Розділ 50: Брехня
"Фух."
Тож я одним махом телепортувався в підземний підвал.
О, чорт… Здається, я зараз знепритомнію, бо притягнув із собою двох людей.
Поки я спотикався, тримаючись за запаморочену голову, Лі Ха-Юль та її молодший брат озиралися навкруги.
Те, на що вони дивляться — це білі стіни, що світяться від LED-ламп.
У мене вже немає особливих вражень, бо я бачу ці речі щодня, але думаю, для них це щось зовсім інше.
Звісно, її молодший брат… Чи його звали Лі Чха-Юн? Чха-Юн озирається назад з іскрами в очах, а Лі Ха-Юль обережно оглядається, обіймаючи свого молодшого брата.
Щойно я вхопився за запаморочену голову, я сказав їм:
— Оу… Я почуваюся так, ніби помираю. Діти, перестаньте озиратися й ідіть за мною. Угх.
Коли я хиткою ходою рушив уперед, діти пішли за мною.
Вона все ще поводиться обережно, йдучи зі мною, але, гадаю, вона вирішила спершу послухатися мене.
Поки ми йшли білим коридором, з'явилися Се-Ин та Со-Бін.
— Даїн! Оу…
Се-Ин йшла назустріч мені, але раптово побачила дітей позаду мене і трохи загальмувала.
Вона здалася трохи знервованою, коли брат і сестра раптово з'явилися за моєю спиною.
— Оу, так. У них халепа, тож я привів їх сюди. Але відкладемо все на потім, спершу треба дозволити їм прийняти душ. Відведи їх у ванну… Принеси їм запасний одяг.
Се-Ин здається трохи спантеличеною через мої раптові слова.
Але, на щастя, Со-Бін, яка була позаду неї, зробила крок уперед.
— Я покажу вам тут усе. Діти, ви можете піти зі мною?
Со-Бін зробила крок уперед із дружньою посмішкою. Так, Со-Бін виглядає найдобрішою серед нас. Виявляється, вона ще й виглядає наймилішою серед нас…?
Со-Бін ніжно попросила їх піти за нею, і брат із сестрою боязко пішли слідом. Що ж, очевидно, що в той момент, коли вони прийшли сюди, у них не було іншого вибору, окрім як слухатися нас.
Все одно Лі Ха-Юль виглядала комфортніше з Со-Бін, ніж зі мною. Ну, з її точки зору, я виглядав би як божевільний чоловік у чорному, озброєний пістолетом… До того ж Со-Бін — теж дівчина.
Але гадаю, молодший брат не такий. Хлопчина зиркає на мене, коли йде. Чому я йому так подобаюся? Невже учні початкової школи зараз так сильно люблять мене?
Хай там як, після того, як я подбав про дітей, я попрямував до капсули відновлення сил.
Було доволі легко, коли я використовував свій телекінез, але остання телепортація була трохи занадто. Телепортувати трьох людей було трохи занадто…
— Оппа… Той капелюх. Ти нарешті вдягнув його!
Поки я спотикався, Се-Ин підійшла до мене ззаду, і ми заговорили, ідучи разом.
— Оу… Так, цей.
Я торкнувся чорного капелюха мага на своїй голові.
— Що думаєш? Не здається, що в мене є якийсь вайб? Я збираюся постійно носити його.
— Ух… Хаа. Ну, якщо тобі подобається.
Що означає це зітхання?
Хай там як, я зміг дійти до капсули відновлення сил.
Мені якось стало краще, коли машина запрацювала.
Поки я лежав і відновлювався, Се-Ин сіла на стілець поруч зі мною.
— То ці брат і сестра… Що ти збираєшся з ними робити?
— Угх… З ними?
Оригінальний план полягав у тому, що ми постійно розбудовували свій вплив, а потім вербували їх. Все стало трохи складніше. Але…
"Її брат справді любить мене. Тож гадаю, якось воно вийде."
— Справді? Це дивовижно. Він у вашому Мангостік-Союзі чи що?
— Гадаю, так. Боже, я й не знав, що те, що я будував досі, повернеться отак.
— Ха-ха… Гадаю, ти президент усіх учнів початкової школи.
— Це можливо. Слухай, ти закінчила встановлення пристрою для телепортації?
— Я закінчила позавчора. Ти впевнений, що хочеш переїхати?
