ні.
І якщо я потраплю на очі тій істоті, все буде скінчено.
Навіть зараз я боюся, що дракон може з’явитися будь-якої миті.
Іншими словами, хоча успіх означав би втечу з цієї небезпечної пекельної діри, це все одно надзвичайно ризикована стратегія.
Але не схоже, що у мене є інший вибір.
Навіть якби й був, то зараз мені нічого не спадає на думку.
Тож я вирішила. Час розширювати гніздо!
Спочатку фундамент. Не можна побудувати будинок без міцної основи. Можна навіть сказати, що фундамент — це те, що створює або руйнує будинок.
І що може бути кращим каменем для будівництва, ніж... цей!
Мій перший притулок тут внизу.
Камінь впирається в стіну і є досить важким: близько двадцяти футів заввишки і п’ятнадцяти футів завширшки. Я вирішила використати його як опору для моєї прибудови.
Поки що мої павутиння займають простір між каменем і стіною та трохи далі.
Спочатку я закриваю простір між каменем і протилежною стіною ще однією ниткою. Потім додаю ще одну нитку по діагоналі від вершини каменя до стіни. Далі я з’єдную стіну і камінь ще однією ниткою, використовуючи цю діагональ як орієнтир.
Тепер мій фундамент готовий.
Все, що мені залишилося зробити, — це крок за кроком будувати далі, вгору.
Я продовжую свою роботу потроху, час від часу зупиняючись, щоб перекусити бджолою для збільшення витривалості.
По дорозі я іноді помічаю, що той чи інший бджолиний загін спостерігає за мною, але вони все ще не проводять ніяких нападів.
Мабуть, я ще не в зоні їхньої території.
Після того, як я з’їла бджолу, я вирішую закінчити на цьому день і трохи відпочити.
Вже п’ятий день.
Біль, здається, значно зменшився. Мій рівень здоров’я все ще 6.
Оскільки він зовсім не відновився, моя навичка зменшення болю, мабуть, зросла, поки я спала.
Не мучитися в агонії — приємна зміна.
Я могла працювати весь цей час завдяки навичці "Зменшення болю", але ослаблення болю все одно має величезне значення.
Звичайно, відчуття не зникли повністю, і травма не загоїлася, але все ж таки. Однозначно легше.
Я ніколи не отримувала таких серйозних травм, коли була людиною.
До моєї реінкарнації найболючішим досвідом, який я коли-небудь мала, був той, коли я зачепила мізинець на нозі об кут дверей. Боже, це було боляче.
Але це було ніщо в порівнянні зі зяючою дірою в моїй спині.
З тих пір, як я почала відчувати себе трохи краще, робота просувається гладко.
Попутно з’являється ще одна бджола-вигнанець. Але один із загонів теж досить близько. Хм…
В якості експерименту я вирішую спробувати. Хочу дізнатися, чи відреагує сусідній загін, якщо на ню нападуть. Якщо зреагують, я негайно відступлю вглиб свого гнізда. А якщо вони не відреагують, я можу продовжувати.
Я замахуюсь Ранковим павуком.
Цілься, і... зараз!
Ох. Попала.
Ого. Я дивовижна!
Я й не сподівалася, що влучу, але тепер два з двох.
Я, та, хто була останньою у класі, по кидках м’яча у софтбол під час тесту з фізичної підготовки...
Ой, я так здивувалася, що забула поспостерігати за реакцією головної бджолиної сім’ї.
Бджолиний загін... он там. Хм. Ніякої реакції. Значить, якщо я вб’ю бджолу-ізгоя, інші за мною не підуть.
Це тільки мені здається, чи це трохи безсердечно?
Напевно, щоб вижити в дикій природі, треба бути трохи безсердечною...
Ну, якщо вони не збираються нападати, то це вже перемога в моїй книзі. Тепер я можу досхочу накидатися на вигнанців. Я майже регочу сама до себе, коли збираю свою здобич і добиваю її отруйним укусом.
