Розділ 97: Аукціонний дім
Життя лиходія не знає спокою.
Особливо якщо ти, як і я, плекаєш грандіозну мрію про створення Союзу Лиходіїв.
Перш за все, величезну кількість часу забирає саме лише планування терористичного нападу. А якщо мені до того ж потрібно залучати інших лиходіїв? Вау, тут і десяти тіл буде замало.
Сам терор — це теж грізна штука. Велика проблема полягає ще й у тому, що наш час обмежений виключно світлою порою доби, адже після заходу сонця герой із шаленою здатністю під назвою Тіньовий Блукач здатний миттєво придушити атаку за лічені хвилини після її початку.
Звісно, це не означає, що ніч — не час для лиходіїв.
— Кх…
Темна вулиця в Сеулі.
Я чекав на автомобіль у затіненому місці.
І точно в призначений час із-за рогу з'явилося світло фар.
До мене повільно під'їжджав чорний лімузин.
Автомобіль зупинився прямо переді мною.
Звідти вийшов чоловік у діловому костюмі та масці, яку зазвичай використовують на маскарадах, вклонився мені й промовив:
— Вітаю, клієнте. Будь ласка, надайте квиток для перевірки.
Я дістав із кишені й протягнув йому чорно-золотий квиток.
Квиток класу VVIP, який я здобув завдяки тому, що добряче потероризував Лі Соль А.
Чоловік, який деякий час перевіряв його, знову ввічливо вклонився мені, переконавшись у справжності:
— Дякую, пане. Усе підтверджено. Тепер, будь ласка, сідайте всередину.
Я пройшов слідом за чоловіком, який відкрив мені задні двері лімузина, і сів у салон.
Усередині все було оздоблене червоною шкірою.
Я вмостився. Оу, тут так м'яко.
— Тоді ми вирушаємо.
Щойно чоловік, який сидів попереду, промовив це, автомобіль тихо рушив із місця.
Поки я розслаблено лежав у машині, яка поступово набирала швидкість, чоловік попереду протягнув мені маску:
— Клієнте, це ваша маска. Будь ласка, одягніть її.
Я взяв маску, яка зазвичай з'являється в тих самих драмах із середньовічним антуражем.
"Я, звісно, розумію, що тут у будь-якому разі всі приховують свою особистість, але чи варто воно того?"
Ось так лімузин продовжував упевнено їхати порожньою дорогою й попрямував кудись за межі Сеула.
Я просто дивився у вікно, повністю занурившись у свої думки.
Прямо зараз я їду до аукціонного дому.
Це також перший у світі нелегальний аукціонний дім, що проводиться безпосередньо в Кореї.
"Я без поняття, чому подібне досі існує в Кореї в цьому двадцять першому столітті, але я вирішив змиритися з цим, адже цей світ у будь-якому разі трохи дефектний."
Після тривалої поїздки ми нарешті прибули до покинутої будівлі в тихому, віддаленому місці.
Автомобіль спустився на парковку під спорудою.
— Ви можете виходити.
Я вийшов із відкритих дверей лімузина.
І попрямував далі за допомогою персоналу.
Перед моїми очима раптово постала абсолютно нова картина.
Величезний відкритий простір, блискучі люстри та шпалери з золотим тисненням.
І незліченна кількість найрізноманітніших людей у яскравих масках.
Тут панувала настільки жвава атмосфера, що я навіть не міг ні з чим її порівняти.
Я також гордо ввійшов туди, одягнений у маску та діловий костюм.
Це був аукціонний дім «Екскал», де збиралися всі брудні гроші з усього світу.
Водночас це був трагічний простір, де саме в цю хвилину народжувався новий лиходій.
І я прийшов сюди, аби цьому запобігти.
"……"
З упевненим виглядом я пройшов до місця, де вже зовсім скоро мав розпочатися повноцінний аукціон.
"…Чесно кажучи, вони називають це вишуканою штукою, але зрештою тут просто перемагає той, у кого найбільше грошей."
