Розділ 59: Лікування
Гаразд. Я маю це визнати.
Я завжди скаржився на свою слабку здібність, але, якщо чесно, вона досить непогана.
Ну, я маю на увазі, що телекінез… є дуже універсальним, і я можу сказати, що телепортація — це ідеальна здатність для мене, щоб уникати зустрічей із героями.
Звісно, я раніше наговорив купу нісенітниць про те, яка жахлива моя сила, але… її перевага в тому, що можна накопичити багато потужності, якщо не думати про наслідки. Якщо вивільнити телекінез за один раз після того, як збирав його певний час, він виходить досить потужним. І теоретично я можу переміщатися на велику відстань. Щоправда, проблема в тому, що відбувається після цього.
Хай там як, усе не так уже й погано.
Але насправді це все одно непотріб. Яка людина з суперздібностями має вирубатися на кілька днів після кожного використання сили, як я?
І я не просто непритомнію, я тепер навіть харкаю кров'ю.
— Кхм.
Це все після останньої атаки на міст.
Ширяння в повітрі цілий день за допомогою телекінезу, утримання машини також телекінезом в останню мить і телепортація на великі відстані.
Я, знову перенапруживши себе, знепритомнів на три дні. Я ж не якась риба-сонце…
Таке відчуття, що непритомність уже стала для мене буденністю. Порівняно з тим випадком у готелі в Пусані, коли я відключився на тиждень, цього разу все минуло досить швидко.
Але тоді я принаймні не блював кров'ю отак.
— Зачекай!!! Даїн!!!!! Хіба нам не потрібно поїхати й перевіритися в лікарні?
— Хан Со Ін, і що я маю їм сказати в лікарні?… Мені сказати: "Здається, мої внутрішні органи зруйнувалися, поки я використовував телекінез"? Мене одразу оформлять як нелегального володаря суперсил і запроторять до в'язниці.
— Тоді що ти збираєшся робити?!! Ти так і будеш продовжувати харкати кров'ю?
— Кхм. З часом усе минеться. Гей, я сам про все подбаю, тож ідіть уже спати. Уже пізно.
Хан Со Ін усе ще дивиться на мене із занепокоєнням на обличчі.
Я виставив її за двері.
У цей час витираючи кров навколо рота серветкою.
Лі Су Бін також стурбовано подивилася на мене й сказала, що знайде якесь рішення, якщо я досі буду в такому стані завтра.
На додачу до цього, молодший брат Лі Ха Юль, Лі Чха Юн, який є моїм фанатом. Він зі сльозами на очах благав мене не помирати. Невже учні початкової школи зараз зазвичай такі чутливі?
І Лі Ха Юль.
Коли всі товпилися навколо мене, вона єдина стояла осторонь біля дверей і дивилася на мене з блідим як полотно обличчям.
У неї був дуже винуватий вигляд.
Мабуть, вона звинувачує себе за те, що не може виступити вперед, хоча цілком здатна мені допомогти.
Лі Ха Юль виявила в собі здатність зцілювати людей ще в дитинстві.
Вона нікому не відкривала свою силу через травму, коли директор притулку дізнався про це й намагався її продати.
Навіть її брат про це не знає, бо директор суворо її контролював.
Ось чому вона приховала свою здібність, коли вперше зустріла мене. Ну, я й справді виглядав дуже підозріло.
Але тепер, коли минуло трохи часу, можна сказати, що вона досить сильно відкрилася мені.
Коли я тільки познайомився з нею, вона зверталася до мене на ти й досить грубо, а тепер розмовляє зі мною ввічливо й на ви.
Якщо поміркувати, у цьому домі тепер усі звертаються до мене шанобливо, правильно?
….Таке відчуття, ніби я став справжнім головою родини.
Хай там як, суть у тому, що вона почувається винуватою через мене.
Я дав їй житло, забезпечив їжею та грошима, а вона не може віддячити мені нічим у відповідь.
Навіть зараз, коли з'явився реальний шанс повернути борг, вона все одно цього не робить, тому, гадаю, вона карає себе за це.
