Розділ 74: Ніч перед терором
Було б чудово влаштувати теракт прямо зараз і знову побачити Стардаст.
Але для цього потрібно зробити дещо важливе.
— Заходь за мною.
— …Де я?
Чхве Се Хі дивиться на мене з настороженістю.
Пізно вночі я забрав її й телепортувався до нашого звичайного будинку.
Якщо бути точнішим, саме там розташована наша підземна база.
— Це мій дім.
— …Гаразд.
Дівчина слухняно йде слідом із якоюсь дивною приреченістю.
Що, в біса, змусило її так зламатися, хоча вона була такою впертою?
Я й сам до кінця не розумію, що, в біса, сталося всього за один тиждень.
Ну, хай там як, це ж добре, правда? Це набагато краще, ніж якби вона продовжувала бунтувати.
Я збирався показати їй абсолютно новий світ після того, як вона так слухняно пішла за мною в будинок.
— Ну ж бо, заходь сюди.
— Так…
Місце, куди ми із Чхве Се Хі зайшли — це пристрій для телепортації в нашій кімнаті.
Вона злегка схилила голову набік, побачивши вкрай дивний механічний пристрій прямо посеред будинку, але все одно мовчки залізла в капсулу, не зронивши ні слова.
Я ввімкнув апарат.
З легким відчуттям запаморочення ми вийшли з капсули.
Коли я заходив, це був звичайний житловий будинок.
Але коли ми вийшли, перед нашими очима постав величний маєток, схований поміж гір.
— …Де ми зараз?
— Це мій справжній дім.
У мене є два будинки.
Сказавши це, я попрямував до лісу, що ріс перед маєтком.
Вона йде за мною, раз у раз зиркаючи на будівлю.
Посеред такої темної долини чоловік і дівчина заглибилися в ліс.
Вона йшла за мною без зайвих слів і зупинилася, щойно зупинився я. Вона просто робить усе, що я їй наказую.
Що з нею не так? Зазвичай вона зовсім не така. Хоч як сильно я про це думаю, але така кардинальна зміна всього за тиждень не вкладається в голові. Це навіть якось ніяково.
— Кхм.
Хай там як, я зупинився посеред лісу й заговорив до неї, поки вона дивилася на мене з легким очікуванням:
— Ну ось, зараз тут нікого немає. Тільки ми вдвох, і ніхто за нами не спостерігає.
— І що з того?
— Тут ти можеш використовувати свої здібності досхочу. Випусти свою електрику на повну, скільки забажаєш.
— …Хіба ти не казав, що ми збираємося влаштовувати теракти?
— Хто ж влаштовує теракт одразу? Перед цим нам потрібно пройти підготовку. Спробуй усе, що можеш. На повну потужність.
— Скільки забажаю?
— Так.
Вона вагається, коли я пропоную їй вільно продемонструвати свої сили на повну.
Ну, це й не дивно. Вона ж ні разу в житті не використовувала свої здібності досхочу. Це абсолютно нове відчуття для неї. Їй трохи страшно й вона нервує.
Бачачи її нерішучість, я кивнув, підбадьорюючи її. Давай, швидше починай!
Поглянувши на мене, вона невдовзі перевела подих і почала розводити долоні.
Тої ж миті з її рук почали вилітати іскри.
— Урггг…
Коли вона нарешті відпустила весь контроль і задіяла свою силу, електричні розряди спалахнули на кінчиках її пальців.
І в ту ж мить
ТРІСЬ—.
Усюди навколо неї.
Електрика розлетілася на всі боки, наче справжня блискавка.
Наче фонтан, що б'є струменями струму.
Ба більше, усе її тіло почало огортати потужне електричне поле.
Тоді всередині неї щось остаточно зламалося.
Іскри почали шалено спалахувати, розлітаючись по всьому лісу, мов гігантські блискавки.
— Ого, вау…
А я спостерігав за цим із щирим захопленням, відійшовши на безпечну відстань.
