Розділ 61: Чорна катастрофа
— Сніг іде.
Час пролетів непомітно.
Відтоді, як стався останній теракт із мостом, до моменту, коли Бегемот мав би зануритися в річку Хан, залишалося ще чимало часу.
Це станеться десь у березні, тож я просто байдикував до того моменту. Ну, розважатися — це добре. Я люблю розважатися.
Насправді я думав про те, щоб влаштувати ще один теракт перед подіями на річці Хан.
Але що більше я про це міркував, то більше переконувався, що в цьому немає потреби. Стардаст і так була сильною, десь на рівні третього року за оригіналом… І найважливіше — зараз зима, тому надворі холодно. У грудні на мосту Мапо було холодно, але зараз, мабуть, узагалі мороз. Тероризм краще заходить як для лиходіїв, так і для героїв, коли на вулиці тепло.
Ось так я й застряг удома.
Треба б підтягнути ігри.
Навіть якщо я сидів удома, часу сумувати не було, бо в будинку й так купа народу. Я, Хан Со Ін, Лі Су Бін, Лі Ха Юль та її брат живемо в маєтку в горах. Загалом п'ятеро людей.
Щойно Лі Ха Юль із братом пішли до школи, як у них почалися зимові канікули. Га? Як це…
Не знаю, навіщо я зчинив такий галас із Хан Со Ін, змусивши її підробити документи про вступ, аби відправити їх до школи якнайшвидше. Вибач, Хан Со Ін.
Хай там як, Лі Чха Юн, який тепер теж ходить до школи — маю на увазі молодшого брата Лі Ха Юль — вчиться ще старанніше. Чому учень першого класу середньої школи вчиться так запекло? Хіба всі не мали б бавитися, коли вчаться в середній школі?
Як результат навчання Лі Чха Юна, навіть Лі Ха Юль, яка спостерігала за цим збоку, почала вчитися. Ні, тобі не обов'язково вчитися, бо в тебе і так є цілюща сила.
Лі Ха Юль — учениця випускного класу старшої школи. Гадаю, логічно, що вона вчиться? Дивлячись на Лі Ха Юль, яка запізніло відкрила підручник і готується до вступних іспитів до коледжу, корейські абітурієнти, мабуть, приречені вчитися, чи то в минулому житті, чи тут. О боже…
Для Лі Ха Юль, яка майже забула всі уроки, блукаючи вулицями від початку старшої школи, Лі Су Бін влаштувала індивідуальні репетиторські заняття. Так, я забув, що Лі Су Бін — випускниця Сеульського національного університету. Вона найкраща серед нас у підготовці до вступних іспитів.
Якщо подумати, хіба вона не занадто заклопотана останнім часом? Вона по черзі займається хатніми справами, а на додачу до цього вона ще й асистентка Хан Со Ін і вчить двох дітей. Я маю на увазі, Лі Ха Юль виховує брата й сестру самотужки. Люди подумають, що вона мати Лі Ха Юль та її брата.
Коли всі так заклопотані, я… ем…
Ну, я ж досі важко працював, правда? Тож я маю право розважитися.
Звісно, я не лише граюся. Я планую вербувати лиходіїв, писати щоденник,…
Звісно, ми з Хан Со Ін проводили неймовірну кількість часу, лежачи й граючи в ігри разом. Ми пройшли десятки ігор, сидячи на дивані у вітальні. Деякі складні ігри неможливо пройти, якщо не грати в них разом.
— Кім Даїн! Поквапся, парируй! Використай парирування та врятуй мене!
— Окей! Я врятував тебе.
— Фух. Мені просто треба зловити його, і рівень пройдено, так?
Ось так я згаював час у неробстві.
Я не тільки грався вдома, а й бавився зі снігом надворі в сніжні дні. Тоді Лі Ха Юль, її брат і Лі Су Бін — усіх їх витягли надвір. Не можна постійно сидіти в чотирьох стінах, треба виходити й гратися.
— Ах! Кім Даїн! Іди сюди!
— Ні, не хочу. Е-бе-бе.
— Зачекай! Телепортуватися — це чітерство!
— Ха-ха-ха… Хух!
— Лі Су Бін, не стій там, давай гратися разом! Ну ж бо!
— Кім Даїн… Тобі кінець…
Я з'ясував, що Лі Су Бін страшна, коли злиться.
