Розділ 88: Автобус
Пентхаус у Пусані.
Дві жінки сиділи там, милуючись панорамним краєвидом на пусанське море, що відкривався з вікна.
— Оу, Хару. Хару.
— Що таке?
— Я так заздрю…
— Що?
Блондинка, яка сиділа за столиком на веранді й пила прохолодний манговий сік із льодом — це Шін Хару, звичайна студентка коледжу, яка приховує своє життя героїні S-класу й приїхала розважитися з подругою.
А жінка з небесно-блакитним хвостом, яка лежала на дивані й скиглила — це теж герой класу А, Бурулька, тобто Лі Соль А. Щоправда, на відміну від Стардаст, вона не приховувала, що є героїнею.
— Чому заздриш? Тебе ж скоро теж підвищать до S-класу. До того ж, ти будеш першою в Кореї!
— Ха-ха, хіба справа в цьому?
Нарешті Шін Хару, збагнувши, до чого клонить Лі Соль А, ніяково посміхнулася.
— Я заздрю твоєму S-класу… Я теж так хотіла отримати цю оцінку…
— Ну, я не знаю, бо ще не зовсім це усвідомлюю. І мені цікаво, що взагалі змінює одна єдина буква в алфавіті.
Шін Хару говорила так невимушено, помішуючи трубочкою лід у соку.
Почувши це, Лі Соль А лише похитала головою, наче подруга верзла повну нісенітницю.
— Про що ти кажеш? Ти хоч уявляєш, як усе зміниться, коли ти станеш S-класом? Це ж миттєво змінить твій статус. Різниця між S-класом та А-класом для людей — це як різниця між небом і землею.
— Справді? Навіть не знаю… Гм. Ну, можливо, це вигідно, бо що більший твій ранг, то краще для компанії.
Шін Хару кивнула й погодилася. Вона знала, що Лі Соль А паралельно керує величезною компанією, будучи при цьому героїнею. Тому її геройська діяльність здійснювалася радше заради створення правильного іміджу компанії, ніж через палке почуття справедливості.
— Отож-бо. Хаа… Я теж хочу вищий ранг. Але для цього мені потрібен сильний лиходій, аби продемонструвати солідний результат, а тут усі такі слабаки. Немає жодного унікального виродка! Ех, якби мені дістався такий хлопець, як твій Егостик.
Коли з уст Лі Соль А раптово злетіло ім'я Егостика, Шін Хару на мить здригнулася.
А Соль А, помітила вона це чи ні, продовжувала базікати:
— О! Може, мені скористатися цією нагодою й поїхати до Сеула? Тут останнім часом усе одно майже немає лиходіїв. Хару, якщо він цього разу знову щось улаштує, можна я з ним розберуся?
— …Ні.
— Що?
Випалила Хару рефлекторно, сама того не помічаючи.
І лише побачивши, як Лі Соль А здивовано схилила голову набік, вона збагнула, що бовкнула, і поспіхом почала вигадувати причину:
— Ні, ну просто… Він щоразу під час своїх терактів вимагає, аби прийшла саме я, і якщо з ним спробує розібратися хтось інший, він може викинути щось абсолютно непередбачуване, правильно? І… е-е…
— Ладно, ладно. Чого ти так рознервувалася?
Побачивши, як Соль А посміхається й заспокоює її, Шін Хару полегшено видихнула.
"Чому я взагалі так відповіла?"
Вона й сама була шокована словами, які вилетіли з її уст в обхід мозку. Що це взагалі за відчуття? Це було схоже на… Вона відчула гостре неприйняття однієї лише думки про те, що Егостик битиметься з якимось іншим героєм, окрім неї.
…..Ну так, це суто тому, що вона знає Егостика найкраще й бореться з ним найдовше. Соль А може просто постраждати під час сутички з ним. Він непередбачуваний і небезпечний терорист, тому вона просто переживає, що Соль А буде важко з ним упоратися, от і бере удар на себе. Точно.
