Гваааааа!
Я намагалася закричати, але насправді не можу видати навіть стогін.
Невже моє тіло настільки постраждало?
Гаразд, заспокойся.
Я не відчуваю болю.
Останнє, що я пам'ятаю, це напад раптової, жахливої агонії посеред уроку класичної літератури.
Можливо, через це я знепритомніла, але зараз жодна частина мене не відчуває болю.
При цьому, навіть коли я розплющую очі, все навколо непроглядно темно.
Схоже я лише в свідомості, але зовсім не можу поворухнути тілом і, здається, не працює жодне з п'яти відчуттів.
Я впевнена, що я на шляху до божевілля.
Най ваа!
(Легат: подальшу примітку я взяв у перекладачки веб новели UPlushka: (Прим. перекл.: я думала створити аналог Ній Заа (Нізащо), але вирішила, що воно не підходить. Якщо в японській використовується англійський сленг, що теж зустрічається і в нашій розмовні мові (той же крінж), то залишу так як в англ. Nai waa - No way)
Подумала я так, але почула якийсь тихий шелест.
Це означає, що я все ще маю слух.
Ун.
Навіть якщо я чую, це не змінює поточної ситуації.
ҐАН!
Ой!?
Що це було?
Я вдарилася об щось?
Хм?
Це означає, що мої відчуття дотику не втрачені?
А?
Мені треба заспокоїтися.
Якщо мислити раціонально, я відчуваю себе трохи дивно, але здається, що можу рухати своїм тілом!
Ні, здається, я поспішила вважати себе овочем чи ще чимось.
Деякий час тому моє тіло було чимось вкрите, але, здається, ця річ зараз теж рухається.
Ґґґґ
Ні, це не смішно!
Що це за ситуація?
Мене викрали і поклали в мішок?
Ні, будьмо реалістками.
Навіщо комусь викрадати таку просту дівчину, як я?
Ну, незалежно від того, наскільки божевільна є ця ситуація, мені потрібно лише втекти.
І тут я чую гучний тріск.
Ох-хо! Коли я натиснула своєю вагою на те, що мене накривало, воно почало ламатися.
Гаразд, час закінчувати роботу і забиратися звідси!
Доклавши більше зусиль, я прорвалася наскрізь, вишкрібаючись назовні головою вперед. Солодка свобода!
Вид перед моїми очима кишить павуками.
Уууууу?! Чому?! Фуууу!!
Що це за довбана армія павуків?! Вибачте, але чому вони всі такі великі, як я?! О, гидота, вони продовжують вискакувати з цих схожих на яйця штук! Так ось звідки йшло шурхотіння?!
Інстинктивно, я відступаю. Моя нога натикається на щось, і я повертаюся, щоб подивитися.
Хм?
Це... це? Те, з чого я виповзла раніше? А... чому воно схоже на яйця, з яких вилупився легіон павуків? Ні, воно не просто схоже — воно і є яйцем!
Я уважніше дивлюся на себе вниз. Моя шия не рухається. Незважаючи на це, краєм периферійного зору я бачу те, що здається моїми ногами.
...... і це ноги павука.
Це ж не ТЕ, що я думаю, так?! Чорт, невже це воно?! Це те, що зараз дуже популярне в інтернеті?!
Ні! Не може бути!
Цього не може бути, правда? Будь ласка, скажіть, що цього не може бути!
Я знову дивлюся вниз. Навколо мене звиваються тонкі, жилаві лапки, точнісінько такі, як у павуків.
Зосередившись, я намагаюся поворушити ними. Придатки павука рухаються відповідно.
Так. Мушу визнати факти.
Мабуть, я переродилася в павука, чи краще сказати павучиху.
Нереально.
Але саме тоді, коли я відчуваю, що готова зламатися, я чую якісь хрусткі звуки. Тривожні, якщо чесно.
Хм.
Ігнорування реальності не принесе мені нічого доброго. Прямо переді мною величезна армія павуків, ймовірно, моїх братів і сестер. Що б це не були за звуки, вони, напевно, йдуть від них.