Сьогоднішній урок. Не кидай сніжку в обличчя Лі Су Бін.
Лі Ха Юль і її брат ліпили сніговика, скатуючи сніг. Снігу випало багато, бо це гірська місцевість.
Засніжена гірська долина — це теж було моєю мрією. Я радий, що переїхав. Думаю, тут у сто разів краще, ніж у підземеллі. По-перше, це глибоко в горах, навколо встановлені пристрої, тож люди не можуть близько підійти, тому ми можемо залишатися надворі стільки, скільки захочемо.
Звісно, є проблема, що для поїздки в центр міста щоразу доводиться використовувати пристрій для телепортації, але воно варте цих турбот.
Нарешті настало Різдво, тож я поставив удома різдвяну ялинку заввишки удвічі більше за людину, щоб освіжити простір.
Поки січень і лютий минали, час летів спокійно.
Час летить так швидко, бо я розважаюся.
Час минав саме так.
Оскільки ми застрягли глибоко в долині, здається, я трохи забув про світ. Це приємне відчуття.
Іноді для мене рідкісною подією було спостерігати, як Стардаст б’ється з усілякими дрібними лиходіями, поїдаючи попкорн. На відміну від Хан Со Ін, Лі Ха Юль та її брат люблять бійки, тому вони дивилися їх разом зі мною. Здавалося, ніби вони дивилися бойовик, а не на Стардаст, але… Ну, чи їм просто подобається їсти попкорн?
Поки я спокійно проводив час, мій Союз Манго, здається, переживав не найкращі часи.
Скрізь пишуть, що я вийшов із гри.
Вибачте, хлопці…! Але скоро ви знайдете надію, тож зачекайте ще трохи!
Займаючись тим чи іншим, нарешті настав березень.
Лі Чха Юн пішов до середньої школи, а Лі Ха Юль пішла до своєї колишньої старшої школи як випускниця.
Я трохи хвилювався, чи адаптуються діти добре, але, на щастя, схоже, що всі вони знайшли хороших друзів.
Обох зарахували до жіночої старшої школи та інженерної середньої школи неподалік від будинку, де в нас була підземна база, тож у них усе було гаразд.
Якщо подумати, Хан Со Ін теж учениця старшої школи.
Чи думаєш ти про те, щоб піти до школи? Коли я запитав її про це, вона відповіла: "Навіщо мені туди йти? У мене навіть немає часу порпатися в комп'ютерній мережі".
…Ну, я на це й не сподівався. Чесно кажучи, Хан Со Ін важко піти до школи. Без Хан Со Ін усі мої плани — суцільна невдача.
Проживши разом три місяці, ми дуже зблизилися. Лі Ха Юль та Хан Со Ін, яким спочатку було трохи незручно, стали близькими подругами. Час — найкращі ліки.
Хай там як, березень поволі минав.
Гаразд.
Тепер настав час прокидатися.
Альфа і Омега амбітного глобального проєкту завоювання корпорації «Хан Ін». Настане день, коли вилізе гігантський хробак розміром із 63-поверхівку.
В оригіналі це та сама тварюка, яка знищила всі міста над Сеулом і розтрощила Північну Корею, і причина, чому мені довелося підірвати й втопити міст у воді.
Подія, у якій я, ймовірно, найбільше перекручу оригінальний сюжет.
День, коли зміниться доля Республіки Корея.
Я провів дні в очікуванні на цей день.
І тоді, одного разу.
Нарешті, він з'явився.
Сеул, день.
Центр міста з видом на річку Хан.
Це місце, де збиралися різні люди й займалися своїми справами, виглядало таким самим нормальним, як завжди.
Так, принаймні досі.
— …?
У тихому місті раптовий поштовх.
Люди були збентежені тремтінням, яке поступово вдаряло по землі, наче це був землетрус.
Вібрація, що вражала землю протягом кількох десятиліть.
А потім. Вона раптово зупинилася.
І
раптово.
Під землею будівлі корпорації «Хан Ін», що виходить на річку Хан.
Воно розтрощило будівлю,
Щось чорне вискочило назовні.
Схоже на чорну вежу.
Чорна катастрофа, яка мала стільки щупалець.
ГУП-
Чорна штука вистрілила з-під землі, просто так, і гепнулася на землю.
