Розділ 65: Жахливі трансляції
— Чесно кажучи, корейці, це був великий збіг. Хіба ви, люди, не повинні спорудити мені статую перед мостом Мапо? Я буду з нетерпінням чекати на це.
[Ха-ха-ха-ха-ха.]
[Статуя. Дідько. Цей божевільний покидьок ха-ха-ха-ха.]
[Ах ха-ха-ха-ха-ха, він мені подобається, бо такий впевнений, ха-ха-ха.]
[Схоже, це був справді збіг, ха-ха-ха.]
[Давайте спорудимо статую Манго~~]
[Лиходій просить про статую, ха-ха.]
[Союз Манго почне збирати гроші.]
[Вже страшно.]
Зачекайте, що не так із моїм жартом?
Вони ж не реально збирають гроші, щоб збудувати статую, правда?
Таємна лабораторія в підвалі корпорації «Хан Ін».
Ідучи коридором, укритим білими стінами та підлогами, я повільно спускався вниз. Одночасно ведучи трансляцію.
Щойно я ввімкнув її, чат почав вибухати запитаннями про те, чи розтрощив я міст Мапо заздалегідь, бо знав, що станеться інцидент на річці Хан, і я відмахнувся жартом про статую. Це був збіг, що вони збираються з цим робити?
Зрештою, люди, які почули мою офіційну заяву, почали цікавитися, де я зараз, а не інцидентом на мосту Мапо.
[Тож де ти?]
[Чому всюди в коридорі так біло?… Це психіатрична лікарня?]
[Світло вмикається і вимикається. Це, бляха, страшно. Це навіть не Silent Hill.]
[Що за пляма крові збоку?]
— Де я? Та-да-ам! Це підвал корпорації «Хан Ін». Так, це місце, де створили того жахливого монстра.
[????]
[Як він туди потрапив? Ха-ха-ха.]
[Асоціація плаче, ха-ха-ха-ха.]
[Хіба асоціація не блокує це? Як ти туди потрапив?]
[Схоже, він увійшов за допомогою своєї телепортації, ха-ха-ха.]
[Чому він іде туди?]
— Чому я сюди прийшов? Маю на увазі, давайте будемо чесними. Хто найвпливовіший лиходій у Кореї? Хіба це не я?
[Це, бляха, безсоромно. Ха-ха-ха.]
[Хто б сказав це власними вустами? Ха-ха.]
Тепер давайте верзти якусь нісенітницю.
— До речі. Без будь-якої ділової етики. Вони створюють біологічну зброю самотужки в підвалі, не отримуючи дозволу від іншої великої корпорації. Це дуже огидно. Тож як покарання я цього разу викрию весь їхній сором. Що? Цілком таємно? Тільки для персоналу?
Ідучи коридором, я побачив велику табличку на стіні з написом «Тільки для персоналу» і показав їй середній палець.
— Немає такого поняття, «Хан Ін»! Ваш цілком таємний об'єкт тепер у прямому ефірі по всій країні!!
Я засміявся, як божевільний.
Головний лиходій повинен знати, як поводитися як божевільний клоун будь-де.
…І, чесно кажучи, цього разу це було смішно.
Члени корпорації «Хан Ін», мабуть, ховаються як жебраки, але я не можу не сміятися, думаючи про те, як вони нічого не роблять і стискають кулаки.
Дивлячись на чат, заклеєний людьми, які називають мене [Божевільний покидьок ха-ха-ха], крізь маску, я знову пішов углиб.
Білий коридор з усіх боків.
Атмосфера чомусь трохи моторошна.
Світло постійно блимало — ставало темно, потім яскраво, — це відчувалося набагато похмуріше.
Боже, це трохи лякає, правда.
Це навіть страшніше, бо я не знаю, коли чи звідки вискочать монстри.
[Чому це місце таке страшне?]
[Таке відчуття, що вони зараз вискочать нізвідки]
[Я починаю здригатися, щоразу, коли стає темно]
[Чому це як контент жахів?]
[Стрімер ігор жахів (ні)]
[Зачекайте, здається, я щось там побачив?]
