Розділ 5: Після шоу.
— О боже… Я ніби вмираю…
Чорт.
Я справді зараз помру.
— Уххх… Ух.
Нарешті я дістався до ліжка і заснув як немовля.
— Ой…
Врятуйте лиходія!
— О, чоловіче.
Я розплющив очі наступного ранку.
Проспавши майже пів дня, я прокинувся з болем у всьому тілі й увімкнув телевізор. Новини були повністю присвячені вчорашньому інциденту.
[Ньюсвайд – Глибокий аналіз лиходія Егостика.]
Двоє експертів на ТБ давали пояснення про мене.
Вони говорили про мої суперздібності, навички злому…
Потім раптово на екрані з’явилося моє обличчя.
Чорне волосся і сіра маска, що закриває половину обличчя.
— Вау! Мамо, я в телевізорі! Ой, вона ж не існує в цьому світі, чи не так?
Мамо, як ти там?
Я став знаменитістю в цьому світі.
Але всі намагаються мене впіймати.
— О боже. Моє тіло зношене.
Я встав з ліжка, розминаючи спину кулаками.
У мене немає часу так лежати.
Коли я встав, на мені все ще був учорашній одяг.
Чорна мантія, що сягає ніг.
Можливо, через те, що я спав у ній, вона пом’ялася, і мені це не подобалося.
— Чоловіче, треба переодягнутися.
Переодягнувшись у зручніший одяг, я ввімкнув ноутбук.
Пролунав звуковий ефект запуску Windows, супроводжуваний гудінням.
Я озирнувся по кімнаті, поки ноутбук завантажувався.
Маленька студія, світло сонця падає з вікон.
— Чорт. Мені скоро теж треба звідси звалювати.
Я живу в цій кімнаті деякий час, відтоді як потрапив у цей світ. Але тепер, коли я заробив трохи грошей, немає сенсу тут жити.
Тепер, коли я лиходій А-класу, я маю жити трохи офіційніше.
Не А-класу, я думаю, я лиходій класу ААА.
Чому вони ще не підвищили мене до класу S?
Ну, я поки що зробив не так багато злих справ.
До речі, цікаво, як люди зреагували.
Я підійшов до ввімкненого ноутбука, зайшов в Інтернет і…
— Ну, подивимося… О, тут просто божевілля.
Моя історія у всіх заголовках порталів.
[Пряма трансляція масового тероризму. Хто такий Егостик?]
— Це вперше, коли я отримую стільки уваги.
Як і очікувалося, було гарним рішенням спровокувати агро.
Хто б знав, якби я викрав кораблі десь у тому закутку річки Хан, чи не так?
Що стосується Асоціації героїв Кореї, вони, мабуть, намагалися запитати без відома нікого. Що ж, мабуть, це згадали в заголовку новин о 9-й вечора…
[Сьогодні о 14:00 на круїзних лайнерах на річці Хан ледь не стався акт масового тероризму. На щастя, постраждалих немає.]
Це, мабуть, вийшло і закінчилося якраз вчасно.
Вони б не сиділи й не говорили про мене цілий день, як у цей момент.
Це відчуття реальності лякає.
Подумайте про це: хтось грав у Nintendo з друзями, і раптом телевізор вимкнувся.
А потім, раптом, з’явився я. Чорний одяг, сіра маска і зловісна посмішка.
А потім я поставив бомби на кораблі? Але людина, яка натисне першою, зможе жити?
Я здригався щоразу, коли дивився це в театрі, але наскільки зосередженими були корейці, коли бачили це як реальну ситуацію?
Чесно кажучи, це величезне розважальне шоу. Чи не варто було мені зробити якусь приховану рекламу (PPL)? Повісити плакат «Коли» на стіні каюти.
Маючи власну безглузду уяву, я продовжив переглядати коментарі в Інтернеті.
Він страшний, він дивовижний… І так далі. Громадськість звернула увагу на нового лиходія А-класу. Це правда, вплив викрадення і смерті двох лиходіїв буде величезним, навіть якщо я про це думаю.
Я також маю похвалити людство. Зрештою, ніхто не натиснув кнопку. Справедливість перемагає, бла-бла-бла. Цей інцидент доводить, що люди не егоїстичні й що вони добрі.
Зрозумівши загальну атмосферу після годин пошуків, я вирішив підсумувати те, що отримав від шоу.
Перше, що я отримав. Зробив своє ім’я відомим на всю країну.
Егостик. Чесно кажучи, не думаю, що це гарне ім’я.
Коли я думаю про свою чорну мантію, я мав би назвати себе «Чорна мантія» або «Персона».
Ну… Тепер уже запізно.
Залишимо минуле в минулому.
Однак я почав сильно шкодувати, коли побачив коментар до статті, де їм радили спіймати «Мангостік». О…
У будь-якому разі, другий прибуток. Просування Стардаст на рівні нації.
Стардаст також стала дуже популярною. Вона була другим обличчям, яке найчастіше показували в новинах о 9-й вечора.
Стардаст була досить популярною серед громадськості в оригінальній роботі. По-перше, вона гарна. Небагато героїв мають таку красу.
Але з плином часу імідж Стардаст став не таким уже й хорошим для громадськості. Причина, чому вона була відомою спочатку, була через її красу…
Лиходії стали креативнішими у другій половині історії після першого та другого томів. На думку громадськості, їм вдалося переконати людей, що вона була «неслухняною» за допомогою різних хитрощів.
Крім того, не лише соціальні стосунки як Стардаст, а й соціальне становище як Шін Хару — це справжня втрата, яка веде до руйнування.
Ха. Я знову злюся, просто думаючи про це. Я збираюся позбутися всіх поганих лиходіїв, щоб наша Стардаст думала лише про мене. Сеул без злочинності, Південна Корея без тероризму. Я зроблю все це. Я єдиний, хто збирається чинити злочини й тероризм.
