Розділ 45: Велика картина
В підземному сховищі в Сеулі.
В одній із багатьох кімнат цього місця.
У кімнаті для нарад я сидів, склавши руки на грудях, із надзвичайно серйозним виразом обличчя.
Повернувшись спиною до дошки, на якій було написано «Шосте чергове засідання Его-Стрім», я заговорив:
— Нам потрібно чітко визначити наші подальші кроки на майбутнє.
— Не нам, а, мабуть, тільки тобі. Це ж ти раптово вигадав того Еппл Манго…
— Хан Со Ін. Якщо ти згадаєш про це бодай ще раз, я не розмовлятиму з тобою цілий тиждень. Я зачинюся в кімнаті сам-один і буду плакати. Ти своїми словами змушуєш плакати дорослого чоловіка. Хіба це не жахливо й жорстоко з твого боку?!
— Гаразд, гаразд. Вже й пожартувати не можна.
— Звісно, я знаю, що моя Хан Со Ін просто хвилюється за мене. Я був так зворушений, коли прокинувся через тиждень і побачив твої сльози…
— Ааааа! Я-я нічого не чую. Давай уже швидше продовжуй свої збори чи що там у тебе.
Перш ніж почати, я одразу ж зупинив кпини Хан Со Ін. Вона дражнила мене цим Еппл Манго від самого мого пробудження… Її треба було втихомирити.
— Ну, хай там як. Ми мусимо чітко визначити план наших дій.
Я глибоко зітхнув.
— Минулого разу я спробував зупинити того Мавпячого Ключа чи як там його, і стався той інцидент. Думаю, я на мить забув, ким є насправді. Я не герой, я лиходій.
— Ну… Мені шкода, Даїн. Але мені здається, що більшість людей зараз сприймають тебе як героя. У твоєму фан-кафе вже розписали 20 причин, чому Егостик — герой.
— Ох…
Я сглотнув. Так, останнім часом я геть запустив справу.
Мій образ лиходія стає дедалі розмитішим.
— Тоді вихід лише один.
— Який?
— Я збираюся залягти на дно.
Хан Со Ін та Лі Су Бін приголомшено витріщилися на мене, почувши про залягання на дно.
Вони дивилися на мене так, наче дивувалися, як я взагалі дійшов такого висновку.
Я пояснив їм усе по черзі.
— Людська увага… вона як окріп у казані. Навіть якщо всі чимось палко цікавляться, усе швидко охолоне, якщо про це деякий час не згадувати. І зрештою всі все забудуть.
— Тобто… ти хочеш зробити так, щоб люди про тебе забули?
— Ага, на якийсь час.
Хан Со Ін виглядала невдоволеною після моїх слів.
Ну, хоч вона й бурчала, що втомлюється щоразу, коли ми планували чергову атаку, насправді вона завжди чекала на це найбільше.
Лі Су Бін запитала щодо моєї заяви:
— Тоді тим часом… що нам робити?
— Саме так. Якщо наша мета — не з’являтися на публіці, чи означає це, що ми також не будемо полювати на інших лиходіїв?
Я ствердно кивнув.
— Саме так.
Хоча я сказав Хан Со Ін та Лі Су Бін лише це, на те була цілком реальна причина.
Я й так уже зробив занадто багато.
Більшість докучливих лиходіїв із початку оригінального коміксу вже ліквідовані, а всі ті, хто мав пробудитися в другій половині поточної арки, були знищені мною заздалегідь. Одне лише усунення Ензодіака та Телепортера — це вже величезна робота.
Крім того, терористичні атаки… На цьому етапі Стардаст уже здобула набагато більше сили порівняно з початком коміксу. Мені здається, зараз її рівень відповідає десь середині сюжету? Катастрофа з літаком мала відбутися саме в середині…
Ба більше, популярність Стардаст теж злетіла, що було однією з моїх другорядних цілей під час терору. «Команда Стардаст» — це фан-клуб, якого взагалі не існувало в оригіналі. Не знаю, хто його створив, але хіба це не чудова назва?
— І чим ти збираєшся займатися, поки відпочиватимеш? Продовжиш керувати фан-кафе Стардаст?
Хан Со Ін запитала мене з крижаним виразом обличчя.
