Розділ 69: Точки перегину
Бегемот.
В оригіналі доктор Кім Сун-У приходить і забирає цю чорну матерію.
Складаючись із кількох шарів крихітних чорних щупалець, вона прикріплюється до тіла користувача та посилює ту зону, з якою з'єднується.
Звісно, це не єдина корисна властивість Бегемота.
Оскільки він вільно рухається відповідно до думок користувача, існує безліч способів його застосування.
Варіанти використання безмежні, адже необов'язково тримати його лише на тілі — наприклад, можна згустити матерію разом і вистрілити, наче ракетним ударом.
В оригіналі Кім Сун-У б'ється цим предметом проти Стардаст.
Тобіш, за допомогою цього навіть звичайні люди можуть протистояти суперлюдям.
Я маю на увазі, якщо я володітиму цим, чи не означатиме це, що я зможу зійтися зі Стардаст у поєдинку сам на сам?
— ……Опусти це!
— З якого дива мені це опускати?
Я посміхнувся, дивлячись на те, як вона гарчить на мене з закам'янілим виразом обличчя.
Не встигла вона й оком змигнути, як Бегемот повністю обвив мою праву руку.
Моя права кисть тепер складалася зі щупалець.
Я стиснув праву руку в кулак.
— А це непогано.
Справді непогано.
Відчуття, наче моя права рука налилася колосальною енергією.
Зокрема, перевага полягає в тому, що ці щупальця безпосередньо з'єднані з моїм мозком і рухаються точно так, як я забажаю.
…Ну що, хіба цього не занадто багато для битви проти Стардаст?
Вона досі дивиться на мене з застиглим виразом обличчя.
Схоже, вона хоче здерти це з мене прямо зараз, але не дочекається.
Я знаю, що все закінчилося б, якби я просто телепортувався геть, але вона навіть не наважується кинутися вперед і просто стоїть нерухомо.
Телепортація — це й справді чудова річ.
— Стардаст, дозволь дати тобі одну пораду. Знаєш яку? Ніколи не довіряй лиходіям! Чесно кажучи, я дивуюся, як ти могла бути такою безпечною. Ха-ха-ха-ха!
Від моїх уїдливих слів її обличчя спотворилося ще сильніше.
Саме так. Я збирався зупинитися на цьому, сказати «па-па» й накивати п'ятами.
Ось що я планував зробити.
Тск. Але якось це дивно — просто взяти й піти, правильно?
Тим паче, що я щойно отримав нову здібність.
До того ж треба тримати Стардаст у тонусі.
Я спрямував свою почорнілу праву руку в бік Стардаст.
— Якщо хочеш забрати його… Чому б тобі не підійти й не спробувати?
Щойно на моєму обличчі з'явилася посмішка, вона більше не стала терпіти.
— …Я добряче відгамселю тебе, але так і бути, залишу життя.
БАХ—
Вона миттєво летить прямо на мене.
— Зціпи зуби.
Одночасно з цим вона замахнулася на мене кулаком.
А що я?
Я вже певний час тримав свій кулак напоготові.
Проте чоловік не повинен вести кулачний бій із жінкою в такий некрутий спосіб.
У той момент, коли вона підлетіла впритул до мого носа й замахнулася.
Я зробив великий стрибок назад із того місця, де стояв, і зарядив свій кулак.
А потім націлив його прямо на неї.
І зараз я впіймаю велику рибу.
Ракетний удар.
ГУУУП—
Чорні щупальця у формі кулака вистрілили з моєї руки прямо в Стардаст.
Ось так я і зіткнувся з кулаком Стардаст.
БАХ—.
Наші кулаки зчепилися, видавши гучний гуркіт.
Стардаст виглядала трохи спантеличеною, утримуючи свій налитий силою кулак.
Ага, ось вона — міць Бегемота.
…Звісно, я не б'юся суто фізично, тримаючи цю штуку навколо правої руки, але я здатний витримувати її натиск, тому що спресував усі свої щупальця разом навколо свого крихітного кулака. До того ж Стардаст не збирається вбивати мене на місці, тож вона напевно певною мірою контролює свою силу.
Але хіба це важливо?
Суть у тому, що я в будь-якому разі б'юся з нею лоб у лоб.
— Гей!! Бийся чесно й відкрито!!
— Ти коли-небудь бачила лиходія, який б'ється чесно й відкрито?
Вона вилаяла мене за те, що я постійно вислизаю й лише обстрілюю її щупальцями з відстані, але я просто проігнорував її слова.
…І хіба образ Стардаст щойно не тріснув по швах? В оригіналі вона мала б кричати речі на кшталт: "Ах ти ж покидьку! Бийся як належить!"
Ну, гадаю, вона трохи засмучена. Чого це вона лютує?
Дивлячись на її обличчя під час нашої битви — обличчя, сповнене гніву та зради.
