Розділ 51: Великий будинок
Лі Ха Юль.
Минув уже тиждень відтоді, як вона оселилася в цьому маєтку.
— Ти вже прокинувся?
— Ох… Ага…
Її молодший брат, Лі Чха Юн, солодко позіхнув, виходячи зі своєї кімнати по сусідству.
Сатрусивши рукою скуйовджене волосся, дівчина теж приготувалася остаточно підвестися з ліжка.
Вона вмилася й перевдяглася.
Коли вона пройшла довгим коридором і наблизилася до вітальні, то помітила на кухні жінку з довгим прямим чорним волоссям, яка якраз готувала сніданок.
Почувши чиїсь кроки, та відірвалася від кухонних справ і підняла голову.
Коли їхні погляди зустрілися, вона щиро посміхнулася й привітала її:
— Лі Ха Юль, ти вже встала. Добре спалося?
— Так, Лі Су Бін. Тобі також добре спалося?
— Ага.
Вона знову посміхнулася, повернувшись до готування.
Лі Ха Юль підійшла, щоб допомогти їй із кухонними клопотами.
Спершу Лі Су Бін зупиняла її, запевняючи, що все гаразд і вона впорається сама, але коли Лі Ха Юль наполегливо повторила, що дуже хоче допомогти, та з посмішкою дозволила їй приєднатися.
На сніданок вони швиденько приготували смажений рис із різноманітними гарнірами.
За деякий час із боку сходів почулися кроки, і у вітальні з'явилися ще двоє.
— Хан Со Ін, іди хоч із розплющеними очима. Ти ж зараз упадеш.
— Гмммм, просто притримай мене.
— О боже…
Дівчинка зі сріблястим каре ледве пересувала ноги, а поруч із нею йшов чоловік.
Цю дівчину звали Хан Со Ін, вона була на два роки молодша за неї, а чоловік — Кім Даїн, господар цього будинку.
— Усім добре спалося? _Позіхання._
— Доброго рааанку…
Обоє попленталися далі й просто повалилися на диван із заплющеними очима. Вони живуть разом уже тиждень, але зранку завжди виглядають абсолютно безжиттєвими.
Сніданок був майже готовий.
Лі Су Бін підійшла, щоб розбудити цих двох сонь, які куняли на дивані, а Лі Ха Юль рушила до кімнати, аби покликати брата.
— Лі Чха Юн… Ти вже вчишся?
— Так!
Коли вона відчинила двері, то побачила, що її молодший брат сидить за столом і старанно вчиться ще до сніданку.
Оскільки вони мали піти до школи вже з наступного понеділка, малий вирішив підготуватися до всього заздалегідь.
Вона неймовірно пишалася тим, що він сам тягнеться до знань, але…
"Лі Чха Юн… Чому ти так запекло вчишся?"
"Я буду добре вчитися і стану видатною людиною, а потім допомагатиму Кім Даїну!"
Вона не могла стримати гіркої посмішки, дивлячись на те, як її брат так упевнено це проголошує…
— Їжа готова, тож ходімо до столу.
— Добре!
Лі Чха Юн дописав домашнє завдання до кінця й побіг у вітальню.
Дивлячись на брата, Лі Ха Юль відчула легкий щем у серці.
Він так сильно хотів учитися, але раніше вона не могла навіть нормально його нагодувати, не те що забезпечити навчання.
Усі разом вони зібралися за великим столом.
Щойно вона з братом сіла, решта нарешті взялися за ложки.
— Дякую за їжу.
— Дякую за їжу.
Ось так вони й поснідали. Смажений рис був просто неймовірним.
— Хан Со Ін, розплющ очі, коли їси!
— Ох… Та розплющені вони…
— Лі Чха Юн, ти зовсім не перебираєш гарнірами. Молодець, добре їси!
Лі Су Бін лагідно посміхнулася, а Лі Чха Юн бадьоро відповів із повним ротом:
— Так! Мені треба добре їсти, щоб вирости таким самим, як Кім Даїн!
— Ось так! Ха-ха-ха. Тобі треба багато їсти, щоб стати такою ж великою людиною, як твій старший брат.
— Ух… Мене аж верне від твого самолюбування.
— Тск…
Дивлячись на Кім Даїна та Хан Со Ін, які без упину теревенили й сперечалися, Лі Ха Юль сама того не помічаючи легко посміхнулася.
Минуло вже сім днів, як вони оселилися тут разом із ними.
Цей час не був ні довгим, ні коротким.
Але для Лі Ха Юль цей тиждень спільного життя здавався цілою вічністю.
Чоловік, який сидів навпроти неї й перепалкивався з дівчиною поруч — це Кім Даїн.
Зараз він — найвідоміший лиходій у всій Кореї, Егостик.
Він уже влаштував три масштабні теракти й ліквідував десятки інших лиходіїв.
