Розділ 46: Божевілля
[Назва] Я затримую дихання, поки не повернеться Мангостік.
Вдих.
= Коментарі =
[???: О, ти просто це пишеш, так? Пане? (Дивиться на труну)]
[Цей користувач помер. Будь ласка, видаліть це ^^]
[(Користувач, який опублікував це, уже мертвий)]
[Назва] Моє життя безумовно змінилося відтоді, як Мангостік заліг на дно.
Коли я вмикав трансляцію,
навіть якщо у мене був поганий настрій, мені ставало краще під час перегляду Еппл Манго.
Я сміявся, коли дивився мешапи з Мангостіком.
Життя просто депресивне після того, як Мангостік зник.
Хоч би які щасливі речі траплялися,
скільки вже днів минуло, як я не вмикав трансляцію Мангостіка, сидячи наодинці в душі?
— Минуло 93 дні з того часу, як Мангостік проводив пряму трансляцію.
Мені так сумно, що хочеться плакати.
Думаю, саме тому люди кажуть, що Манго доповнює людину.
= Коментарі =
[Пане…]
[Ти серйозно залежний від Мангостіка.]
[Сумно, що на моїй головній сторінці YouTube немає мешапів з Мангостіком.]
[Я сумую за тими часами, коли радіохвиля була викрадена і Егостик вмикав свій прямий ефір.]
[Назва] Де Мангостік? Повернись, повернись.
Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись. Повернись.
Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу… Гризу…
= Коментарі =
[Дідько, це так чортовськи лякає.]
[Що ти робиш? Ха-ха-ха.]
[Ще один, кого зламав Мангостік.]
[Що ти маєш на увазі під «Гризу»?]
[Гадаю, користувач гризе нігті.]
[Такий божевільний.]
[Назва] Гаразд, Мангостік. Продовжуй ховатися. Ха-ха-ха-ха.
Якщо я вчиню самогубство, йому доведеться зупинитися.
Ха-ха-ха-ха-ха.
= Коментарі =
[Ти остаточно збожеволів.]
[Я знову це бачу.]
[Ага, спробуй убити себе. Минуло багато часу відтоді, як десятки людей убивали себе~]
[Думаю, він ховатиметься ще запекліше, побачивши це.]
[Добре, убий себе~ Усе гаразд, якщо він продовжуватиме ховатися.]
[Дідько.]
[Назва] Минуло чимало часу, як Мангостік повернувся.
(Фото користувача, який тримає крижаний Мангостікк.)
Я їм його з насолодою, хе-хе.
= Коментарі =
[Ти їси… Мангостік?]
[Це трохи еротично.]
[Ти, малий,,, ти, покидьку,, Егостик належить Стардаст.]
[Заарештуйте цього поганого хлопця.]
[Заарештований у підвал Егостика]
[Як ти дізнався?;;]
[?]
[Мангостіка… стік…]
[Адміністраторе, будь ласка, заблокуйте його]
[Що! Я невинний.]
— Ех…
Шін Хару просто зітхнула, дивлячись на фан-кафе Егостика.
Нещодавно вона приєдналася до кафе, оскільки думала, що зможе дізнатися, де перебуває затихлий Егостик, але всі популярні статті позбавлені сенсу.
Три місяці. Цей час і не довгий, і не короткий.
Але це загадка, що Егостик, який раніше влаштовував інциденти кожні кілька тижнів чи місяців, зник на три місяці.
Звісно, завдяки цьому навколо панує більший мир, ніж раніше.
Звісно, інші лиходії часто вчиняли терор, але кілька ударів вирішували проблему.
Вони сміховинні порівняно з Егостиком, який топив кораблі та розбивав літаки.
Чесно кажучи, ці дні досить мирні та спокійні.
Але
"Це зловісно…"
Саме так.
Наче тиша перед тайфуном, вона відчуває тривогу, що після цього затишшя станеться щось жахливе.
Це жахливе відчуття, оскільки вона не знає, що він може підготувати за ці три місяці.
— ….
