Розділ 66: Неправильні зустрічі
Замішання.
Моє перше близьке зіткнення зі Стардаст виявилося вкрай незручним.
Чому ти взагалі з'явилася тут?
Тебе не повинно було бути тут за оригіналом!
Але, звісно, я не міг озвучити це вголос.
Ми просто дивно стояли одне навпроти одного, не вимовляючи жодного слова.
"Зачекайте, я взагалі не думав, що раптово натраплю на неї в цьому глибокому підземеллі, на місці, яке розташоване за сотні метрів від поверхні землі."
Стардаст, на чиєму обличчі відобразилося точно таке ж замішання, швидко опанувала себе й повернула холоднокровний вираз.
Вона сухо запитала мене:
— …Ти. Чому ти тут?
Це якраз те, що я сам хотів запитати.
— …Ні, Стардаст. Чому ти тут?
— Я герой. Цілком природно, що тут перебувають монстри та небезпечні речовини, які загрожують громадянам, тому я, звісно ж, мала прийти й розібратися з цим.
Вона відповіла так, наче я питав про якісь очевидні речі.
Ну так, усе правильно. Твоя правда, але…
Тебе взагалі не мало бути тут!
Я подумки закричав, міцно стиснувши губи.
Вона раптом підступно посміхнулася й почала розминати пальці.
— І… як удало для мене. Це неочікуваний улов.
Вау, я вперше бачу, щоб Стардаст так посміхалася в цьому світі.
Те, як вона посміхається, стискаючи кулаки — вона просто богиня.
Тільки б хотілося, щоб цей сміх не призначався для того, аби запроторити мене за ґрати.
— Тобі не буде дуже боляче, якщо ти підкоришся добровільно.
Вона кинулася на мене одночасно з цими словами.
Так, телепортація.
Я телепортувався прямо їй за спину, поки вона бігла вперед на те місце, де я щойно стояв.
Проте, як і очікувалося, вона миттєво повернула голову й замахнулася рукою назад.
У мене не було іншого вибору, окрім як переміститися ще далі назад.
— Зачекай!
— Що значить «зачекай»?
Попросивши її зупинитися, я зустрів лише запеклий опір. Попри мій відчайдушний крик, вона продовжувала летіти на мене, а її світле волосся розвіювалося в повітрі.
Що ти, в біса, твориш у цьому вузькому коридорі?
— Зупинись, давай обговоримо це. Тайм-аут!
Оскільки я продовжував телепортуватися від неї, вона нарешті облишила спроби просто впіймати мене й міцно стиснула кулак.
Гей, ти збожеволіла! Якщо я отримаю від тебе прямий удар, я ж одразу віддам кінці!
— Перепрошую, панночко Стардаст! Просто заспокойся бодай на мить!
Але вона, наче не чуючи мене, полетіла прямо вперед і завдала удару.
На щастя, мені вдалося врятуватися телепортацією, але замість мене весь удар її кулака прийняла на себе ні в чому не винна стіна.
ГУП—.
Стіна здригнулася й загула від її дотику, хоча вона, мабуть, усе ж проконтролювала свою силу перед ударом, аби я випадково не помер.
Завдяки цьому стеля затремтіла, посипався пил, а лампи почали шалено миготіти й збожеволіли.
— Хіба тобі не потрібно зачистити це місце під землею? Будь ласка, заспокойся хоч трохи й вислухай мене!
Усе підземелля ходило ходором.
Лише після того, як половину коридору було вщент зруйновано, Стардаст нарешті вгамувалася.
— …Про що ти говориш?
О, невже вона збирається вислухати те, що я скажу?
Зафіксувавши свої небесно-блакитні очі на мені, вона вперла одну руку в бік, демонструючи, що поки що утримається від нападу.
Що ж, тепер мені потрібно говорити переконливо.
Інакше мене просто звідси винесуть ногами вперед.
— Перш за все, я не маю наміру битися. Хіба ми не потрапили сюди, навіть не підозрюючи, що зустрінемо одне одного? Чому б нам кожному не зайнятися своєю справою?
— …Ти хочеш, щоб я просто ходила поруч, коли тут, на цьому об'єкті з низьким рівнем безпеки, перебуває лиходій?
Ну, з її боку це теж логічно.
— Та ні, я в будь-якому разі приоошов сюди не для якихось злодіянь. Я просто збирався провести трансляцію, бо мене нудить від корпорації «Хан Ін».
Я продемонстрував їй камеру.
— …Ти вів тут трансляцію?
Вираз її обличчя стає дедалі суворішим.
Це теж був промах?