….Зради? З якого це дива ти почуваєшся зрадженою? Це ж природно для лиходія — зраджувати. Я не розумію. Хоч як сильно я про це думаю, але вважаю, що вона просто ще не пізнала всієї жорстокості життя.
Я продовжував бій.
Атака, під час якої я постійно втікаю за допомогою телепортації та завдаю швидких ударів щупальцями.
Хоч якою просторою була ця кімната, стіни руйнувалися й розліталися вщент, поки ми ганялися одне за одним з кутка в куток.
…Мені вже починає набридати цей одноманітний сценарій.
Я занадто втомився від постійних телепортацій. Я виснажений.
Чи доводилося мені взагалі коли-небудь так важко битися? Та ні, насправді таке відчуття, ніби Бегемот б'ється замість мене, але…
Проте як щодо цього? Який урок я їй підніс?
Я знову зарядив свій кулак, побачивши, як вона летить на мене, усе ще палахкотячи гнівом.
Коли вона одночасно замахнулася на мене, я також викинув руку вперед.
БАХ—
Цього разу я не став атакувати з безпечної відстані, а обернув Бегемота навколо правої руки й перехопив її кулак.
Моя рука трохи затерпла, але я все ж зміг це зупинити.
Це буде моя остання атака.
Тепер мені потрібно просто сказати кілька слів і тікати. Хан Со Ін, мабуть, уже з розуму сходить від хвилювання.
Я зіткнувся з її тілом, я маю на увазі, коли наші кулаки зчепилися один з одним, я попрощався:
— Світло для Стардаст. Сьогоднішній урок. Ти засвоїла його? Ніколи не вір лиходіям…
Гаразд.
Не довіряй лиходіям.
У той момент, коли я намагався дати їй пораду, аби їй більше ніколи отак не штрикали в спину в майбутньому.
Це сталося абсолютно раптово.
Стардаст дивилася на мене так, наче збиралася спопелити на місці.
А позаду неї було порожньо.
Ну так, раніше було порожньо.
Раптом позаду неї щось вискочило.
Воно мало величезне біле обличчя.
Воно було близько 2 метрів заввишки, а його рот виявився химерно розірваним.
Постать із білими, гострими руками, схожими на гігантські коси.
Ця штука вискочила з повітря справді раптово, миттєво.
Коли ніхто цього не очікував, воно з'явилося в кліпнути оком.
З самого моменту своєї появи воно вже замахувалося своєю серпоподібною рукою прямо за спиною Стардаст.
У цей момент я перестав думати.
Стардаст усе ще дивиться на мене, навіть не підозрюючи про небезпеку.
І без жодної причини для мене щось робити, біла коса вже летіла прямо до її шиї.
Новий монстр, якого ми так і не спромоглися винищити.
《RKCB-1107》
[Назва] Телепортер
[Застереження] Може втекти за допомогою телепортації, тому постійно забезпечуйте охорону класу А. Остерігайтеся атак зі спини.
*
Ну так, я пам'ятаю, що читав щось подібне.
Але мені не було про що сильно турбуватися, навіть попри те, що я його не знайшов. Мені взагалі було байдуже.
Я досі так легко винищував інших монстрів.
І моя власна безпечність, перетворившись на величезний кинжал, тепер летить прямо в Стардаст.
Що ж мені робити?
Уже запізно щось говорити. Мої щупальця вже протистоять її кулаку. Вони занадто слабкі, щоб послужити опорою.
Перехопити її й телепортуватися? Ми навіть не можемо зачепитися, бо зчепилися кулак до кулака з моїм Бегемотом.
Звісно. Ми нічого не можемо вдіяти.
Я телепортувався прямо так, як ми й стояли.
Їй за спину, точно на те місце, де монстр уже заносив свою косу.
І став на її місце.
Ось так мене й проштрикнули.
ХРУСЬ—
— Що…! Що за чортівня?!
Закричала вона за моєю спиною.
Я прикрив її своєю спиною й прийняв цей удар заради неї. Кулаком, який щойно зчепився з її кулаком, я влупив у бік цієї тварюки.
БАХ.
Занадто просто. Його голова розлетілася на друзки, а білий порошок розвіявся в повітрі.
Ну так. З ним було так легко розправитися.
Було б набагато краще, якби я зробив це раніше, аніж отримав дірку у своїх грудях.
— Гей, що коїться? О, о, ти, чому…
Її голос, який тремтів від цілковитого замішання, пролунав десь наді мною.
Це й справді виглядає безглуздо. Лиходій, який щойно запекло бився, раптово перемістився назад і прийняв удар на себе.
Мій теперішній стан не назвеш хорошим навіть з натяжкою.
Я лежав на підлозі, стікаючи кров'ю з дірки в грудях розміром із кулак.
Божевільний дурник. Ну ти й потрапив.
Болить просто неймовірно.
— Кхм.
Я виплюнув кров прямо на підлогу.