Раніше, коли вона була повністю поглинута виживанням на вулиці, вона про це не знала, але він мав шалену популярність. Навіть Лі Чха Юн був від нього без тями.
Малий постійно дивився якісь відео з вибухами та гуркотом, і коли вона якось поцікавилася, що це, виявилося, що він фанатів від Егостика…
Коли вони почали жити під одним дахом, Егостик виявився зовсім не таким, яким його змальовував світ. Він… хороша людина? Принаймні, вона так думала.
Коли він уперше запропонував їм переїхати до нього й пообіцяв усе забезпечити, вона підозрювала, що він хоче щось від них отримати.
Тепер вона так більше не думала.
Навіть коли вона спочатку сумнівалася, звідки в нього такі щедрі гроші, ці думки миттєво випарувалися, щойно вона побачила цей величезний маєток.
О так. Грошей у нього було реально куди більше, ніж уявлення.
Егостик, Кім Даїн. Він дійсно стримав своє слово й не вимагав від них нічого специфічного.
І за той час, що вона прожила поруч, вона зрозуміла: він зовсім не схожий на того, хто здатний на підлість. Він щиро грався з Лі Чха Юном і дбав про неї.
І Лі Су Бін, яка мешкала з ними. Вона ставилася до неї та Лі Чха Юна як до своїх власних молодших брата й сестри. Вона ходила з ними вибирати одяг, вчила її готувати, повністю взяла на себе всі адміністративні процедури для оформлення в школу…
Лі Ха Юль відчувала безмежну вдячність і водночас ніяковість перед ними.
Минув тиждень.
А їй усе ще здавалося, що вона спить і бачить сон.
Ще, здавалося, вчора вона здригалася від спогадів про знущання директора притулку у своєму дитинстві, а донедавна взагалі жила в напівзруйнованій убогій халупі.
Як вона могла раптово опинитися в такому розкішному великому будинку, жити наче шляхетна панночка й тричі на день ситно їсти?
Насправді, навіть більше ніж за себе, вона раділа за свого молодшого брата Лі Чха Юна, який нарешті міг рости без злиднів та суворих страждань.
Її брат, про якого вона завжди дбала, змалечку був слабким здоров'ям, через що директор притулку постійно з нього знущався.
Зараз, просто дивлячись на те, як він яскраво посміхається за їжею, вона вже почувалася щасливою.
Водночас вона знову крадькома кинула погляд на Кім Даїна.
Вона могла насолоджуватися цією розкішшю лише завдяки цьому чоловікові, який сидів навпроти.
Ба більше, якби він тоді не втрутився, вона з братом взагалі могла б загинути в тій халупі.
Але звідки він дізнався про них і як прийшов саме в той момент?
Він урятував її та її брата.
Власне, її довіра до Кім Даїна значною мірою зміцнилася завдяки Лі Су Бін. Відтоді як вони переїхали, вона перерила весь інтернет у пошуках інформації про Егостика, і в процесі дізналася історію Лі Су Бін.
Лі Су Бін була дуже схожа на неї.
Кім Даїн забрав її до себе, хоча вона була тією, хто брав участь у терорі.
Серед користувачів мережі точилися палкі дискусії про те, що Егостик зробив із цією дівчиною.
Тепер вона бачила на власні очі: у Лі Су Бін усе було чудово.
Насправді, Лі Су Бін була лагідною як ангел, але водночас вона вважалася терористкою, яка допомагала влаштовувати теракти.
Кім Даїн — це лиходій А-класу, на якого Асоціація Героїв звертає першочергову увагу.
А та срібноголова дівчинка на вигляд просто мила й крихітна, але виявилася геніальною хакеркою.
Проте це не мало жодного значення.
Головне, що вони прийняли її з братом як рідну родину.
Зрештою, вона й сама не була святою. Вона ж заробляла на життя кишеньковими крадіжками на самому початку…
З плином часу її вдячність до Кім Даїна лише зростала. Тепер можна було впевнено сказати, що в її серці не залишилося місця для сумнівів — лише чиста вдячність.
Хоча він, здається, досі й поняття не мав про її здібність — здатність зцілювати людські рани.
"Якщо він колись повернеться пораненим з чергової справи…"
Вона обов'язково віддячить йому тоді.
Вона тихо пообіцяла це сама собі.
— Дядьку, ходімо в підвал.
— Хан Со Ін… Ми ж нарешті переїхали, іди погрійся на сонечку.
— Ну, будь ласка.
— Ох, ладно, ладно. Я згоден.
Хан Со Ін так сильно скиглила, що мені зрештою довелося поплентатися за нею в підвал. Якщо я цього не зроблю, вона, мабуть, так і продовжуватиме називати мене дядьком…! Як вона взагалі перейшла на «дядька», якщо раніше звала мене братиком…?
Шлях туди був максимально простим. Мені просто потрібно було зайти в пристрій для телепортації.
Цей апарат Хан Со Ін конструювала цілих три місяці. Він працює наче Тардіс із Доктора Хто — ти просто відчиняєш двері й одразу потрапляєш до нашого старого підвалу.