Наче будівля, що розширюється в розмірах, яка виглядає так, ніби може знести все місто.
Люди тремтіли, кричачи від раптової появи катастрофи.
Вони раптом почали жахливо кричати.
Крииииииииииик…
Наче звук дряпання нігтями по дошці.
Наче виючий голос сотень немовлят.
Моторошний сплеск підсвідомої злоби.
Воно таке величезне, що його чути всюди в Сеулі, і воно таке велике, що знищує все скло поблизу одним лише цим шумом, який неможливо видати живій істоті.
Схоже на кінець світу, це виглядало як катастрофа, яку люди не могли зупинити, прийшовши судити людей.
Кінець Республіки Корея раптово настав.
Після короткої паузи воно нарешті почало рухатися.
Вперед, вперед.
Наче локомотив, що втік, ворушачи своїми незліченними щупальцями.
Наче воно не знає, як іти вбік або назад.
Коли воно повернуло на дорогу, воно почало марширувати вперед.
Здалеку воно виглядає як чорна припливна хвиля.
Видиме неозброєним оком за кілька кілометрів, воно йшло прямо, наче збиралося розтрощити все перед собою.
Місце, на яке воно, яке хотіло лише йти прямо вперед, цілилося, було не чим іншим, як річкою Хан.
Прямо в кінці його шляху стоїть міст.
Ні, стояв. Тепер там нічого немає.
Але нещодавно один терорист розтрощив його, тож воно просто бігло над річкою в порожньому повітрі.
Тож монстр, який здавався таким жахливим, щоб знищити Корею, і який здавалося, що жодні герої не можуть зупинити, кинувся прямо в річку Хан.
Воно впало у воду.
— ААААААААААААААААААААКККККККККК!!!!!!
Раптово, з моторошним криком, воно почало танути, наче вода перетворювалася на якусь кислотну рідину.
І
І
Все закінчилося.
— …..?
Раптове повернення миру.
Щойно була ця катастрофа, яка видавала жахливий шум, який чули десятки мільйонів у Сеулі, і виглядала як бог руйнування.
Раптово воно зникло, наче нічого й не сталося.
Будівля, яку було зруйновано тим, що воно вискочило, земля, яку було розтерто, і річка Хан, забарвлена в чорний колір, лише доводили, що тут щось було до самого моменту.
Така раптова катастрофа зникла, як і після того, як з'явилася лише через п'ять хвилин.
Інцидент вичерпано. Проблема вирішена!
— Гей, це так просто.
Це все, що я сказав, коли лежав на дивані, жував попкорн і дивився телевізор.
Ну, це приємно, тому що я в сільській долині й нічого не чую.
Чи не зростуть у майбутньому ціни на місцеве житло? Сеул такий небезпечний, пані та панове!
Хан Со Ін, яка їла попкорн зі мною поруч, забула їсти попкорн і просто дивилася на екрані телевізора з відкритим ротом.
— Ні, ні. Ні, зачекай секунду. Це ж майже була катастрофа, чи не так?
Гм, той хлопець має певну силу.
Усе ж таки, в оригіналі не було жодних проблем у решті району, крім верхньої частини річки Хан у Сеулі, провінції Кьонгі та Північної Кореї.
Ну, це була б велика халепа.
— Ну, доки це було зупинено, тоді все гаразд.
Я просто сказав це, знизавши плечима.
Одна з будівель була зруйнована, але її швидко знесли.
Люди не будуть здивовані, чи не так?
[Що це було щойно?]
Зачекайте, дідько. Я думав, ми помремо.
Я живу в Чонно, тож якби воно дісталося мого місця. Тоді я був би мертвий, так?
Мої руки й ноги досі тремтять. Що мені робити?
Я думав, що земля завалиться.
= [Коментарі] =
[Дякую Мангостіку за те, що врятував вас. Якби він не зламав міст, ви вже були б мертві.]
[Чому?]
Чесно кажучи, я хочу, щоб усі вдавали, що нічого не сталося.
Не пов'язуйте мене тут.
— Гей, Кім Даїн. Егостик посів 10-те місце в трендах реального часу. На вершині — «Монстр міст Мапо корпорація Хан Ін».
Ну, цього не станеться, правда?
Ха-ха-ха-ха.