Розділ 58: Консультація
— Не можу повірити, що ти повелася на конспірологічну теорію про те, що Еппл Манго насправді герой. Ну ти й даєш!
Вигукнула її подруга, Лі Соль А, затуляючи рот рукою.
Коли Шін Хару кинула на неї похмурий погляд, та нарешті розсміялася й опустила руку:
— Хе-хе, я жартую. Не сердься.
— Я серйозно.
— О боже. Ти що, образилася, Хару? Що ж мені робити?~
Лі Соль А, яка продовжувала з посмішкою кепкувати з неї, прокашлялася й повернула собі звичний вираз обличчя, після чого заговорила серйозніше:
— Ну, хай там як, це дійсно звучить дивно. Він улаштовує терор, але водночас є лиходієм, який не хоче, щоб гинули люди…
Лі Соль А, яка на мить замислилася, злегка накрутила пасмо свого небесно-блакитного волосся на палець і продовжила:
— …Але це цілком можливо, хіба ні? Це щось на кшталт шоумена. Тип людей, які просто обожнюють привертати до себе увагу загалу? Гадаю, саме так. Ну… як би це сказати?
Підібравши на мить потрібне слово, вона плеснула в долоні й промовила:
— Можна сказати, він лиходій, який хоче влаштовувати терористичні акти, але не хоче вбивати цивільних. Судячи з того, що він зв'язався з тобою, аби врятувати людей під час своїх же терактів.
Сказавши це, Лі Соль А схрестила руки на грудях і кивнула, наче знайшла ідеальне вирішення проблеми, що непокоїла подругу. Потім вона знову зробила ковток зеленого чаю, аби втамувати спрагу.
Шін Хару, яка до цього лише мовчки слухала, одразу ж відкрила рота й запитала:
— ….Тож ти вважаєш, що він нешкідливий?
— Га? Сказати, що він нешкідливий… Перш за все, він руйнує будівлі та літаки. Він лиходій. Просто лиходій, якому не подобається смерть цивільних. Хіба я можу назвати його нешкідливим? Але він точно кращий за тих лиходіїв, які намагаються винищити всіх мирних людей.
— І коли я дивлюся на ці хакерські здібності та гроші, якими він цього разу розкидався, я впевнена, що за цим щось стоїть. Але мені стало легше, коли я вислухала тебе. Було б набагато жахливіше, якби він мав такі колосальні можливості й при цьому намагався вбивати людей.
Лі Соль А знову сьорбнула чаю.
Подивившись на Хару, яка все ще виглядала занепокоєною, вона знову з посмішкою запитала:
— Ти попросила поради у цієї онні лише тому, що хвилювалася через це? Тобі не давало спокою, справжній він лиходій чи ні?
— Хто тут ще «онні»…? Ні, ну, я просто багато думала про це…
— Тут нема про що думати. У світі існують найрізноманітніші лиходії. Є ті, хто намагається вбити п'ятьох людей і бавиться з цим, але можуть бути й такі, кому просто не подобається вбивати. Тобі не варто через це хвилюватися. У майбутньому терор, який він влаштовуватиме, приноситиме шкоду цивільним лише в тих межах, які ти зможеш відвернути. Те, що він ліквідує інших лиходіїв… Що ж, це самосуд, але він принаймні не вбиває мирне населення.
Слухаючи, як Лі Соль А говорить про це з таким полегшенням, мовляв, головне, що він нікого не позбавляє життя під час терору, Хару відчула дивне підспудне почуття.
Так. Якщо міркувати здоровим глуздом, Лі Соль А має рацію. Лиходій, який прагне влаштовувати теракти без жертв серед цивільних. Егостик. Якщо визначити його так, на цьому можна було б поставити крапку.
А причиною для терору можна вважати звичайне прагнення отримати задоволення, як і в будь-якого іншого лиходія.
Мабуть, це і є найнормальніше тлумачення постаті Егостика.
Але в її серці все одно залишалися сумніви. Вона не могла висловити це словами, але… інтуїція запекло твердила їй про інше.
Думка про те, що за його терактами стоїть не просто банальне прагнення до задоволення, а що для цього можуть бути зовсім інші причини.