Я знайшов своє місце й сів.
Усе виглядало точно як у музичному театрі — круглі ряди крісел у темному просторі навколо сцени посередині, де й мав проходити аукціон.
Я вмостився в одному з крісел, ліниво позіхаючи.
Ну коли вже воно розпочнеться?
— Ласкаво просимо, пані та панове.
Оу, уже починається.
Сцена яскраво засяяла світлом, і з'явився ведучий.
Він щось патякав, але я просто пропускав це повз вуха. Ну, щось там про аукціони з глибокою історією та традиціями, клієнтів із витонченим поглядом на мистецтво, і про те, що лоти, які надійшли сьогодні, вкрай цінні…
І ось нарешті повномасштабний аукціон розпочався.
— Перший лот на сьогодні! Це свічник, що використовувався в епоху бароко, і на цей момент його вкрай важко дістати. Стартуємо з трьох тисяч доларів!
— Три двісті! У нас є три двісті! Хтось дасть більше? Три, два, один. Продано учаснику під номером сто двадцять сім. Дякуємо!
— …Це вкрай цінний товар. Чорний список, викрадений з єгипетського уряду. Очікую першу ставку.
— Це один із небагатьох рідкісних предметів у світі на цей час — портрет лиходія S-класу Келлерса, чиї записи в базах даних були повністю знищені. Стартуємо з десяти тисяч доларів!
І щойно сцена ожила, товари почали розлітатися в Earnest.
Це був аукціонний дім «Екскал», який торгував усіма цінними речами, що вислизали від пильного ока уряду та асоціацій.
Від стародавніх реліквій до найсвіжіших секретних документів уряду — тут, схоже, продавали абсолютно все, за що приблизно готові були платити, навіть усякий дивний непотріб.
І що ще більше вражало — це наявність людей, які все це купували. У всіх просто повно зайвих грошей.
Хай там як, цей марний непотріб мене абсолютно не цікавив.
Я спокійно сидів у кріслі й чекав. Чекав, поки на сцені з'явиться той самий товар, який мені конче необхідний.
І ось скільки часу минуло.
Нарешті річ, заради якої я сюди прийшов, з'явилася на сцені.
— Це перстень, який корейський герой класу B, Свордієр, завжди носив за життя. Ми здобули те, що він упустив у свій фінальний момент. Стартуємо з шести тисяч доларів.
Чудово.
Саме цей перстень.
Я мушу вкрасти цей перстень прямо звідси — предмет, який в оригінальній історії став першопричиною народження лиходія S-класу.
Поки ніхто тут ще навіть не здогадується про його справжню цінність.
— У нас є сім тисяч! Сім тисяч доларів, хтось дасть більше?
— Сім п'ятсот! Сім п'ятсот. Вісім тисяч! У нас є вісім тисяч! Чи буде нова ставка?
Ось так атмосфера в аукціонному домі почала стрімко розжарюватися.
І зрештою, огрядний чоловік з іншого кінця зали підняв палець.
— Маємо десять тисяч! Десять тисяч! Хтось дасть більше? Тоді ми закриваємо лот! Три, два…
І в ту саму мить, коли ведучий уже збирався зафіксувати переможну ставку.
Його очі раптово широко округлилися, коли він щось помітив.
— П'ятдесят тисяч..! Це п'ятдесят тисяч доларів!
Ведучий збуджено закричав від такого раптового п'ятикратного стрибка ціни.
Те саме стосувалося й інших присутніх, які до цього моменту байдуже спостерігали за процесом.
Усі навколо раптово зацікавилися, що це за божевільний чувак, який викидає такі шалені гроші на річ, що здається абсолютно марною.
Ну звісно, цим чуваком, який назвав п'ятдесят тисяч, був я. А як інакше.
Справжній чоловік миттєво піднімає градус заварушки.
Коли я мигцем зиркнув убік, то помітив, як чоловік у діловому костюмі буквально затрясся від люті.
