Розділ 49: Хай там що
Я кинувся до будинку Лі Ха Юль, щойно почув про напад банди.
Дідько! Чому вони вже зчинили галас?
Я нарешті дістався до будинку Лі Ха Юль після того, як біг, міняв різний транспорт і навіть телепортувався.
Якісь звуки доносилися з убогої халупи, що самотньо стояла в темряві.
— Хух… Хух…
Перевівши подих, я підслухав біля дверей. Вони не виставили жодної варти? Ну так, хто прийде до цієї злиденної халупи вночі? Навіть злодії могли б просто пройти повз, побачивши цю напівзруйновану картину.
Хай там як, я почув дещо зсередини.
[— Б-будь ласка, врятуйте мене… Залишіть мені життя…]
Що ж, гадаю, я встиг вчасно.
Я радий, що він ще не помер. Якби він загинув, це був би повний безлад.
Усе, що мені тепер залишається — це знайти слушний момент, щоб увійти.
Тож я став чекати перед дверима.
Зачекавши трохи, я зрозумів, що чоловіки нарешті збираються побити брата Лі Ха Юль.
Так, ось він — слушний момент.
Я дістав бомбу, яку підготував заздалегідь.
Бомба в стилі Его 4-го рівня.
Погрозлива бомба.
ГУ-У-УП.
Двері вибухнули з гучним гуркотом.
Звісно, якби я використав звичайну бомбу в цій убогій халупі, злетіли б у повітря не лише двері, тому мені довелося обрати бомбу з помірною силою вибуху.
— Якого біса!!!
Я почув, як вони лаються зсередини.
Як ці покидьки сміють лаятися на мене під час нашої першої зустрічі!
Що ж, цих дітей треба провчити.
— Брате, я піду подивлюся!
Я почув, як якийсь хлопець закричав зсередини.
Гм, перша офірна цапина.
Адіос, чувак.
— Хто ти, в біса, такий?
Шкода, що це його останнє слово.
Я мовчки вистрілив йому в голову. Куля в голову корисна для здоров'я. Мабуть?
— Дідько!!!
— Діставайте зброю! Наймолодшого підстрелили!
Ну що, тепер ми переходимо до повноцінного бою?
Тоді почнімо.
Я спершу маніпулював і зрізав люмінесцентну лампу в будинку за допомогою телекінезу. Атмосфера — це важливо.
…І оскільки це мій перший бій у нічний час, я хотів провести його в затемненій атмосфері. Я ніколи не виходив уночі через Тіньового Блукача. Удень атмосфера не має потрібного вайбу, і тільки ніч може викликати це відчуття залякування.
Я відімкнув електрику.
Я відчував, як вони нервують усередині. Ні, я насправді бачу, як вони починають нервувати. Маска, яку я ношу, має вбудоване нічне бачення. Таке відчуття, ніби моя маска перетворюється на високотехнологічний кристал, але це, мабуть, просто мої думки, і я єдиний, хто так вважає.
Хай там як, я зайшов усередину, щоб допомогти їм. Істеричний голос пролунав, щойно почув кроки: "Вогонь!"
І кулі шалено полетіли в мій бік. О боже, так лячно. Проте.
Я ж не використовував свій телекінез цілих три місяці.
Ну, я не кажу, що він покращився чи щось таке, але я можу легко відбивати їхні кулі.
Я спокійно відбив усі кулі.
Коли я відбив їх усі, кулі влучили в стіну вбогої халупи, і з неї почав сипатися пил.
Я стояв нерухомо, затамувавши подих.
Один із них, хто не міг бачити ні зги в темряві та пилу, тихо пробурмотів:
— Готово?
Чи було б воно готово?
Я на мить відпустив люмінесцентну лампу, яку до цього утримував телекінезом.
Те, що вони побачили, коли світло знову ввімкнулося — ку-ку! Я.
— Вогонь!
Закричали вони.
Але замість цього я вистрілив і змів їх усіх.
В останню мить чоловік, який, здавалося, був ватажком, узяв брата Лі Ха Юль у заручники…
Я просто без зайвих зусиль розібрався з ним за допомогою свого телекінезу.
Боже, невже він ніколи не бачив мене в новинах? Він не знав, що моя здібність — телекінез?
Гм… Не можу повірити, що я досі не такий уже й знаменитий. Мені потрібно працювати наполегливіше.
Хай там як, мені вдалося запобігти смерті молодшого брата Лі Ха Юль в останню мить.
І ось тепер.
Будинок залитий кров'ю. Це виглядає майже як горор-фільм у жанрі гор. Якщо вони знімуть це й продадуть як кіно, дітям до 19 років буде заборонено дивитися його хай там що.
А вони обоє були неповнолітніми дітьми. Агх.
Лі Ха Юль зі страхом дивилася на мене, поки її руки, ноги та рот були міцно зв'язані.
Що ж, схоже, я справив на неї найгірше перше враження.
Вона, мабуть, побачила в мені вбивцю, який позбавив життя п'ятьох людей. Я ж просто намагався допомогти тобі…!!
Не було б нічого дивного, якби її молодший брат, що виглядав як учень початкової школи, знепритомнів. Ну, він не знепритомнів, але… він також дивиться на мене тремтячими очима, гадаю, він теж мене боїться. О дідько… Перше враження — це найважливіша річ.
