Розділ 81: Сеул, море вогню
Сеул.
Величезне місто, над яким яскраво світило сонце, здавалося абсолютно таким же, як і завжди.
Учора, сьогодні й завтра. Звичайний мегаполіс, від якого завжди чекаєш звичної стабільності.
За винятком кількох подій, це місто завжди залишалося незмінним, хоча іноді тут і з'являлися терористи чи монстри.
Важко передбачити, чи залишиться воно таким самим через 10 років, але здавалося, що принаймні до наступного тижня тут пануватиме повний спокій.
Тому ніхто нічого не очікував.
Ніхто не міг повірити, що кінець їхнього звичного повсякденного життя настане так раптово.
Цілком буденна картина.
Людина, яка розглядала краєвид із даху поміж висотних будівель.
Вона була першою, хто помітив цю аномалію.
Це був точно такий же пейзаж, як і завжди.
Висотні будівлі, потім гірський хребет, що здавався розмитим на темному тлі, і щось гігантське поруч із ним.
Щось таке, про що пересічна людина, яка просто байдуже витріщалася б туди, ймовірно, ніколи б і не дізналася.
Проте та уважна особа збагнула все в одну мить.
"Оу, бляха."
Що це взагалі таке?
Один із районів у центрі Сеула.
Далеко-далеко, біля самого підніжжя гірського хребта.
Постало дещо колосальне, що височіло над усім містом і дивилося на нього згори вниз.
Сірий корпус із напівсферичною головою на циліндрі; дві довгі сталеві ноги. І довгі руки, також зроблені зі сталі.
Істота, яка загалом виглядала як механічна зброя руйнування, у чию появу прямо перед цим містом просто неможливо було повірити.
Люди протирали очі, гадаючи, чи не ввижається їм якась чортівня.
Вона почала наближатися до центру міста, вщент трощачи землю.
БАХ—
БАХ—
Кожен крок, який вона робила під час свого наближення, змушував землю здригатися, а матінку-природу — стогнати від болю.
Точно так, як це показують у кіно, вона насувалася, розчавлюючи все під своїми ногами.
— АААААААААААААААААААААА!!!
Лише тоді люди помітили це неочікуване лихо.
Усі, хто опинився на її шляху, кидали всі свої справи й починали панічно тікати.
Мирне місто в одну мить занурилося в суцільний хаос.
БАХ—
Невдовзі вона без жодних перешкод дісталася самого центру міста.
Вона височіла прямо посеред будівель, створюючи неймовірне почуття тиску.
Там, де вже ступили ноги цієї гігантської зброї, усе асфальтове покриття було повністю розбите.
Попереду незліченна кількість людей кричала й тікала врізнобіч.
Гуркіт автомобілів, що врізалися один в одного, звуки людських криків.
Усі жителі міста повернулися до тями й намагалися забратися звідси якнайшвидше.
Вона просто стояла попереду, ще навіть нічого не роблячи, але вже повністю паралізувала центр міста.
Стояла нерухомо, споглядаючи той хаос, який сама ж і створила.
Нарешті пролунав голос.
— Ви, пси уряду та асоціації.
Голос рознісся по всьому місту з неймовірно гучним децибелом.
Він звучав так, наче залізом шкребли по металу, з жахливим рипінням, і саме тому від нього ставало ще моторошніше.
Цей голос лунав прямо з гігантської зброї.
— Ви, нікчемне старе людство, яке заважало нашому розвитку та переходу до нової раси.
— Ви, непотрібні й відсталі паразити, які не змогли прийняти еволюцію та інновації.
— Ваш обмежений та егоїстичний спосіб мислення знищив нашу корпорацію Хан Ін, яка відкрила абсолютно нові горизонти для Кореї.
— Приготуйтеся до тотального знищення, ви, люди, які зруйнували все.
Здавалося, хтось на мить перевів подих.
Наступні слова пролунали набагато чіткіше й гучніше, ніж раніше.
Пролунав маніфест, наче офіційне сповіщення:
— Сьогодні Сеул, разом із урядом та асоціацією.