Дивлячись на те, як саме він здійснював свої атаки, ставало зрозуміло: він прагнув чогось конкретного, а не просто насолоджувався хаосом.
Думка про те, що за якимось іншим наміром криється чітко спланований план, заради якого він і влаштовує ці терористичні акти.
Що ж це таке? Усі її міркування досі відкидалися як звичайні вигадки суто через те, що вона не знала відповіді.
Побачивши, що обличчя Хару знову спотворилося в муках роздумів, Лі Соль А розсміялася:
— Та годі тобі, це ж просто робота. Я вже подумала, що сталося щось жахливе, коли ти мене сюди викликала. І все через якогось лиходія? Що, як він просто трудоголік?
Вона кумедно похитала головою:
— Хару. Ми теж люди. Коли ми не працюємо, потрібно просто викинути все з голови й відпочивати. Правильно? Якщо ти студентка, ти можеш ходити на вечірки чи заходи. До речі, ти взагалі заводиш друзів?
— …У мене є друг.
— О, та старша подруга, про яку ти згадувала? Це не друг. Вона для тебе як старша сестра! Хай там як, коли приходить час відпочинку — відпочивай. До речі, ти взагалі збираєшся колись зустрічатися з хлопцем?
— Ти теж ніколи ні з ким не зустрічалася.
Обличчя Лі Соль А злегка почервоніло від слів Шін Хару, яка спокійно, але влучно поцілила в саме болюче місце.
— Ну ні, я просто контролюю своє приватне життя на рівні корпорації. Я теж людина! Якби тільки не цей постійний нагляд.
— Так, так. Звісно.
Лі Соль А невдовзі посміхнулася у відповідь Шін Хару, яка також тепло посміхнулася їй.
Коли розмова про Егостика вичерпалася, вони почали обговорювати свої повсякденні справи.
Лі Соль А вирішила поділитися своїми нещодавніми турботами.
— Ех… "Це такий стрес, коли кожен мій крок одразу потрапляє до преси."
Лі Соль А.
Її подруга, володарка сили льоду, героїня А-класу, яка відповідає за захист Пусана.
Водночас вона є донькою голови корпорації Юсон, одного з найбільших конгломератів Кореї. Її часто називають спадкоємицею чеболя в третьому поколінні.
— Ні, робота героя приносить мені задоволення, і це позитивно позначається на іміджі компанії, але… Чому всіх так сильно цікавить, у що я вдягнена?
Вона зітхнула, спираючись на стіл.
Хару могла лише відповісти їй співчутливим:
— Тобі, мабуть, важко.
На відміну від Стардаст, яка ретельно приховує свою особистість за допомогою фільтра нерозпізнавання, Бурулька не приховувала свого справжнього обличчя.
Ще до того, як її почали називати Бурулькою через пробудження здібностей, вона вже була добре відомою фігурою під своїм справжнім ім'ям Лі Соль А, як представниця третього покоління родини чеболів.
Тому вона не приховувала свою особистість, залишаючись просто Лі Соль А, і навіть коли виступала в ролі героя, вона ходила з відкритим обличчям, не використовуючи жодних засобів для маніпуляції сприйняттям.
— Ну, я принаймні не напружуюся з приховуванням відтоді, як почала цим займатися, тож у цьому є свій плюс. Чесно кажучи, я роблю це ще й тому, що це добре впливає на імідж нашої фірми.
— Ти теж живеш непростим життям.
— Ага, і я рада, що в Пусані терактів набагато менше, ніж у столичному регіоні. Якби у нас коїлося стільки ж, скільки й у тебе… Вау…
Лі Соль А, вимовивши це, висунула язика й дістала свій мобільний телефон. Переглядаючи якусь статтю, вона раптово насупилася.
Хару, зацікавившись цим, запитала її:
— Щось не так?
— Та ні, це ж наш конкурент. Є один божевільний на ім'я Кім Сун-У, який був одним із технічних радників корпорації Хан Ін, і його щойно випустили на волю. Він проводив якісь нелегальні експерименти, і його спіймали. Як він примудрився вибратися звідти? Він, мабуть, знову задіяв свої зв'язки в лобі.
