Розділ 7: Моральне виховання.
В Асоціації супергероїв Кореї лише небагато людей мають суперздібності.
Серед них ще менше тих, хто має подвійні здібності.
Мої здібності — телекінез і телепортація.
Оскільки в мене дві здібності високого класу, як людина з суперздібностями, я думаю, що можу вважати себе золотою ложкою.
…Так, звісно, хотілося б мені бути золотою ложкою.
На жаль, мої здібності більше схожі на ложку, покриту золотом, ніж на чисту золоту ложку.
Є лише одна причина. Усі мої здібності мають вади.
Візьмемо для прикладу телепортацію. Якщо я телепортуюся на 1 км, виснаження настає одразу після подолання цієї відстані на повній швидкості.
Вчора я телепортувався на велику відстань і в результаті проспав увесь день. Тож я бачу в цьому недолік.
Серед лиходіїв є лише один телепортер, у якого немає обмежень. Натомість він має лише здібність до телепортації.
Це означає, що він може лише з’являтися, а потім зникати, як привид, спалахуючи зі сходу на захід.
За тим самим принципом, мій телекінез має великий недолік.
Моя здібність схожа на слабку клешню з ігрового автомата.
Я не можу втримати людину, яка чинить запеклий опір, і можу використовувати її лише для того, щоб змусити речі плавати в повітрі. Як ось цей смартфон, що зараз пливе в повітрі.
Ну, використовувати силу, щоб щось полагодити, важко, але вдарити когось набагато легше. Коли дивишся на ігровий автомат, він ледь може щось вхопити, але ти все одно можеш керувати ним, щоб швидко рухати з боку в бік.
Здається, єдина перевага в тому, що я можу зробити щось схоже на заряджену атаку? Якщо використати її одразу після того, як довго збирав силу, ви все одно завдасте шкоди. Я пов’язав це зі своєю телепортацією і ходив, ламаючи голови лиходіям.
Звісно, чи є переваги, чи ні, я впевнений, що мої здібності мають вади.
Навіть так.
Все одно, знаєте що?
Тут я все одно зможу впоратися з цими маленькими шибениками за допомогою звичайного пістолета. І це теж навичка.
Цього цілком достатньо.
— Щ-що ти робиш?!
Всередині будівлі, наповненої криками заручників.
Я відповів йому, чий голос здавався шокованим.
— Ви, хлопці, робили лайнові речі, тож чи не варто мені вас трохи повчити?
Як тільки він відкрив рота, я вистрілив у нього.
Відстань між ним і мною була досить великою, але куля летіла без коливань і влучила прямо в середину його чола.
На щастя, це не було схоже на куленепробивну маску. Я подивився, як він падає на підлогу.
Непохитний спокій. Куля Его.
Звісно, я зміг заздалегідь змінити траєкторію кулі своїм телекінезом. Ну, це теж моя «навичка», правда?
Фух, я радий, що маю цю жалюгідну телекінетичну силу.
Без неї я б ніколи не зміг застрелити людину так влучно, оскільки я мав досвід використання зброї лише під час служби в армії.
Після того, як троє з них впали, решта цих виродків почали направляти на мене зброю.
Вони казали, що вони мої послідовники. Чому вони направляють на мене зброю? Ці хлопці смішні.
Термінова вибухова ситуація. Я кинув оком на свій смартфон, який досі пливе в повітрі й плавно транслює відео.
[Він щойно вбив трьох людей. Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха]
[Я такий емоційний~]
[Хіба він не на одному боці з ними? Чому він їх убив?]
[Це рейтинг R. Подивіться на кров.]
[Чорт, там мій брат.]
[Хіба цей виродок Егостик не милий хлопець?]
[Один постріл, одне вбивство. Боже]
[Чорт забирай, ви, шибеники~~~. Це для вас гра? Це реальна ситуація. Чому ви смієтеся з цього?,,, Ці шибеники останнім часом,]
[Що роблять герої?]
[ААААААААААААА]
[Що буде з людьми там? Я так хвилююся.]
[Усі, тримайтеся!]
[Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У. Звільніть Кім Сун-У.]
[Чорт, чи є тут якісь модератори? Видаліть ці коментарі.]
[Его оппа здається гарним хлопцем, навіть коли закриває половину обличчя???]
[Тут так багато божевільних шибеників. Ха-ха-ха-ха-ха. Це реальна ситуація, ви дебіли.]
[Вони шукають модератора, дивлячись на тероризм лиходія. Хворі покидьки. Ха-ха-ха]
[Якщо ці коментарі заскрінять, ми станемо національною ганьбою;;]
…Я лише на секунду глянув, і від цього мені стало запаморочливо.
Я повернув голову і вловив атмосферу сцени.
Заручники, що кричали, тепер закривали вуха і дрижали.
Так, звук пострілу досить страшний.
Коли я озирнувся на заручників, це були переважно чоловіки та жінки років 20-30.
…Я навіть не знаю, що це за будівля. Це компанія?
Поки я гадав, хлопець, який направляв на мене пістолет, почав кричати. Який бовдур!
— Егостик! Що ми зробили не так? Чому ти раптом робиш це з нами?
Хлопець кричав на мене. Так огидно.
