Розділ 79: Наріжний камінь для майбутнього
Після дебюту Електри та проголошення створення Союзу Лиходіїв я вирішив знову трохи відпочити.
Перевага такої роботи полягає в тому, що ти можеш самостійно взяти кілька тижнів відпустки.
Ну, насправді я просто чекав на головну подію оригінальної історії.
Хай там як, дні минали цілком мирно.
— ……Останнім часом я взагалі не можу дивитися новини шоу-бізнесу.
У звичайний лінивий день,
коли я грав у приставку у вітальні разом із Хан Со Ін, ззаду донісся голос Чхве Се Хі.
— Чому не можеш?
— Хаа. Бо куди не зайди, всюди вискакує ось це.
Вона сіла на диван і продемонструвала мені екран свого мобільного телефону.
Там красувалася вкрай похмура стаття під назвою: "Неймовірна хімія між Егостиком та ".
— Кім Даїн! Перед тобою!
— Оу? Аааргх!
До вашого відома, я щойно помер у грі, задивившись на їхній екран.
— Ну що за кінчена гра.
Варто лише на мить відвести очі, як одразу отримуєш геймовер. Ну що за геймовер?
— Хаа… Що ви там дивитеся? Покажіть і мені теж.
Поки Хан Со Ін заглядала в телефон Чхве Се Хі, я звернувся до останньої:
— Не переймайся так сильно. Люди, які нічого не знають, у будь-якому разі розкручуватимуть цю тему.
— Ні… Але воно ж висить на головній сторінці, невже тобі взагалі байдуже?
Чхве Се Хі поглянула на мене вкрай складним виразом обличчя.
Мені?
Якщо згадати, я й сам не на жарт шокувався, коли вперше почув про свій любовний скандал зі Стардаст. Я тоді навіть серйозно думав про те, аби підірвати ту телевізійну станцію.
Але ну, зараз.
— До цього звикаєш, якщо постійно дивитися.
— …Неймовірно корисна порада.
Поки я ухилявся від косого погляду Чхве Се Хі, Хан Со Ін, яка сиділа поруч, тихо пробурмотіла:
— Ну ні. Взагалі-то я була тією, хто залишався поруч із тобою найдовше з самого початку, але чому всі шипперять тебе суто з Чхве Се Хі?
— Бо ти сиділа в тилу, а Чхве Се Хі стояла прямо перед камерою разом зі мною.
— Ург. Навіть не згадуй про камеру. Ти хоч знаєш, як мені було ніяково так пафосно поводитися перед ними? Я Електра! Я мало не прикусила язика, коли вимовляла це.
— …Але мені здалося, що десь із середини процесу ти й сама почала отримувати від цього задоволення.
— Я? Ха! Що за маячня.
Вона миттєво замовкла й відвернула голову з легким рум'янцем на обличчі, наче мої влучні слова штрикнули її в саме серце.
А Хан Со Ін позаду тихо пробурмотіла: "Я теж… Я теж хочу влаштовувати теракти…"
Ну що ж.
Дні все ще залишалися вкрай мирними.
Проте наш Его-Сквад. Ні. Чи варто тепер називати нас Его-Стрім? Учасники нашого Его-Стрім не просто байдикують. Коли ми працюємо, ми робимо речі по-справжньому.
Хан Со Ін та Лі Су Бін зараз зайняті створенням офіційного сайту «Его-Стрім». Які саме макроси ви збираєтеся туди впровадити? Я не зовсім розумію, що все це означає.
Лі Ха Юль та Лі Чха Юн наполегливо вчаться. Лі Чха Юн, зокрема, висловив палке прагнення допомогти мені, вступивши до асоціації, коли виросте. Я так пишаюся ним.
Чхве Се Хі все ще продовжує тренуватися, аби краще контролювати свої здібності.
А я.
Прямо зараз я стояв посеред центрального району Сеула.
Вулиця, забудована старими будинками, які можна побачити в будь-якому куточку міста.