— Я покінчу з вами прямо тут.
— Кожен у цьому місті.
— Ніхто не виживе.
І це були його останні слова.
Гігантська потвора почала діяти.
БАБАХ—
Одночасно з цим вона змахнула своїми сталевими руками й просто рознесла будівлі перед собою.
Хмарочос, який, здавалося, мав стояти тут ще десятиліттями, розлетівся навпіл.
З цього моменту зброя почала безжально й хаотично нищити місто.
Безліч будівель, зведених за десятиліття індустріалізації,
під ударами її рук почали миттєво складатися всередину.
ГУУУРКІТ.
Наче катастрофа, яку ніхто не в силах зупинити, наче міфічна істота, що руйнує кожну споруду перед своїми очима, стираючи все навколо.
За кілька хвилин вона вже перетворила місто на руїни й нарешті наздогнала людей, які намагалися втекти.
— О-Ох…
— Б-Благаю, збережіть мені життя…
— АААААААААА. Маааамуууууу.
— Ах, ах.
Невдовзі люди, які тікали,
опинившись під гігантською тінню, що накрила їх, безсило падали на землю, самі того не помічаючи.
Ох.
Хоч як сильно ти біжиш.
Тепер тобі не втекти.
Тож це кінець.
Перед обличчям настільки наляканих людей.
У точці, де лише один наступний крок міг миттєво обірвати сотні чи тисячі життів.
Він промовив знову, востаннє:
— Прощавайте.
— Звинувачуйте в усьому свою некомпетентну асоціацію.
— Ідіть до пекла, люди.
І вона вчепилася своїми сталевими руками в будівлю поруч, вириваючи її, наче редиску з грядки.
Невдовзі зовнішня стіна була розірвана на шматки, а гігантська кінцівка спрямувалася точно в те місце, де збилися в купу перелякані люди.
Люди нарешті опустили руки й просто заплющили очі.
Раптом гігантська зброя сильно здригнулася.
— ….?
Люди вже змирилися зі своєю долею й заплющили очі в очікуванні неминучої смерті, але раптово відчули щось дивне й знову розплющили їх.
Вона застигла, усе ще утримуючи свою гігантську руку піднятою вгору.
А потім ізсередини цієї зброї раптово донісся несамовитий крик:
— Що за чортівня! Ти! Аааргх, аааргхххх!! Дослідники, и-ииигх.
….
Шум.
Звук чогось, що ламалося, чийсь крик та гуркіт руйнування.
А потім звук того, як когось запекло гамселять.
І знову тиша.
— …..
У місті раптово знову запанував спокій.
Коли гучномовці зброї, що ревли на всю околицю, заглухли, навколо стало так тихо, наче нічого й не було.
Там, де доносилися лише поодинокі схлипування людей, величезна машина завмерла в тій самій позі, що й раніше, тримаючи шматок будівлі.
Наче гігантська статуя.
— Ттукбегі!
— АААААААААААААА!!!
Я з усієї дурі влупив того виродка в кабіні керування розвідним ключем по голові.
Хлопець миттєво відключився й упав без тями.
— Що, в біса, він творить?!!
— Помри!!!
Дослідники, які перебували поруч, кинулися на мене.
Я голосно крикнув до Чхве Се Хі, яка стояла позаду:
— Се Хі-Чу! 1 мільйон вольт!
— Отримуйте. Яп.
Чхве Се Хі миттєво вистрілила в них електричним розрядом.
Молодчики з корпорації «Хан Ін» затремтіли всім тілом і з гуркотом повалилися на підлогу.
А в самому кінці кімнати залишився доктор Кім Сун-У, який притиснувся спиною до стіни в кутку кабіни керування.
— Вітаю, докторе Кім Сун-У. Радий знайомству, я Егостик.
Я привітався з ним із легкою посмішкою на обличчі.
Кім Сун-У. Він — фінальний бос першої фази та заклятий ворог Хан Со Ін та Лі Су Бін.
Це перший раз, коли я побачив його на власні очі.
Він виглядав набагато більш сварливим та жалюгідним, ніж я собі уявляв.