Шкода, що поруч немає попкорну.
Вона вивільнила силу, й електрика розлилася навколо величезним куполом — це виглядало як справжній салют посеред темної ночі. Перед очима все мерехтіло лише чорним та жовтим кольорами.
Струмені електрики розгалужувалися, мов гілки, і розліталися в повітрі, вщент руйнуючи всі дерева навколо — справжній погром.
Звісно, я не просто витріщався на це із захватом. Паралельно я оцінював, наскільки потужною є її електрична атака. І мій висновок:
"Як і очікувалося, ти неймовірно сильна."
Її бойова міць вражає.
Хоч як довго вона накопичувалася, але без упину випромінювати таку кількість струму — це видатний результат. Не варто й казати, що сили одного такого електричного струменя цілком достатньо, аби рознести дерево на тріски.
Вона самотужки мучилася протягом багатьох років, не маючи змоги випустити цю електрику, тож, звісно, вона була на межі стресу й такою чутливою. Неможливо жити з таким талантом під замком, навіть якщо це заради залізної дисципліни.
Коли цей тривалий салют нарешті закінчився,
вона, повністю задовольнивши своє палке бажання, прибрала всю електрику.
Я стояв далеко, тому підійшов до неї лише тоді, коли все стихло.
— О боже мій.
Вона сиділа прямо на землі, важко й часто дихаючи.
Тоді я протягнув їй пляшку мінеральної води.
— Задоволена? На, випий води.
— О? Дякую.
Сидячи на підлозі зі злегка розфокусованим поглядом та обливаючись потом, вона жадібно, великими ковтками почала пити воду, щойно взяла пляшку з моїх рук.
З усім цим почервонілим обличчям вона просто припала до пляшки.
Її помаранчеве волосся від поту прилипло до шиї, і було видно, що вона повністю виснажилася, але… на її обличчі читалося колосальне полегшення.
Так, вона вперше в житті вивільнила свою силу на повну потужність. Наскільки ж це, мабуть, чудово. В оригінальній історії вона не мала такого шансу, тому посеред ночі просто влаштувала погром у місті й була схоплена.
Зараз вона виглядала так, наче щойно задовольнила свій руйнівний інстинкт, знищивши всі дерева навколо. Уся трава на землі навколо неї вигоріла й почорніла.
Поки вона сиділа на підлозі, я торкнувся її руки.
— Якщо ти будеш зі мною… тобі більше ніколи не доведеться ховати свої здібності. Ти не звичайна дитина. Ти ніколи не зможеш жити щасливо, пригнічуючи свій талант. Лише коли ти з нами, ти зможеш жити, залишаючись самою собою й розкриваючи свій потенціал.
— …Тероризм, який ти влаштовуєш, він же не завдає шкоди людям, правда?
— Так, я абсолютно не насильницька людина.
— …Якщо говорити в такому ключі, то що, в біса, ти творив досі?
Попри повне виснаження, вона все ж міцно стиснула мою руку й підвелася з землі.
Я лише посміхнувся й відповів їй:
— Ласкаво просимо до Его-Сквад, Чхве Се Хі.
— Що це ще за чортівня, Его-Сквад…?
Тепер, коли в мене є людина з реальною силою, давайте розпочнемо новий теракт!
Було б чудово, якби все давалося так легко, але реальність — ще та сука.
Перед початком теракту потрібно зробити купу речей: попередня підготовка, дослідження часових поясів, детальне планування тощо.
До того ж Чхве Се Хі потребувала серйозних тренувань для контролю своєї сили.
— …Вистрілюючи електрикою в підлогу, я можу злітати в повітря?
— Ага. Просто уяви, що ти б'єш струмом у землю, огортаючи себе електричним полем.
— О-Ох… Воно працює.
Завдяки моїм спеціальним тренуванням, заснованим на знаннях оригіналу, вона росте неймовірними темпами.