Поки вона подумки вигадувала для себе це виправдання, сама не знаючи перед ким, Лі Соль А, яка сиділа поруч усміхаючись, раптово підвелася з дивана.
Вона солодко потягнулася, розминаючи руки, а потім знову звернулася до Шін Хару:
— Так… Хару, мені потрібно ненадовго заскочити на роботу. Я швидко, одна нога тут, інша там! Буквально на кілька хвилин. Добре?
— Оу? Е-е, ага. Іди звісно.
— Супер. Скоро буду.
Зі щирою посмішкою вона вийшла з вітальні, помахуючи своїм зібраним у хвіст небесно-блакитним волоссям. Залишивши Хару наодинці зі своїми думками, яка досі задумливо підпирала підборіддя ззаду.
І невдовзі вона прибула до головного офісу компанії.
Та щойно вона переступила поріг фірми, її обличчя в одну мить стало абсолютно холодним та безпристрасним.
Коли вона крокувала коридором із цим крижаним виразом, який кардинально відрізнявся від її домашнього вигляду, всі співробітники навколо поспіхом схиляли голови:
— Доброго ранку, директоре.
— Доброго ранку.
Вона оглядала людей, які кланялися їй тут і там, і зрештою відповіла на привітання легкою, ледь помітною посмішкою:
— Так, так, вітаю.
Звісно, щойно вона пройшла повз них, її обличчя знову стало маскою байдужості. Коли вона піднялася на найвищий поверх, де розташовувався її кабінет, атмосфера в будівлі кардинально змінилася.
Замість яскравого й жвавого повітря, що панувало внизу, її окутало спокійне й дещо важке середовище.
Вийшовши з ліфта, вона розпустила волосся. Стук, грюк. Звук її підборів луною розносився навколо. Щойно вона підійшла до кабінету, то звернулася до охоронця, який стояв перед дверима:
— Поки я працюю, нікого сюди не впускати. Зрозуміло?
— Так, панночко.
Кивнувши на його роботоподібну відповідь крізь сонцезахисні окуляри, вона увійшла до свого кабінету.
Її просторий офіс, який за розмірами перевищував вітальні більшості звичайних будинків, зустрів її повною тишею.
Переконавшись, що нікого немає, вона пройшла вглиб, сіла в крісло спиною до вікна й зітхнула:
— Фух…
Вона дістала один із документів зі стосу паперів, що чекали на підпис.
Потім узяла кулькову ручку й почала методично підписувати папери.
Ось так, схиливши голову, вона деякий час займалася паперовою рутиною.
Скільки часу минуло?
Вона нарешті відклала ручку, взяла до рук філіжанку кави й, навіть не пригубивши її, раптово відкрила рота:
— Чому б тобі просто не сидіти там тихо й нарешті щось сказати?
Її голос чітко пролунав у порожньому кабінеті.
І тієї ж миті прямо перед нею пролунав чоловічий голос:
— Ну що ж, давай спробуємо?
Вона підняла голову й подивилася вперед.
На стільці для відвідувачів, який до її приходу здавався абсолютно порожнім, зараз хтось сидів.
Чоловік у чорному капелюсі, чорному плащі та сірій масці, що закривала половину обличчя, сидів закинувши ногу на ногу.
Невдовзі він підступно посміхнувся їй і чітко промовив:
— Вітаю, Лі Соль А. Моє ім'я Егостик. Рад знайомству.
Максимально по-чоловічому.
Для початку йдемо напролом з усім своїм арсеналом.
Рішуче вирушивши до Пусана, прямо зараз я сидів навпроти Лі Соль А, розглядаючи її довге небесно-блакитне волосся.
Вона спокійно попивала каву з абсолютно байдужим виглядом, наче наперед знала, що я прийду.
….Я вирішив удати, ніби не помітив, як її пальці при цьому ледь помітно затремтіли.