Ну, я її розумію. Це якось дивно — раптово підійти й сказати: "Насправді я маю цілющі здібності~ Вибач, що не розповіла раніше". Хоч як би сильно ми їй подобалися, це природний людський інстинкт — не довіряти одне одному.
Тск, нічого не вдієш.
Але я просто дозволю їй накопичити ще більше цього почуття провини наразі. Настане день, коли вона сама розкриє свої здібності.
Тому я почав кашляти кров'ю ще гучніше.
— Кхм! Кхм!
— Ух! Я не можу залишити тебе так, Даїн! Поїхали в лікарню!!
— Усе правильно, Даїн, ми маємо спробувати хоч щось зробити спочатку.
— Ти не можеш помертииииии.
…Але чомусь інші зчинили такий галас, що мені довелося здатися.
Ну подумаєш, людина виплюнула трохи крові. Навіщо влаштовувати таку паніку?
Усе ж, обличчя Лі Ха Юль стало ще похмурішим, тож, схоже, це спрацювало. Ох, але тепер і я відчуваю легку провину.
Хай там як, коли ця метушня закінчилася, я відправив усіх назад до своїх кімнат, бо вже була глибока ніч. Тепер, коли мені стало трохи краще і кров більше не йшла, я просто відпочину й подбаю про себе.
Усі дивляться на мене тривожними очима, але я справді в нормі. Я просто почасти перебільшив, аби ще трохи стимулювати Лі Ха Юль. Мені потрібен цілитель.
Коли всі нарешті розійшлися.
Я лежав один у ліжку у своїй кімнаті.
Ну що, може, мені принаймні поставити якусь крапельницю?
Капсула втоми чудово допомагає відновитися після травм, але в лікуванні внутрішніх пошкоджень є свої межі.
Насправді, можна серйозно захворіти через побічні ефекти від надмірного використання здібностей.
Хаа. Ні, але чому я харкаю кров'ю? Зазвичай я просто вирубаюся на тиждень, а цього разу — це тому, що я прокинувся вже за 3 дні? Чи мої здібності починають деградувати?
Я відчув тривогу. Ні, цього не може бути, правильно?
….Проте утримання падаючої машини протягом секунди — це не щось надважке. Сама енергія не мала б бути такою колосальною з самого початку.
…Чи все-таки мала? Вона велика? Я не впевнений.
Хай там як, що більше терору я влаштовую останнім часом, то сильніше відчуваю, як моє тіло виснажується. Я втомився.
І це правда, було б ще дивніше, якби ти не відчував утоми після скоєння чотирьох терактів за один рік. Жоден із головних лиходіїв в оригінальному коміксі не влаштовував терор так часто!
Саме так. Мені важко наодинці намагатися замінити собою майже всіх основних лиходіїв, через яких пройшла Стардаст. Це було б неможливо, навіть якби я мав десять тіл.
…Хоч як сильно я про це думаю, але Его-Сквад, я маю на увазі… Нам потрібно створити повноцінний Альянс Лиходіїв. Я просто роздаватиму накази й сам відпочиватиму. Буду суто керівником. Чому б нам просто не встановити кілька обмежень і змусити їх самих проводити терористичні акти? Люди, яких я завербував досі — це переважно підтримка, а не бойова сила. Так, в оригіналі є реальна сила, і погляньмо, чи є хтось, кого я можу контролювати…
До самого світанку я лежав у ліжку з вимкненим світлом, не міг заснути й просто продовжував планувати.
Я пролежав непритомним три дні й щойно прокинувся. Як я можу знову заснути, просто лежачи в ліжку?
Коли я міркував над цією загальною картиною, раптово.
Рих-.
Я почув, як мої двері тихо відчинилися. Що за біс?
Я збирався підвестися, але вирішив просто лежати далі, удаючи, ніби сплю. Не думаю, що вона зайшла б о такій ранній годині, припускаючи, що я не сплю.
Я чую, як хтось таємно наближається до мого ліжка. Хто це, в біса, такий?
Не в змозі перебороти цікавість, я злегка розплющив очі.
Маленька постать з'явилася в темній кімнаті.