— Так, ти! Навіщо ти це робиш? Хіба ти не лиходій?
— Я? Ну звісно, я лиходій. Я собі спокійно відпочивав удома, як раптом з'являється такий крутий робот, і якщо я його не відіжму, то хіба я можу після цього називати себе лиходієм?
— Що, на твою думку, ти твориш? Ти, дурню, ти блокуєш еволюцію нової людської раси!
— Ха-ха. Я без поняття, яке відношення масове вбивство жителів Сеула має до еволюції. І послухай, старий.
Я підступно посміхнувся, а потім понизив голос і чітко промовив:
— Припиняй верзти дурню й завали пельку, старий маразматику.
— Що? Ах ти ж покиииииииидькуууууууу!
— Се Хі, стріляй.
— Гаразд.
Се Хі позаду миттєво випустила електричний заряд прямо в Кім Сун-У, який біг на нас із витріщеними від люті очима.
Штурхнувши ногою тіло виродка, що впав на підлогу, я перемістив усю цю банду до підвалу нашої бази «Его».
Ось так кабіна керування нарешті спорожніла. Тут залишилися тільки я та Чхве Се Хі.
— Му-ха-ха-ха… Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.
І я й сам не помітив, як раптово розреготався як справжній божевільний.
— Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.
— Гей… Що з тобою не так?
Ігноруючи Чхве Се Хі, яка дивилася на мене стурбованими очима, я продовжував шалено сміятися протягом тривалого часу.
Ні, ну це справді кумедно.
Фінальний бос цілої фази, тригер, який мав занурити Республіку Корея в повну анархію, знищити десятки тисяч людей і остаточно перетворити життя Стардаст на суцільне пекло, був подоланий так безглуздо й марно.
З ним виявилося так легко розправитися.
— Ха-ха…
Я злегка витер сльози, що виступили на очах від такого шаленого сміху, й озирнувся довкола.
Чиста біла стіна, завішена десятками електронних дисплеїв. Краєвид, що відкривався з кабіни керування назовні.
У цьому місці, з якого можна було споглядати за тисячами тремтячих від жаху людей, я спокійно підійшов до штурвала.
Їхній останній шедевр, створений корпорацією «Хан Ін» за рахунок усього, що вони мали.
Машина, здатна без жодних перешкод повністю знищити мегаполіс і витримати будь-які удари, що є справжнім символом передових технологій та науки.
Ця гігантська зброя дійсно зачіпала найглибші струни чоловічої душі.
— Ну що ж, спробуймо взяти керування у свої руки?
Попереду ще купа справ. Я обов'язково притягну цю махіну, аби зійтися в поєдинку зі Стардаст. Давайте змусимо Шін Хару вирости над собою й стати набагато сильнішою.
Але перед цим, хіба ми не повинні заспокоїти тих тремтячих людей там нанизу?
— Ах, ха.
Я ввімкнув мікрофон і наблизився до нього.
Час розпочинати шоу.
Ось так.
Перед тим як атакувати мирних жителів, гігантська зброя раптово завмерла. За деякий час вона знову почала рухатися.
А потім із гучномовців раптово пролунав голос:
— Раз, два.
Люди на мить завмерли від подиву, почувши набагато яскравіший та бадьоріший голос, ніж той, що лунав досі.
І перш ніж вони встигли збожеволіти від замішання й збагнути, що взагалі коїться, слова продовжували лунати з гігантської зброї руйнування:
— Усім привіт!
— Вітаю вас, шановні громадяни. Це Егостик!
Усе правильно.
Раптово, абсолютно раптово. Ім'я, на появу якого ніхто навіть не міг сподіватися, раптово прогриміло на все місто.
Його слова продовжували лунати, поки люди перебували в стані повного шоку:
— Молодчики з корпорації Хан Ін створили справді дуже круту штуковину. Хай там як…
Він продовжив, і було чутно, що на його обличчі грає легка посмішка:
— Тому я просто забираю її собі.
— Відтепер ця махіна належить мені.
Це було справді максимально неочікуване оголошення.