Власне, вона працювала, періодично позіхаючи. Я лише згодом чітко зафіксував у пам'яті момент, як вона здригнулася, коли помітила мене, але вирішив стерти цей епізод, аби не псувати пафос ситуації. Було досить кумедно спостерігати, як вона здригнулася, а потім удала, ніби нічого не бачить, і знову занурилася в документи, але менше з тим.
Тож поки я таємно телепортувався до її кабінету й деякий час нерухомо сидів на стільці навпроти, вона продовжувала перевіряти папери, удаючи повне невідання, але за кілька хвилин нарешті відклала ручку й звернулася до мене.
Вона заговорила настільки спокійно й тихо, що важко було повірити, що ці слова адресовані лиходію, який без дозволу вдерся до її особистого простору:
— Чому б тобі просто не сидіти там тихо й нарешті щось сказати?
Тож я особисто відповів їй у її ж манері:
— Ну що ж, давай спробуємо?
— Вітаю, Лі Соль А. Моє ім'я Егостик. Рад знайомству.
У відповідь на моє привітання, вимовлене з легкою посмішкою, вона лише мовчки кивнула головою.
Потім, зробивши ковток кави, вона знову відкрила рота:
— Тож навіщо ти прийшов сюди? Невже нарешті дозрів для того, аби здатися правосуддю?
Вона промовила це з легкою усмішкою, і я зустрів її точно такою ж уїдливою посмішкою у відповідь:
— Ха-ха. Ну що ви, як таке взагалі можливо? Проте я прийшов суто тому, що мене вкрай зацікавила постать Лі Соль А — фактичної правительки корпорації «Юсон», яка успішно вдає із себе героя, паралельно намагаючись повністю поглинути Республіку Корея.
— Оу, справді? А я от грішним ділом подумала, що Егостик, який так запекло вдає із себе лиходія, паралельно опікуючись Стардаст та захищаючи Корею, просто сам прийшов мені до рук.
— Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!
— Ха-ха-ха-ха-ха.
Ось так на мить у її кабінеті мій шалений регіт змішався з її сухим, іронічним сміхом.
І після тривалого сміху
ми обоє замовкли в одну й ту саму мить, наче заздалегідь про це домовилися.
— …Це просто чудово, вражаюче, Лі Соль А. Я так і знав, що ти здатна прорахувати бодай такий рівень.
— Взаємно, пане Егостик. Я й уявити не могла, що ви настільки високої думки про мене. Звідки, в біса, у вас ці дані? Ця інформація ні разу нікуди не просочувалася.
— Ха-ха. У цьому світі немає таємниць, які б не стали явними, чи не так?
Я впевнено схрестив руки на грудях після цих слів.
У розмові з Лі Соль А вкрай важливо зберігати розслаблений вигляд і постійно посміхатися. Якщо я розслаблюся бодай на мить перед цією жінкою, вона мене просто розчавить. Вона неймовірно небезпечна особа.
Дивлячись на те, як я невимушено посміхаюся, сиджу закинувши ногу на ногу в її власному кабінеті, вона приречено зітхнула, наче опустивши руки, і нарешті спитала прямо:
— …Гаразд, тож навіщо саме ти прийшов до мене?
Лише тоді, почувши її пряме запитання, я підступно посміхнувся й озвучив головну мету:
— Лі Соль А, чи не бажаєш ти укласти зі мною взаємовигідні «партнерські стосунки»?
Ось він — надійний спосіб вижити в цьому божевільному супергеройському коміксі.
Давайте просто потиснемо руку темній правительці цього світу.
Темна правителька — це не той ворог, якого треба намагатися перемогти, це той самий надійний автобус, у який потрібно вчасно сісти, аби доїхати до фіналу.
"……"
Шін Хару, яка приїхала погостювати до своєї подруги Лі Соль А й зараз спокійно відпочивала на веранді, раптово відчула, як по її спині пробігся різкий холод.
"…Що за чортівня."
У її душі раптово прокинулося чітке й украй паршиве передчуття, що прямо зараз коїться дещо дуже, ну просто дуже лихе…