— Кім Сун-У…
— Ех. Нічого нормально не працює останнім часом.
Лі Соль А з роздратуванням кинула телефон назад на стіл.
І вони продовжили свою розмову.
Час пролетів непомітно, і на зміну вечору прийшла глибока ніч.
Надворі задощило.
— Може, підемо вже?
— Давай.
Ось так подруги й вирішили розійтися.
Перед будівлею кафе на них уже чекали охоронці в сонцезахисних окулярах та строгих костюмах.
— Панночко. Прошу сідати.
— О, Хару, тебе підвезти? Надворі дощ іде.
— Ні, я пройдуся пішки. Їдь першою.
— Справді? Ну добре. У тебе хоч парасолька є? Пане, дайте парасольку!
Хару взяла парасольку з рук чоловіка в костюмі й подякувала.
— Хару, я поїхала. Якщо знову з'являться якісь турботи — одразу дзвони мені, добре?
— Так, бережи себе, їдь обережно.
Вона провела поглядом чорний лімузин, у якому поїхала її подруга.
Незабаром машина зникла з очей, і вона рушила в бік свого дому.
Краплі дощу гучно стукали по бані парасольки.
Вона йшла вперед, тримаючи парасольку, нічними вулицями, де панував лише шум дощу.
Було приємно зустрітися з подругою після довгої перерви.
Лі Соль А була єдиною людиною, з якою вона могла поговорити абсолютно відверто.
Повільно крокуючи, вона підняла очі до неба.
Темне небо свідчило про те, що скоро настане світанок.
Вдивляючись у небосхил, де самотньо висів місяць, вона знову поринула в думки.
Зрештою, Лі Соль А також порадила їй не звертати особливої уваги на цього покидька Егостика.
Він просто лиходій, який не хоче завдавати шкоди людям, нічого більшого.
Але Хару це все одно турбувало.
Вона відчувала, що Лі Соль А щось упускає.
Її внутрішнє чуття підказувало: він задумав щось масштабне.
І думка про те, що він не такий уже й поганий, попри всю безпідставність та безглуздість цього твердження… усе одно продовжувала лунати в її голові.
Ось так Стардаст, сама того не усвідомлюючи, намагалася проникнути в саму суть Егостика за допомогою свого суперчуття.
Звісно, оскільки вона не знала його справжнього обличчя, зараз вона просто відчувала дискомфорт, через що хотіла залишатися гранично пильною щодо нього.
— Хаа…
Дивлячись на темне нічне небо, вона просто зітхнула.
Вона відчувала лише роздратування через Егостика.
Вона була впевнена, що Егостик зараз десь розлігся, набивши свій живіт до схочу.
— Кхм, кхм.
— Ааааааах!! Що з тобою таке? Тобі терміново потрібен лікар! Давай поїдемо в лікарню!
— Хан Со Ін, як я можу поїхати в, кхм, лікарню. Мені скоро стане краще, кхм.
— Ти ж буквально випльовуєш кров відрами, що значить краще!
— Брат Даїн, ти не можеш померти… Хлип.
У величезному маєтку глибоко в горах.
Я зараз лежав і випльовував кров відрами.
Картина була ще та: всі мешканці маєтку зібралися навколо мене, панікували й неймовірно хвилювалися.
Біля дверей я помітив Лі Ха Юль, яка дивилася на мене з блідим як смерть обличчям.
Дідько.
Невже я занадто сильно перенапружився під час тієї операції на мосту?
— Кхм.
З мого рота знову бризнула кров.
Це так несправедливо. Хоч скільки б сил я задіяв, щоб довести себе до такого стану?
Ну я й невдаха.,.
Я підірвав міст, знепритомнів одразу після повернення додому й прокинувся лише через три дні.
І щойно я розплющив очі, як почав харкати кров'ю відрами.
Відчуття таке, наче я зараз віддам кінці.
Чи настане день, коли Стардаст дізнається, як важко я працюю заради неї, і прилетить сюди на допомогу?
Та ні. Вона, мабуть, ніколи не прийде.
О боже мій…
— Кхм, кхм.
— Ааааааахах!
І Хан Со Ін, припини вже так кричати…