Що мені робити тепер? Чи варто просто увімкнути режим жахів? У той момент, коли я вагався.
Попереду молодший брат Лі Ха Юль подав голос:
— М-Мангостік…?
Чесно кажучи, коли я це почув, мій мозок на мить заціпенів.
Га?
Я очікував, що від них пролунає «Врятуйте мене», але отак раптово?
Знову подивившись на дитину, я побачив, що його очі іскрилися, коли він дивився на мене.
Гаразд, тут я усвідомив.
Можливо, воно було того варте.
Повертаючись до сьогодення.
Я звільнив Лі Ха Юль та її брата.
Лі Ха Юль, здавалося, намагалася чомусь чинити опір, але її брат виявився швидшим за неї.
— М-Мангостік. Я-я-я твій великий фанат!
Він дивився на мене блискучими очима.
Ух, припини це.
Я почуваюся ніяково, дивлячись у чисті дитячі очі!
Позаду мене калюжа крові. Як він може залишатися таким життєрадісним?
Лі Ха Юль, як ти його виховувала?
Його сестра, Лі Ха Юль, уже була напоготові, обіймаючи свого брата. Гей, мені здається, твій брат уже повністю на моєму боці.
— Ви прийшли, щоб урятувати мене?
Заговорив малий із блиском в очах.
Так, усе правильно. Усе правильно… але якщо я скажу так прямо тут, це буде трохи ніяково.
— Кхм, гм… Ні. Насправді я прийшов, щоб упіймати вас, тому що твоя сестра вкрала мій гаманець.
Обличчя Лі Ха Юль миттєво зблідло.
Я швидко продовжив:
— Але коли я прийшов сюди, тут розважалися якісь хулігани. Мені не подобаються такі хлопці. Розумієш, про що я?
Малий шалено закивав головою на мої слова. Ти справді розумієш? Я й сам не знаю, про що верзу.
— Хай там як, ось як усе повернулося…
Я озирнувся навколо й зітхнув.
Потім я знизав плечима й продовжив:
— Діти, вам варто просто піти зі мною для початку. Зараз ніч і пролунали постріли, тож у нас будуть неприємності, якщо хтось прийде й побачить цю трагедію.
Лі Ха Юль уперше відкрила рота:
— Як ми можемо довіряти вам і йти за вами?
Очевидно, вона ставиться до мене з настороженістю.
Так, я розумію, чому Лі Ха Юль так поводиться, вона тепер не може легко довіряти людям через того директора притулку. Ну й справді, це ж дивно — йти за вбивцею, який залякував 5 людей і якого ти щойно зустріла, правильно?
Хай там як, оскільки вона так сказала, мені більше нічого додати.
Я не можу просто погрожувати їм, щоб вони пішли за мною.
Звісно, це не буде виглядати дуже привабливо, якщо я стану погрожувати. Я маю на увазі, що це буде негативним елементом для розвитку довгострокових стосунків.
Ось чому я весь цей час збирався вибудовувати довіру за допомогою свого гаманця.
Це мав бути дуже складний випадок.
Ну, виникла одна змінна. Вкрай позитивна змінна.
— Лі Ха Юль, про що ти говориш? Егостик — така неймовірна людина!
Її брат раптово втручається, говорячи це.
Він негайно почав розповідати своїй сестрі про те, який я крутий.
Думаю, відсотків 80 цієї розповіді змішано з перебільшеннями та вигадками. Я вирішив стояти смирно, оскільки все йде добре. Натомість виникла проблема, що мені чомусь було ніяково слухати компліменти на свою адресу прямо перед собою.
Коли його галас ущух.
Лі Ха Юль стала дуже стурбованою.
— Лі Чха Юн… Усе одно, як ми можемо вірити й іти за людиною, яку ніколи раніше не бачили?
— Я не вперше його бачу! Мангостік! Тобто, Егостик — герой!
Це не так. Я не герой.
Хай там як, хоч скільки б я про це думав, я вважаю, що молодший брат Лі Ха Юль є членом Союзу Манго.
І це величезний шанс…!
Особливо Лі Ха Юль. Вона така слабка, коли справа стосується її молодшого брата.
Подивіться на неї зараз. Хвилю тому вираз її обличчя був сповнений рішучого опору, коли вона питала, як вони можуть довіряти мені й іти за мною, але вона стала справді стурбованою через слова свого молодшого брата. Яка драматична зміна!
Це мій найкращий шанс, коли її брат бунтує, а їй доводиться з цим погодитися.
— Ходімо зі мною, діти. Тіньовий Блукач або поліція прибудуть і побачать ці тіла за п'ять хвилин.
— Так, Лі Ха Юль! Давай швидше підемо за Егостиком!
Вона виглядала розгубленою, коли я згадав поліцію, і навіть її брат підтримав мене поруч із нею.
Тоді зрештою вона сказала трохи тремтячим голосом:
— …Якщо ви щось зробите з нами, я не залишуся осторонь…
Я відповів, щойно вона це сказала:
— Що я взагалі можу з вами зробити? Я нічого не збираюся робити, тож просто йдіть за мною. Візьміть мене за руки.
Коли я протягнув руку, її брат схопився першим.
Її брат зробив крок уперед першим, і їй довелося взяти мене тремтячою рукою.
Добре.
Тож ми телепортувалися до мого підземного сховища всі разом.
Гаразд. Тепер усе може йти за планом…!