Розділ 48: Порятунок
Так, я маю це визнати.
Я не суперлюдина.
«Стардаст!» був моїм улюбленим коміксом, і я читав його десятки разів, щоб запам’ятати всі репліки, але це все.
Я не можу сказати, що знаю абсолютно все про цей світ.
— Хаа… Дідько…
Я поспіхом спакував маску та плащ.
О, точно, пістолети також.
У мене тепер немає вибору. Мене вже ніщо не зупинить.
Я квапливо вибіг.
Гм… Де все пішло шкереберть?
Найбільшою проблемою, мабуть, був прорахунок у часі.
Я якось знав рік і пору року, коли помер брат Ікс-Святої, але не знав точної дати.
Тож я просто склав план, припустивши: "Хіба це не мало статися приблизно в цей час?"
Тому, ех… Думаю, я припустився помилки в розрахунках.
У цій події, де терористи вбивають брата Лі Ха Юль, вона стає на хибний шлях.
Я думав, що це станеться приблизно через місяць, але чому це відбувається сьогодні?
Проте скиглити вже пізно. Якщо я не розіб’ю їх зараз, варіантів не буде.
Я поспіхом змінив одяг і попрямував до місця, де розгортався інцидент.
Сподіваюся, ще не пізно.
Лі Ха Юль.
Зараз вона переживала найгірші часи у своєму житті.
— О, і що нам робити з цими малими дітьми?
— Гм! Гм!
У її маленькій халупі.
Хоча вона була маленькою та убогою, це був єдиний дім для неї та її брата.
Їхня дорогоцінна оселя була переповнена небажаними непроханими гостями.
— Гей, малий. Що ти хочеш, щоб я зробив?
Чоловік, який зверхньо розмовляв з іншими, стояв попереду.
У домі цих двох сиріт чоловіки стояли, заповнюючи собою всю кімнату.
Ті, хто увірвався до будинку, навіть не роззувшись, зв’язали Лі Ха Юль та її брата так міцно, що в них не було жодної можливості для опору.
Вони навіть заклеїли їм роти скотчем, тож обоє були повністю безпорадними перед ними.
Мускулистий чоловік із поголеною головою та шрамами на обличчі.
Він заговорив:
— Брате, це той малий покидьок, який намагався вкрасти твій гаманець?
— Ага… Саме так.
Чоловік, якого вони називали «Братом». Типовий хуліган із напомадженим світлим волоссям та в сонцезахисних окулярах. Їхній ватажок незабаром присів навпочіпки, подивився на неї й сказав:
— Таке миле маленьке дівчисько… Ти намагалася вкрасти мій гаманець, зовсім не відчуваючи страху?
— Гм! Гм!
Її руки та ноги були зв’язані, а рот заклеєний скотчем.
Хоча вона не могла нічого вдіяти, вона відчайдушно прикривала свого молодшого брата власним тілом.
Навіть у найгіршій ситуації вона наполягала на захисті свого брата.
І її волю могли відчути навіть терористи.
Ах.
Ця сучка дорожить малим хлопчиком позаду, чи не так?
— Гей, гей. Заберіть її, давай сюди того малого ззаду.
— Так, босе.
— Гмммм!! Гмммм!
Незнайомці проігнорували її відчайдушний опір і витягли хлопчика, що ховався за її спиною.
Вони схопили маленького хлопчика, який тремтів від сліз.
— Хлип… Хлип…
Хлопчик так само був зв’язаний мотузкою, а його рот заклеєний скотчем.
Він виглядає як учень початкової школи. Терористи зловісно посміхнулися тремтячій дитині.
Серед них чоловік, якого називали Братом, знову заговорив:
— Гей, зніміть скотч з його рота.
— Так!
Лисий чоловік, якого називали наймолодшим, та інший таємничий чоловік поруч із ним зірвали скотч.
Ось так.
Хлопчик, з якого зірвали скотч, тепер міг говорити.
Він торкався своїх губ і тремтячим від сліз голосом заговорив:
— Б-будь ласка, не вбивайте мене… Не вбивайте мене…
Поки він благав плаксивим голосом, терористи навколо нього сміялися.
— Ха-ха-ха! Подивіться на цю малявку.
