Розділ 60: Суспільна думка
Наступного ранку.
— Ти впевнений, що з тобою вже все гаразд?
— Ага. Я ж казав, що мені стало набагато краще!
— Це дивно… Неможливо одужати за один день. Ти просто прикидаєшся, бо не хочеш їхати до лікарні?
У вітальні я запевнив усіх, що після пробудження почуваюся чудово.
Проте ніхто не повірив мені на слово, тож мені довелося демонструвати свою бадьорість, телепортуючись по всій кімнаті. Ну і навіщо я влаштовував це шоу з самого ранку?
— Що ж… Схоже, ти й справді одужав.
— Хух, хух. Я ж вам казав. Вас що, все життя ошукували?
— Це дивно… Як можна було одужати всього за день?
Усі щиро дивувалися тому, як я раптово став таким жвавим, хоча ще вчора буквально харкав кров'ю, але зрештою вони просто повірили моєму виправданню: "Це просто везіння".
Лише Лі Ха Юль, яка гладила свого молодшого брата по голові, тихо посміхалася, промовивши:
— Хай там як, це велике полегшення.
Сьогодні їй точно стало краще. Чесно кажучи, вчора вона мене навіть трохи налякала, коли перетворилася на дівчину, одержиму передсвітніми сентиментами. Мені було навіть трохи шкода, що вона так сильно катувала себе почуттям провини.
Ну, хоча вона й виглядає дорослою, вона всього лише учениця другого класу старшої школи. Наступного місяця починається новий навчальний рік, тож вона вже перейде до випускного класу, правильно?
Якщо поміркувати, Хан Со Ін зараз навчається в третьому класі середньої школи, тож наступного місяця вона стане старшокласницею. А на вигляд усе ще як звичайна малеча. Тск.
Хай там як, тепер усе владналося, тож я вирішив ознайомитися зі звітом про результати нашого останнього терористичного акту.
Лі Су Бін систематизувала всі дані. Останнім часом вона була дуже заклопотана турботою про трьох дітей, тож коли вона взагалі встигла все це підготувати?
У підсумку, наслідки мого теракту виглядають так.
Повне руйнування мосту Мапо.
Усі опори були підірвані, тож він зник настільки чисто, наче там ніколи й не було жодного мосту. Кажуть, влада навіть уявлення не має, скільки років знадобиться, аби прибрати всі уламки й звести новий міст.
Чудово. Ідеально.
Тепер та катастрофа, під час якої божевільний чорний монстр із щупальцями перетворює Сеул на суцільне згарище, просто не відбудеться, як це було в коміксі.
В оригіналі та тварюка впевнено сунула вперед, навіть не підозрюючи про небезпеку, і я вже був щасливий від однієї думки про те, як цей гад тепер просто застрягне в річці Хан. О, я обов'язково дістану попкорн і дивитимуся на це в прямому ефірі.
Початок ери знесилення? Та не буде нічого подібного! У майбутньому я заздалегідь знищуватиму всі елементи, які можуть перетворити моє життя на суцільне сміття. Заради Стардаст і заради себе самого.
Хай там як, щодо мосту Мапо — кажуть, що відбудувати його після такого обвалу буде важко щонайменше протягом трьох років, тож можна сміливо стверджувати, що вся підготовка пройшла ідеально.
Я пам'ятаю, що той інцидент має статися в березні наступного року, тобто приблизно через чотири місяці. Але оскільки у випадку з вербуванням Лі Ха Юль я вже обпікся на тому, що прорахувався з часом або подія могла зміститися на раніше, я вирішив перестрахуватися й розніс усе заздалегідь. Тепер мені точно нема чого боятися!
Ось так я і виконав свою мету з ідеального знищення мосту.
Проте я також дізнався й досить несподівані новини.
— Що? Мене почало проклинати ще більше людей?
— Ага, Даїн. Зараз більша частина громадськості просто поливає тебе брудом.
— Ну… Я маю на увазі, те, що мене проклинають — це цілком нормально, адже моєю початковою метою було стати жахливим лиходієм. Але чому так раптово? Коли я намагався підірвати кораблі, прив'язував людей до залізничних колій і навіть збивав літак, вони поводилися спокійніше. А тепер що?
Коли я намагався ліквідувати 50 людей на свій розсуд, суспільство реагувало стриманіше, а цього разу це було взагалі загальнонаціональне голосування. Чому ж так вийшло?
— Ну, справа ось у чому…
Історія, яку мені розповіла Хан Со Ін, була просто абсурдною.
Коли я проводив цей терористичний акт, усі думали: "Хе-хе, 100 доларів задарма, це ж джекпот", але коли я підбив підсумки й оголосив, що виплатив гроші 7 мільйонам людей, суспільство зазнало шоку.