Полюючи на чергову бджолу-вигнанку (я вже збилася з рахунку), я чую голос, на який так довго чекала.
<Досвід досяг необхідного рівня. Індивідуальний малий таратек підняв рівень з LV 2 до LV 3.>
<Всі базові атрибути збільшилися.>
<Отримано бонус за підвищення рівня навички.>
<Навичка досягла необхідного рівня. Уміння [Сила LV 1] стало [Сила LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Витривалість LV 1] стало [Витривалість LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Переїдання LV 1] стало [Переїдання LV 2].>
<Отримано очки уміння.>
Настав момент мого довгоочікуваного підвищення рівня.
Моя шкіра швидко відшаровується від тіла.
Хоча я не бачу цього, я відчуваю, як закривається велика діра на спині.
<Вміння досягло необхідного рівня. Набуто вміння [HP Авто-відновлення LV 1].>
Га? Справді?
Уууух. Це несподівано.
Стривай, то повне відновлення з кожним підвищенням рівня вважається самовідновленням?
Я в повному захваті, але якби я могла запропонувати один конструктивний коментар, я б воліла отримати це вміння трохи раніше...
Тоді б мені не довелося так страждати весь цей час. Але дарованому коню в зуби не заглядають. Єдина правильна реакція — святкувати те, що я нарешті підняла рівень і позбулася багатьох своїх турбот.
Чесно кажучи, це був близький виклик. Як я і побоювалася, мій рівень здоров'я почав падати.
Коли він вперше впав із 6 до 5, я відчула, що смерть нависла наді мною.
Після цього він продовжував повільно падати, і до того часу, як я підняла рівень, він знизився до 3.
Це було дуже близько.
Слава Богу, я досить довго придушувала свою тривогу, щоб зосередитися на відстрілі бджіл.
Полювання проходить гладко. Дивно, але мої дальні атаки з Ранковим павуком щоразу влучають у ціль.
Я не можу з цим змиритися. Це ще одна перевага мого павучого тіла?
Напевно, завдяки цьому я отримала дві нові навички першого рівня: "Кидок" і "Удар". Обидві вони, ймовірно, зроблять атаки мого Ранкового павука ще кращими.
А з цим останнім підвищенням рівня у мене з'явилися ще три навички.
Я не знаю, що вони зробили, але якщо вони підвищили рівень, то я, мабуть, якось заробляю навички для них, тож цілком можливо, що я отримую від них користь, навіть не усвідомлюючи цього.
Що ж, підняти їхній рівень, безумовно, не зашкодить, гадаю. Хоча переїдання діє мені на нерви...
Оскільки я працюю над павутинням і полюю на бджіл, я достатньо використовую свої навички "Павутиння" та "Контроль ниток", і вони також підвищують свій ранг.
Навичка "Павутиння" зараз на 8-му рівні, а "Контроль нитки" — на 5-му.
Останнє, безумовно, корисніше, ніж я думала спочатку.
На 5 рівні я можу маніпулювати нитками з набагато більшою швидкістю і точністю.
Взяти цю навичку було чудовим рішенням.
Зменшення болю тепер теж 5-го рівня, що робить життя ще простішим.
Окрім очевидної переваги у вигляді меншого болю, ця навичка ще й хороша тим, що навіть якщо я не відчуваю дискомфорту, я все одно можу сказати, коли опиняюся в небезпечній ситуації.
Зрештою, біль виконує функцію сигналу, який попереджає вас про загрозу або погані умови. Тож якщо ви не відчуваєте його, ви не знатимете, коли ваше тіло в небезпеці, але завдяки цій навичці я все одно можу визначити, наскільки глибока чи серйозна рана, навіть якщо я несприйнятлива до будь-яких відчуттів, які б вона зазвичай викликала.
Важко передати словами таке інтуїтивне враження, але я б сказала, що це як усвідомлення неспокою, загострення чи чогось подібного, що йде від рани.