Він спочатку був упевнений у своїй перемозі, і в оригіналі саме йому дійсно вдалося виграти цей лот.
Рю Джінтек, президент корпорації «VK». І один із майбутніх лиходіїв S-класу.
В оригінальному коміксі він дізнається про приховану міць Персня Печаті суто від нудьги в аукціонному домі, а пізніше використовує цю силу для вчинення найрізноманітніших підлих злочинів.
І він стає вкрай серйозною перешкодою для проєктів злиття та поглинання Лі Соль А завдяки тій колосальній силі, яку отримує через цей предмет.
Звісно, оскільки цей перстень тепер перебуває в моїх руках, цьому майбутньому вже ні за яких умов не судилося справдитися.
Він втрутився в торги суто від нудьги, але, мабуть, його трохи зачепило те, що річ отак нахабно забрали прямо з-під носа, тож він спробував несміливо чинити опір:
— П'ятдесят одна тисяча. П'ятдесят одна тисяча!
Ну так, поцілуй мене в дупу.
— Сто тисяч!!! У нас є сто тисяч, сто тисяч! Хтось дасть більше? Тоді, три, два, один… Продано за сто тисяч доларів. Дякуємо!!!!
Коли присутні побачили, як я спалюю такі гроші заради персня, що належав звичайному герою класу B, по залі пронісся гучний шепіт.
Ведучий виглядав просто наче в екстазі, мабуть, через те, що йому вдалося так роздути ціну й успішно закрити лот.
Я лише підступно посміхався під цей галас у приміщенні.
Це була найцінніша річ серед усього того мотлоху, який сьогодні виставляли на продаж.
Можливо, якби ці люди знали істинну природу цього персня, його ціна злетіла б до трильйонів вон, далеко за межі мільярдів. Це взагалі не та річ, яку пересічні капіталісти можуть собі дозволити.
Я впевнений, що кожен присутній тут, будучи великим капіталістом, по суті має сотні мільйонів за плечима.
Хай там як, завершивши свою головну справу, я просто підвівся з крісла. Більше тут дивитися не було на що.
Саркастично посміхнувшись чуваку, який усе ще трясся від люті поруч, я вийшов за двері й першим ділом забрав свій товар.
Перстень виглядав цілком звичайно, зі звичайною фіолетовою перлиною по центру.
Я сховав футляр із перснем глибоко в кишеню плаща.
Фух. Одну важливу ціль успішно досягнуто.
….Але як мені тепер повертатися додому?
Я якимось дивом дістався маєтку, миттєво заснув, щойно переступив поріг, і ось настав наступний день.
— Кім Даїн. Що це за чортівня? Ти що, знову вештався вночі й зчинив якийсь галас?
Хан Со Ін запитала мене, поки я ретельно протирав перстень у вітальні, згораючи від цікавості.
— Це Перстень Печаті.
— Що?
— Ми використаємо його для нашого наступного терористичного нападу.
— ……Зачекай, та що це взагалі за річ така?
— Скоро сама все побачиш.
Фіолетова гранула, вмонтована в центр персня.
Я повернув її за годинниковою стрілкою два рази, а потім знову проти годинникової стрілки.
І тієї ж миті.
Перстень яскраво засяяв світлом.
"…Гм? Хто посмів мене розбудити?"
Усередині персня матеріалізувався напівпрозорий чоловік у лицарських обладунках, які носили хіба що в Середньовіччі.
— …Що це за привид?
Шокована Хан Со Ін витріщилася на силует у чорній броні, який і сам виглядав украй спантеличеним.
У цій хаотичній ситуації я лише абсолютно спокійно промовив:
— Лицар Смерті.
"Гм? Це ти до мене звертаєшся? Це взагалі-то не моє ім'я, я святий Петр…"
— Ні. Відсьогодні твоє ім'я — Лицар Смерті.
Лицар Смерті звучить набагато крутіше.
Відтепер твою особу зватимуть Десік.