Розділ 93: Повітряне постачання
Безкрає море, що простягалося далеко за горизонт.
Над цим місцем, де спекотне проміння, випущене палючим сонцем, відбивалося від води.
Величезний корабель плив уперед.
І ось передня частина палуби.
Там, де море було прямо переді мною.
Я вигукнув на камеру, широко розвівши руки:
— Усім привіт! Це Егостик!
[Егостик! Егостик! Егостик! Егостик! Егостик! Егостик! Егостик! Егостик! Егостик! Егостик!]
[Чому так довго? Ха-ха-ха-ха.]
[Манго! Манго! Манго!]
[Забери мене, забери мене, забери мене, забери мене, забери мене, забери мене]
[Він увімкнув мою кнопку сміху, щойно розпочав прямий ефір. Ха-ха-ха-ха]
[Де він?? Що взагалі з океаном???]
[Думаю, він на кораблі. Але чому я бачу небо?]
[Що це за івент сьогодні? Ха-ха-ха-ха]
Я посміхнувся, дивлячись на чат, який усе ще був абсолютно безтурботним. Я не знаю, скільки вже часу все отак триває… Ну, нічого не вдієш.
Хай там як, я продовжив говорити на камеру, розвівши руки на тлі моря:
— Народ, чи пам'ятаєте ви, як у минулому епізоді я згадував, що збираюся створити союз лиходіїв, про лиходіїв і для лиходіїв? Я назвав його «Его-Стрім».
Після цього я підступно посміхнувся й притягнув до себе трьох кролячих шоломів, які несміливо тулилися поруч:
— У зв'язку з цим, дозвольте вам представити! Це нові лиходії, які вирішили співпрацювати з «Его-Стрім». Маючи це на увазі, будь ласка, представтеся глядачам!
Коли камера раптово повернулася в їхній бік, трійця здригнулася від несподіванки.
Тоді червоний, що стояв посередині, одразу ж заговорив тремтячим голосом:
— В-вітання… Ми Е-Е-Екіпаж Лепіс. Так, е-е, оу, привіт?
Найперший із них тремтів як переляканий новий співробітник перед інтерв'юером на співбесіді.
Ні, ну як лиходій може бути таким боягузом!
[Ха-ха-ха-ха]
[Чому він так нервує? Ха-ха-ха-ха]
[Чому ти кажеш «Привіт» двічі? Ха-ха-ха-ха.]
[Ні, ну це лиходій! Він лиходій чи просто виступає на виборах старости класу в початковій школі? Ха-ха-ха-ха]
[Лиходій такий милий ххххххх]
[Я хочу бути кролячим шоломом]
[Його персонаж здається таким свіжим, ха-ха-ха-ха. Що це за чортівня взагалі була?]
Звісно, реакція глядачів була вибуховою.
Ви ж не на шкільному фестивалі виступаєте чи щось таке. Як можна так нервувати?
Лідер під номером один уже просто стояв із безглуздим виглядом, наче повністю втратив розум після своїх слів. Номер два та номер три поводилися точно так само.
Ні, мені потрібно їм допомогти.
Я підійшов до розгубленого Номера один, закинув руку йому на плече, посміхнувся й сказав на камеру:
— Ха-ха-ха. Думаю, він трохи нервує, адже це його перша трансляція. Наш Номер один. Тобі варто посміхнутися, ха-ха-ха.
— Ха-ха…
— Це Екіпаж Лепіс, і вони мали цей дивовижний літаючий корабель, тож я звабив їх підписати ексклюзивний контракт із нашим «Его-Стрім». Я вештався по морю й побачив, як вони тягнуть це судно. Тому, за моєю рекомендацією, тепер вони на одному боці з «Его-Стрім»!
— …Ха-ха, так. Усе правильно.
[Та ну за що, ха-ха-ха-ха. Чому Манго виглядає як задирака?]
[Ім'я лиходія — Номер один, ха-ха-ха-ха]
[Ви справді друзі? Ти виглядаєш як виправлений лиходій.]
[Чому мне здається, що з нього вилетіла душа, коли він назвав себе Номером один?]
[Ти мусиш посміхатися. Ха-ха-ха-ха]
[Це порада від сеньйора, який крутиться на шоу вже n років?]
[Це тільки мені здається, чи вони реально намагалися атакувати той корабель, а потім просто відгамселили їх і заявили «Тепер це моє»?]
….Звідки ви взагалі дізналися?
Хай там як, облишмо ці дрібниці, і я одразу ж перейшов до головного:
— У будь-якому разі, Пусан уже зовсім поруч! Так, дехто з вас міг цього очікувати, але цього разу мій терористичний напад — це підкорення Пусана. Приємна подорож, аби перетворити Хеунде на Республіку Его!
Поки я це виговорював, літаючий корабель, сам того не помічаючи, уже дістався пусанського порту.
Опинившись попереду, я знову заговорив, широко розвівши руки:
— Ну що ж! Відтепер Пусан належить мені. Заряджай гармати!
— — — Так, бос!
На тлі, щойно Номер 1, 2 та 3 прокричали це, гарматні порти на бортах корабля почали відкриватися один за одним.
І водночас я голосно скомандував:
— Вогонь!
— — — Плі!
Під крики хлопців позаду, гарматні ядра з гуркотом полетіли з портів прямо в бік міста.
Це був початок терористичного нападу.
І…
Після того, як я на мить відсунув камеру вбік.