— Так, ми просиділи тут три місяці, і я зрозумів, що це не те місце. Люди мають жити під сонячним світлом.
— Схлип… Хоча мені тут подобається.
— Тепер, коли в нас є пристрій для телепортації, це буде практично близько до підвалу. Не хвилюйся.
Поки ми чекали з таким легким фліртом, двері цієї кімнати за деякий час відчинилися.
Спершу зайшла Со-Бін, брат із сестрою трохи повагалися, а потім зайшли.
Схоже, вони прийняли душ і перевдяглися в чистий одяг.
О, вони раптово виглядають інакше після того, як вмилися.
Ще хвилинку тому вони виглядали дуже брудними, вкритими пилом, але після того, як вмилися й перевдяглися в новий одяг, вони стали іншими. Зокрема, Лі Ха-Юль була такою ж красивою, як її намалювали в оригінальному творі. Невже вони також використовують фільтри для зовнішності лиходіїв у цьому світі?
Хай там як, вони двоє зайшли.
Я підморгнув, а потім наказав Се-Ин і Со-Бін вийти. Вони двоє прочитали по моїх очах і тихо вийшли з кімнати.
У великій кімнаті залишилися лише я та брат із сестрою.
— Діти… Просто візьміть той стілець і сідайте.
Поки я все ще лежав під час періоду відновлення сил, двоє повільно сіли на свої стільці.
Що ж, з чого почати?
Поки я думав, що сказати, Лі Ха-Юль першою відкрила рота.
— Чому ти нам допоміг?
Вона раптово заговорила. Я подивився в її очі, і вони були сповнені недовіри. Як було згадано в оригінальному коміксі, схоже, у неї нікого немає, окрім молодшого брата.
Подивившись на неї мить, я заговорив.
— У мене був молодший брат приблизно твого віку.
Вона насупилася від раптової несподіваної історії.
Я продовжив.
"У мене був брат, але його вбили терористи.
Цього разу я вистежував того, хто вкрав мій гаманець, і побачив вас.
Коли я побачив, як терористи нападають на вас, я згадав свого брата, який загинув у такій самій ситуації, тож втрутився."
Коли я говорив це, я затамував подих.
До речі, це все брехня. У мене немає жодних братів.
Однак, щоб позбутися її захисту, я маю вигадати брехню. Хм…
— Лі Ха-Юль, Лі Чха-Юн… Я шукав вашу інформацію, поки ви вмивалися. Лі Ха-Юль, ти вбила голову сиротинця й втекла, так?
Вона здивувала мене своїми словами.
Так, я знав, що так і буде.
— Що ж, я не збираюся дорікати тобі. Голова сиротинця теж була доволі божевільною жінкою. Я не знаю, чому вона була такою підлою до вас.
Мені потрібно закинути тут гачок, удаючи, що "я не знаю, що у вас найкраща здібність до зцілення."
Якщо вона дізнається, що я допоміг їй через це, вона не сидітиме спокійно з її характером.
Коли я сказав це, я знову задав тон і подивився на них.
— Я можу допомогти вам.
— Завдяки своїй здібності я можу сфабрикувати все так, ніби ви втекли. Ви не вбивали директора сиротинця, ви просто втекли, коли з'явилася нагода. У мене достатньо здібностей, щоб зробити це.
— І я можу дати вам місце для життя та гроші. Ви ходите до школи? Я також відправлю вас до школи.
— Ви, хлопці, просто живіть, граючись.
— Я підтримаю вас.
Я раптово запропонував їй свою щедрість.
Вже зараз її брат уже радів своєму Мангостіку, але…
Він не проблема. Ідея Лі Ха-Юль важливіша.
Як і очікувалося, вона підозріло дивиться на мене через мої раптові слова.
— …Чому б ти робив стільки для нас? Сьогодні ми бачимося вперше. Це не має сенсу.
Вона стріляє у відповідь, усе ще сумніваючись.
Але на відміну від її твердого голосу, її тіло злегка тремтіло. Так, їй непросто говорити таке переді мною, знаючи, що я можу вбити когось одним клацанням.
Я гірко посміхнувся до нього.
— Я вже казав тобі раніше. Я згадав свого брата, коли побачив вас.
— Просто думай про це як про виграш у лотерею, яку ти підібрала на вулиці.