Я зайшов в одну невелику будівлю з червоної цегли, що виділялася поміж інших.
Усередині цієї пошарпаної споруди, яка, здавалося, от-от завалиться.
Зайшовши всередину, я одразу ж спустився сходами в підвал.
Темне й занедбане підземелля.
На перший погляд, це був звичайний підземний хід.
Але різниця полягала в тому,
що хоч як довго ти спускаєшся, цим сходам немає кінця.
— …Гаразд.
Пробурмотів я без жодної причини.
Воно має бути саме тут, правильно?
Я продовжував спускатися сходами так, наче все йшло як надо, і раптово щосили хурделив ногою по боковій стіні.
— Ану відкривайся!!!
Тієї ж миті стіна розсипалася, наче пісок.
А за нею відкрився довгий коридор.
Я прийшов точно за адресою.
Старовинний кам'яний коридор, який кардинально контрастував із тією занедбаною будівлею нагорі, був тьмяно освітлений зеленими свічками. Я впевнено крокував цим місцем, де подекуди проступав мох, що створювало ще більш таємничу атмосферу. Ні, ну ХХІ століття на дворі, чому вони досі палять звичайні свічки? Якби я міг, я б залюбки встановив тут скрізь світлодіоди. Нам потрібна індустріалізація.
Поки я поринав у такі дикі думки, коридор раптово закінчився.
А прямо переді мною постали чорні двері.
Це були старовинні двері з обсидіану, повністю вкриті витонченими візерунками, але це не мої клопоти. Дерев'яні двері, обсидіанові чи автоматичні — усе, що створено для того, аби відкриватися, влаштовано однаково. Тому я впевнено штовхнув їх перед собою.
Коли двері відчинилися, моєму погляду відкрилася досить простора кімната, яка м'яко виблискувала в миготливому світлі зелених свічок.
Минувши кілька стелажів та котел, у якому щось шалено вирувало, я рішуче попрямував до місця, завішеного світло-зеленою шторою.
Від чорного капелюха до чорних черевиків та плаща — сам того не помічаючи, я вже був у своєму костюмі Егостика. Власне, думаю, вона й так бачить мене наскрізь, але це просто про всяк випадок.
Те, що я побачив, пройшовши крізь завісу — невеликий круглий стіл. А на ньому — кришталева куля.
І навпроти мене сиділа жінка.
— Вітаю.
Вона тихо кивнула головою у відповідь на моє привітання.
Повністю сховавши обличчя під темно-зеленою мантією до самої верхівки, вона була лиходійкою — Місячною Шаманкою, якій асоціація негайно присвоїла S-клас, щойно її особистість було викрито.
Коли я сів за стіл, вона нарешті подала голос:
— Я бачу тебе вперше. Тож що привело тебе сюди?
— Так. Я просто хочу зробити одне замовлення.
Ну так. Причина, чому я знайшов її — це потреба зробити замовлення.
Я дістав два шкіряні записники, які прихопив із собою заздалегідь.
Один із них — мій особистий щоденник, а інший — абсолютно чистий блокнот, у якому я ще нічого не писав.
— Накладіть, будь ласка, на ці два записники закляття печаті.
— Який термін дії?
— Обидва — до самої моєї смерті.
Вимовивши це, я дістав із внутрішньої кишені ще дещо.
Невелику коробочку, в якій лежали десятки різнокольорових коштовних каменів.
Коли я поставив коробочку на стіл, вона мовчки кивнула й забрала у мене записники.
Після цього вона почала тихо щось наспівувати низьким голосом.
Коли вона поклала долоні на мої блокноти й пробурмотіла заклинання, обидві книжки раптово засяяли м'яким світло-зеленим світлом.
Минуло зовсім небагато часу, і це сяйво згасло.
Одразу після цього вона протягнула два записники назад мені, демонструючи, що роботу закінчено.
Коли я знову взяв обидва блокноти в руки й уважно їх роздивився, то помітив на обкладинках магічні світло-зелені візерунки, яких раніше там не було.