Я поспіхом заговорив знову, оскільки Стардаст, здавалося, вже була готова знову атакувати мене своїм кулаком:
— Зачекай! Як щодо того, аби укласти тимчасовий альянс?
— Тимчасовий альянс?
Попри те, що вона подивилася на мене як на божевільного, який верзе дурниці, я твердо продовжив:
— Стардаст, хіба ти не розумієш, наскільки тут небезпечно? Тепер, коли все вже склалося саме так, чому б нам не об'єднатися й не піти разом, поки не дійдемо до найглибшої точки? Власне, навіть якщо ти спробуєш мене впіймати, мне достатньо просто телепортуватися й утекти. Навпаки, це сама доля, що ми зустрілися отак, правильно? Ми допоможемо одне одному. Мені також цікаво, що там сховано внизу.
Ну, мені це теж здається суцільною маячнею.
Не було б нічого дивного, якби вона розлютилася, кинулася на мене й вигукнула: "Ти хочеш, щоб я, герой, уклала союз із тобою, лиходієм?"
Що ж мені тепер робити? Просто втекти? Мій Бегемот, моє посилення, прощавайте…
Коли я вже подумки прийняв це рішення, вона на мить насупилася, а потім раптово розслабила обличчя.
Потім вона відповіла:
— …Гаразд, давай так і зробимо. Просто підемо разом, поки не спустимося до самого низу.
— Що?
— …Чому ти дивуєшся, якщо сам це запропонував?
Я розгубився, а вона відвернула голову з легкою посмішкою.
— Іди за мною. Я не змогла б зачистити це місце самотужки, тож ти маєш мені допомогти.
— Що? О, так. Добре.
Дивлячись на те, як вона знову веде шлях туди, вглиб підземелля, мені не залишалося нічого іншого, окрім як піти за нею.
Боже… Що щойно сталося?
Я думав, що це повна дурниця, навіть коли сам це бовкнув, але зараз я був абсолютно збитий з пантелику, бачачи, як легко вона погодилася.
Що за чортівня? Що це взагалі має означати? Стардаст, яку я знаю, зовсім не така людина.
Звісно, я очікував, що вона кинеться в бій, заявившви, що з лиходіями компромісів бути не може, але її раптова згода мене просто шокувала.
Ось так ми з нею і пішли разом углиб підземелля.
…Що, в біса, тут коїться?
Стардаст.
Те, з чим вона зіткнулася, щойно спустившись у це підземелля, була незліченна кількість монстрів.
Усі вони мали дещо спільне: виглядали жахливо, наче повністю розплавлені, і всі були білого кольору.
Усі вони перетворювалися на порошок і зникали під її кулаками, але той факт, що кожен із них мав суперздібності, викликав у неї сильний дискомфорт.
І це відчуття лише посилилося, коли вона зайшла до лабораторії.
Жахливі записи їхніх досліджень.
Піддослідні, які раніше були замкнені за скляними стінами, уже давно втекли, і від них залишилися лише сухі звіти.
《RKCB-0064》
[Назва] Пекельний кіт
[Застереження] Надзвичайно швидкий. Будьте обережні під час годування.
*
《RKCB-1107》
[Назва] Телепортація
[Застереження] Може втекти за допомогою телепортації, тому постійно забезпечуйте охорону класу А. Остерігайтеся атак зі спини.
*
— Це жахливо…
Монстри, які, очевидно, народилися в результаті нелюдських експериментів.
Вона злегка здригнулася від думки, що якби не той нещасний випадок, вони б і далі продовжували проводити біологічні дослідження прямо в центрі Сеула.
Якби тільки не стався той інцидент.
І якби тільки Егостик не зруйнував міст.
Сталися б жахливі речі.
— …..
Тож вона продовжувала йти вперед, повільно, одного за одним винищуючи монстрів, які траплялися їй на шляху.
Коли вона спустилася глибоко під землю, зв'язок зник, а світло почало миготіти, створюючи зловісну атмосферу.
Тут було повно перехресть, схожих на лабіринт.
Проте вона діяла сміливо.
Бо її внутрішнє чуття, яке з часом розвинулося ще сильніше, вело її саме цим шляхом.
І прямо там, куди її спрямовували почуття.
— Ааааааа!
Коли вона вискочила з-за рогу, Егостик стояв там, розмахуючи ножем від несподіванки.
Гаразд.
Якщо бути чесною, вона теж була сильно шокована.
Хто міг знати, що Егостик опиниться тут?
Але вона швидко опанувала себе.
Так, вона не знає, що це, але це чудовий шанс.