Я повільно примушую себе розглянути сцену переді мною. Там один з павуків шумно пожирає свого брата чи сестру.
Аааааак! Якого біса ці хлопці роблять?! Серйозно, вони їдять один одного? Канібалізм?!
Поки я дивлюся, мої брати і сестри починають криваву бійню у своїй запеклій боротьбі за виживання.
Ні, ні, ні, ні, ні! Це погано, це погано!
Чому ми повинні битися один з одним, мої брати і сестри?! А, точно, за їжу. Гадаю, вони голодні. До речі, я б і сама не відмовилася поїсти.
А?! Це страшний хід думок.
Реальність на мить втекла від мене. На такому полі бою, як це, невинна дівчинка зі старшої школи, як я, може в одну мить стати жертвою злих чоловічих рук! Метафорично і буквально!
У такі часи треба тікати, як з від пекла.
Битися?
Най ваа!
Замість того, щоб витрачати час на роздуми про дурниці, я вирішила, що мені краще рухатися далі. Але, мабуть, уже трохи запізно. Земля зловісно гуркоче під моїми ногами. І що тепер?! Звуки і поштовхи долинають ззаду. Обернувшись, я побачила величезного, гігантського павука.
О, може, ти мама? Або, можливо, тато?
Яка різниця.
Я знову заплуталася. Серйозно, чому він такий величезний?! Цей величезний павук, мабуть, у десятки разів більший за мене.
Може, я щось не так пам’ятаю, але я впевнена, що на Землі не існувало таких до біса гіганських павуків!
Ох.
З швидким клацанням ГІГАНТСЬКИЙ ПАВУК простромлює лапою/кігтем меншого собі подібного і пхає його собі в пащу.
Наче перекушує.
І ти, мамо...?!
Що ж, я подумаю про все це пізніше. Зараз моя єдина мета — вибратися звідси живою й неушкодженою і спробувати вижити!
Я тікаю щодуху. Тільки коли я так втомилася, що ледве можу рухатися, я нарешті заспокоююся. На щастя, коли я озираюся, то бачу, що за мною ніхто не женеться.
Я думала, що помру. Було б відстійно померти, проживши всього пару хвилин.
Так чи інакше... тепер, коли я трохи прийшла до тями, мені є про що подумати.
Перш за все, чому я померла?
Насправді, тепер, коли я думаю про це, я не обов’язково знаю напевно, що моє життя взагалі закінчилося.
Я сама вирішила, що померла і переродилася в павука, але я не пам’ятаю, як саме я відправилася в останню путь.
Майже впевнена, що мій останній спогад — це вчителька класичної літератури, яку ми називали пані Ока, яка читала вголос з підручника.
Я трохи задрімала, коли раптом мене охопив нестерпний біль, і я не пам’ятаю, що сталося потім.
Якщо я і померла, то, мабуть, через цей загадковий біль, але...
...я не маю жодного уявлення, що його викликало.
У будь-якому випадку, найбільш вірогідним висновком залишається те, що я померла в той момент і переродилася в павучиху.
Крім того, я вважаю, що цілком можливо, що я жива, і моя душа у даний момент оволоділа павуком або щось подібне.
Можливо, моє справжнє тіло перебуває у вегетативному стані і лежить зараз на лікарняному ліжку.
Або ось ще божевільніша ідея: може, я зовсім не справжня я, а якась незнайомка, яка випадково отримала спогади іншої людини.
Може, справжня я сидить у класі, як завжди, навіть зараз.
Що ж.
Я ніяк не можу знати напевно. Як я можу довести, що я не та, за кого себе видаю?
Врешті-решт, я буду верзти незрозумілі нісенітниці на кшталт «я думаю, отже, я існую» і таке інше.
Крім того, найімовірніший висновок з цих доказів — це безглузда ідея про те, що я реінкарнувалася, тож я можу з таким же успіхом кинути здоровий глузд на вітер.