Дідько, мені страшно до смерті, тож не пишіть такого в чаті.
Окрім звуку моїх ніг, тут справді тихо, це якось страшно!
Але лише лиходій-новачок робить очевидним те, що він наляканий.
У такі моменти топ-лиходії поводяться впевненіше.
— Усі, не бійтеся. Ви думаєте, це може перемогти мене, що б там не вискочило?
Я підняв у повітря рушниці, які приніс заздалегідь.
Монстри? Скажіть їм стати на коліна перед холоднокровною сучасною зброєю.
[У фільмах жахів той, хто це сказав, завжди вмирає першим]
Я проігнорував дивне зауваження.
Не ставте мітки!
Тож я продовжував іти все глибше й глибше.
Атмосфера, яка спочатку була трохи страшною, почала потроху розсіюватися, коли я постійно жартував, а монстри не з'являлися.
….Зачекайте, чому немає жодного монстра? Настав час їм вийти.
Як довго я так ішов?
Поступово почали з'являтися повноцінні дослідницькі об'єкти.
Розкидані столи та комп'ютери.
Можливо, вони проводили дослідження тут.
Я переглянув документи, яких зовсім не розумів, і пішов убік.
Знайшлося місце, де вивчали й тримали дивних істот.
Я маю на увазі, саме там, де їх тримали. Тепер усе пошкоджено, і не залишилося жодного. Думаю, усі вони десь блукають під землею.
Ряд скляних стін.
Здається, монстрів мали спостерігати через загартоване скло, як в акваріумі, але тепер усе скло розбите.
— О, вони написали про монстрів у кожній колонці тут.
Перед кожним склом були написи про монстрів на дошці чи щось подібне.
《RKCB-1107》
[Назва] Телепортація
[Застереження] Може втекти шляхом телепортації, тому завжди забезпечуйте охорону класу А. Остерігайтеся атак зі спини.
*
І тут поруч зі мною це зображення.
Вау, виглядає жахливо.
Усе тіло біле, нагадує людське, але з надмірно великою головою і лише величезним ротом. І великою серпоподібною рукою.
Я маю на увазі… Це страшно.
Ти хочеш сказати, що штуки на кшталт цієї можуть вискочити зі спини й вдарити мене по потилиці?
У той момент я раптово озирнувся на тривожну енергію, яку відчув позаду.
На щастя, нічого немає. Фух, злякався.
[Вау, щось, що виглядає так, ходить навколо?]
[Манго щойно озирнувся, бо злякався? Такий милий www]
[Корпорація «Хан Ін» справді божевільні покидьки. Як вони створили це таємно?]
Я теж здивований.
Ні, хіба цей світ очевидно не був жанром героїв? Чому тут є монстри?
Тож я продовжив ходити по дослідницькій будівлі, схожій на лабіринт.
Картина монстра, якого ми боялися б побачити у своїх снах.
Боже.
Хоч як я про це думаю… Думаю, це полегшення, що все це викрито зараз через безлад, який вони вчинили.
Я не можу уявити, що б вони зробили, якби їм дали достатньо часу, не будучи спійманими.
— Е-хе-м. Давайте продовжувати рух усередину.
Я продовжував іти далі.
Чому тут так велично?
Під Сеулом був побудований лабіринт.
Широкі білі коридори, які досі виглядають гарячково.
Тут більше перехресть, тому я не знаю, чи я йду лабіринтом, чи чим.
Навіть що глибше ти заходиш, зв'язок починає втрачатися, чат затинається.
— У мене паморочиться в голові…
Я продовжую йти так далі.
Звідкись… звук ддуддудду.
Звук навіть наближається?
Так, нарешті, з'являється монстр.
Ось чому я не міг його побачити.
Я дістав ніж із пакунка, який тримав, і направив його в бік коридору, звідки йшов звук.
Довгий меч для самурая.
Звісно, я також встановив рушниці, використовуючи телекінез, про всяк випадок.
Згідно з коротким згадуванням в оригіналі, ці монстри дуже слабкі у своїх внутрішніх органах і можуть бути вбиті одним ножем.
