Розділ 448: Побічна історія - (Конвалія) (Кінець)
Битва завершилася вкрай драматично.
— Кха-а-а-а-а-а-ах!!!
— Ха-ха, а ти вкрай непогана, дівчинко…!
_Гуркіт_
_Бах. БАХ. Гуркіт_
Я билася проти Кім Сун-У з усім, що в мене було.
Полум'я, блискавки, звукові хвилі — Кім Сун-У використовував абсолютно всі суперсили моєї колишньої родини, а я за допомогою свого костюма долала їх усі.
Протягом усієї цієї запеклої сутички невпинно спалахувало світло та лунали потужні вибухи, поки костюм поступово руйнувався, а бій розгорявся ще сильніше.
І нарешті.
— Кху-кху… Тобі таки вдалося мене здолати…?
Усе тіло Кім Сун-У було вщент розбите, і він безсило впав на коліна.
Битва закінчилася моєю повною перемогою.
— ……хух.
У найглибшій частині бази корпорації Хан Ін, де лише машини все ще випромінювали синє й блідо-рожеве світло, після нашого протистояння все навколо залишилося повністю зруйнованим та розтрощеним.
…І в самому кінці Кім Сун-У встиг щось скоїти, через що земля під ногами почала сильно здригатися, наче будівля ось-ось мала повністю обвалитися.
Я зупинилася на мить, гарячково переводячи подих, і поглянула вниз на Кім Сун-У.
…Я й сама перебувала у вкрай жахливому стані.
Мій костюм був зруйнований практично вщент, і тепер я залишилася майже без жодного захисту. Я б напевно програла, якби у Кім Сун-У залишалося трохи більше сил, або якби Даїн, який ближче до кінця бою почав поступово приходити до тями, не допоміг мені зовсім трохи.
Але в підсумку я перемогла.
…Хоча я й здобула перемогу.
Кім Сун-У, навіть перебуваючи в напівпритомному стані, усе одно зловтішно посміхався.
— Ха-ха-ха!!!! Кху-кху. Так, ти таки відкинула мою волю й здолала мене… так… але це вже не має жодного значення!
Промовив Кім Сун-У, стікаючи кров'ю й пильно дивлячись на мене зі своєю божевільною посмішкою:
— Я б у будь-якому разі скоро помер. Зрештою, це нічого не змінює. Машина за моєю спиною все одно за мить випустить свою божественну могутність на абсолютно кожного, а оскільки вона створена за технологією просторового накладання, ти ні за що не зможеш її знищити…! Ха-ха-ха, ха-ха-ха-ха-ха!
З цими словами Кім Сун-У широко розвів руки й знущально випалив свої останні слова:
— Нехай тобі й не вдасться розділити цю силу з усім людством, але цього цілком достатньо. Цього цілком достатньо. Моя благодать усе одно буде дарована такій дитині, як ти — Хан Со Ін, яка відкинула мене. Замість мене, кху-кху, стань свідком народження абсолютно нової раси…!
Дивлячись на Кім Сун-У заціпенілим поглядом, поки він реготав своїм хрипким голосом, я мовчки обернулася й поглянула на Даїна.
"…."
Даїн лише безсило похитав головою.
…Мабуть, наскільки він міг судити, у нас дійсно не залишалося жодного способу зупинити цей процес. Єдиним виходом у цій ситуації було якомога швидше втекти звідси й спробувати в усьому розібратися вже пізніше.
_Гуркіт_
І прямо зараз уся будівля почала стрімко рушитися, тож негайна втеча здавалася єдино правильним рішенням. Проте…
"Цікаво, чи спрацює це."
Я заплющила свої очі.
Я спробувала уявити, що станеться, коли світло від цієї моторошної машини вирветься назовні й проникне в тіло кожного жителя планети.
Що буде, якщо абсолютно все людство отримає суперсили?
Суцільний хаос.
Це було єдине, про що я могла думати.
Кім Сун-У так палко й заворожуюче розповідав про визволення людини з рабства богів, про народження абсолютно нової раси… Але тепер, коли моя голова повністю прояснилася й більше не піддавалася паніці завдяки Даїну, усі його слова здавалися звичайною дешевою пропагандою.