Я бачу лише силует, але людина такого зросту в цьому будинку… це тільки Лі Ха Юль.
Вона підійшла досить близько, так що я міг розгледіти її обличчя, тому я поспіхом знову заплющив очі.
Незабаром звук дихання пролунав прямо біля мого носа.
Вона постояла перед моїм ліжком мить, а потім прошепотіла дуже тихим голосом:
— …Даїн, ви спите?
Ні, я не сплю.
Але я не можу цього сказати. Я просто закрив рота й лежав, удаючи, ніби нічого не чув, і продовжував спати.
Вона деякий час чекала на мою відповідь, а потім із полегшенням зітхнула, коли я не поворухнувся.
Потім раптово вона поклала мої руки вздовж тіла. Що за чортівня.
Вона продовжила шепотіти ще тихішим голосом, ніж раніше:
— Даїн, мені шкода. За те, що приховала факт наявності суперздібності…"
— Я дуже вдячна вам за те, що ви допомогли моєму братові та мені, і ви мені справді подобаєтеся.
— Усе ж я досі не змогла про це сказати. Мені шкода, що я така егоїстична й не довіряю людям, вибачте мені. Мені шкода, що я не змогла зробити цього після того, як отримала від вас допомогу.
Вона почала сповідатися переді мною тремтячим голосом.
Зачекай, гей. Що не так? Вона що, занадто поринула в передсвітні сентименти? Зберися, мала!
Я хотів сказати їй не робити цього, але зараз я офіційно вважаюся сплячим. Я не міг подати голос.
…Мабуть, те нещодавнє харкання кров'ю спрацювало надто добре. Невже я виглядав так, наче от-от віддам кінці? Цей раптовий шквал емоцій також змусив мене трохи розгубитися. Чому вона раптово почала катувати себе й звинувачувати в усьому підряд?
Тепер я навіть чую шмигання носом поруч.
Гей, ти що, плачеш? Не плач! Мені шкода.
Через це я почуваюся якимось поганим дорослим без жодної причини. Таке відчуття, ніби я перетворився на непотріб, який змушує плакати старшокласниць.
Вона шмигнула носом ще раз, а потім опустилася на коліна перед моїм ліжком і знову прошепотіла:
— Усе одно я не можу зізнатися у своїй здібності, але… я допомагатиму вам потайки. Я буду це робити.
Вона тихо промовила це з такою злегка рішучою волею.
Потім раптово слабке світло спалахнуло в її руці, яка торкалася мого тіла.
І тепла енергія почала розливатися по всьому тілу всюди, де вона торкалася.
Щось м'яке та сповнене тепла огорнуло моє тіло.
Я навіть не згадав, як пролетів час.
Коли тепла енергія циркулювала по всьому моєму тілу, вона важко зітхнула й прибрала від мене свої руки.
Долоні, які так довго утримували мене, залишили моє тіло.
Вона, трохи задихаючись, знову піднялася й, здається, потерла обличчя, наче витирала піт.
— Хаа… Мені шкода, що я можу зробити для вас тільки це. Але… я завжди вдячна вам, Даїн.
Вона нарешті вийшла з кімнати.
Я почув слабке "на добраніч" біля дверей, і вона зачинила їх.
Незабаром, коли кроки в коридорі повністю вщухли, я розплющив очі.
— О боже…
Я підвівся й змахнув рукою.
Очевидно, моє тіло, яке до цього здавалося майже мертвим, тепер було сповнене енергії, наче до мене раптово повернулися всі життєві сили.
Цей сковуючий біль просто зник, і я знову став бадьорим.
— Лі Ха Юль…
Так. Хоч як сильно я про це думаю, але вважаю, що це був найкращий вибір — завербувати Лі Ха Юль.
Я раптово опинився в найкращому стані за весь рік, пройшовши шлях від найгіршого з найгірших!
— Дякую…!!
Я тепер можу хоч колесом котитися!
Дивлячись на неї сьогодні, я відчуваю, що вона хороша дитина, якщо не рахувати того, що вона трохи занадто емоційна.