Розділ 82: Справжня сталь
Корейська Асоціація Надздібностей, якщо коротко — Асоціація Героїв.
Атмосфера в головному операційному штабі в Сеулі зараз нагадувала дім небіжчика.
— Так. Отже, цю махіну створили покидьки з корпорації Хан Ін, і де вона зараз?
— Наразі об'єкт атакує споруди в зоні покинутих заводів за межами столичного округу Сеула. Люди з того району були евакуйовані, тому на цей момент жертв немає.
— …Як просувається евакуація мирних жителів у центрі міста?
— Більшість людей уже дісталися околиць, але швидкість просування цієї зброї занадто висока, тож вона скоро їх наздожене. Жертв поки що немає, оскільки герої класу B допомагають усім іншим… Але в певний момент…
— …Хаа. Гаразд. Стардаст. Де вона зараз?
— Доповідають, що вона летить туди на максимальній швидкості, але оскільки відстань чимала, це напевно займе певний час.
— …Розумію.
Голова асоціації підійшов ближче до монітора.
Величезний робот, схожий на восьминога, рухався вперед, ущент розносячи околиці міста.
Здавалося, немає нічого, що могло б його зупинити.
…Ні. Залишався лише один варіант.
— …«Вона» вже готова?
— …Усе ще триває налаштування, пане голова. Якщо запустити її, під удар можуть потрапити всі прилеглі міста та мирні жителі.
— Рішення приймає президент, а не я, тому мені про це говорити марно. Не забувайте, що ракети перебувають у підпорядкуванні уряду.
— …Розумію.
— …Проте. Можливо, доведеться піти на певні жертви, аби запобігти ще більшим руйнуванням.
— Area…
— ……Якщо Стардаст зможе здолати цю штуку, то так. Це було б чудово, але… Які, на вашу думку, шанси на перемогу?
— Я не знаю, як довго вона зможе протриматися, якщо битиметься з цією махіною на повну силу, але якщо бій відбуватиметься посеред міста, як зараз, їй доведеться обмежувати свою міць, аби не постраждали сторонні люди… Думаю, це буде вкрай важко.
— Дідько. Як і очікувалося. Ми можемо зв'язатися з Бурулькою?
— Вона наразі поза зоною досяжності. Можливо, до неї просто неможливо додзвонитися, або ж вона навмисно ігнорує виклик.
— Прокляття. Очевидно, що ця головиха просто залягла на дно, бо це занадто небезпечно. Від неї взагалі немає жодної користі.
Промовив голова асоціації зі змішаним виразом обличчя.
Гігантська зброя тим часом уже дісталася центру міста, де за замовчуванням зібралися майже всі люди.
Дивлячись на те, як вона опинилася за крок від нападу на мирних жителів, співробітники асоціації нічого не могли вдіяти.
Вони просто безсило сиділи, відчуваючи глибокий відчай.
Ось так уся надія й згасла.
Прямо перед початком кривавої бійні.
Раптом вона перестала рухатися.
Пролунав лише один єдиний крик.
— ….?
У цей момент усі працівники асоціації просто з глузду з'їхали від такого раптового повороту подій.
За мить із гігантської зброї раптово пролунав чийсь голос.
Він був зовсім не таким, як досі. Звучав занадто бадьоро й занадто весело.
[Усім привіт! Вітаю вас, шановні громадяни. Це Егостик!]
— Егостик?
У головах співробітників асоціації стався справжній збій системи.
Якого біса він там узагалі робить?
Поки ситуація раптово ставала дедалі підозрілішою, він продовжував говорити.
Так, наче це було чимось цілком природним, абсолютно буденним.
Прямо з гігантської зброї лунав його голос:
[Молодчики з корпорації Хан Ін створили справді дуже круту штуковину. Хай там як… Тому я просто забираю її собі.]
[Відтепер ця махіна належить мені.]
— Вау.
Самі не знаючи чому, але працівники в досі мовчазному залі асоціації мимоволі вибухнули вигуками подиву.
Тінь, що накрила тисячі людей на вулицях міста, виглядала справді грандіозно.
Тінь, створена зброєю таких колосальних розмірів, що від одного погляду на неї перехоплювало подих.
І ця потвора, яка щойно трощила будівлі, змушувала все здригатися й патякала про кінець світу, цей справжній символ жаху.
Прямо зараз я потягувався, розминав руки й рухав ногами всередині неї.
[А це досить весело! Ха-ха-ха-ха!]
Бадьорий голос Егостика лунав із цієї кавалерії з неймовірною гучністю.
Машина підкорялася мені без жодних проблем, наче була створена суто для моїх маніпуляцій.
А люди тим часом заворожено витріщалися на гігантську зброю, яка витворяла таке прямо над їхніми головами.