Відверто кажучи, я б ніколи не звернув уваги на такий тероризм, якби вони не продали мене. Бо це робота героя. Ну, хоча я планую усунути всіх лиходіїв, які спричиняють великі жертви раніше.
У будь-якому разі, заради невігласа, який нічого не знає про свою власну провину, я вирішив сказати йому сам. Думаю, у мене найприємніший характер серед лиходіїв.
— Помилка? Ви не зробили жодних помилок.
Я покрутив пістолет у руці. Як смішно, що вони здригнулися від моєї дії. Ці дурні, зрештою, вони не вистрілили в мене, бо вони мої послідовники. Але мені трохи шкода, коли тремтячі заручники зиркали на мене. Боже, я стаю надто м’якосердим, чи можу я взагалі називати себе лиходієм?
— Звісно, якщо ви вважаєте своє невігластво помилкою, то це помилка! Якщо ви так думаєте, то ви, хлопці…
Коли я заговорив, я змусив пістолети, які заздалегідь поклав у своє пальто, плавати за допомогою свого телекінезу.
Їхні очі були широко розплющені, коли вони побачили, як пістолети підіймаються в повітря.
Ну, ви думаєте, я буду використовувати пістолет лише руками?
У мене є здатність телекінезу, ви, шибеники.
— Усі, ви вчинили державну зраду. Тож ви будете негайно страчені.
Я вистрілив у різні боки з пістолетів, що плавали.
Заручники позаду кричали, послідовники почали падати після звуку пострілів.
Хоча я просто намагався їх навчити, це виглядає трохи агресивно…
Ну, я думаю, те, що вони вивчили сьогодні, допоможе їм бути обережнішими в наступному житті.
Використовуючи свій телекінез, я відбив кулю, яка летіла в мене.
Незалежно від того, наскільки слабкий мій телекінез, у мене все ще достатньо сили, щоб змінити напрямок кулі. Ну, це ще й тому, що я вже здогадався, що вони збираються вистрілити в мене.
— АА, АААА…
Кожен з них впав, і залишився лише один.
Усі його товариші по команді загинули, і залишився в живих лише один послідовник.
Причина, чому я залишив одного з них живим, проста.
Асоціація теж має когось спіймати… І чи не думаєте ви, що якщо вони дізнаються, що сталося, їм буде що сказати на пресконференції?
Причина, чому я врятував життя тій людині серед цих восьми чоловіків, полягає в тому, що…
Єдина з довгим волоссям. Тому я думаю, що ця людина — жінка.
Що? Чому? Це злочин — обожнювати жінку? Я сповнений гідності.
Тільки ті, хто ненавидить жінок і гомосексуалів, будуть розлючені на мене. Тому просто ігноруйте мене.
Я застрелив усіх і повільно підійшов до неї з посмішкою.
Крок. Крок.
— О боже. В-в-врятуй мене…
Коли я підійшов ближче, жінка тремтіла.
Вона більше не намагалася стріляти в мене. Мабуть, вона зрозуміла, що це ніколи не спрацює, навіть якщо вона це зробить.
Зрештою, я підійшов до неї ближче, коли вона тремтіла так, ніби ось-ось зламається.
— (Схлип)….
Вона майже готова була розплакатися, коли я зупинився перед нею. Я підхопив її підборіддя однією рукою.
А іншою рукою зняв її маску.
Її обличчя відкрилося, коли я зняв маску.
— Ти маєш гарний вигляд.
Я був трохи збентежений, коли раптом з’явилася гарна дівчина.
Вона подивилася на мене своїми гарними заплаканими очима, і це розбудило мій захисний інстинкт.
Я ледь не перетворився на милого хлопця і не витер її сльози. Але я взяв себе в руки й заговорив до неї.
— Ти визнаєш свою помилку?
Вона відповіла на моє запитання ніжним тремтячим голосом.
— Я-я-я була неправа. Я була неправа. Мені шкода.
Зачекайте. Що з нею не так? Чому вона поводиться так, ніби я збираюся з’їсти її живцем?
Я відчував, як її приголомшлива зовнішність хитає мій спокій, але я повернув собі розум. Ні, я весь у Стардаст. Я не спокушуся іншою жінкою!
З сильним серцем я поставив запитання, яке зламало б її психіку.
— Що ти зробила?
— Що? Що?
— Я запитав. Що ти зробила?
Я повторив запитання з усмішкою на обличчі, вона зрештою впала, оскільки її ноги, здавалося, ослабли.
— О, о. Я, ми… з-зробили це без вашого дозволу, містере Егостик.
— І?
— І… Ва-а-а-а. Я-я мені так шкода. Будь ласка, врятуйте мене. Будь ласка, помилуйте мене.
Жінка раптом голосно заридала, поки говорила.
Що з нею не так? Я ще нічого не зробив.
Ви поганий хлопець, але тепер ви змусили мене виглядати поганим хлопцем!
…Зачекайте, я поганий хлопець?
Вона порушила тишу будівлі своїм плачем.
[Ха-ха-ха. Він таке сміття. Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.]
Я засмутився, коли побачив, що вони написали у вікні чату.
Я знаю, що в якийсь момент вони назвуть мене так, але я ніколи не очікував, що це буде в цій ситуації.