Так чи інакше, завдяки цьому притуплення болю не є недоліком.
Проте, це вміння все ще лише 5-го рівня, тож не можна сказати, що біль повністю відсутній.
Тепер, коли я підвищила рівень, я подумала, що могла б подивитися, наскільки змінилися мої показники.
О-хо-хо.
Мої HP, MP і SP зросли на 2 пункти кожен, так само як і атака та захист, а магія та опір зросли на 1 пункт кожен.
А ще моя швидкість. Що з тобою, Швидкість? Здається, раніше вона була 348. То вона зросла на 21 пункт?
Це трохи дивно, чи не так?
Досить великий стрибок порівняно з іншими моїми статистичними показниками, як на мене...
Я маю на увазі, що мій бонус швидкості за одне підвищення рівня дорівнює загальній сумі бонусів за атаку і захист? Все справді впорядку?
Воно більше, ніж моя магія та опір... Що за чортівня?
А, ну гаразд. Я вирішую заплющити очі на безглузду однобокість моєї статистики. Все одно вже трохи запізно. Я нарешті здійснила своє бажання підняти рівень і повністю одужати, тож настав час зосередити всі свої зусилля на втечі.
Поки я була поранена, я, очевидно, працювала повільніше, і мені доводилося бути особливо обережною.
Тож відтепер я буду полювати на бджіл-одиначок за першої-ліпшої нагоди, підтримуючи постійний запас витривалості, поки розширюватиму своє гніздо.
Зараз мої павутини покривають приблизно чверть відстані до моєї мети. Попереду ще довгий шлях.
Бджоли досі не докладають жодних зусиль, щоб вести зі мною війну, але я не знаю, як довго це триватиме. З огляду на це, я повинна подбати про те, щоб зберегти достатньо сил, щоб відбиватися від можливих бджолиних набігів, поки я продовжую будівництво.
Проте, це виявляється досить складно.
Як я і здогадувалася, будувати на стіні набагато важче, ніж робити це по землі, тому чим вище я будую павутину, тим важчою стає робота.
Мені доводиться тягнути товсті нитки з каменю-фундаменту, щоб вони слугували основою, а потім закріплювати їх ще більшою кількістю ниток по всьому периметру.
І так виглядає лише чверть шляху вгору, далі буде тільки важче.
Тим не менш, я мушу це зробити. Я не знаю, коли земляний дракон може з'явитися знову. Мені потрібно забратися звідси до того, як це станеться.
У найгіршому випадку мені доведеться покинути гніздо на півдорозі і сподіватися, що моєї швидкості вистачить, щоб прорватися.
Це не дуже гарний варіант, але якщо справа дійде до ситуації життя або смерті, у мене не буде вибору.
Сподіваючись уникнути саме такого сценарію, я роблю все можливе, щоб продовжувати будувати.
Здається, час нарешті настав.
<Фіджікот LV 6: Оцінка статусу не вдалася>
<Фіджікот LV 4: Оцінка статусу не вдалася>
<Фіджікот LV 5: Оцінка статусу не вдалася>
<Фіджікот LV 5: Оцінка статусу не вдалася>
<Вищий Фіджікот LV 1: Оцінка статусу не вдалася>
Один з бджолиних загонів летить прямо на мене.
Це не схоже на поведінку команд, які періодично пролітають повз мене, щоб приглянути за мною. Без сумніву, ці хлопці летять битися з ворогом.
У цей момент моє гніздо знаходиться приблизно на півдорозі до цільової позиції.
Коли я зайшла так далеко, поведінка бджіл почала поступово змінюватися, але, мабуть, вони нарешті вирішили, що не можуть більше залишати мене в спокої.
Але це все ще був лише один загін.
Я не впевнена, чи бджоли недооцінюють мене, чи цей загін — лише розвідка, а решта тримаються осторонь, щоб подивитися, що буде далі.
У будь-якому разі, вони глибоко помиляються, якщо думають, що один загін може перемогти мене тепер, коли у мене є гніздо.
