Розділ 68: Зрада
— …Що?
— Я заздалегідь знав, що ця катастрофа станеться, тому й підірвав міст завчасно.
На її обличчі застиг абсолютно порожній вираз.
Ну так, гадаю, вона не очікувала, що я зізнаюся так легко.
Мабуть, вона думала, що якщо я почну якось викручуватися, вона зможе загнати мене в кут, знайшовши шпарину в моїх виправданнях і заскочивши зненацька.
Не дочекаєшся.
— Але що ти мені зробиш? Що ти збираєшся робити тепер, коли знаєш про це?
Натомість запитав я.
Класичний хід для Егостика. Ну і що з того? Чиста стратегія.
— …Ні, зачекай.
Вона вхопилася за лоб, наче моя спокійна сповідь викликала в неї легкий головний біль.
Чому? Не очікувала такої відповіді? Ти ж не думала, що все закінчиться саме так, правильно?
Справжні професійні лиходії мають творити безумство.
— …То звідки ти дізнався, що це станеться?
— О, я просто зобов'язаний тобі про це розповісти.
Я схрестив руки на грудях, подивився їй прямо в очі й заговорив із максимально серйозним виглядом:
— Насправді я маю здатність передбачати майбутнє. Я знав про все, тому й підірвав міст заздалегідь.
— …Справді?
Ні, тільки не кажи, що ти реально в це повірила…
— Бачачи, що ти ведешся на таке, я думаю, тобі ще дуже далеко до героя, здатного захистити бодай одну людину належним чином.
Коли я уїдливо посміхнувся й промовив це, вона насупилася.
— …То це не так?
— Звісно ні. Я навіть не знаю, з чого почати… Це просто тріумф сучасної науки.
Я зробив короткий подих.
— Ми з моїми колегами зламали мережу корпорації «Хан Ін» і з'ясували, що в підвалі своєї штаб-квартири вони вирощують неконтрольованого гігантського монстра. Тож ми задовго до цього провели симуляцію та детально проаналізували сценарій, за якого ця тварюка вирветься на волю. І прорахували все наперед.
— Руйнування мосту було лише частиною моєї масштабної стратегії підстраховки. Окрім цього, я підготував безліч інших варіантів розвитку подій. А з цим мостом усе сталося суто випадково.
Що значить «безліч інших варіантів»?!
Звісно, оскільки в оригіналі монстр мав перетнути саме цей міст, нам залишалося тільки підірвати його.
Але я подав усе саме під таким соусом. Якщо вже ти не хочеш, аби тебе вважали якимось пророком.
…Хоча, чесно кажучи, це й справді звучить майже так само, як і бачення майбутнього.
Хай там як, це виправдання спрацювало ідеально.
На її обличчі з'явився легкий вираз замішання. Так, викуси!
Розповідати про хакінг, який я прокручував досі. Перехоплення ефірних радіохвиль, розсилання грошей усій країні за допомогою макросів…
Якщо бути відвертим, хіба важко зламати систему безпеки великої корпорації та запустити симуляцію? Хіба це не очевидно, що для нас це цілком реально?
Трохи подумавши над моєю відповіддю, вона запитала з усе ще спантеличеним виразом обличчя:
— Ні, це дивно.
— І що ж тут дивного?
— Чому тебе взагалі це хвилює, і чому ти заважаєш людям гинути? Ти ж сам із самого початку бавишся з мирним населенням і влаштовуєш теракти?
Вона виставилася на мене, абсолютно не розуміючи моєї логіки.
Я міг відповісти їй лише так:
— Бо якщо це станеться, у мене заберуть весь агро.
— Агро?
— Увагу, я маю на увазі. Які головні риси лиходіїв? Усе це робиться заради уваги. Як там кажуть, «найбільше нещастя для найбільшої кількості людей»? Я намагаюся сіяти розпач серед якомога більшої кількості населення за допомогою тероризму, але хіба люди звертатимуть на мене увагу, якщо коїтиметься таке? Я маю на увазі, чи цікавитиме їх хтось інший, коли по телевізору постійно крутитимуть сюжети про загибель їхніх родин, друзів та близьких? Тому я просто завадив цьому.
Від моїх спокійних слів вона виглядала вкрай розчарованою.
Чому? Це ж чиста правда.
Насправді, коли якийсь лиходій влаштовує масштабний теракт і стає головною темою новин, жоден інший лиходій не коїть нічого подібного в найближчі кілька тижнів.
Тому що порція уваги, яку ти можеш отримати, суттєво зменшується.
Власне, існує навіть статистика, що рівень злочинності падає суто через те, що останнім часом я влаштовую колосальні теракти.
— …Тож ти зупинив це лише для того, аби у тебе не забрали твій агро?