Га?
— Г-га? Про що ти взагалі кажеш?
— Хіба це не ти адміністратор того фан-кафе «Команди Стардаст» чи щось таке?
Дивлячись на те, як Хан Со Ін пильно вдивляється в мене, я раптово відчув, як по спині потік холодний піт.
— Т-та ні.
— Даїн… Я можу зламати навіть урядові структури, ти справді думаєш, що я не зможу витягнути інформацію з якогось порталу?
— Ха-ха…
Я маю на увазі… Навіть якщо так, я не думав, що ти підеш на таке.
Ну, я спробував зам’яти ситуацію кашлем.
— Справа не в цьому. Взагалі-то, ми весь цей час бігли без зупину, правда? Тож вам обом теж потрібно трохи відпочити. Сприймайте це як відпустку.
— Тобто, справді, ти якийсь час нічого не робитимеш і ми реально просто відпочиваємо?
— Ну… Хіба що іноді, коли мені захочеться з кимось трохи побалакати?
— Ну, гаразд.
Тільки тоді Хан Со Ін заспокоїлася.
Боже, я всього лише беру перерву, але чому таке відчуття, ніби я щойно заледве випросив у неї дозвіл…?
Хай там як, саме так ми й пішли в підпілля.
Люди, будь ласка, забудьте про мене!
Те, що я не вчиняв жодних активних дій, зовсім не означало, що я просто байдикував.
Оскільки часи настають непрості, нам потрібно заздалегідь спланувати наш майбутній графік.
— …..
У моїй кімнаті, глибоко під землею.
Дивлячись на дошку на стіні, я міркував.
Поки що я міг зітхнути з полегшенням.
На самому початку всі найпроблемніші лиходії були знешкоджені. Тепер залишилися лише ті, хто розлетиться від першого ж кулака Стардаст, тож про це мені хвилюватися не варто. Я можу просто спостерігати за цим по телевізору, поїдаючи попкорн, тож жодних турбот.
Сили Стардаст також значно покращилися, тому можна сказати, що на деякий час вона забезпечить спокій. Мені немає потреби втручатися.
— Щодо головної події… У нас поки нічого немає.
Найближчим часом жодних великих катастроф не передбачається.
Звісно, за кілька місяців станеться справді масштабний інцидент, але тоді ми його й відвернемо. Це означає, що найближчі пів року все буде тихо.
Що мені робити тим часом?
Спершу я згадав про свою головну мету.
Моя мета — зробити так, щоб Стардаст йшла лише дорогою з квітів.
І, зрештою, вижити самому до самого кінця.
Зараз усе дуже мирно.
Звісно, стабільно раз на місяць відбувається якийсь великий терористичний акт… Але це все одно дуже мирно.
За кілька років через порушення балансу сил у світі почне вилуплюватися така купа божевільних лиходіїв, що аж страшно.
Попри те, що всюди кишітиме лиходіями, єдиними справжніми героями залишаться Стардаст та Крижана дівчина Північного моря, тож, звісно, вони не зможуть охопити все… Усе перетвориться на суцільний хаос.
Якщо світ стане настільки потворним, мені, вразливому лиходію, просто відірвуть голову посеред вулиці. Це жахливо.
Я не можу цього допустити…!
Що я можу зробити, аби це зупинити?
Очевидно, що лиходії посиплються згодом.
Це означає, що зараз є люди, які ще не стали лиходіями, але мають до цього потенціал.
Так, Хан Со Ін — найяскравіший приклад.
В оригінальній роботі вона вщент руйнує адміністративну систему, паралізує уряд і навіть грабує асоціацію.
Вона більше не лиходійка лише тому, що я забрав її до себе до того, як вона встигла стати на хибний шлях.
Отже, висновок такий.
Поки ті, хто ще не є лиходіями, не перетворилися на них, я маю перехопити їх.
І я знайду їм застосування. У кожного з них величезний талант. Достатньо поглянути на Хан Со Ін прямо зараз. Без неї я б нічого не зміг зробити, навіть ці терористичні атаки. Була вагома причина, чому я першою в цьому світі забрав саме Хан Со Ін.
Я подивився на дату.