Я приготувала свого Ранкового павука.
Гніздо складається зі стандартного павутиння у формі сітки, але я залишила проміжки досить великі, щоб через них могла пролізти Ранкова павутина.
Однак ці проміжки недостатньо великі, щоб у них могли пролізти бджоли завдовжки три метра.
Мої супротивники не можуть пройти крізь павутину, але я можу атакувати їх зсередини скільки завгодно. Хоча вони також можуть просто відлетіти, коли захочуть, тож будемо вважати, що ми квити.
Два члени загону 5-го рівня летять до мене.
Хм. Ніби двох відразу буде достатньо проти мене.
Моя навичка "Павутиння" 8-го рівня. Навіть на низькому рівні моя нитка була вражаюче міцною, і з кожним наступним рівнем вона ставала тільки міцнішою.
Звісно, дві бджоли торкаються поверхні мого гнізда і швидко заплутуються в нерозривній павутині. Незважаючи на їхню масу та швидкість, моє гніздо не зазнало жодних пошкоджень. Воно абсолютно непорушне, у прямому й переносному сенсі.
Нитки, які я використовувала для його виготовлення, дуже міцні, з гумоподібною еластичністю для поглинання ударів. Коли прикладається певна вага, нитки згинаються і пом'якшують удар.
Двох тіл бджіл було недостатньо, щоб це сталося. Іншими словами, моє павутиння витримало всю силу їхньої атаки лише завдяки своїй міцності.
Не те, щоб атака бджіл була особливо сильною.
Наскільки я могла судити зі своїх спостережень, ці бджоли насправді досить сильні.
Я навіть бачила, як одна з них притягла змію як здобич.
Вони мають багато переваг: односторонні атаки з повітря, отруйні голки та потужну статуру.
За звичайних обставин вони становлять значну загрозу.
Оскільки вони тримаються в повітрі, більшість атак не можуть їх досягти, і вони можуть легко завдати превентивного удару.
Але саме тому вони слабкі до атак зенітного типу. Як на мене, успіх атак моїх "Ранкових павуків" пов'язаний не стільки з їхньою недостатньою пильністю, скільки з моїм влучним прицілом.
Втім, у звичайному бою бджола — грізний ворог. Але тільки в звичайному.
Мій козир — мій дім — не є нормальним.
Він має аномальну оборонну силу, липкість і мої надзвичайно хороші стратегії.
Я впевнена, що ці комахи ніколи не бачили такої бойової тактики.
Адже я поєдную всі сильні сторони павука з інтелектом людини.
Поки що я не звертаю уваги на двох бджіл, які врізалися в моє павутиння і застрягли в ньому. Я кидаю свого Ранкового павука в бік інших трьох, які все ще не до кінця усвідомили ситуацію.
Бджола-лідер, не встигнувши вчасно ухилитися, отримує удар прямо в обличчя. Зрештою, завжди краще цілитися в голову.
Дозволивши відцентровій силі та гравітації зробити більшу частину роботи, я штовхаю бджолу-лідера вниз, на дно гнізда.
І ось так я ліквідую їхнього капітана.
Без ватажка дві бджоли, що залишилися в загоні, застигли в повітрі, не маючи жодного уявлення, що робити.
Мене це влаштовує.
Спочатку я вбиваю бджолу вищого рівня за допомогою свого вірного Ранкового павука. Спостерігаючи за цим, остання бджола нарешті приходить до тями, але її наступна тактика дуже погано продумана.
Я не знаю, чого вона сподівається досягти, але вона просто кидається всім тілом прямо на мене.
Ти що, не бачила, що сталося з першими двома, приятелько?
У всякому разі, відчайдушна атака, очевидно, не досягає мене, і остання бджола трагічно врізається в моє павутиння і перестає рухатися.
Що ж, це майже розчаровує.
Коли я вперше впала сюди, ці вороги були жахливими, але тепер, коли я маю своє гніздо, вони навіть не можуть до мене доторкнутися.