Ідея дати абсолютно кожному — від маленьких немовлят до глибоких старих — заряджену зброю… ні, навіть не зброю, а справжню гармату… дати абсолютно кожному по гарматі. Цілком природно, що цей світ буквально вмить зануриться в суцільний кривавий хаос. Це може призвести навіть до повної загибелі планети.
Тому.
Я мала зупинити це прямо зараз.
Ще на самому початку моєї битви з ним я чітко збагнула, що це справа, з якою можу впоратися лише я одна.
І у мене була на це одна вагома причина.
Як це не парадоксально, але вся суть ховалася в нещодавніх словах самого Сун-У.
— Хан Со Ін, твій розум не просто геніальний. Насправді, це інтелект, що межує з божественною силою, здатний мислити абсолютно без будь-яких обмежень!
Сказав він.
Він чітко промовив це. "Моя справжня здібність — це не просто хороший мозок… це інтелект без жодних меж."
Тож, якщо це дійсно правда…
Я точно зможу знайти спосіб зупинити цю машину прямо зараз.
_Спалах_
У ту саму мить, коли ця думка промайнула в моїй голові, я різко розплющила очі.
І відразу пильно поглянула на машину перед собою.
— Угх…
Моя голова почала шалено працювати.
Мій мозок буквально палав від напруги.
Я задіяла абсолютно всі свої знання, аби розібратися в принципі роботи пристрою перед моїми очима. Починаючи від суто технічних деталей і закінчуючи фундаментальними питаннями, що сягали самих глибин фізики.
Мій мозок прокручував десятки, сотні тисяч варіантів за секунду, намагаючись збагнути структуру цієї технології. Я намагалася осягнути саму істину будови цього світу.
Це вже не було звичайним практичним застосуванням знань — мій розум поринув у справжні пошуки витоків нашого виміру.
Я вся вкрилася потом, моє тіло палало від шаленої температури, а з очей мимоволі текли сльози, поки це таємниче світло змушувало мій мозок працювати далеко за межами його природних можливостей.
Що таке виміри?
Що таке істина, як улаштований цей світ, за яким принципом працює ця машина й що взагалі являє собою просторова технологія?
Я збагнула це. Я знайшла відповідь. Повністю розібравши в голові все, що бачила досі, я дісталася до однієї єдиної істини: чому виміри, які складають цей світ, тавруються як місячні?
Що є першопричиною?
Чи є цей всесвіт не просто центром, а лише однією з його сторін?
Чи є ентропія, яка формує цю сторону, накладеною одна на одну?
Чи існує спосіб змістити цю ентропію?
Чи можна якось вплинути на неї за допомогою певного втручання?
Тепер, коли я бачила це світло, я могла знайти відповідь. Шукай, шукай далі. Я бачу її. Я знайшла її. Так. Ось воно. Це і є саме джерело.
І тоді.
_Спалах_
Я чітко побачила мікрочастинки, з яких складалася ця машина, як саме вони були створені й за яким принципом утримувалися в нашому світі.
Разом із цим мій розум миттєво вирвався з цієї глибокої безодні, наче в ту саму секунду, коли я прийняла остаточне рішення, він трансформувався в щось зовсім інше.
І перед моїми очима спалахнуло сліпуче світло, відкриваючи мені абсолютно інший світ.
Мабуть, саме це концентроване випромінювання, що заповнювало кімнату, дозволило мені дістатися до істини так швидко, але я використала це виключно на свою користь.
Після короткого сильного дзвону у вухах та відчуття, наче в моїй голові щойно перегорів запобіжник, я нарешті чітко усвідомила спосіб, як повністю зруйнувати цю систему.
Я повільно підняла свою руку, а мій погляд у цей момент був абсолютно позбавлений будь-яких емоцій.
_Тріск. Тріск. Тріск._
Я почала маніпулювати мікрочастинками машини на відстані, роблячи це буквально з повітря.
— Кху-кху… Хан Со Ін… Що ти коїш…?
До мене долинув збентежений голос Кім Сун-У, на обличчі якого з'явився явний переляк, коли він відчув, що щось іде вкрай неправильно, але я просто проігнорувала його.
Я повністю зосередила всю свою увагу й почала руйнувати саму структуру частинок, з яких складалася ця гігантська конструкція попереду. Мій мозок уже чітко знав, яким саме рухом руки змусити ці зв'язки повністю розпастися.