Наче тільки-но помітивши їхні погляди, Егостик, злегка нахиливши голову залізного монстра донизу, знову відкрив рота й звернувся до натовпу:
[Ну що ж, шановні. Що ви там розсілися?]
[Мені глядачі не потрібні, тож чи не могли б ви вже піти геть? Киш, киш.]
Наче відганяючи набридливу муху, махаючи руками й демонструючи повну байдужість до всього, він дивився на громадян і наказував їм іти. Якщо бути точнішим, він мав на увазі "Тікайте якнайшвидше".
Лише тоді люди почали приходити до тями, один за одним підводитися й поспіхом забиратися якнайдалі від гігантської машини.
А він, спостерігаючи за ними, знову продовжив свою промову:
[До речі…]
[Минуло чимало часу відтоді, як я отримав такого крутого робота, але стояти отак нерухомо — це справжня нудьга.]
Після цього він театрально додав, наче це був такий собі напівжарт:
[Мені так нудно, що аж кортить зруйнувати це місто! Імпульс руйнування після того, як осідлав гігантську зброю, ха-ха!]
[Тому.]
Ось що він сказав.
Наче саме в цьому й полягала вся суть.
Його голос був змішаний із тихим хіхіканням.
Він відкрив рота:
[Панночко Стардаст. Чи не могли б ви прийти й приєднатися до мене, будь ласка?]
Ці слова нарешті злетіли з його уст, він викликав на дуель саму Стардаст.
І
— Ха.
І на ці його слова.
Стардаст, яка щойно приземлилася на дах будівлі й почула своє ім'я, мимоволі розпливлася в посмішці.
Шін Хару.
Вона й уявити не могла, що станеться такий раптовий поворот подій.
Раптово на околиці Сеула з'явилася гігантська зброя руйнування.
Спостерігаючи за тим, як вона одним помахом руки, одним єдиним кроком зрівнює з землею цілі будівлі, дівчина летіла туди, міцно зціпивши зуби.
Чому, в біса, подібні катастрофи завжди трапляються так раптово?
Стардаст летіла, аби знищити зброю, що з'явилася так неочікувано. На максимальній швидкості, вичавлюючи з себе всі ліміти, вона мчала вперед.
"А що, як я запізнюся?"
Це було єдине, про що вона могла думати.
Як довго вона вже летить?
І майже, справді майже. Коли вона вже була за крок від місця подій.
Із навушників у її вухах, які вона ввімкнула, аби стежити за новинами, пролунав голос диктора:
[Оперативні новини! Гігантська зброя дісталася самого центру міста! Вона намагається вирвати будівлю й швирнути її в натовп людей! О боже, як таке можливо… Я переключаю вас на місце подій…]
Разом із тремтячими словами ведучого з навушників донісся низький механічний звук. Ні. Моторошний залізний гуркіт долинав прямо здалеку до її вух під час польоту.
[Прощавайте.]
[Звинувачуйте в усьому свою некомпетентну асоціацію.]
[Ідіть до пекла, люди.]
Почувши це, вона міцно стиснула зуби.
Невже все закінчиться саме так?
Невже вона запізнилася?
І коли вона летіла туди, відчуваючи повне спустошення.
Раптово.
Сталося дещо неймовірне.
[Аааргхгг!]
Раптово з робота донісся несамовитий крик.
[Га? Народ, абсолютно раптово гігантська зброя зупинилася й почала кричати! Що взагалі коїться?]
Ведучий новин був шокований цією раптовою ситуацією й поспіхом передавав оперативні дані.
За мить раптово пролунав набагато яскравіший голос, ніж той, що лунав досі.
І це був…
[Усім привіт! Вітаю вас, шановні громадяни. Це Егостик!]
Її заклятий ворог, це був її заклятий ворог.
[Що відбувається? Раптово з'явився Егостик!]
— …Егостик?
Це дійсно був Егостик.
Вона вимкнула свої навушники, оскільки вже майже дісталася місця.
Оскільки гігантська зброя на мить зупинилася через згадані події, вона не втратила цей шанс і вичавила з себе максимум швидкості.
Нарешті, те, що вона побачила, приземлившись на дах будівлі, з якого відкривався панорамний краєвид на гігантського робота.
Егостик, який відганяв людей, що були на волосині від смерті, так, наче вони його просто дратували, коротше кажучи — він дозволяв їм піти.
[Панночко Стардаст. Чи не могли б ви прийти й приєднатися до мене, будь ласка?]
Сміх та голос, що кликав її прямо з цієї гігантської махіни.
І вона побачила це.
— Ха-ха…
Сама того не помічаючи, вона розпливлася в щирій посмішці, а куточки її уст поповзли догори.