Вона занадто довго не використовувала свої здібності, тому взагалі не вміла керувати ними належним чином, тож я постійно був поруч і координував її дії.
Звісно, ми вже давно перейшли на "ти". Ми ж збираємося бачитися щодня, тож постійно викати одне одному… Я б цього просто не витримав.
— Хаа, хаа.
— Тримай рушник.
— Се Хі, ось вода!
— Ох. Дякую.
На час цих інтенсивних тренувань вона тимчасово оселилася в моєму маєтку.
І вона також встигла зблизитися з Хан Со Ін.
— Гей, швидко йди в душ. Від тебе тхне.
— Що ти бовкнула? Чого це ти постійно до мене чіпляєшся?
Вона сердито витріщилася на мене, тож я просто змився, втікши назад до маєтку й удаючи, що я тут ні до чого. До речі, ми вже досить сильно зблизилися. Ми проводимо разом цілі дні на тренуваннях, тож було б дивно, якби ми не потоваришували.
Раптом прямо біля мого боку пролетів електричний розряд. Ця божевільна відьма!
— Ой! Гей! Навіщо ти в мене стріляєш?! Я взагалі-то мирний житель!
— Що за маячня. Який із тебе мирний житель? Я сьогодні змушу тебе відчути різницю в нашій силі, ану йди сюди.
— Хан Со Ін, рятуй! Вона намагається мене вбити!
— …Се Хі. Просто влупи в нього 100 000 вольт.
— Хан Со Ін, навіть ти?!
Чому мені здається, що в цьому домі немає жодної людини, якій я міг би довіряти?!
Хай там як, час минав досить швидко.
Чхве Се Хі керувала своєю силою не так вправно, як я очікував, тому на те, аби навчити її всього крок за кроком, знадобилося набагато більше часу, ніж я планував. Ну, в будь-якому разі час у нас є. До того, як Кім Сун-У почне діяти, залишається ще чимало часу, тож ми можемо не поспішати.
Чхве Се Хі чудово прижилася в нашій родині.
Оскільки вона одразу після закінчення школи пішла працювати в сферу обслуговування, вона легко знайшла спільну мову не лише з Хан Со Ін, а й з Лі Су Бін та Лі Ха Юль. Зокрема, коли вона тинялася без діла, не знаючи, чим зайнятися після звільнення з підробітку, вона піддалася впливу Хан Со Ін і з головою поринула в комп'ютерні ігри.
— …Грати в ігри — це весело, але хіба не потрібно спати вночі?
— Так…
— Вибач, Лі Су Бін…
Звісно, стався випадок, коли їх обох упіймали за грою до самого ранку, і Лі Су Бін влаштувала їм добрячий прожогон. Дурники. Треба було втікати десь о 5 ранку, як це роблю я.
— Але Кім Даїн також був із нами до самого світанку.
— …Даїн, невже?
— ……
Звісно, через цю зрадницю дісталося й мені.
Хай там як, минув уже рівно місяць відтоді, як я почав проводити час із Чхве Се Хі.
І ось я нарешті, після тривалої перерви, зібрав усіх у підземному залі засідань.
— ……
Чотири пари очей пильно спостерігають за мною.
Поглянувши на них, я впевнено відкрив рота й оголосив:
— Ну що ж. Нарешті сьогодні давайте підготуємося до нашої нової терористичної атаки.
Новий концепт Егостика — аутсорсинг тероризму — офіційно розпочато.
Тепер часи, коли я самотужки влаштовував теракти, залишилися в минулому.
Настає ера колективного тероризму.
Ось так я і виклав їм весь наш план.
Одразу після цього Чхве Се Хі, яка уважно все вислухала, подала голос і запитала:
— Зачекай, то виходить, що весь цей теракт від початку й до кінця маю робити суто я сама?
— Так, усе правильно.
Мені ж теж потрібно колись відпочивати.
Цього разу вся робота на тобі.