Я тихо відкрив рота й пробурмотів під ніс:
— Так, атака розпочинається прямо зараз. Ти евакуювала всіх людей?
Коли я це промовив, у навушнику пролунав сміх Лі Соль А:
— Ну звісно, а як інакше. Ми вже евакуювали їх під прикриттям корпорації «Юсон». Скоро вийде стаття про те, що «Юсон» набагато компетентніша за уряд, хе-хе.
— Гаразд, чудово. І, можливо, рейди деякий час розгортатимуться суто на півдні. Що ти плануєш робити?
— Гм… Буде якось дивно, якщо я з'явлюся одразу, тому прийду трохи пізніше. На півдні нікого немає, а на південному сході залишилося кілька людей, яких ще не встигли евакуювати, тож, думаю, я зможу вийти вперед приблизно тоді, коли ти атакуватимеш той район.
— Добре, дій як знаєш. Тоді скоро побачимося.
— До зустрічі.
Перервавши зв'язок, я знову поглянув на місто з висоти корабля.
Краєвид, який демонструвала камера — це вид на місто, що зазнає нападу величезного корабля, який ширяє в повітрі.
Люди ніколи про це не дізнаються. Про той факт, що це гра в го-стоп.
Свого роду грандіозне суспільне шахрайство, яке розпочалося заздалегідь після обговорення всього плану та загальних контурів тероризму безпосередньо з героєм.
Якщо весь терор, який я досі влаштовував для Стардаст, був сфокусований на її рості, то тут усе інакше.
Це також має на меті показати, що я не обов'язково влаштовую теракти виключно в Сеулі, де перебуває Стардаст, це означає розширення «Его-Стрім» у співпраці з Екіпажем Лепіс, і це також терор, який допомагає популярності Бурульки стрімко зростати.
Коротше кажучи, це вже повністю розписана п'єса.
Я вже склав увесь план дій. Грубо кажучи, я маю обстріляти місто, і прямо перед тим, як люди постраждають, Бурулька вийде вперед, урятує громадян і розіб'є нас, аби захистити місто.
Що ж, бездоганно чиста робота.
Я думав про це, споглядаючи за всім із повітряного судна.
Це досить свіже й приємне відчуття — влаштовувати теракт у новому місці, підставивши обличчя морському бризу.
Як і очікувалося, найкраще проводити час разом зі Стардаст.
Ну, зараз мені потрібно зосередитися на Бурульці.
Тож я вволю обстріляв пляж, а потім рушив далі вглиб суші.
Настав час для повноцінного шоу.
БАХ. БАХ.
Місто під ударом.
І люди, які панічно тікали геть.
— Вау… Що це за махіна?
Люди повністю роззявляли роти від подиву, бачачи, як гігантський літаючий корабель накриває все місто своєю тінню.
І ось, повітряне судно починає наближатися до місця, куди евакуювали громадян.
— Ааа!
І прямо перед тим, як вони потрапили б під удар.
ГУРКІТ.
З раптовим різким звуком, що донісся абсолютно нізвідки.
Прямо перед людьми постала гігантська крижана стіна.
І з-за неї пролунав гучний жіночий крик:
— Не хвилюйтеся, громадяни! Я тут!
І жінка з'явилася перед ними, розвіюючи за вітром своє небесно-блакитне волосся.
Це був герой класу А, Бурулька.
Вона з'явилася в самий розпал відчаю, прямо перед тим, як люди зазнали б нападу.
Вона зависла в повітрі, вистріливши льодом у гарматне ядро, що летіло в її бік, і невдовзі гучно крикнула в бік повітряного корабля:
— Ти назвав себе Егостиком? Негайно припини бомбардування! Або тобі не здобрувати!
І після цього з висоти донісся гучний чоловічий голос:
— Ха-ха-ха! Ми не можемо цього зробити. Ти ж горда Бурулька з Пусана! Рад знайомству. Тоді спробуй заблокувати ще й це!
Тож, одночасно з цим вигуком, на Бурульку градом посипалися снаряди.
— Ні за що!
І вона почала вистрілювати льодом у всі бомби, повністю їх нейтралізуючи.
Тоді Бурулька створила крижані опори прямо в повітрі, стрибаючи по них і наближаючись до самої верхівки повітряного корабля.
— Ха-ха-ха! Чудово, ану спробуй спіймай мене!
— Егостик! Я знищу тебе прямо тут!
Якось так, ця розмова між героєм та лиходієм виглядала дещо перебільшеною, наче в театральній п'єсі.
Лід з одного боку, бомби з іншого.
Ось так у небі над Пусаном розпочалася повномасштабна битва.
Головний офіс Асоціації Героїв, Сеул.
Кабінет голови асоціації на найвищому поверсі.
Там голова асоціації дивився на світловолосу жінку, яка стояла перед ним, із вкрай стурбованим виразом обличчя:
— Отже, Стардаст. Ти збираєшся вирушити до Пусана прямо зараз?
— Так.
— …Е-е, мені здається, що Бурулька зараз чудово дає собі раду з цим, тобі дійсно обов'язково туди їхати?
— Я вважаю, що саме я, як експерт по Егостику, мушу вирушити туди, аби запобігти будь-каким додатковим жертвам серед населення. Мені здається, що Соль А буде вкрай важко впоратися з цим самотужки.
Дивлячись на те, як Стардаст говорить абсолютно спокійно, тримаючи свої очі злегка опущеними, голова асоціації мимоволі почухав лисину.
"…Мені здається, що їй взагалі немає потреби туди їхати, але що з нею не так?"