Усі вважали, що я не зможу набрати навіть 5 мільйонів за такий короткий час. Ті люди, які раніше запевняли, що цифра не перевалить і за мільйон, тепер просто закрили роти й удавали, що нічого не сталося.
Але саме в цей момент ситуація повернула в досить дивне русло.
Річ у тім, що закордонні ЗМІ почали масово висвітлювати цей інцидент у своїх новинах.
Розповідаючи про подію в Південній Кореї, країні на маленькому східному півострові, вони подавали це під соусом того, що «7 мільйонів корейців стали активними спільниками терору заради власної вигоди», висловлюючи глибокий жаль через трагічний занепад людської моралі.
Коротше кажучи, Корея трохи зганьбилася на весь світ. Як результат, іноземні користувачі мережі ледь не плакали, дивлячись на цю картину тотального егоїзму.
І тут на сцену вийшли ті самі патріотичні канали, які страждають на когнітивний дисонанс. Зазвичай вони штампують відео про те, яка Корея велична, збираючи коментарі з іноземних форумів, але цього разу вони були просто шоковані, бо там усі лише проклинали Корею.
Аби перенаправити цей гнів на Егостика, який і заварив усю цю кашу, ці патріотичні блогери почали масово випускати ролики, де всі гуртом поливали Егостика брудом, намагаючись хоч якось вибілити країну.
Головний посил цих відео зводився до того, що всі ці негативні реакції іноземців викликані виключно гріховними й аморальними діями Егостика, а корейський народ — це просто невинна жертва, якою він підло зманіпулював.
Ці безпідставні й абсолютно нелогічні ролики миттєво поширилися серед старшого покоління, чиї серця були розбиті світовими новинами…
У підсумку журналісти підхопили цей тренд і почали масово плодити статті про те, як сильно корейці постраждали від дій Егостика, який повівся з людською совістю як зі сміттям.
Чесно кажучи, вони повністю переклали всю провину на Егостика, замість того, аби визнати, що людям просто не варто було брати ті гроші.
Як результат, Егостик, який раніше багатьом навіть подобався, раптово перетворився на зрадника нації.
— Ех…
Я був трохи шокований, почувши це.
Так, це правда, що раніше мене сильно бентежила суспільна думка, адже люди чомусь любили мене, попри те, що я став лиходієм.
Тож я щиро хотів, аби мене почали проклинати, як і належить справжньому лиходію.
Тому досить кумедно, що все врешті-решт повернулося саме так, як я й бажав.
— Ну, я маю на увазі… Усе це сталося через теракт, який я сам спланував і спровокував, тож, мабуть, у всьому дійсно винен я?
— З якого це дива через тебе? Немає жодного сенсу звинувачувати тебе тепер, коли в цьому взяли участь 7 мільйонів людей. Усе, що ти зробив — це просто дав їм поштовх.
— Усе правильно! Це не твоя провина!
Молодший брат Лі Ха Юль, Лі Чха Юн, який якраз проходив повз, попивши води, також палко виступив на мій захист. Ха-ха…
— Ех… Тоді що, Союзу Манго більше немає? Невже навіть ті люди, які були в Союзі Манго, теж відвернулися від мене?
— О, Союз Манго? Та ні, вони навпаки згуртувалися ще сильніше.
— Згуртувалися?
Що за чортівня?
— Ти думаєш, люди проклинали тільки тебе? Звісно, вони почали поливати брудом і твоїх прихильників. Саме тому твої фанати об'єдналися ще міцніше. Поглянь.
Справді?
Я ввімкнув мобільний телефон і зайшов на офіційну сторінку фан-кафе Егостика.
Коли я відкрив розділ популярних статей і переглянув список, заголовки дописів просто палали праведним гнівом.
[Чому вони взяли гроші, а тепер проклинають нашого Манго?]
[Подивіться на цих лицемірів, які отримали 100 доларів від Манго, а тепер плюються жовчю]
[Вони мали б просто визнати, що вони егоїсти. Чому вони звинувачують у всьому нашого Манго?]
[Я щойно провчив тих, хто ображав нашого Манго (маю докази)]
[Якщо вас теж нудить від людей, які використовують Егостика, я бляха рекомендую цей допис, ха-ха-ха-ха.]
[Прямо зараз у нашій школі… Що взагалі творить цей придурок?]
— Гм…
Я вдивлявся в список популярних дописів і поринув у глибокі роздуми.
Просто переглядаючи перші заголовки, можна було чітко зрозуміти, що в мережі коїться повний хаос.
— Ха. Звісно, я не кажу, що ти вчинив правильно, але це просто смішно — виставляти все так, ніби лише ти один у всьому винен.
Хан Со Ін, яка сиділа на дивані позаду мене й теж дивилася в телефон, незабаром відкинулася на спинку.