Так, зараз ми вже нічим не відрізняємося від звичайних брата й сестри.
Я накидав приблизний план.
Є лише одна річ, про яку я мрію.
Зібрати під своїм крилом усіх лиходіїв майбутнього, створивши величезний союз лиходіїв!
Думаю, ми можемо назвати його Его-Сквад.
Звучить круто.
Дійшовши цілком задовільного висновку, я витер усе, що було написано на дошці, і сів за стіл.
Якщо я хочу вижити в цьому клятому коміксі, де баланс сил тріщить по швах, я мушу зробити принаймні це, правда?
— Фух…
Я збирався відпочити, але розслабитися як слід не виходило.
Я просто ввімкнув ноутбук на своєму робочому місці. Я занадто багато працював мізками. Мені потрібне зцілення.
Я на автоматі зайшов на сайт фан-кафе Стардаст, який мав у закладках. Щойно сторінка завантажилася, з’явилося фото головної сторінки кафе. Я бачив обличчя Стардаст за написами «Команда Стардаст».
Та ну, який сенс ховатися? Це ж я створив це кафе. Серйозно! Хто може заборонити мені фанатіти від мого улюбленого персонажа з мого улюбленого коміксу? Мене силоміць вирвали з реального світу, де я цілком нормально жив, і викрали сюди, тож, гадаю, я заслуговую на дрібку маленького щастя.
— Так, погляньмо.
До кого я взагалі звертаюся? Я клікнув на одну з категорій.
«Найкращі кадри Стардаст».
Це була збірка фотографій Стардаст.
— Хаа… Так, ось воно.
Коли Стардаст рятує громадян, що мають робити ці самі громадяни?
Тікати? Звісно, вони мають тікати, але дорогою цілком можна зробити кілька гарних кадрів.
Вони навіть відео знімали.
Гм.
Як і очікувалося, вона красуня.
Якщо за цим коміксом колись знімуть фільм із живими акторами, буде надзвичайно важко знайти підходящу дівчину, навіть якщо провести кастинг серед 10 мільйонів акторок.
Тож я якийсь час гортав фотографії Стардаст, щоб зцілити свій виснажений розум. Так, цього мені цілком достатньо…
До вашого відома, ми також провели в кафе конкурс за власні гроші. Конкурс на найпрекрасніше фото Стардаст.
Стардаст ж не щодня має справу з лиходіями А-класу, як я. Вона розбирається з купою дрібних покидьків B- та C-класу.
Тож у такі моменти люди цілком можуть її сфотографувати.
Зберігши всі фотографії з численних дописів, які з'явилися для конкурсу, я закрив ноутбук.
Я достатньо відпочив.
Що мені робити тепер?
О, треба записати в щоденник.
Я дістав свій записник із глибини книжкової шафи.
Це мій щоденник. Я навіть повісив на нього замок на випадок, якщо Хан Со Ін або Лі Су Бін вирішать туди зазирнути.
Цей щоденник — хроніка всього, що відбувалося з першого дня, як я потрапив у цей світ.
Ці записи будуть життєво необхідні, коли згодом доведеться мати справу з іншими лиходіями, тому я нотую все заздалегідь.
Трохи ніяково писати щоденник у такому віці… Ну, навіть якщо це щоденник, я записую лише події та почуття, через які пройшов. Просто щоб згадати про це пізніше.
Мабуть, ніхто інший ніколи не прочитає цей щоденник, крім мене.
…Правда ж?
Закінчивши писати в щоденнику, я ліг на спину.
Ну що ж… Тепер варто знову трохи розважитися, чи не так?
Я почав знову відпочивати.
Приємно зробити перерву від організації терористичних актів.
Цікаво, чи відчуває Стардаст полегшення через те, що я останнім часом не влаштовував жодних інцидентів.
Шін Хару. Вона мала план.
Її план полягає в тому, щоб розкрити все, що він приховує, наступного разу, коли вона побачить Егостика.
Але…
— Чому він такий тихий останнім часом?
Після того останнього інциденту в готелі Егостик жодного разу не з'являвся.
Минуло вже три місяці.
"….Це зовсім на нього не схоже".
Шін Хару сама того не помічаючи починала нервувати.
Де ж цей Егостик?