Я проводив деякий час на самоті.
Сью поїхала до своєї матері.
Оскільки ми зі Сью були зведеними братом і сестрою, я, звісно, не мав жодних стосунків з її матір'ю. Насправді, оскільки вона була дружиною короля, а я народився від однієї з його наложниць, було зрозуміло, що мати Сью не буде особливо любити мене. Тож коли моя сестра зустрілася з нею, я намагався тримати дистанцію.
Звісно, я був делікатним, але мені також подобалося проводити рідкісний час наодинці.
Зазвичай, коли я виходив з кімнати, Анна або Клевія, інша покоївка, проводжали мене, але сьогодні їх не було.
Я не вислизнув від них. Я просто сказав їм наперед, що хочу побути на самоті.
Анна була напівельфом, майстром магії.
Клевея була колишнім лицарем, загартованим воїном, настільки м'язистим, що з першого погляду її можна було сплутати з чоловіком.
Я не міг від них позбутися, навіть якби намагався.
Хоча технічно я вже мав більшу магічну силу, ніж Анна, за її словами, я все одно не міг їй протистояти без уміння нею користуватися.
Магію міг активувати лише той, хто володіє магічним сприйняттям, магічною маніпуляцією та якимось магічним умінням.
У мене ще не було магічного вміння, тому я не міг нічого накладати.
Щоб вивчити магічну навичку, потрібно було або заплатити необхідні очки навичок, або заробити майстерність, використовуючи інструмент з магічною силою, наприклад, Оціночний камінь.
У мене були очки навичок, але Анна повідомила мені, що існують інші обмеження на набуття магічних навичок.
Очевидно, це було пов'язано з тим, що для занадто молодої людини набувати їх було б небезпечно.
Мої фізичні показники, можливо, й були високими для мого віку, але все одно не йшли ні в яке порівняння з показниками дорослого воїна.
Іншими словами, я був практично безпорадним. Тож чи міг такий слабак, як я, вільно пересуватися навіть у межах замку?
Відповідь була негативною.
Без сумніву, хтось охороняв мене в тіні, а я просто не помічав.
Я пішов через замок з Фей на плечі. Моїм пунктом призначення був спортивний майданчик всередині замку. Поки що я був слабким, але якщо продовжуватиму тренуватися, то з часом стану сильнішим. Навички та статистика, які існували в цьому світі, були доказом цього.
Якщо я тренуватимусь, цифри для будь-якого вміння чи показника, над яким я працюю, відповідно зростатимуть.
Як сказала Катія, коли ми переглядали енциклопедію навичок, якщо я посилював свої базові статистичні навички, їхній рівень підвищувався.
Найефективнішим способом покращити базові навички фізичного стану були прості фізичні вправи.
Тож я практикував біг і силові вправи на майданчику. Поруч зі мною Фей тренувалася так само. Чи вона просто наслідувала мене, чи насправді тренувалася, для мене було загадкою.
Хоча Фей була дуже розумною, тож вона, мабуть, намагалася тренуватися з усіх сил.
"Фух."
Після того, як я пропрацював кожну частину тіла, я зробив перерву.
Я випив трохи води, яку приготував заздалегідь.
Фей не пила нічого. Я не дуже розумівся на фізіології монстрів, але жодного разу не бачив, щоб Фей щось пила.
Перевівши подих, я неуважно наспівував.
Це була пісня з Японії, не з цього світу. Я співав її в караоке з Канатою та Кійою...
Ця думка викликала у мене ностальгію.
"Я знаю цю пісню."
Може, тому раптовий коментар японською викликав у мене тугу за батьківщиною. Навіть коли ми з Катією тусувалися разом, ми не часто розмовляли японською.
Здивований, я озирнувся, але не змін знайти джерело японського голосу.
"Сюди."
Голос заговорив знову, і в той же час я відчув, як мене смикають за руку.
Поглянувши вниз, я побачив, що Фей граючись кусає мою руку і злегка тягне за неї.
"Отже, Фей, ти... Шінохара?"
"Точно."
Трохи заспокоївшись, я слухав, як Фей, вона ж Шінохара, розповідала свою історію.
Точніше, вона не говорила, а використовувала навички, які дозволяли їй спілкуватися телепатично. Очевидно, вона помітила його, коли ми переглядали енциклопедію навичок, і набула його, використовуючи свої очки.
"Ах, але ти можеш продовжувати називати мене Фей, звичайно."
"Так ... звичайно."
Я не міг позбутися відчуття деякої незручності.
Я маю на увазі, що ця істота, до якої я весь цей час ставився як до домашнього улюбленця, насправді була моєю колишньою однокласницею.
