Розділ 447: Побічна історія - (Конвалія) (22)
Моїм першим спогадом була чисто-біла кімната з яскравим світлом.
Я розплющила очі й побачила чоловіка в білому халаті, який дивився на мене з холодним виразом обличчя, а хтось поруч розмовляв із ним.
— …Докторе Кім Сун-У. Це ваші останні піддослідні, і вам час дати їм імена.
Імена.
Моє ім'я.
Я щойно прокинулася й на мить замислилася над цим.
Доктор Кім Сун-У, як його називали, здавалося, трохи подумав, а потім повернувся до мене й спокійно промовив до співробітника:
— Досліднику. Прямо зараз піддослідні перебувають у чотирьох зонах, по одному в кожному з чотирьох напрямків: схід, захід, південь і північ, правильно?
— Так. Усе правильно.
— Гаразд… Що ж, давайте так їх і назвемо.
Він знову перевів свій погляд на мене.
— Наша група називається корпорація Хан Ін. Схід, захід, південь, північ…
Він поглянув на мене зверху вниз і промовив:
— Хан До-Ен, Хан Со Ін, Хан На-Ен, Хан Бо-Ен, відповідно до кожного сектору.
— Добре. Зрозуміло.
— …Тоді цю дитину перед вами зватимуть Хан Со Ін.
Промовивши це, він підійшов прямо до мене, поглянув мені в очі й спокійно сказав:
— Дитино, твоє ім'я — Хан Со Ін. Запам'ятай його.
Ось і все.
Це був мій найперший спогад.
У таємній лабораторії корпорації Хан Ін нас було четверо, включаючи мене.
— О, Со Ін, ти вже тут? Заходь. Сідай сюди.
— Так. Сестро На-Ен…
Велика, чисто-біла кімната була місцем, де ми всі збиралися, коли над нами не проводили експериментів.
Я досі без поняття, чому нас тримали разом.
Можливо, аби забезпечити піддослідним якесь соціальне життя… Або їм просто було цікаво поспостерігати, що станеться, коли ми будемо разом.
Хай там як, у цьому болісно самотньому просторі ми четверо були єдиними, хто розумів один одного… і фактично стали справжньою родиною.
— Ха-ха! Ти повернулася, Со Ін! Ну ж бо. Сідай поруч із На-Ен. О, і хочеш цукерку, яку я потайки поцупив?
Хан До-Ен був найстаршим серед нас.
Він був старшим братом, який завжди тримав посмішку на обличчі й постійно вів нас за собою.
Власне, якщо подумати про це зараз, він був ще зовсім дитиною…
Але на той час він здавався нам найвеличнішим старшим братом.
— Та ну, братику, я теж хочу!!! Це вкрай несправедливо~
Порівняно з ним, Хан Бо-Ен поводився як звичайний учень початкової школи.
І з усіх нас він за віком був найближчим до мене, наймолодшої.
— Не хвилюйся. До-Ен точно підготував ще одну, правильно?
І сестричка На-Ен, яка завжди була такою доброю та теплою.
Щоразу, коли у мене виникали неприємності, вона завжди вкрай сильно мене підтримувала.
— Ха-ха! Вибачте, у мене була лише ця одна для Со Ін. Бо-Ен може трохи зачекати.
— Ну ні, ні, ні.
— …Дякую.
І нарешті я, Хан Со Ін, найменш балакуча та вкрай сором'язлива серед усіх.
Тоді я взагалі нічого не тямила. Я почувалася наче залякане кроленя, яке вперше опинилося в незнайомому селі. За словами сестрички, я абсолютно не знала цього світу.
Хай там як, ми були один для одного всім, нашою єдиною родиною.
Вони були єдиним, що взагалі тримало мене на цьому світі.
— Хан Со Ін, час для експерименту. Йди за мною.
"….."
Навіть попри те, що кожен день був вкрай важким.
— Хм. Я прикріпив електрод з цього боку, і пішла реакція… Введіть їй ще одну дозу К-17.