На даху будівлі.
У місці, де шалено вирував вітер, розвіюючи її світле волосся.
Стоячи на цьому даху, вона дивилася на зброю, яка ще хвилину тому збиралася винищити всіх людей, а тепер була під контролем Егостика.
Вона згадала.
"Так, я вже переживала подібну ситуацію десь раніше."
Вона чітко пам'ятала, як хтось з'явився й узяв під свій контроль усе це лихо в такій критичній ситуації.
На такому ж даху, як і минулого разу, пролунав той самий голос, який вона почула щойно.
"Усім привіт! Це Егостик!"
Ну так.
Коли той нападник-крокодил увірвався на фестиваль, улаштувавши терор.
Коли люди були на межі загибелі, а вона збиралася втрутитися й розкрити свою особистість.
Той самий хлопець, який вирішив цю проблему замість неї, вигадавши якусь безглузду причину.
….І ось тепер тут.
Тисячі людей. Ні, у відчайдушній ситуації, де могли загинути десятки тисяч громадян.
Він вискочив абсолютно нізвідки й повністю врегулював усю цю катастрофу.
Дивлячись на те, як він цілком природно рятує людей і наказує їм іти геть, удаючи, ніби йому просто ліниво з ними возитися.
Стардаст, Шін Хару.
Вона все збагнула перш ніж сама це усвідомила.
— Хаа…
Її серце шалено закатало з тієї самої миті, як вона почула, що це був Егостик.
Невдовзі, повністю придушивши всю небезпеку, він урятував людей так, наче зовсім не прагнув цього, і викликав її на дуель, наче це було найприроднішою річчю у світі.
Сама того не помічаючи, вона голосно розсміялася:
— Гаразд…
Вона відчула неймовірне полегшення та почуття безпеки по всьому тілу.
Невдовзі вона повернулася в бік Егостика, усміхнулася й тихо пробурмотіла:
— Оскільки ти сам мене покликав.
— Думаю, я просто зобов'язана вийти.
Тож, без жодних вагань, вона відштовхнулася від землі й стрімко полетіла туди, де він перебував.
І навіть під час цього польоту
куточки її уст залишалися злегка піднятими догори.
— Кім Даїн. Стардаст нарешті летить прямо на нас!
— Справді? Тоді давайте трохи відійдемо назад. Люди постраждають, якщо ми почнемо бійку прямо тут.
— Гей, то ми збираємося просто трохи погамселити одне одного й побитися? Це звучить весело.
— Кім Даїн, будь обережний під час керування. Якщо ти впадеш, у нас будуть величезні неприємності.
— Усе правильно. Кім Даїн.
— Гаразд, гаразд.
Кабіна керування в голові гігантської зброї.
Я трохи відступав назад після перепалки зі Стардаст, а дівчата тим часом наполягли на тому, що вони підуть за мною разом. Прямо перед ними я контролював цього залізного монстра.
Тільки погляньте на цей міцний сталевий скелет, який рухається від одного дотику моїх пальців. Це ж справжня чоловіча мрія. Відчуття просто бомбічні. Буквально, мені здається, що я здатний на все.
Я мимоволі посміхнувся, дивлячись на Стардаст, яка опинялася дедалі ближче до мене, перш ніж я встиг це усвідомити.
"Шін Хару. Давай сьогодні прокачаємося як потрібно."
Це рідкісна можливість — зійтися в поєдинку сам на сам без жодних сторонніх перешкод за допомогою такої гігантської зброї.
Давай сьогодні зміцнимо твої навички вдвічі сильніше.
Я посміхнувся, розім'яв пальці й упевнено взявся за штурвал керування на повну силу.
Мій план полягає в тому, аби трохи побитися зі Стардаст, а потім швидко втекти, коли я відчую, що вона ідеально виросла над собою до певного рівня.
Усе правильно. Цього разу, після такої тривалої перерви, весь план просувається просто бездоганно, без жодної помарки чи помилки.
Давайте сьогодні повернемося додому в цілковитій безпеці!
У той самий час.
Офіс президента.
У напівтемряві кабінету агент продовжувала доповідь:
— Пане президент, стелс-ракети повністю готові до запуску.
Одразу після завершення її промови інший агент, який стояв поруч, відкрив рота й додав:
— Я щойно отримав повідомлення з асоціації. Надходять дані, що ситуація певною мірою стабілізувалася, тож запускати ракети, можливо, не знадобиться. Кажуть, що ймовірність додаткових жертв серед мирного населення вкрай низька.
— ……
Президент, який мовчки вислухав їх обидвох, залишався в тіні кабінету.
Не зронивши ні слова, він просто тихо крутив у пальцях кнопку запуску ракет.
— …Гм.