Навіть коли вона відвідує університетські заняття.
Навіть коли вона навчається в кафе зі своєю старшою подругою.
Навіть коли вона відпочиває вдома.
Навіть коли вона душить інших лиходіїв.
Гнітюче відчуття, що щось затрималося глибоко в її серці.
Наступного разу, коли вони зустрінуться, їй легко зрозуміти, що вона має підготуватися заздалегідь, щоб упоратися з тим, що він планує, до чого прагне, але вона нічого не може вдіяти, якщо він не з'являється.
Вона поділилася цим неспокійним відчуттям зі своєю подругою, Бурулькою.
[— Боже, Хару. Ти занадто сильно хвилюєшся. Він, можливо, просто хоче відпочити. Хіба він тільки те й робить, що їсть та влаштовує терор щодня? Не хвилюйся~]
Це була єдина відповідь, яку вона змогла отримати.
— Хаа…
Так, насправді їй поки що не потрібно про нього думати.
Краще, якщо він не з'явиться. Було б чудово, якби він ніколи не з'являвся взагалі.
Поки в неї виникала ця думка, інтуїція прошепотіла їй самій:
"Справді?"
— …..
Гаразд.
Давайте визнаємо це.
Навіть якщо він зникне, вона все одно сподівається, що зможе з'ясувати, що в нього було на думці, перш ніж зникнути назовсім.
Чому ти вбивав інших лиходіїв?
Чому ти сказав мені рятувати людей?
Якщо так, навіщо ти влаштовував терористичні атаки?
…Ти герой, який косплеїть лиходія, чи лиходій, який косплеїть…?
Тоді двері офісу, де вона сиділа, раптово відчинилися.
— Стардаст!
— Так?
Коли двері раптово відчинилися, поки вона тихо поринула в думки, вона здригнулася й прикусила язика.
Тільки тоді Шін Хару усвідомила, що зараз перебуває не в кафе.
Після університетського іспиту решту дня вона сидить у своєму офісі в Асоціації Героїв.
Тоді причина, чому співробітник прибіг до неї, це…
— Сталася ще одна справа?
— Так, деякі лиходії зараз влаштовують терор у Мапо-гу!
— Справді? Хто лиходій?
Вона запитала з легкою надією, але відповідь розчарувала.
— Він з'явився вперше, і називає себе Кам'яне Дно.
— О, гаразд…
Сама не знаючи чому, вона відчула розчарування, але підвелася, щоб переодягнутися в костюм.
— Я буду зараз.
Але навіть у той момент виїзду вона не мала іншого вибору, окрім як запитати себе.
Егостик, що, в біса, він робить зараз?
На базі Его глибоко під землею в Сеулі.
У цьому місці я був суперзайнятий.
— О, о! Це Стардаст!
Я кинувся до телевізора, прихопивши трохи попкорну з мікрохвильовки.
Фух, ще не почалося.
[— Так! Ми перебуваємо в Мапо-гу, Сеул. Дим, який ви можете бачити зараз позаду мене, — це місце терористичного акту, викликаного лиходієм Кам'яне Дно. Прямо в цю мить! Стардаст уже тут!]
На екрані хлопець у вигляді кам'яної фігури руйнував будівлю, а потім Стардаст прилетіла з повітря.
— Битва… Це битва!
Я спостерігав із захопленням, засипаючи попкорн у рот.
Кам'яне Дно. Неосвічений лиходій, чиє тіло зроблене з каменю.
Він не викликає жодних жертв, Стардаст може вирубити його одним ударом, тож мені справді не було потреби втручатися.
— Ооо, ох!
Те, що показують у новинах, — це запекла битва між Стардаст і Кам'яним Дном. Я впевнений, що просто дивлюся екстрені новини на ефірних каналах, але таке відчуття, ніби я дивлюся фільм про героїв із минулого. Графіка така реалістична.
[— О! Так! Вона зламала її! Стардаст зламала руку Кам'яного Дна! Вона розбита вщент! Кам'яне Дно, що ти збираєшся робити тепер?]