У всякому разі, краще поки що відкласти все це в сторону.
У дусі «я мислю, отже, я існую», я просто припускатиму, що я насправді є собою, поки не буде доведено протилежне.
Тож, очевидно, зараз я павучиха. Це вже точно не можна заперечувати.
Поки я тікала, я могла стрибати так, як людина ніколи б не змогла.
Якщо я павучиха, то що це був за Халк, якого я бачила раніше?
Хм.
Враховуючи обставини, можливо, це справді був один з моїх батьків-павуків? Я не знаю особливостей біології павуків, але не думаю, що в природі є щось незвичайне в тому, що тварини поїдають своїх дітей. Інші павуки були явно канібалами від народження, тому те, що батьки їдять своїх дітей, не повинно дивувати.
Якщо цей гігантський павук був одним з моїх батьків, цікаво, чи означає це, що колись і я буду таким гігантським страховиськом?
Від думки про це мене трохи нудить.
Гаразд, забудьмо про це. І повернемося до теми.
Давайте поміркуємо. Насправді, є одна річ, на якій я особливо зациклилася.
А саме, той факт, що я — монстр.
Жанр «реінкарнації» зараз досить популярний у веб-романах і тому подібному, тож, гадаю, це не така вже й чужа ідея.
Перевтілитися в монстра, я маю на увазі.
Тож питання в тому, чи я нормальний земний вид, чи це взагалі не Земля, а паралельний світ, де я переродилася у звіра?
Судячи з того величезного павука, я схиляюся до останнього, але тоді рівень складності виживання тут, напевно, значно зросте.
Це мене нікуди не веде. У мене недостатньо інформації, щоб розібратися в тому, що відбувається.
Це Земля чи ні? Я монстр чи звичайна павучиха? Якщо це інший світ, то що це за світ?
Існує гора речей, які я хочу знати, але я не маю жодного способу дізнатися.
Ах, якби це було ранобе або щось подібне, у мене, напевно, був би навик Оцінювання, який допоміг би мені з’ясувати це...
<Кількість очок умінь, якими ви володієте на даний момент: 100. Кількість очок навичок, необхідних для набуття вміння [Оцінка LV 1]: 100. Набути вміння?>
Ого. Що? ...Справді? Механічний голос, повністю позбавлений емоцій, несподівано пролунав у моїй голові. Це дивно з кількох причин.
По-перше, що я взагалі чую голоси.
По-друге, що ці «навички» існують тут.
Очевидно, що на Землі немає такої системи навичок, і я ніколи раніше не чула голосів, які б оголошували щось у моїй голові.
То це означає, що це не Земля? Мабуть, так.
Гадаю, це надає моїй теорії про те, що я монстр, набагато більшої ваги.
Бути чудовиськом у паралельному світі — це схоже на чисте самогубство, але давайте не будемо про це думати. Ні, ні, ні, ні.
Важливіше те, що це дійсно реально. Навичка Оцінювання насправді існує! Вууу-хууу! Ось це я розумію! Нарешті це починає бути схожим на справжню фантастичну історію про реінкарнацію! Очевидно, що моя відповідь — «ТАК!»
<[Оцінка LV 1] отримана. Залишилися очки навичок: 0.>
Очевидно, я використала всі свої очки навичок, але я вирішила поки що не турбуватися про це.
Забути! Про! Про це!
Настав час використати моє новеньке вміння «Оцінка», щоб дослідити навколишнє середовище!
Я навмання вибираю найближчий камінь, намагаючись думати [Оцінити], коли я зосереджуюсь на ньому.
Це спрацювало! Інформація плавно вливається в мою свідомість.
<Камінь>
...Хм? Зачекай, що? Це все?
Ні, ні, ні.
Це не може бути правдою, чи не так? Напевно, у мене не вийшло, тому що це мій перший раз. Спробую ще раз...
<Камінь>
...Га? Ви що, серйозно?
Ні, ні, ні, ні, ні.