Враховуючи, що трьох ударів по тілу не вистачило навіть для того, щоб похитнути поверхню моєї павутини, я сумніваюся, що вони зможуть дістатися до мене, скільки б їх не накинулося.
Я щойно довела, наскільки міцна моя павутина.
Порівняно із захисними можливостями мого павутиння, атакуюча сила бджіл була недостатньою для того, щоб його прорвати.
Чесно кажучи, я уявляла, що мій будинок буде пошкоджений настільки, що потребуватиме ремонту, навіть якщо вони не прорвуть його повністю.
Наді мною все ще літають сотні бджіл.
Спочатку ця кількість жахала мене, але тепер, коли я знаю, що вони не можуть прорвати мою павутину, це вже інша історія.
Незалежно від того, чи їх сотня, чи тисяча, якщо вони не можуть пробити моє гніздо, їхні жала ніколи не досягнуть мене.
Нарешті, шанси на мою втечу починають покращуватися.
Відчуваючи радість, я взялася добивати спійманих бджіл.
Після того, як я з легкістю відбила перший загін, інші бджоли почали постійно налітати на мене. Другу хвилю я відігнала так само легко, як і першу, але після цього почалися проблеми. Це було тоді, коли кілька роїв почали атакувати одночасно.
Най ваа! (Прим. перекл.: я думав створити аналог Ній Заа (Нізащо), але вирішила, що воно не підходить. Якщо в японській використовується англійський сленг, що теж зустрічається і в нашій розмовні мові (той же крінж), то залишу так як в англ. Nai waa - No way)
Ну, насправді, я думаю, що це гарна ідея з точки зору бджіл, але все ж таки.
Як мішень, я б воліла, щоб вони не нападали на мене в такій великій кількості — ось що я хочу сказати. Звичайно, я в безпеці у своєму гнізді, але це все одно гнітюче видовище.
Хто б хотів проводити свої дні в постійному оточенні гігантських дронів, що гудуть навколо?
Я зітхаю, коли дивлюся. Бджоли, бджоли, бджоли, скільки сягає око.
Серйозно, що за чортівня?
Коли їх так багато в одному місці, дзижчання стає дуже гучним. Це дуже дратує. Як я можу спати?
До того ж, якщо я продовжуватиму старанно їх витягувати, їх буде занадто багато, щоб я могла їх з’їсти.
Звісно, я відчуваю, що можу з’їсти набагато більше, ніж зазвичай, завдяки навичці переїдання, але навіть вона має свої межі.
Враховуючи, наскільки великий один представник цих бджіл, пакувати їх по п’ять штук за один раз може бути дуже складно.
Я маю на увазі, що мій навик переїдання навіть збільшився до 3-го рівня через них. Дуже дякую, бджоли. (Сарказм)
Найприкріше те, що спілкування з ними повністю заважає мені працювати над своїм гніздом.
Моя головна мета — втекти з цього місця. А не битися з купою тупих монстрів.
І все ж, їхні напади настільки постійні, що я зовсім не в змозі продовжувати будівництво.
У мене вже більш ніж достатньо їжі, тож я була б більш ніж щаслива залишити їх у спокої, якби вони просто перестали нападати на мене!
Але я ніяк не можу змусити їх зрозуміти це.
У всякому разі, схоже, у мене немає іншого вибору, окрім як використовувати короткі затишшя між бджолиними нальотами, щоб досягти прогресу в моєму проєкті гнізда.
На даний момент вони настільки зосереджені на мені, що залишити гніздо взагалі було б самогубством.
Очевидно, що мій попередній запасний план проскочити повз них не є життєздатним.
Якою б швидкою я не була зазвичай, я не зможу використати всю свою швидкість, біжучи вертикально, тому я так і бачу, що ця стратегія закінчиться тим, що мене спіймають і заріжуть на середині підйому.
Ох, чорт забирай.