Репортер, який пояснює битву в цікавий спосіб, наче він спортивний коментатор.
На екрані камера щосили намагалася стежити за захопливою битвою.
Я зробив ковток коли поруч зі мною і зосередився на цьому.
Це захопливий поєдинок… Навіть більше, ніж запекла битва, мені здається, що Стардаст б'є це Кам'яне Дно в одні ворота.
У коміксі це виглядало як запекла битва. Чи не занадто сильно я постарався над покращенням сили Стардаст? Вона перемагає з перевагою.
Це схоже на те, як вона б'є камінь, тому звук із телевізора нічим не відрізняється від АСМР із будівельного майданчика.
Поки я їв попкорн і пив колу, дивлячись телевізор, я відчув шурхіт позаду себе.
Я озирнувся і побачив Хан Со Ін із трохи ображеним виразом обличчя.
— Хан Со Ін, ти тут? Хочеш попкорну?
Я пробурмотів із попкорном у роті й протягнув їй відерце.
Хан Со Ін на мить завагалася, а незабаром узяла жменю попкорну, випустивши зітхання.
— Даїн, ти знову дивишся на Стардаст?
— Ні, навіть більше, я дивлюся на їхню бійку. Дивитися бійки — це найвеселіше заняття.
— …Ти ніколи не дивився, як Бурулька придушує тероризм у прямому ефірі отак.
— Ну… її бійки нудні.
Хан Со Ін сіла поруч зі мною з усмішкою.
Незабаром бійка закінчилася. Кам'яне Дно перетворився на ганчірку, поки Стардаст велично стояла на ньому. Це так круто. 20 із 10.
[— Усі!!!! Наш герой!!!! Стардаст!!!! вирубила!!! підлогого лиходія!!!]
Урочиста музика зазвучала разом із піднесеним голосом репортера.
….Хіба це не та музика, що лунає, коли виграєш золоту медаль на Олімпійських іграх?
Це була чудова битва в будь-якому разі, я поаплодував.
Як і очікувалося, весело, хоч скільки разів я на неї дивлюся. Це захопливо.
Здавалося, що Хан Со Ін поруч зі мною дивилася на мене холодними очима, але я, мабуть, просто занадто багато подумав.
Я зайшов у фан-кафе Стардаст, яке мав у закладках на своєму телефоні.
[Кяаа. Вона просто нищить, ха-ха-ха-ха]
[Стардаст, вона бог? Стардаст, вона бог? Стардаст, вона бог? Стардаст, вона бог?]
[Дунайкращиймомент_дня.gif]
[Посилання на фанкам сьогоднішньої бійки.]
[Це не проблема для нашої Ду — прибрати лиходія.]
Члени нашої Команди Стардаст також насолоджувалися цим задоволенням.
Гм… Чи немає ще відео на YouTube? Я також думаю про те, щоб зробити відео.
Поки я думав над назвою, яка починалася б із «Японія підстрибнула від шоку, США захоплювалися…», Хан Со Ін поруч зі мною запитала:
— Даїн, минуло вже три місяці відтоді, як ти взяв перерву. Хіба ти не повинен почати щось робити?
Вона раптово запитала.
Коли я повернув голову й подивився на неї, Хан Со Ін крутила своє волосся.
— Я маю на увазі… Ми, здається, уже досить довго розважалися… Тому я подумала, що нам варто повернутися до роботи.
Хан Со Ін… Ти була трудоголіком?
Оскільки вона запитала сором'язливо, дивлячись донизу, я згадав про графік.
Дата вже наближається, і ті хлопці з оригінального коміксу скоро з'являться…
Закінчивши приблизний підрахунок, я сказав Хан Со Ін:
— Так, ми можемо попрацювати над чимось зараз. Давай знову повернемося до активних дій.
— Справді?
Раптово я ніяково посміхнувся, побачивши, як обличчя Хан Со Ін засяяло.
Гаразд, Хан Со Ін, хоча ми знову збираємося працювати.
Гм… Не думаю, що це те, чого ти очікуєш.