— Гм… Мені врятувати тебе? Чи не варто?
— Брате, давай просто позбудемося їх обох.
Інший покидьок удав, ніби перерізає собі горло руками.
Обличчя хлопчика зблідло, коли він це побачив, а Лі Ха Юль під ними ледь не збожеволіла від люті.
— Гмммм!!! Гмммм!!
— Гмммммм… Гей, схопіть її.
— Так.
— Так!
Інші двоє чоловіків поруч із нею схопили її, поки вона шаленіла.
Чоловік, якого називали Братом, заговорив із неприємною посмішкою:
— Гей, ти, сучко… Я так розумію, він багато для тебе значить?
Сказавши це, він дістав ніж і приставив його до шиї дитини.
— Якщо ти винна… ти маєш повернути борг, правильно? Га? Погляньмо… Схоже, він молодший.
— Гм! Гмммм!!
— О, гадаю, я правий, судячи з того, який галас ти зчинила.
— Б-будь ласка, не вбивайте мене…
— Ну що ж. Чи варто мені дарувати тобі життя?
Брат підло посміхнувся.
Водночас він високо підняв ніж.
— Я залишу життя твоїй сестрі. А ти маєш померти через гріх своєї сестри. Гей, він помирає через тебе. Ти розумієш?
— Гм! Гм! Гм! Гммм!!!
— Хлип…
— Прощавай.
Ніж чоловіка вже був готовий ударити дитину.
У цей момент…
Гуп, гуп, гуп.
— ААААААААААХ!
— Дідько, що за чортівня?
Двері будинку були розтрощені вщент, і пролунав оглушливий гуркіт.
— ….?
Чоловік, який збирався вдарити дитину ножем, відштовхнув брата Лі Ха Юль убік і підвівся.
— Який покидьок зробив це, коли ми так розважаємося?
— Брате, я піду перевірю!
Тож наймолодший із банди схопив її брата й попрямував до дверей.
— Який малий це зробив?!
Наймолодший голосно закричав.
Він крокував так, наче в світі не було нічого, що могло б його злякати.
Бах.
Раптова куля влучила йому прямо в голову.
Він рухнув прямо на місці.
— Дідько!!!
— Усі, діставайте зброю! Наймолодшого підстрелили!
Раптово в маленькій кімнаті вони поспіхом вихопили пістолети зі своїх кишень.
Щойно вони були готові до бою й наставили зброю на двері.
Блим-блим.
Раптово світло, що горіло в кімнаті, почало вмикатися і вимикатися, вмикатися і вимикатися.
— Що за біс… Що це таке…
Миготливе світло зрештою згасло повністю.
Усередині будинку все покрила суцільна темрява.
Вони раптово осліпли.
Сковтуючи слину, вони спрямували зброю на двері.
У мовчазному будинку, який змушував їх відчувати жах, усе, що вони могли чути, — це як її брат хлипав ззаду.
Вони напружено готувалися до битви, яка могла спалахнути в будь-яку мить.
З боку дверей почувся звук кроків.
— Усі, вогонь!!!
Раптово ватажок банди істерично закричав.
У той момент, коли вони почули його наказ, усі почали стріляти, незалежно від того, стояли вони чи в якому становищі перебували.
Бах, бах, бах, бах—
Кімната вмить заповнилася вогнем від пострілів.
Стрілянина була настільки гучною, що могла зрівнятися з попереднім гуркотом.
Двері були майже рознесені й покрилися пилом та димом.
— Ух… Це кінець?
Пробурмотів один із посіпак.
Щойно він це сказав, світло, яке згасло в кімнаті, на мить знову ввімкнулося.
Блим.
У цей момент вони побачили…
Чорний одяг і плащ, що закривають усе тіло.
Чорний капелюх чаклуна.
І там стояв чоловік, який усміхався, у масці, що закривала половину його обличчя.
Вони впізнали цього чоловіка з першого ж погляду.
Це точно той самий лиходій, який постійно з’являється в новинах.
Світло, що ввімкнулося на мить, згасло в одну мить.
Вони побачили дивного на вигляд чоловіка, який спокійно стояв після всієї цієї стрілянини.