Вона не могла перестати сумніватися, навіть коли я сказав це. Але вона пішла, як тільки я наказав їм лягати спати.
Со-Бін прийшла, щоб відвести їх двох у порожню кімнату, і розстелила для них простирадла.
Со-Бін дбає про дітей краще, ніж я думав. Вона вміє готувати, прибирати і добре доглядати за дітьми. Як би я на неї не дивився, вона як професійна домогосподарка.
Хай там як, оскільки мені вдалося вкласти їх спати, це вже був наступний день.
— Це місце, де ви збираєтеся жити.
Наступного дня брат і сестра йшли за мною з самого ранку й роззявили роти.
Вранці ми всі разом незграбно поснідали, і я сказав їм іти за мною. Ми піднялися в підвал і вийшли зі звичайного будинку.
Це місце було переміщено за допомогою підозріло високотехнологічного пристрою для телепортації.
Це триповерховий особняк, такий же великий, як палац, що лежить у глибокій долині, куди ніхто не може дістатися.
— Я-Я маю на увазі. Це трохи…
З неймовірною величчю Лі Ха-Юль, яка до цього сумнівалася в мені, витріщила очі, дивлячись на мене..
— Звісно, ви не будете жити тут самі. Ми всі теж тут житимемо. Я на третьому поверсі. Я дам вам дві кімнати на другому поверсі, тож просто залишайтеся там.
Я посміхнувся, а вони все ще стояли з відкритими ротами.
— Я ж казав вам? У мене багато грошей.
Я хизуюся своїм статком.
Хай там як, ми зайшли всередину. Я представив їм кімнату. Дві кімнати з двома холодильниками та ліжками. Виглядає повністю обладнаним, тому що підготовлено заздалегідь.
Коли я підштовхнув дітей, які виглядали втомленими, щоб вони зайшли, вони також, здавалося, швидко адаптувалися, бо це в їхній природі. Я сказав їм, що оскільки я подбав про все, вони можуть ходити до школи з наступного тижня, тож вони двоє були приголомшені.
Ми були разом лише деякий час, але ми зблизилися. Лі Ха-Юль точно менше нервує через мене, ніж раніше. Її молодший брат і я швидко зблизилися, тому що я відповідав на його запитання. Він справді любить мене. Я не знав, що він справді в Мангостік-Союзі…
Якщо все йтиме так, я зможу завербувати Лі Ха-Юль, так? Вона ще не відкрила мені свою здібність, але все ж таки. Що, якщо я впаду й опинюся в ситуації, коли я буду на межі смерті? Хіба вона не врятує мене своєю здібністю до зцілення?
Фух. Ну що ж, коли раптово увірвалися терористи, я думав, що все зруйновано, але тепер, здається, все йде добре. Слава Богу.
Боже, я виснажений.
Але здається, я щось забув…
Що це?
[Заголовок] Егостик не помер, правда?
Я маю на увазі, це справді не має сенсу.
Минуло майже 4 місяці. Куди він подівся?
Повернися, повернися, повернися, повернися.
= [Коментар] =
[Минуло 4 місяці, відколи зник Егостик. Я провів 4 найхолодніші місяці у світі.]
[Його не було 120 днів? Це справді не має сенсу! Ха-ха-ха-ха.]
[Бляха, Егостик не пішов на пенсію, правда?]
?[Оу, боже мій]
?[Фух, ні в якому разі.]
?[Але хіба це не добре, якщо лиходій іде на пенсію? Чому ти сумуєш, що лиходій тебе не тероризує?]
?[?]
?[?]
?[Перевірка.]
?[Ти Стардаст, чи не так?]
?[Ти, покидьку Стардаст.]
— Хару, чому ти постійно стукаєш чашкою? Ти виглядаєш нервовою цими днями.
— Оу, вибач.
Усередині кафе.
Стардаст, Шін Хару перестала торкатися склянки, по якій вона стукала, не знаючи цього.
Минуло майже чотири місяці відтоді, як той Егостик пішов.
Стардаст повільно нервувала, оскільки вона горіла бажанням дізнатися його секрети, фокуси та плани,
Ні, цей хлопець має бути активним, щоб вона могла дізнатися.
"Зазвичай… Вже час йому з'явитися…"
Навіть сьогодні вона просто проводила безглуздий день, чекаючи на нього.