— Так, саме так.
— ……..
— Якої ще відповіді ти очікувала? Ти думала, що в мені раптово прокинулося добро і я переродився в героя, який бігає навколо й рятує людські життя? Реальність набагато нудніша, ніж ти собі уявляєш.
Я просто вимовив це з уїдливою посмішкою.
….Хоча справжня істина полягала в тому, що все це було зроблено заради порятунку людей і для того, аби захистити цей світ від тотального винищення.
Але за кого б вона мене прийняла, якби я розповів їй цю історію? Вона б миттєво вирахувала мою справжню особистість за допомогою свого унікального суперчуття.
Насправді кожен мій теракт, кожне вбивство інших лиходіїв — усе це робиться задля захисту світу.
Взагалі-то я не маю хобі докучати людям, я роблю все це виключно заради неї.
Усе це коїться лише заради миру в усьому світі, аби запобігти її нещастю.
Звісно, я не думаю, що вона здатна прорахувати все це.
В першу чергу, я здаюся їй звичайним злочинцем, який нехтує законами, терористом, що знущається зі слабких.
Все одно не завадить перестрахуватися заздалегідь.
І щойно я закінчив говорити, захисний щит біля дверей почав повільно підніматися назад до стелі.
Подивившись на годинник, я зрозумів, що три години вже минули.
Двері нарешті відчинилися.
Ми нарешті вибралися з цієї незручної кімнати! Свобода!
На її обличчі досі залишався якийсь невизначений вираз.
Зітх. Треба сказати щось вагоме. Це вже починає дратувати.
— …І що б я не робив, я з самого початку залишаюся злочинцем і терористом, який плювати хотів на закон. Тому я лиходій. Я додаю це лише тому, що в твоїй голові, схоже, з'явилися якісь дивні думки.
Тож не сумнівайся в мені.
Я абсолютно точно лиходій! Таке відчуття, ніби ти вже якийсь час намагаєшся вибілити мене до стану якогось похмурого героя, і це мене шокує. Не думаю, що Стардаст має так сліпо вірити в добро в людській природі. Чому люди постійно намагаються знайти мені виправдання?
Коли вона почула мої слова, вираз її обличчя став ще більш підозрілим, тож я облишив ці роздуми.
Ну так, ти все зрозумієш, щойно отримаєш удар.
Проте вона першою мовчки підвелася, не висловлюючи жодних особливих заперечень проти моїх слів.
Ну, принаймні те, що я сказав, звучить логічно. Ти збираєшся сидіти тут і далі будувати свої підозри?
…Але як так сталося, що вона раптово влаштувала мені допит, і тепер я почуваюся так, наче виправдовуюся? Я ж прийшов сюди суто заради івенту з посиленням сили. Це взагалі не мало так пов'язуватися.
Тож ми продовжили рухатися вперед.
Після цього ми майже не розмовляли. Я просто просувався далі, знищуючи кожного монстра, який вискакував на нас.
…Ні, ну я справді не розумію, що коїться.
Це виглядає так, наче герой і лиходій разом досліджують підземелля. Я сам це запропонував, але картинка виходить максимально дивною.
Вона не нападає на мене, бо знає, що я можу миттєво втекти. Вона просто спостерігає за мною, наче намагається збагнути, що я збираюся робити далі.
Я й сам із самого початку не маю наміру нападати на неї, тому й не роблю цього. У цьому світі цілком звично, коли лиходій безглуздо атакує героя, але… Навіщо мені, в біса, це робити?
Ось чому між нами зберігається ця глибока незручність.
Особливо незручно стало після тієї розмови в кімнаті.
Іноді вона так пильно вдивляється в мене, що мені стає аж страшно. Що, в біса, у тебе на умі?
Я йшов позаду неї.
Я ні разу не виходив уперед. Існує величезна ймовірність того, що мене просто вдарять зі спини й запроторять у найглибші підвали асоціації.
Ми або атакуємо одне одного, або відпускаємо, тож наш рух уперед відбувався під дивним супроводом під назвою тимчасовий альянс.
По дорозі ми розправилися майже з кожним монстром, якого бачили, і тепер здавалося, що ми практично закінчили.
Я так і не зустрів того монстра, що вміє телепортуватися. Він уже втік звідси? Ну, з цим розбереться хтось інший із героїв.
Мені вже не терпиться забрати Бегемота й накивати п'ятами.
…Ні, все не так.
Зараз, поки вона не розкусила мою справжню суть за допомогою свого унікального внутрішнього чуття.
Можливо, мені варто провчити її й показати, хто такий справжній лиходій.
З самого початку, га? Хіба це нормально, що поруч із героєм іде лиходій, а вона нічого не робить?