Мабуть, цей камінь не має ніякої цінної інформації, бо це звичайний камінь! Цього разу я вирішила перевірити свою навичку на стіні. Можливо, це розкаже мені щось про місцевість, у якій я перебуваю. Якби я могла отримати назву місцевості на кшталт «Печера така-то» і невеликий опис або щось подібне, я б точно почувалася набагато краще.
<Стіна>
......... Я навіть не збираюся нічого говорити.
Я мала б звернути увагу на те, що в назві навички [Оцінка LV 1] вказано її рівень.
За всіма ознаками, це означає, що вміння 1-го рівня не дасть мені жодних корисних результатів.
Можливо, підвищення рівня покращить її, але я використала всі свої очки навичок.
Аргх! Не можу повірити, що я все витратила на марну навичку!
Я не знаю, які ще навички були доступні, але, наскільки я знаю, там могли бути такі, що дійсно були б корисними на 1 рівні!
Ні, я повинна подивитися на це з іншого боку. Якщо це те, на що схоже Оцінювання на 1 рівні, то будь-яка інша навичка 1 рівня була б такою ж неефективною. Так, давай так і думати. Інакше я не зможу жити з цим.
Ух. Нереально.
На цьому етапі, я думаю, я могла б також оцінити себе.
<Безіменна павучиха>
Хм? Я знала, що там буде написано «Павучиха», звичайно, але чому «Безіменна»?
«Я павучиха. Поки що у мене немає імені». Це щось на кшталт Нацуме Сосекі?
Я маю на увазі, що в минулому житті у мене було ім’я, але, мабуть, більше немає, оскільки я тепер павучиха.
Краще я поки що відкладу своє марне вміння оцінювати. Якщо вже на те пішло, то воно тільки збільшує кількість загадок.
Наприклад, очки навичок, які я використала для отримання навички Оцінювання. Імовірно, я могла б отримати більше навичок, накопичивши більше очок. Але я не маю жодного уявлення, як це зробити.
Між рівнями, навичками та очками навичок, цей світ відчувається дуже схожим на відеогру.
Я маю на увазі, що це може бути весело, чи не так?
Хоча я не знаю, чи можу я дозволити собі розважатися зараз.
Хай там як, а я зголодніла.
Немає сенсу вічно висіти на одному місці, тож я мушу йти далі і шукати щось поїсти.
Я думала, що просто трохи погуляю, але ця печера занадто велика!
Звичайно, це все відносно мого зросту, але стеля така висока, що я ледве можу щось розгледіти, а ширина така ж абсурдна.
Випадково розкидані камені допомагають хоч трохи урізноманітнити обстановку, але все одно здається, що для печери тут досить просторо. Зрештою, я знаходжу стежку, яка розгалужується.
Вилізши на досить великий камінь, я намагаюся примружитися і подивитися вниз по стежці. Там щось є...! З того, що я можу сказати, це купка жахливих істот, що снують навколо.
<Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олень>, <Олен>,Олень, <Олень,> <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Кажан>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк><Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк><Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк><Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>, <Вовк>.
Ой! Це була мігрень?! Моя дурна навичка Оцінювання, мабуть, спрацювала сама по собі, бо від цього раптового вибуху інформації у мене розболілася голова.
Я маю на увазі, що вони дійсно схожі на оленів, якщо придивитися, але я не пам'ятаю, щоб олені в моєму світі мали такі блискучі, гострі на вигляд роги. А «кажани», що пурхають у повітрі, більше схожі на огидних гризунів, у яких проростають диявольські крила. Вовки, принаймні, здаються нормальними... хіба що тепер я бачу, що у них шість ніг.
Я можу тут пройти? Так, звичайно. Я лише крихітна новонароджена павучиха. Рівень складності занадто високий.
Я крадькома сповзаю зі скелі.
Отже... тут є справжні монстри. Це дійсно не Земля.
Не кажучи вже про те, що якщо ці так звані олені та вовки такого ж розміру, як і на Землі...