Кров із моїх грудей. Кров, що юшила з мого рота. Ну й безлад. Ха, ха-ха…
— Ні, що, в біса… чому… ти в порядку… Чому… це… Що за херня…
Голос Стардаст лунав згори.
Зараз я вже навіть не можу нормально чути через сильний шум у вухах.
Швидше, нам потрібно повертатися. Додому.
Я зараз помру. Угу.
Зачекай, але. Перед тим як піти… Ти повинен це сказати. Це не звучить дивно.
Я вичавив із себе останнє слово з усіх сил:
— Кхм. Цього разу, цього разу. Один. Ти моя боржниця.
Наостанок я побачив, як вона дивиться на мене тремтячими очима, наче все ще була в повному шоці.
Я телепортувався, утримуючи цей стан. Додому.
Сподіваюся, ще не пізно.
Ха-ха-ха.
Пізня ніч.
Величезний маєток, захований глибоко в гірській долині.
На кухні зібралися троє людей.
— Ну ні. Ну коли він уже повернеться?
Біловолоса дівчина, надувши щоки, без упину дивилася в свій смартфон — Хан Со Ін.
Вона неймовірно хвилювалася за Кім Даїна, який уже кілька годин не виходив на зв'язок після того, як спустився під землю.
— …Давай почекаємо ще трохи. І Лі Ха Юль. Хіба тобі не треба завтра до школи? Тобі вже час іти спати.
Лі Ха Юль лише похитала головою з гіркою посмішкою на слова стурбованої Лі Су Бін, яка сиділа поруч.
— Ні, я теж почекаю ще трохи.
— Ех. Він завжди змушує мене хвилюватися…
Коли зітхання трьох дівчат ставали дедалі важчими.
ГЛУП.
У вітальні пролунав звук чогось, що важко впало на підлогу.
— О! Здається, він нарешті повернувся!
Щойно Хан Со Ін почула цей звук, вона стрімголов кинулася на вихід.
Поки інші двоє підводилися й прямували слідом за нею до вітальні.
Там Хан Со Ін, яка прибігла першою, раптово закричала на весь дім:
— ААААААААААААААААААААААААААА!!!
— Хан Со Ін! Що сталося?
Злякавшись цього раптового крику, дівчата поспіхом забігли до вітальні.
Те, що постало перед їхніми очима.
Дірка у верхній частині тіла.
Увесь залитий кров'ю.
Це був Егостик, який нерухомо лежав, а поруч перед ним схилилася Хан Со Ін.
— Кім Даїн, Кім Даїн! Щ-Що нам робити?! Кім Даїн!
Хан Со Ін панікувала поруч із ним, обливаючись сльозами.
Двоє дівчат, які побачили, що він заледве дихає й стікає кров'ю.
Побачивши цю шокуючу картину, яка так раптово відкрилася перед ними, вони не могли не піддатися паніці.
— Щ-Що це таке… Ах. Аах. Спочатку, швидку, подзвонити. Нам потрібно викликати лікарів…
Перебуваючи в стані глибокого шоку, Лі Су Бін тремтячими руками дістала мобільний телефон із кишені.
Але її руки занадто сильно тряслися. Телефон під час спроби підняти його просто вислизнув із долонь і з гуркотом розбився об підлогу.
— О ні.
Поки Лі Су Бін опускається на коліна й ніяково намагається зібрати уламки телефону на підлозі, коли в її очах усе ще все пливе.
Лі Ха Юль, яка стояла поруч, уже рішуче попрямувала до нього.
— Хан Со Ін, відійди.
— Що? О, так…
На слова Лі Ха Юль, сповнені залізної рішучості, Хан Со Ін, яка без упину плакала, слухняно відійшла вбік.
Лі Ха Юль, підійшовши впритул до його обличчя, опустилася на коліна й поклала долоні на тіло Кім Даїна.
І
повільно заплющила очі.
Вітальня, в якій вони перебували, миттєво залилася яскравим світлом.
Раптове відчуття, що пробилося крізь пелену згасаючої свідомості.
Я відчуваю приємне тепло по всьому тілу.
О, точно.
Лі Ха Юль задіяла свої сили.
На щастя, встигли вчасно.
Я живий. Усе добре, доки я все ще дихаю….
Ха-ха. Я ледь не віддав кінці.
Якщо ти живеш як справжній чоловік, ти повинен хоча б раз пройтися по лезу бритви. Потім усе це перетвориться на чудові спогади. "Ха-ха. Як же страшно мені було тоді!"
…Але справжня проблема почнеться, коли я прокинуся.
Хан Со Ін, Лі Су Бін та Лі Ха Юль, мабуть, зазнали жахливого шоку.
А Стардаст…
Я не знаю. Подумаю про це вже тоді, коли розплющу очі.
Склавши ці думки до купи, я остаточно втратив свідомість.
Уся надія на тебе, майбутній я…!