Капітан, який це побачив, істерично закричав:
— Вогонь!!!!!!
У такій темній кімнаті знову пролунали постріли.
У темному місці, де ти не бачиш не те що попереду себе, а навіть поруч із собою.
— Ух.
Один із чоловіків, який тримав зброю, видав передсмертний зойк і впав.
— Гин Чхоль! Дідько…!
Ватажок зчепив зуби й спрямував свій пістолет ще далі вперед.
Проте, поки він продовжував стріляти, його люди один за одним падали з криком.
Незабаром упав останній з його людей.
Звук пострілів у цьому мовчазному місці лунав лише з пістолета, який він тримав.
— Ух… Бляяяяяяяхааааа!!!
Він зчепив зуби й відчайдушно стріляв.
Клац, клац.
Хоч скільки б куль випустив його пістолет.
Зрештою, в пістолеті закінчилися набої.
— Д-дідько…
Тоді він схопив ніж, який тримав мить тому.
Він позадкував назад.
— Д-дідько. Забирайся геть, ти, покидьку! Я сказав, забирайся геть!!!
Він дивився вперед як божевільний і скиглив.
Блим. І світло ввімкнулося повністю знову.
Кімната тепер була залита кров'ю.
Усі чоловіки, які до цього моменту стояли й думали, чи варто їм убити сиріт, були мертві й лежали навколо в кімнаті.
І посеред цього жаху спокійно стояв чоловік.
Він обтрусив кров на своєму чорному одязі однією рукою, а в іншій тримав лише пістолет.
— Д-дідько. Не підходь до мене, ти, малий!
Ватажок, який шалено кричав, розмахуючи ножем, відступив у протилежний бік від чоловіка в чорному й незабаром щось знайшов.
Щойно він це знайшов, ватажок підхопив це швидше за всіх.
— Н-не рухайся! Якщо поворухнешся, я вб’ю його!
Він підхопив молодшого брата Лі Ха Юль, який лежав на підлозі зв’язаний.
Ватажок погрожував дитині ножем біля шиї.
І чи була ця погроза дієвою, хлопець, який ішов уперед, зупинився.
— Так! Стій смирно, кинь пістолет на підлогу зараз же!
Коли він так закричав, Егостик спокійно поклав пістолет на підлогу.
Коли Егостик повністю опустив зброю на підлогу й знову випрямився, обличчя ватажка на мить посвітлішало.
— Дідько, так! А тепер іди на—
Перш ніж він устиг договорити.
Позаду Егостика з нізвідки злетів пістолет.
Перш ніж ватажок помітив це, він вистрілив в одну мить.
— …хуй…
Дірка з’явилася в його чолі, коли він так упевнено говорив.
Він рухнув на місці. З хлопчиком на руках.
— ….
Усі терористи, які вдерлися до будинку Лі Ха Юль, загинули.
Лі Ха Юль збоку лежала зв’язана з заклеєним скотчем ротом, її брат сидів на підлозі, а чоловік у чорному спокійно стояв.
Позаду нього будинок був залитий кров’ю.
— …..
Запанувала жахлива тиша, ні чоловік, ні дівчина, ні дитина, ніхто не зронив ні слова.
Дівчина лежала на підлозі, вона збиралася щось зробити.
У цьому тихому будинку її брат на підлозі раптово заговорив:
— М-Мангостік…?
Його слова абсолютно не в’язалися з атмосферою.
— Га…?
Я на мить засумнівався у власних вухах.
У будинку, куди я раптово вдерся і влаштував криваву сцену.
Лі Ха Юль, яка лежить збоку, дивиться на мене так, наче я серійний убивця.
Це не те, чого я очікував…!!
У цей момент, коли я думав про те, як вибратися з цієї незручної ситуації.
Молодший брат Лі Ха Юль, про якого я ніколи б не подумав, що він заговорить першим, подав голос.
"Тобі обов'язково згадувати Мангостіка ні з того ні з сього саме тут?"
Я вп’явся поглядом у її молодшого брата.
Його очі іскрилися, коли він дивився на мене, попри те, що навколо було досить криваво, так що я впевнений — літнім людям і вагітним жінкам це було б заборонено до перегляду.
Га?
Що… мені робити?