Існувало обмеження — переміщатися можна було лише між встановленими пристроями, але… Що ж, моєю метою було саме з'єднати маєток із підземеллям.
Просидівши в тому підвалі три місяці без вилазок, я чітко усвідомив: це не те місце, де мають жити люди.
Раніше, коли я був завалений роботою, я цього не помічав, але варто було взяти перерву, як у мене почалася легка клаустрофобія. Я маю на увазі, що людина створена для того, аби жити під сонячним світлом.
Тому я й вирішив придбати цей величезний триповерховий маєток глибоко в гірській долині. Навіть попри те, що в мене куча грошей, це все одно були солідні витрати.
Коли я дивлюся на цю величну споруду в стилі 80-х років, моє серце наповнюється гордістю.
Була лише одна причина, чому я купив такий великий будинок.
Він має стати майбутньою штаб-квартирою для мого Альянсу Лиходіїв, або Его-Сквад, куди я збираюся переманити безліч талановитих людей.
Хоча зараз нас тут живе всього п'ятеро, немає жодних сумнівів, що в майбутньому маєток буде забитий під зав'язку.
…Правда ж?
— Хаа. Як я й казала, вдома найкраще.
— Хан Со Ін, наш дім взагалі-то нагорі, величезний маєток як палац…
— Мені комфортно тут. Боже, мої моніторчики. Ви ж сумували за мною, правда?
Звісно, були й ті, хто виступав проти переїзду, як-от Хан Со Ін, яка зараз обіймала свої монітори.
Принаймні Лі Су Бін була задоволена. Мені було приємно бачити, як вона піклується про тих двох сиріт. Вона любить дітей набагато сильніше, ніж я міг подумати. До речі, вони й з Хан Со Ін швидко порозумілися.
Ці сироти. Здається, мені якось удалося зблизитися з ними. Ну так, я повністю забезпечую дітей, які раніше жили як жебраки. Дав їм розкішний дах над головою. Практично врятував їх від смерті — було б дивно, якби я їм після цього не подобався, чи не так?
А те, що Лі Чха Юн виявився моїм фанатом — це взагалі величезний плюс. Я бачив, як він буквально промиває мізки своїй сестрі розповідями про те, який Егостик крутий. Це вселяє впевненість!
Хай там як, добре, що Лі Ха Юль тепер з нами. Це все одно що мати кілька запасних життів у кишені. Навіть якщо я опинюся на межі смерті, варто мені прибігти до неї, і вона мене врятує. Мабуть?
У будь-якому разі, Лі Ха Юль тепер у команді, тож можна вважати, що я виконав це завдання.
Три місяці… Ні, минуло вже майже чотири місяці? Хай там як, цей час бездіяльності я провів цілком плідно. А зараз уже практично настала зима.
— Братику, про що ти знову задумався?
Поки я на мить поринув у свої думки, Хан Со Ін надула щоки й пильно вставилася в мене. Вона почала ходити за мною як хвостик відтоді, як ці сироти переїхали до нас.
— Та ні про що. Точно, Хан Со Ін. Настав час це зробити.
— Що? Зробити що?
Хан Со Ін схилила голову набік, запитуючи, а я лише загадково посміхнувся їй у відповідь:
— Як ти думаєш? Нас чекає новий терористичний акт.
Я занадто довго відпочивав.
Якщо так продовжуватиметься й далі, публіка мене просто забуде.
Мені потрібно повернути напругу на цей розслаблений півострів, знову привернути увагу Стардаст і відвернути майбутню кризу.
[Якщо Мангостік не повернеться наступного тижня, я накладу собі в штани]
Я вас попередив.
= Коментарі =
[Ми підтримуємо тебе]
[Я збираюся накласти прямо перед площею Квангхвамун] Не зупиняйте мене.]
[Скріншот зроблено]
[Тож ми побачимося на площі Квангхвамун наступного тижня, правильно?]
[Зробив скріншот і забаню тебе, якщо не накладеш.]
[Тут з'явився адміністратор, ха-ха-ха-ха]
[Автор статті вже замовив собі ще одні запасні штани.]
[Ви все ще чекаєте? Ну ви й жорстокі, ха-ха-ха-ха.]
…Щоб не дати членам нашого Союзу Манго накласти у штани, мені терміново потрібно влаштувати новий терор.
Обличчя Хан Со Ін миттєво засяяло, щойно я згадав про терористичний акт. Невже я виховав дитину якось не так? Вона перетворилася на школярку, яка просто обожнює терор. Вона вже в старшій школі чи як…?
— Вау! Ти нарешті збираєшся це зробити?
— Гм… Ага. Концепція цього терористичного акту буде такою…
Давайте виберемо тему «Руйнування мосту Мапо».
Міст Мапо збирається злетіти в повітря, покидьки.
Я рознесу його вщент.