З тих пір, як я знову став дитиною, моя статева зрілість і таке інше було обнулено, тому я не бачив у цьому нічого дивного, але мені все одно було ніяково.
"О, я не можу повірити, що ти виявився принцом, Шуне. Мушу визнати, я трохи розчарована."
"Перепрошую?!"
Яка жахлива річ, сказана мені прямо в обличчя.
"Я маю на увазі, що перевтілилася в маленького дракончика, не кажучи вже про те, що стала домашнім улюбленцем принца. Очевидно, що логічним продовженням було б перетворитися на людину і стати принцесою, чи не так?"
"Ні, не зовсім."
"Ой, та годі тобі. Дівчинка може мріяти."
Як на мене, так мріяти - це вже занадто.
"Я маю на увазі, як я можу жити так? Ти не можеш собі уявити, як це - переродитися в щось інше, а не в людину."
Я не усвідомлював цього, поки вона не сказала це.
Це правда. Коли я перевтілився в немовля, навіть у людину, я все одно запанікував.
Що ж вона відчувала весь цей час, перероджуючись у щось зовсім інше?
Шінохара мала рацію. Я навіть не міг цього зрозуміти.
"Так... Ти маєш рацію, мені шкода. Тобі, мабуть, було важко."
"Так, напевно. Знаєш, я могла чути зовнішні звуки, коли була у тому яйці. Тож я вхопилася за це з усіх сил і намагалася вивчити мову."
"О, так, я теж так робив, коли був маленьким. Зачекай, це означає, що коли ти притискалася до мене, коли я читав, це було тому, що ти намагалася вчитися?"
"Так, саме так! Спочатку я була розчарована, але тепер я рада, що маю тут друга."
Друга, так?
"О, так, тоді я можу тобі розповісти. Катія насправді теж реінкарнація."
"Що? Серйозно?"
"Так. Це Каната Оошіма."
"Та ти жартуєш! Але ж Оошіма був хлопцем."
"Я знаю, скажи? Її стать змінилася, коли вона реінкарнувала."
"Справді? Це ж до біса кумедно!"
"Не думаю, що Канаті буде це кумедно."
"Мабуть, ні. Гаразд, тоді я не буду сміятися перед... нею."
Ці слова мене трохи здивували.
Чесно кажучи, у мене склалося не дуже приємне враження про Шінохару. У своєму попередньому житті вона була практично задиракою. Вона постійно чіплялася до іншої однокласниця на ім'я Вакаба.
Корінь проблеми полягав у тому, що Шінохарі подобався старшокласник, який був закоханий у Вакабу. Хоча сама Вакаба ні про що не здогадувалася. Але, мабуть, коли Шінохара зізналася йому у своїх почуттях, він відкинув її і заявив, що йому подобається інша.
Вакаба була найгарнішою дівчиною в класі... ні, в усій школі.
Як наслідок, вона стала об'єктом численних заздрощів.
А Шінохара була головною в цьому аспекті.
Вона переслідувала її майже щодня - навмисно говорила про неї грубі речі, коли вона була в межах чутності, і ховала її особисті речі, серед іншого.
Вакаба ніколи не подавала жодних ознак того, що її це турбує, тож це ніколи не доходило до конфлікту, але це все одно було знущанням.
"Здивований?"
Мої думки, мабуть, відобразилися на моєму обличчі.
"Типу того, так."- я чесно відповів. Я подумав, що так, мабуть, буде краще.
"Ну, у мене було багато часу на роздуми, поки я застрягла у яйці. Розумієш, я не одразу зрозуміла, що я більше не людина. Я подумала, що, можливо, мене покарали."
Телепатичними словами Фей лаяла себе.
"Але подобається тобі це чи ні, я тепер домашня тваринка, розумієш? Тож коли я народилася, я вирішила, що можу спробувати служити своєму господареві якнайкраще, наскільки це можливо. Не те, щоб я навмисно намагалася спокутувати свої гріхи, оскільки це здавалося найбільш вірогідним шансом для мого виживання. Але те, що моїм "господарем" виявився колишній однокласник, було відповідним покаранням."
"Ну вибач, що ти застрягла зі мною в якості покарання."
"А-ха-ха! Тебе це зачепило? Я просто пожартувала."
"Для мене це не було схоже на жарт."
"Ну, ну. Давай просто спробуємо залишатися дружніми відтепер, гаразд, Господарю?"
В її голосі було стільки солодкого сарказму, що я міг тільки зітхнути.
Так я возз'єднався зі своєю другою однокласницею.
Так, другою.
Коли я вперше познайомився з Катією, у мене зародилася легка підозра.
Але тепер, коли я зустрів іншу, ця підозра перетворилася на переконання.
Я повірив, що решта членів мого старого класу теж могли реінкарнувати тут.