Я маю на увазі, вам навіть не потрібно використовувати рушницю. Це гарна можливість показати свої навички танцю з мечем глядачам.
— Тепер!!! Іди сюди!!
Я розріжу будь-що!
Те, що вибігло з того темного коридору.
Біла штука з обличчям кота і розміром з людську голову.
Десятки ніг, які довгі, як у сороконіжки, але чіпляються за біле хутро.
На додачу до цього, навіть загострені зуби, які можна побачити крізь широкий усміхнений рот, що займає половину його обличчя!
Його божевільна швидкість!!!! Ти що, поїзд, чоловіче!
— АААААААААААААААААААААААААААА!!!
Шокуюча візуалізація змусила мене кричати!!!
Як таке може існувати у світі!!! Такого не повинно існувати!
— Стріляй!!! Стріляй!!!
Я інстинктивно вистрілив першим, перш ніж зміг змахнути ножем!!!
Кулі, які вилітають, як божевільні!
На щастя, коли кілька рушниць вистрілили одночасно, він швидко впав.
Потім він швидко перетворився на білий порошок і полетів у повітря.
Я нарешті вбив його…
— Хух… Хух…
Я намагаюся змахнути ножем, бо важко використовувати телекінез.
Я злякався і вистрілив із рушниці, не усвідомлюючи цього. Але це виглядало так, ніби він вийшов із фільму жахів B-класу.
Здивований не лише я, але й глядачі.
Це візуалізація, якої люди не можуть не боятися.
[Раптом. Дідько.]
[Чому він виглядає таким дивним?]
[Це полегшення, що він відрізався через буферизацію. Якби я побачив це, у мене стався б серцевий напад Ха-ха]
[Це полегшення, що він помер після того, як отримав кілька пострілів]
[Я отримав кліп, де Мангостік кричить Ха-ха-ха.]
Гм, давайте попросимо Хан Со Ін стерти цей кліп.
Зітх…
Я починаю шкодувати, що прийшов сюди.
Чому я думав про те, щоб посилитися самому?! Я мав би просто задовольнитися своїм телекінезом.
Але вже пізно шкодувати. Тепер, коли я вже зайшов так далеко, я дістану Бегемота і цей ракетний удар, незалежно від того, чи мене справді вб'ють, чи згодують.
Тож я пішов усе глибше й глибше, знову розпалюючи свою волю.
Можливо, тому, що це занадто глибоко, але стрімити більше неможливо.
Я відчув, що показав достатньо, тож просто вимкнув стрім.
[Ні. Повертайся~~~~]
З лише останнім коментарем у вікні чату, трансляція припинилася.
Тоді я справді почав усвідомлювати, що залишився тут наодинці глибоко під землею.
— ….
Мені страшно!
Я йшов, проте. Давайте заспіваємо гімн. Доки Східне море й гори Пектусан не висохнуть і не зносяться…
Поки я йду, я можу бачити чорний слиз посередині.
Це слід Бегемота?
Можливо, це означає, що я наближаюся до кінця?
Як довго я йшов?
Я знову на багатьох перехрестях.
Ні, чому, в біса, вони зробили їх такими?
Я не бачу добре, бо темно.
Я просто йду, не знаючи напрямків.
Збоку від коридору щось почало клацати.
Дідько, це інший монстр?!
Коли я наближався до темної сторони з ножем у руці.
Раптово світло ввімкнулося, і щось вискочило переді мною!!!
— Аааааааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!! Дідько!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Жахливе відчуття змусило моє серце впасти!!!
Не усвідомлюючи цього, я заплющив очі й змахнув ножем, як божевільний!!!
Резонанс, Пекельне лезо!!
Але мій ніж просто розрізав повітря.
Переді мною було чути лише звук здивованої жінки.
Зачекайте, жінка?
Я розплющив очі від раптового голосу іншої людини.
Переді мною.
— Стардаст?
— Егостик?
Стардаст стояла, дивлячись на мене з спантеличеним обличчям.
……Чому, в біса, ти виходиш звідти, пані?