Вона не знає, чому він тут, але спочатку треба його впіймати, а думати буде потім.
Тому вона кинулася на нього.
— Зачекай!
— Стій, стій, стій, стій!!
Ось так вона й кинулася, аби схопити його, але він також шалено кружляв навколо, використовуючи телепортацію.
Зрештою, вона врізалася в стіну й мало не обрушила весь цей підвал, перш ніж зупинитися й вислухати те, що він мав сказати.
Він заявив, що прийшов сюди заради трансляції.
— Тимчасовий альянс?
Його пропозиція полягала в тому, щоб вони об'єдналися й разом спустилися до самого кінця цього підземелля.
Почувши це, вона подумки посміхнулася. З якого дива їй укладати союз із лиходієм?
Вона вже збиралася відмовитися й знову напасти на нього.
Але в цей момент у її голові промайнула інша думка.
"Зачекай. Він же може просто втекти за допомогою своєї сили в будь-який момент, хіба ні?"
Усе правильно.
Це правда, що вона не брала це до уваги, бо він просто на короткий час телепортувався поруч, але взагалі Егостик за бажання міг миттєво втекти з цього підвалу. Хіба він не зникав прямо перед її очима щоразу після своїх терактів?
…Вона не може цього допустити.
Чи з'явиться ще колись шанс зустрітися в місці, де немає абсолютно нікого, як тут?
Ні, швидше за все, ні.
Враховуючи його характер, наступного разу вони зустрінуться вже перед об'єктивами камер, які транслюватимуть усе на всю країну. На сцені, яку він сам і підготує.
Це єдиний момент, коли вона може побути з ним, не піддаючись його правилам гри, можливо, це єдиний такий шанс.
"…У будь-якому разі, якщо я відмовлюся зараз, він просто телепортується, я нічого не дізнаюся, а він утече."
У такому разі,
якщо вона триматиме його поруч із собою, хіба вона не зможе дізнатися про нього більше?
Запитання, які в неї накопичилися щодо Егостика, можливо… це шанс знайти на них відповіді.
І якщо вона дозволить йому піти з нею, вона точно з'ясує, навіщо він сюди спустився.
До того ж, він із самого початку не виявляв жодних намірів завдати їй шкоди. Якщо він не втече й битиметься сам на сам, це буде її чиста перемога. Тож ризик мінімальний.
"Так, це просто для того, щоб зібрати інформацію, перш ніж відпустити його."
Вона відповіла йому, шукаючи виправдання сама перед собою за те, що збирається зробити.
— Так, це хороша ідея. Підемо разом, поки не спустимося до самого низу.
— Що?
Його здивований вигляд, коли вона так легко погодилася на його ж власну пропозицію.
…Це було кумедно, мабуть, він бовкнув це лише тому, що був упевнений у її відмові.
Якщо подумати, вона вперше бачить його таким розгубленим. Бо досі вона завжди змушена був грати за його сценарієм.
— …Чому ти дивуєшся, якщо сам це запропонував?
Чомусь, опинившись у піднесеному настрої, вона мимоволі хихикнула.
Так, вона не очікувала впіймати його сьогодні.
Замість цього, тут.
Це може стати для неї шансом розібратися в питаннях, які вона завжди відчувала щодо Егостика.
Стардаст прийняла мою пропозицію про тимчасовий союз, тож ми разом заглибилися в лабіринт.
…Про що вона взагалі думає? Я досі не можу збагнути.
Я не послаблював пильності й ішов за нею.
Зазвичай це лиходій має переживати, що герой ударить його в спину, а не герой боятися, що лиходій штрикне його ззаду, правильно?
У міру того, як ми просувалися вглиб, між нами не відбувалося нічого особливого.
Іноді піддослідні монстри, що наближалися до нас, навіть не встигали мене злякати, оскільки вона розправлялася з ними одним ударом кулака. А от коли я був один, я не на жарт нервував.
Коли я намагався жартувати, вона переважно просто ігнорувала мої слова, і так повторювалося кілька разів.
Звісно, це виглядало досить мило, коли вона іноді посміхалася, не в силах стримати сміх, а потім швидко повертала серйозний вираз обличчя й суворо дивилася на мене: "Тихо". Я вже вивчив усі твої кодові знаки гумору.
Ми підходили дедалі ближче до кінця, і навколо почало з'являтися безліч лабораторій.
Вона з серйозним виглядом порпалася в паперах.
Що робив я?
Я просто спостерігав за нею, бо вона не дозволяла мені підходити до місць, де лиходій міг би вивідати якісь секрети.
Ну, власне, бачити свого улюбленого персонажа так близько протягом тривалого часу — можливо, це свого роду нагорода?