Отже, перш за все, я просував Стардаст серед громадськості цього разу.
Не через її зовнішність, а заради справедливості. Як персонаж із «героїчною» особистістю, вона сформувала позитивне сприйняття.
…Вона сформувала, правда? Ну, коли я переглядав коментарі та спільноти, більшість реакцій були позитивними. Вона добре впоралася зі своєю промовою, і я впевнений, що моя похвала подіяла на неї. Визнання ворога — найбільш об’єктивне. Для сприйняття людей.
— Наразі перший крок пройшов успішно.
Я встав зі свого місця.
Немає часу на відпочинок. Немає часу на відпочинок. Час для наступного плану.
Зараз я збираюся вбити… Ні, я маю на увазі, усунути. Усунути інших лиходіїв класу А або S… і запланувати черговий тероризм. Ну, це тероризм, але переконайтеся, що немає жертв. Нічого не буває легко.
— По-перше, я маю зустрітися з цією людиною знову.
З ким я зустрічаюся?
Тією, хто допоміг мені викрасти радіо.
Вона стала лиходійкою S-класу в оригінальній роботі, але я змінив її майбутнє до того, як вона стала лиходійкою.
Я дістав телефон і почав дзвонити.
— Так, так, Со-Ін. Оппа тільки прокинувся. О, так. О, такі речі трапляються. Я ж казав тобі, що це втомлює! Гаразд, гаразд. Угу, я вже йду. Гаразд.
Я поклав слухавку, взяв плащ і вирушив.
Я міг би просто телепортуватися, але, як ви вже бачили, через мою брак здібностей, якби я подорожував трохи далеко, я б знепритомнів від виснаження.
Тож, йду пішки.
Погода сьогодні була гарна.
Нічний дощ шепоче з-за вікна
цієї кімнати з татамі. Це чужа країна.
Я йшов деякий час, тримаючи парасольку під легким дощем.
Житловий район з’явився після години ходьби.
Там стоїть дуже звичайний на вигляд будинок.
Замок на дверях.
Я ввів 4-значний пароль.
Всередині ще одні двері.
Ще один замок на дверях.
Це подвійний замок?, подумав я про себе, і після того, як я ввів пароль, з’явився звичайний будинок.
Але є секрет у цього замка.
Ви можете подумати, що секрет у паролі.
Для цього я просто ввів його по порядку.
Це 13-значний пароль.
…Я знаю його, бо я фанат оригіналу. Я б не зміг запам’ятати його з першого разу.
Минуло небагато часу, як я натиснув усі цифри, потім раптова вібрація зсередини.
У той же час нижня частина моїх ніг повільно опустилася, і я почав замикатися.
Повільно опускаюся туди…
Куди я йду?
Це як іти в прірву… Чи варто назвати це ліфтом?
Ну, я скористався чимось під назвою ножний підйомник і спустився вниз.
Вниз, вниз…
Але справа в тому, що…
Гм, якщо подумати, я міг би просто телепортуватися з землі в підвал.
Гаразд, краще зберегти свою силу.
Через такий короткий час підйомник зупинився.
Охайний інтер’єр із сірими стінами.
Коли я увійшов усередину, LED-світло на стіні оточило мене.
Це було схоже на сцену з науково-фантастичного фільму про недалеке майбутнє.
Потім, якщо йти глибоко, глибоко всередину, там велика кімната.
З незліченними дисплеями, прикріпленими до однієї стіни, це було схоже на місце з дослідницького центру NASA в американських фільмах про космос. Де хтось сказав би «Х’юстоне, Х’юстоне», а потім хтось раптом відповів би «Це Х’юстон, прийом». Таке місце.
Дитина, що сидить у великому шкіряному кріслі, яке виглядає вдвічі більшим за її фігуру, серед незліченних вогнів від моніторів.
Ця дитина була тією, хто допоміг мені викрасти радіо.
У другій половині оригінального коміксу вона з’явилася як лиходійка S-класу.
— Гей, оппа тут.
— Ти тут, «хюн»?
Вона Хан Со-Ін, геніальна хакерка.
Я підійшов до крісла, де сиділа Со-Ін, і підняв її волосся.
— Чому ти називаєш мене «хюн»…? У будь-якому разі, що ти робила?
— А що ще? Я виправляла це.
Со-Ін нахмурилася і похитала головою, коли я погладив її біле волосся.
Вона низька і гарна. Вона точно дівчинка. Але вона наполягає, що вона хлопчик.
Оскільки я вже читав оригінал, я думаю, що це мило, бо знаю, що вона дівчинка. Цікаво, чи є в неї якась травма через те, що вона дівчинка? Не думаю, але тоді чому
Трохи дивно чути, як дівчинка називає тебе «Хюн»… Вона лише в третьому класі середньої школи. Ну, звісно, вона зовсім не виглядає на це.
— Ти чудово впоралася з викраденням радіо вчора, Со-Ін. Моє обличчя просто з’явилося по всій країні.
— Ну. Будь-хто міг би зробити таку легку річ.
Вона сказала це так прямо, але її губи сіпнулися, коли я зробив їй комплімент. Я бачив її посмішку.
— І хюн. Це не проблема. Щось щойно сталося.
— Що? У чому проблема?
Не може бути, щоб була проблема.
— Тепер, поглянь на це.
Невдовзі після того, як Со-Ін показала мені відео на одному з дисплеїв, моє обличчя змушене було трохи скам’яніти.
— Якого біса це таке?
[Послідовники Егостика влаштовують вибух у центрі Інчхона. Вони тепер стверджують, що спричинять більше вибухів за допомогою бомб…]
Хто, чорт забирай, вони такі? Чому вони підставляють мене?