— Даїн. Причина, чому ти підірвав міст цього разу, полягає в тому, що під час експерименту корпорації Хан Ін прямо перед мостом має з'явитися монстр, правильно? І якщо цей монстр з'явиться, він збирався перетнути цей міст?
— О? О, все правильно.
— Ха. Мені аж цікаво, що буде, коли все справді вийде так, як ти сказав.
Промовила Хан Со Ін з підступною посмішкою.
— Тож якщо ми дійсно зупинимо монстра завдяки цьому, як тоді відреагують люди?
Що?
Ну так.
Я на мить узагалі забув про всі ті прокльони, які щойно бачив. Але якщо монстр розміром із будівлю дійсно впаде в річку Хан, це побачить уся країна. Приховати таке буде просто неможливо.
Що ж, реакція людей тоді буде вкрай кумедною. Цікаво, чи перетворяться вони після цього на моїх затятих прихильників? Думаю, вони радше заявлятимуть, що це був звичайний збіг обставин. Інакше вони самі виглядатимуть повними дурнями.
Ну, про це ми дізнаємося вже згодом.
Я просто продовжував байдикувати, переглядаючи новини. Найближчим часом мені потрібно проводити вільний час удома й детально пропрацювати план перед інцидентом із чорним монстром.
Поки я гортав інтернет-новини, одна стаття прикувала мою увагу.
[Кім Сун-У, технічний директор конгломерату Хан Ін, звільнений під умовно-дострокове звільнення]
— О.
Голосно вигукнув я.
Нарешті він вийшов із в'язниці, як це й мало статися за оригіналом.
Він — відправна точка для всього цього хаосу.
Перший винуватець у майбутньому краху корпорації «Хан Ін».
І той самий хлопець, який працював над проєктом чорного монстра, заради якого я й підірвав міст.
— Тепер, коли він на волі, це лише питання часу.
Наближається щось справді масштабне.
Сеул. Під річкою Хан.
Усередині глибокої підземної лабораторії дослідники в білих халатах як один схилили голови.
— Докторе Кім Сун-У. З поверненням.
— Ой, годі вам. Допоможіть мені краще.
— Так!
Чоловік, який змусив усіх схилитися перед ним, був у строгому костюмі й носив окуляри. У нього було виснажене обличчя та рідке волосся.
Він — технічний директор корпорації «Хан Ін».
Головний керівник та режисер секретного проєкту штучних суперлюдей під назвою Проєкт «Ікар».
Кім Сун-У.
— Перш за все, інші звіти здасте пізніше. На скільки відсотків «воно» вже готове?
— Усе майже завершено. Схоже, воно вже повільно починає демонструвати ознаки інтелекту.
— Чудово, чудово. Давайте поглянемо.
Інші дослідники повели його вперед, поки він щось клацав на своєму планшеті.
За деякий час вони пройшли довгим темним коридором і подолали десятки залізних дверей.
Те, що відкрилося перед ними — величезний зал, у підземне існування якого було важко повірити.
Там стояв колосальний резервуар, який неможливо було охопити простим поглядом, і безліч дослідників метушилися навколо.
Одна зі стін цього приміщення була повністю скляною. Якщо не враховувати зону, де перебували вчені, весь цей величезний простір займав один гігантський акваріум.
Резервуар, заповнений якоюсь світло-зеленою хімічною речовиною замість води.
Доктор Кім Сун-У спокійно підійшов ближче й торкнувся скляної стіни акваріума, яка в десятки разів перевищувала його власний зріст.
— Стан Бегемота Бета наразі дуже стабільний.
— Добре, добре. Саме про це я й говорю…
Він дивився всередину резервуара сентиментальним поглядом.
Усередині зеленої хімічної рідини плавала чорна маса з щупальцями розміром із великий будинок.
— …Скоро я завершу тебе. Бегемот.
Доктор дивився на акваріум очима, в яких палахкотіло справжнє полум'я.
Його погляд палав чистим, неприхованим божевіллям.
— Ага~ Тепер цей Бегемот у річці Хан просто зникне в одну мить, правильно? П'ять років досліджень підуть коту під хвіст, а компанія просто збанкрутує, хіба ні?
— Даїн. Де ти взагалі набрався цих дивних словечок? Це ж сленг з інтернет-трансляцій!
Я захоплено бурмотів собі під ніс, читаючи статтю про звільнення Кім Сун-У з в'язниці, але Хан Со Ін одразу ж вилаяла мене, наказавши розмовляти нормальною українською мовою.
Учениця середньої школи повчає дорослого розмовляти серйозно, замість того, аби використовувати новомодні словечка, які виглядають занадто легковажно.
…Це взагалі нормально? Зазвичай я бачив, як дорослі повчають школярів розмовляти правильно. А тут усе навпаки…
— Та ні, Хан Со Ін, це ж і для тебе хороша новина.
Звісно, мій захист було повністю проігноровано.
Яка ж ти жорстока.