На Стардаст, яка обшукувала лабораторію в обтислому червоному геройському костюмі з розпущеним світлим волоссям, приємно було подивитися.
Це гарно, це просто чудово.
Цікаво, чи вдалося нам щось з'ясувати?
Ми попрямували далі всередину. Чому цьому підземеллю немає кінця? Це ж не мурашник.
Що було ще цікавіше — Стардаст рухалася так, наче точно знала, куди йти.
Вона що, заздалегідь вивчила план цього місця?
…Тільки не кажіть мені, що її суперчуття вже настільки розвинулося. Не може бути.
Хай там як, цього разу мені здалося, що ми дійсно дісталися самого кінця. Бо я відчув, як звідкись повіяло вітром.
….Але як вітер може дути глибоко під землею?
Те, перед чим ми врешті-решт опинилися, було означено як [Цілком таємна зона].
А поруч із нею виднівся прохід, пофарбований у червоний колір.
— …Що це за місце?
На її запитання я лише знизав плечима у відповідь.
— Давай спочатку зайдемо.
— Гм…
Після довгих роздумів вона все ж вирішила увійти.
Тож ми зайшли разом.
Пройшовши коридором, ми натрапили на невелику кімнату.
— Кімната для пригнічення суперсил?
Пробурмотіла вона, дивлячись на табличку, прикріплену перед входом.
Пригнічення суперсил? Це означає, що в цій кімнаті не можна використовувати свої здібності?
Нічого собі, невже корпорація «Хан Ін» володіла такою технологією?
Це дуже серйозна розробка.
Поки я роздивлявся все з таким серйозним виразом обличчя, Стардаст, яка стояла попереду, повернулася до мене й кивнула головою.
— …Егостик, заходь першим.
— …Я? З якого дива?
Коли я це сказав, вона мовчки підняла свій кулак.
…Ну так, так. Я заходжу.
— Добре, добре. Я йду.
Ось так я і опинився в маленькій кімнаті площею заледве 7 квадратних метрів.
Секретна кімната, повністю біла з усіх боків, де, окрім якогось годинника на стіні, більше нічого не було.
Тож я справді не можу використовувати тут свої сили, правильно?
Для перевірки я спробував застосувати телекінез на сумку, яку приніс із собою.
"Що за...?"
О, воно дійсно не працює.
А як щодо телепортації?
Я спробував зосередитися, але нічого не сталося.
Це стає цікавим.
— Ну як? Ти впевнений, що не можеш використовувати свої сили?
— Так, усе правильно. Цікаво, за яким принципом це працює?
Поки я озирався навколо, вона також зайшла всередину, наче збиралася провести власний експеримент.
— …Воно справді не працює.
Поки вона тестувала свої здібності, я роздивлявся одну зі стін кімнати.
Якщо люди зможуть правильно це використовувати, це буде просто неймовірно. Яка ж тут технологія?
Поки я займався цим інтелектуальним дослідженням, вивчаючи стіну, раптово ззаду пролунав гучний гуркіт, і вся кімната здригнулася. Що за чортівня?
Коли я здивовано озирнувся, то побачив Стардаст, яка щойно вдарила кулаком по стіні.
Хоч як сильно пригнічувалися здібності, у стіні залишилася глибока вм'ятина у формі кулака, мабуть, через її колосальну природну фізичну силу.
Коли я поглянув на неї з німим запитанням на обличчі, вона ніяково відвела очі вбік.
— Ні, я просто хотіла переконатися, що тут дійсно все заблоковано…
— Ну… Як можна так безглуздо лупити по стіні?
Якби щось пішло не так, ми б тут просто заживо поховані залишилися!
Тільки-но я збирався висловити їй усе, що думаю, як раптово перед дверима, через які ми увійшли, увімкнулася сигналізація.
Єдиний вихід із кімнати миттєво заблокував важкий захисний щит, що опустився згори.
БАХ.
— Що… Що це таке?
Вона була шокована такою раптовою зміною обставин.
Звісно, не вона одна. Я також запанікував. Що тут взагалі коїться?
Раптово залізобетонний бар'єр опустився, повністю відрізавши простір, що з'єднував нас із коридором.
— …..
Ех…
Я маю на увазі, що ми маємо зараз.
Раптово це глибоке підземелля звузилося для нас до розмірів звичайної вбиральні.
Ми опинилися в пастці удвох зі Стардаст, повністю позбавлені своїх суперсил?
— …..
— …..
У такій крихітній кімнаті запанувала цілковита тиша.
Ну що ж.
Нам хана.