Ти взагалі при собі чи ні?
Хай там як, саме так ми й дісталися самого кінця.
Величезний простір глибоко в підвалі, а там — розбитий резервуар.
— Бегемот?
Пробурмотіла вона, дивлячись на напис перед акваріумом.
Ну так, вона нарешті дізналася ім'я цього монстра.
У цьому приміщенні, залитому зеленою липкою речовиною, що витекла з резервуара, не було абсолютно нікого.
Навколо валялося лише безліч розбитих комп'ютерів та розкиданих паперів.
Гадаю, всі люди, які проводили тут дослідження, втекли заздалегідь. Хороша робота, народ, вчасно змилися.
Хай там як, ми також зайшли до кімнати, що розташовувалася поруч із цим місцем.
Стеля тут була високою, і хоча приміщення виявилося меншим за попередній акваріум, воно все одно залишалося досить просторим.
Посеред цієї кімнати стояв пристрій, схожий на інкубатор.
А всередині нього — маленькі чорні щупальця.
Зітх. Нарешті я це знайшов.
Тепер я можу просто схопити це й утікати. Мені просто потрібно забрати його…
Я кинув швидкий погляд на Стардаст.
Вона вивчала дані за столом у кутку кімнати, взагалі не звертаючи на мене уваги.
…Мені це не подобається.
Чому ти зовсім не стежиш за мною?
Я маю на увазі, у цьому немає нічого дивного.
Хіба герой має поводитися так беззахисно, коли поруч із ним перебуває лиходій?
Справжній герой повинен завжди бути насторожі щодо лиходіїв.
Я не розумію, як вона може так сліпо мені довіряти й дозволяти діяти настільки вільно.
Чому в тобі зовсім немає страху?
— ….
Я не можу дозволити їй залишатися такою.
Я мав утекти з Бегемотом, щойно вона втратить пильність.
Але я повинен показати їй усю жорстокість цього світу.
З цією рішучістю я повільно підійшов до інкубатора.
Час починати шоу.
— …Що це таке?
Дивлячись на інкубатор посеред просторої кімнати, пробурмотіла вона.
Ця кімната на самому кінці секретної лабораторії.
Усередині стояв інкубатор, який виглядав вкрай підозріло.
І чорні щупальця в ньому.
Мабуть, це саме те, що корпорація «Хан Ін» прагнула захистити понад усе.
Поглянувши вбік, вона помітила, що Егостик роздивляється інкубатор із величезним зацікавленням.
— Не чіпай це. Я першою відправлю це до асоціації.
— Так, так, звісно.
Він підняв руки догори з посмішкою, наче й не збирався нічого робити.
— ….
Дивлячись на нього в такому стані, вона мимоволі згадала те, що сталося в кімнаті задовго до цього.
Навіть коли він повністю втратив свої сили й залишався безпорадним, він просто протягнув їй бинт і навіть не спробував напасти.
Він сказав, що знав про все й підірвав міст, але це було зроблено зовсім не заради порятунку людей.
Його слова, які він додав згодом: "Я лиходій, тож не сумнівайся в цьому".
Усе це складалося в одну картину.
Вона дедалі менше розуміла Егостика.
Він, безперечно, є лиходієм. Лиходій — це злочинець, який нехтує законом і влаштовує терористичні акти проти людей.
Але чому?
Чому їй здається, що кожне його слово сказане лише для того, аби приховати якусь глибоку істину?
Чому вона зовсім не відчуває небезпеки, перебуваючи поруч із ним?
"…Чому я продовжую про це думати?"
Вона похитала головою, відганяючи ці думки.
Спочатку давайте зосередимося на тому, що стоїть перед ними.
Вона попрямувала до столу в кутку кімнати.
Тут напевно має бути якась інформація про це.
І вона її знайшла.
Звіт про цей об'єкт.
《RKCB-001》
[Назва] Бегемот
*
У той момент, коли вона читала це пояснення.
Саме тоді, коли вона повністю втратила пильність.
З боку Егостика раптово пролунав глухий, низький голос:
— Прокидайся. Бегемот.
Також почувся гучний тріск руйнування.
Стардаст поспіхом озирнулася на цей раптовий шум.
Уся ситуація вже була повністю під його контролем.
Інкубатор розлетівся на друзки в одну мить.
І щось зловісне, чорного кольору, уже міцно обвивало руку Егостика.
Посеред цієї хаотичної сцени.
Егостик спокійно посміхався, дивлячись прямо на Стардаст.
Не знімаючи цієї посмішки з обличчя, він промовив:
— Панночко Стардаст. Знаєш що?
Зрада прекрасна тоді, коли вона своєчасна.