— …Відтепер ніхто, окрім законного власника, не зможе відкрити їх чи вивідати вміст у примусовий спосіб.
— Дякую вам, шаманко.
Я підвівся з крісла, висловлюючи вдячність.
Оскільки я залагодив свої справи, мені час іти.
Після цього я знову пройшов крізь завісу й попрямував до виходу. Я вже майже дійшов до дверей, як раптово ззаду донеслися слова:
— …Ти обрав дуже важкий шлях.
Її голос, що пролунав навздогін, змусив мене на мить завмерти.
Ці слова, які, здавалося, проникали в саму мою суть, змусили мої кроки мимоволі уповільнитися.
Як і очікувалося, вона розкусила все в одну мить.
І що мені їй відповісти?
…Ну що ж.
— …Бо це той шлях, яким хтось зобов'язаний пройти.
— Тримайся.
Вона коротко підтримала мою відповідь.
Чи говорила Місячна Шаманка щось подібне в оригінальній історії? Думаю, це взагалі перший раз, коли хтось висловив мені подібні слова підтримки.
Я тихо закрив за собою двері й пішов по коридору.
Важкий шлях.
Я лише підступно посміхнувся на ці слова.
Якби це не було важко, я б навіть не починав із самого початку.
Повернувшись додому, я поглянув на два відкриті записники, що лежали переді мною.
Один із них — мій щоденник. Тепер, коли Чхве Се Хі також живе разом із нами, шанси на те, що мене викриють, суттєво зросли, тому я заздалегідь наклав на нього печать. Тут записані всі мої цілі та таємниці, тож якщо хтось це прочитає, мені настане повна хана.
А інший — це той самий новий блокнот, який я щойно купив.
Я планую згодом заповнити і його вміст. Але цим я займуся трохи пізніше.
Навівши лад у своїх справах, я зайшов на фан-кафе Стардаст.
Найбільше фан-кафе героїв у Кореї, яке я створив власними руками — Союз Стардаст.
Коли я бачу, як це кафе росте з кожним божим днем, у моїй душі мимоволі прокидається почуття гордості.
….Єдиний мінус полягає в тому, що порівняно з моїм власним фан-кафе — Союзом Манго, кількість підписників тут менша за половину. Хіба це логічно, що лиходій має більше фан-кафе, ніж герой? Мені так шкода людей, які не здатні розгледіти весь шарм Стардаст.
Я трохи побурчав про себе, а потім узявся за модерацію кафе.
Фотографії Стардаст… Зберегти. Дописи з вихвалянням Стардаст… Схвалити. Статті про любовні скандали Стардаст… Видалити. Допис "Стардаст та Егостик чудово виглядають разом"? Гм. Мабуть, залишу цей без змін.
Поки я перевіряв дописи один за одним, я раптово завмер, побачивши заголовок однієї публікації:
[Я чув від знайомого з асоціації, що в тому підземеллі дійсно був Егостик]
Я миттєво видалив цей допис і назавжди заблокував автора.
Ти знав занадто багато.
Покінчивши з цим, я знову задумався про корпорацію «Хан Ін». Закляті вороги Хан Со Ін та Лі Су Бін — величезний конгломерат, який проводив секретні експерименти над людьми, а також Кім Сун-У та ті дослідники, які вчасно накивали п'ятами.
Подивившись на календар… Ну так, це станеться вже зовсім скоро.
— Нарешті настав час покласти цьому край.
Ну так.
Цього разу прийшла черга повністю знищити корпорацію «Хан Ін» — міддл-боса оригінальної історії та творця цього жахливого підземелля.
Я підвівся зі свого крісла.
Відсьогодні я починаю готуватися до нової трансляції та детально розробляти майбутній план.
І цього разу я обов'язково викликаю на дуель саму Стардаст.
— Площа…
І це зовсім не тому, що останнім часом у моєму фан-кафе постійно пишуть, ніби Егостик повністю забив на Стардаст і кинув її.
Абсолютно ні.