Не думай про це! Не думай про це!
Гаразд, що далі?
Переді мною — рукавичка з монстрів. Позаду — павуче пекло. Це все по-справжньому? Мені шах і мат?
Гаразд, гаразд. Заспокойся, будь ласка.
Я знала, що таке може статися, тому підготувала альтернативну стратегію на такий випадок.
Ні не подумайте, я не вигадую. Я просто випадково знайшла іншу дорогу раніше. Маленьку бічну дорогу було б легко не помітити, бо вона була поруч з цією величезною, непоказною маленькою діркою в стіні. Тим не менш, вона близько трьох метрів діаметром, так що я пролізу без проблем.
На цій ноті, мені все ще потрібно шукати їжу. Сподіваюся, я знайду вихід і з цієї печери.
З цим вирішено, час вирушати!
Цей тріумфальний вихід на наступний етап моєї подорожі проходить чудово, за винятком того, що я одразу ж гублюся.
Ох, дівчино... Можна я ще раз скажу? Ця печера до біса велика! Серйозно, навіщо цей величезний лабіринт?
Чому тут так багато довбаних стежок, що розгалужуються звідусіль?
Скільки, запитаєте ви? Я перестала рахувати, коли їх стало більше десяти.
Я теж зустрічаю більше, ніж достатньо монстрів. А оскільки я щоразу одразу тікаю, то зовсім втратила рахунок, звідки я прийшла.
Ух... нереально.
Якщо я хочу кудись потрапити в цьому лабіринті, мені дуже потрібна карта. Інакше такими темпами я нізащо не знайду вихід.
А потім я виявила щось абсолютно божевільне.
На землі сліди. Людські сліди.
Я можу чітко розрізнити кілька пар слідів. Це означає, що тут ходили люди. Фактично, це доказ того, що люди взагалі існують у цьому світі. Це велике відкриття робить мене трохи емоційною.
Але тепер я помічаю щось трохи... ні, скоріше, дуже тривожне.
Моє тіло набагато більше, ніж ці сліди.
Судячи з розміру того, хто залишив ці сліди, моє власне тіло має бути щонайменше метр заввишки...
Ні, я впевнена, що це просто сліди карликів.
Точно! А-ха-ха!
...Не можу в це повірити. Ні, ні, ні.
Ну... тоді знову.
Чесно кажучи, я почала підозрювати, коли побачила того гігантського павука. Як не крути, а я, безперечно, монстр. Дуже дякую!
Я намагалася уникати цього, але нарешті мушу визнати всі факти.
Переродження в павука вже саме по собі шокує, але я ще й павук-монстр.
Це жахливо. Настільки заплутано, що деякі люди можуть впасти у відчай і навіть покінчити з усім цим. Я, звичайно, не думаю про смерть, але це все одно трохи облом. Що ж, немає сенсу сидіти і дутися, хоча.
Оскільки цей світ явно відрізняється від мого власного, я не знаю, яких небезпек очікувати. З одного боку, немає жодної гарантії, що тут не з'являться ще гігантські монстри, подібні до того павука. Судячи з моїх власних розмірів, він був, мабуть, тридцять метрів завдовжки...
Чи здатна людина взагалі впоратися з такою істотою? Напевно, ні, так? Якщо тут і є якісь монстри-боси, то гігантський павук точно один з них.
Значить, я нащадок монстра-боса.
Звучить досить погано, чи не так?
Насправді, чи не означає це, що якщо я зустріну людей, вони намагатимуться мене вбити?
Це ду-у-уже можливо. Насправді, є велика ймовірність, що саме так і станеться.
Раптом я бачу, що щось лежить на землі біля слідів.
Що це?
Придивившись уважніше, я впізнаю розчленовані рештки павука.
Так, того ж виду, що і я.
Ого, який майстерний розтин. Це, напевно, робота людей, так?
І мені не подобається, до чого вона призвела!
Якщо мене знайдуть люди, то точно вб’ють!