Затримуватися так — це останнє, чого я хотіла… Я все ще не знаю, коли той земляний дракон може з’явитися знову.
Зачекайте… Земляний дракон?
Раптом я відчуваю, як по тілу пробігає жахливий озноб.
Що це було…?
Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, нііі!!!
Я не можу на це дивитися.
Не можу, але все одно мушу.
<Земляний дракон Араба LV 31: Оцінка статусу не вдалася>
Мій найгірший страх справдився. І що ще гірше — він точно дивиться на моє гніздо.
Що мені робити?!
Ні, я нічого не можу зробити.
Зовсім нічого, і я це знаю.
Я точно не можу боротися з цією штукою.
Єдине, що мені залишається, — це молитися, щоб воно залишило мене в спокої.
Але цей варіант розвіюється в одну мить, разом з моїми надіями на виживання.
Земляний дракон відкриває пащу.
Так. Найсильніша зброя дракона — це зазвичай атака, заснована на диханні.
Лунає громоподібний рев.
Вибух розсікає повітря. Вихор руйнувань вибухає навколо мене.
Я не зовсім розумію, що відбувається.
Але ось що ясно.
Моє гніздо зникло разом з кам’яним фундаментом. Якщо вже на те пішло, то в стіні за фундаментом теж пробита величезна діра.
Навіть стіна навпроти вкрита тріщинами.
Коли тріщини поширюються, каміння починає обсипатися зі стіни.
Вона руйнується.
Одна атака знищила більше половини мого гнізда. Навіть залишки вище починають розвалюватися разом зі стіною.
Я десь у верхній частині.
Не схоже, що дихальна атака зачепила мене безпосередньо. Тим не менш, я падаю вниз разом з павутинням навколо мене.
Не маючи ні секунди на реакцію, я врізаюся в землю.
Ауч.
Мій запас здоров’я повністю спустошений. Але якимось чином я все ще жива.
Я ще не мертва, але я не знаю, як довго це триватиме.
Решта залежить від примх земляного дракона.
Одна з моїх павутинок приземлилася на мене.
Але, можливо, це навіть на краще.
Тепер моє тіло повністю вкрите павутинням, приховане від сторонніх очей. І жодне з падаючих каменів не зачепило мене безпосередньо. Якщо я продовжуватиму ховатися тут, можливо, дракон мене не помітить.
З ледь помітною надією я затримую дихання і роблю все можливе, щоб моє тіло не тремтіло від жаху.
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Набута навичка [Стійкість до страху LV 1].>
Моє тремтіння дещо вщухає.
Але я все ще налякана.
Моє тіло не перестало тремтіти.
Допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені!
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стелс LV 2] стало [Стелс LV 3].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стійкість до страху LV 1] стало [Стійкість до страху LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стелс LV 3] стало [Стелс LV 4].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стійкість до страху LV 2] стало [Стійкість до страху LV 3].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Авто відновлення здоров’я LV 1] стало [HP Авто відновлення здоров’я LV 2].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стійкість до страху LV 3] стало [Стійкість до страху LV 4].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стелс LV 4] стало [Стелс LV 5].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Уміння [Стійкість до страху LV 4] стало [Стійкість до страху LV 5].>
Божественний голос (тимчасово) повертає мій розум до реальності.
А може, це просто моя нова навичка "Стійкість до страху" стрімко зростає в рівнях, поки я зайнята тремтінням.
У будь-якому випадку, я не маю жодного уявлення, скільки часу я провела, ховаючись.
Судячи з того, наскільки покращилися мої навички, я, мабуть, деякий час приховувала своє дихання.
Цікаво, чи зможу я визначити, скільки часу минуло, перевіривши, наскільки зменшилася моя витривалість, але чомусь вона зовсім не зменшилася.
Я використовую Контроль Ниток, щоб стягнути павутину з тіла. Потім я повільно виповзаю з купи павутиння.
Земляного дракона більше немає.
Я врятована.