Це було вкрай схоже на телекінез.
Я без поняття, чи здатна звичайна надзвичайна інтелектуальна здібність заходити настільки далеко, але оскільки у мене це виходило, я просто продовжувала діяти.
І у відповідь на це машина почала вкрай сильно гудіти.
_Гуркіт_
Уся підземна будівля також почала сильно здригатися, наче готова була обвалитися будь-якої миті.
— Відповідай мені, Хан Со Ін!!!! Що, в біса, ти зараз робиш!!!!!
Мабуть, він нарешті остаточно зрозумів, що відбувається.
Вперше в житті на обличчі Кім Сун-У з'явилася справжня паніка, і куди тільки поділася вся його нещодавня самовпевненість?
Я, Хан Со Ін, повністю концентруючись на керуванні машиною, злегка посміхнулася й промовила, навіть не дивлячись у його бік:
— Ну що ж. Оскільки ти в будь-якому разі вирішив померти, я трохи замислилася… Моє вбивство тебе не матиме жодного сенсу й не стане справжньою помстою, тому я просто прийняла рішення вщент зруйнувати те, що є для тебе найціннішим у цьому житті — твій грандіозний план.
— Що….? Як взагалі…! Ти, що ти коїш! Зупинися!!!!! Чи ти хоч усвідомлюєш, що робиш? Ти зупиняєш еволюцію всього людства! Ти справжній монстр, ганьба для людського роду, зупинися негайно, зупинися!!!!!!
Закінчивши говорити, Кім Сун-У в судорогах спробував поворухнути своїм тілом, навіть попри те, що вже повільно вмирав.
Проте він більше нічого не міг вдіяти, адже повністю вичерпав абсолютно всі свої сили.
— Цій безглуздій системі настав кінець.
Після цих коротких слів та мого останнього руху машина зліпила сліпучим спалахом світла й з оглушливим гуркотом вибухнула.
_Кха-а-а-а-а-а-а-а-ах_
Разом із цим уся будівля почала трястися з неймовірною силою, завалюючись прямо на очах.
— Со Ін, швидше….!
— …! Так, оппа…!
З цими словами він протягнув мені свою руку й голосно покликав мене.
Нарешті, коли з усім цим кошмаром було повністю покінчено, я оговталася, швидко розвернулася й щосили побігла назад до нього. Цей підземний простір уже остаточно рушився, і він тепер знову міг використовувати телепортацію.
Я міцно вхопила його за руку, стискаючи її в останній момент перед тим, як ми назавжди покинули це місце.
Я мимоволі повернула голову назад і востаннє поглянула на Кім Сун-У.
— Ні, ні, ні… Ні!!!!! Чому, чому, чому саме так!!!!!!!!
І це був мій останній погляд на Кім Сун-У, який у повному розпачі дивився на палаючі уламки своєї машини крізь стіни будівлі, що завалювалася на нього.
Я разом із Даїном миттєво зникла з того місця.
Це був момент, коли моя багаторічна помста нарешті була повністю завершена.
Усе закінчилося.
_Кха-а-а-а-а-а-а-а-а-а-ах…_
Глухий звук обвалу будівлі долинав звідкись здалеку, поки сама просторова вісь остаточно рушилася.
Залишивши за собою завали бази, що поступово зникали наче звичайний міраж у глибокій ущелині, ми з Даїном важко переводячи подих стояли під чистим блакитним небом, якого не бачили вже вкрай давно.
— Ха-а… Ти в порядку?
— Ага… Але, Со Ін, я чомусь знову не можу телепортуватися…
Ми нарешті вибралися з підземелля й повернулися на схил гори.
Я міцно підтримувала Даїна, який помітно кривився від болю через отримані поранення, і заговорила:
— Усе гаразд, оппа. Тепер усе вже закінчилося, тому не хвилюйся. Асоціація скоро має прибути сюди, аби допомогти нам!
— …Так. Дійсно. Усе нарешті закінчилося. Ох… О, точно, вони щойно дзвонили. Там уже також повністю розібралися з нападами, і вони відправили сюди вертоліт, щойно зафіксували наш GPS-сигнал…
— Оппа…!
З цими словами я почала повільно спускатися з гори, міцно тримаючи Даїна під руку.
Поки ми йшли, він на якусь мить замислився, а потім тихо заговорив:
— Я навіть без поняття, з чого почати, але… По-перше, я вкрай сильно вдячний тобі за абсолютно все, що ти сьогодні зробила, Со Ін. Ти була просто неймовірною. Я без поняття, як саме тобі це вдалося, але… я навіть уявити не можу, що б я робив, якби не ти.
Він поглянув на мене, лагідно посміхнувся й промовив ці слова.
Я посміхнулася йому у відповідь і заговорила:
— …Та ні, насправді я б просто миттєво зламалася там на місці без тебе. Ти мені вкрай сильно допоміг.
І це було абсолютною правдою.
…Він дійсно вкрай сильно мені допоміг.
Сьогодні, у минулому й абсолютно завжди.
Цікаво, чи відчув він мою щирість.
Він підвів голову з легкою ніяковою посмішкою, а потім повернувся до мене й промовив:
— Ха-ха… Дякую. О, і до речі, тепер, коли я про це згадав, Со Ін казала щось подібне. Твоє єдине бажання — жити щасливо разом зі мною до кінця своїх днів? Ха-ха, я й уявлення не мав, що подобаюся тобі аж настільки сильно.
Жартома запитав він.
…Мабуть, я зазвичай чудово розумію хід його думок, але цього разу він дійсно був вкрай сильно здивований. Він просто не знав, як правильно відреагувати на це, тому спробував перевести все в жарт.
Посміхнувшись, я міцно обхопила його руку своїми й відповіла:
— Усе правильно, ти мені дійсно вкрай сильно подобаєшся.
— ….??
— Я маю на увазі, що ти ж тепер будеш поруч зі мною завжди, правильно?
Раптово ця думка спала мені на думку, і мені вкрай сильно захотілося подивитися на його реакцію.
Я злегка підвелася на носочки й лагідно поцілувала його в щоку.
— …Га? Що?
_Лопотіння лопатей гвинтокрила_
— Хе-хе. Та я просто жартую. Але, оппа, вертоліт уже прибув! Швидше ходімо!
Почувши звук гвинтокрила, який з'явився вкрай вчасно, я весело посміхнулася, поглянула на Даїна й швидко побігла в бік посадкового майданчика.
Він якийсь час так і стояв на місці в повному замішанні.
— Ха-ха… Мені дійсно вкрай сильно пощастило. Так, ходімо, ходімо вже.
Він тихо засміявся, а потім швидко пішов слідом за мною з вкрай теплою посмішкою на обличчі, наче йому відразу стало набагато краще.
…Мабуть, мені варто зберегти в таємниці те, що в Даїна в цей момент вкрай сильно почервоніли вуха, адже інакше я б і сама миттєво залилася червоною фарбою.
Хай там як, під шелест листя на зелених схилах гір моя історія нарешті добігла кінця.
Моє ім'я — Хан Со Ін.
Це ім'я я носила відтоді, як мене так назвали в корпорації Хан Ін, присягаючи здійснити свою помсту.
Я спочатку міркувала над тим, аби змінити його після завершення помсти, але врешті-решт прийняла рішення залишити все як є. Зрештою, саме по собі ім'я не має великого значення.
І.
"Со Ін, ти вже тут? Сідай."
"Так, сестро На-Ен…"
"Ну ні, чому ти даєш цукерку лише Со Ін? Це вкрай несправедливо."
Це ім'я також містило в собі вкрай цінні спогади про тих, хто вже назавжди залишив цей світ. Тепер воно було для мене по-справжньому дорогим.
Я прийняла рішення думати про тих, хто пішов, зовсім по-іншому.
Зрештою, вони були моєю найважливішою частиною життя. І останніми словами, які вони мені залишили, були…
"Ти обов'язково маєш вижити, Со Ін, добре…?"
Зрештою, вони просто щиро просили мене жити далі.
— Оппа, вертоліт уже тут, вертоліт~
— Ха-ха. Так, так. Ходімо.
Так. У цьому світі я тепер поруч із Даїном — моєю найулюбленішою людиною, яка також щиро мене кохає.
Я продовжуватиму жити далі, адже це життя точно виявиться набагато щасливішим, ніж я взагалі могла колись очікувати.
— Побічна історія: Конвалія (Кінець)