— Так, докторе. А тепер тихо, не ворушися.
— Угх… Угх… Угх…
— Хм… так однозначно краще. Заберіть її назад і проведіть додаткові тести на інтелект.
— Так, сер.
Ці катування під виглядом експериментів повторювалися щодня.
У моєму випадку дослідження проводилися з метою виростити здібність, яку вони називали «надзвичайна інтелектуальна здібність».
Це точно було не тим, що варто коїти з маленькою дитиною.
Брат До-Ен мав вогняну здібність, сестра На-Ен — електричну, а Хан Бо-Ен — керування хвилями.
Усі вони брали участь в експериментах, сподіваючись отримати ці сили.
— ……Братику, я вкрай сильно втомилася…
— Ти що, все гаразд, Со Ін, життя не завжди буде таким важким. Доктор Кім пообіцяв, що одного дня нас обов'язково відпустять.
— Братику. Ти… ти дійсно йому віриш?
— …Ні.
Відповів До-Ен із гіркою посмішкою, ніжно погладжуючи мене своєю вцілілою рукою, поки його інше передпліччя було повністю замотане бинтами.
Усі вони були вкрай хорошими людьми.
Вони щиро дбали один про одного навіть посеред цього справжнього пекла експериментів корпорації Хан Ін.
Саме тому я вкрай сильно їх любила.
Я так хотіла, аби їм стало хоч трохи легше.
— О боже… Якби тільки був хоч якийсь спосіб вирватися звідси…!
— Гей, До-Ен, що ти таке верзеш…! Хочеш, аби нас знову спіймали…?
Принаймні, мені хотілося, аби ми могли почуватися вільними хоча б наодинці.
Завдяки результатам експериментів я, звичайна учениця початкової школи, яка вже мала розум, гостріший за будь-кого іншого, часто заспокоювала брата До-Ена, який ніяковів через власні помилки, та сестру На-Ен, яка його за це сварила:
— Ей, усе гаразд… Я налаштувала камери спостереження так, що вони нас зараз взагалі не бачать…
— …Га? Що ти маєш на увазі, Со Ін?
І під їхні вкрай здивовані погляди я детально пояснювала:
— Коли мене переводили з однієї лабораторії до іншої для комп'ютерних тестів на інтелект… я потайки скопіювала вихідний код, обійшла комунікаційні мережі й за допомогою власної програми змусила камери та записуючі пристрої в цій кімнаті транслювати зовсім інше старе відео.
Вони не збагнули й половини з моїх пояснень, але чітко зрозуміли головне.
— Справді? Тобто ми тепер можемо вільно розмовляти тут? Дякую тобі, Со Ін, ти справжній геній!
Вони міцно обіймали мене й лагідно гладили по голові. Це було вкрай приємне відчуття.
Але.
Я мала б зупинити їх тоді.
— Але, Со Ін, з твоїми ж здібностями ми напевно зможемо втекти звідси, чи не так?
— Ох… Що?
— Ого! Братику, ми нарешті зможемо втекти?
Це й стало початком нашої страшної катастрофи.
Час минав, і поки абсолютно всіх навколо катували до напівсмерті, у нас залишалася лише одна єдина надія — вирватися з цього пекельного місця.
Мій брат До-Ен та сестра На-Ен почали розробляти план.
Я зламувала системи при кожній зручній нагоді, з'ясовуючи точне планування бази та прокладаючи безпечний маршрут для втечі. Заодно мені вдалося дізнатися й дати народження кожного з нас.
Зрештою, план був повністю готовий.
Влаштувати пожежу, заблокувати протипожежні двері, зламати прохід для втечі…
Це виглядав як цілком реальний план.
Власне, навіть найстарший із нас, До-Ен, на той момент був лише учнем середньої школи.
Абсолютно всі дорослі навколо були нашими ворогами, і ми могли довіряти лише один одному.
…І, як показав час.
У той доленосний день ми розпочали втілення плану, але все пішло вкрай жахливо.
_Тріск, тріск, тріск_
Полум'я розгорілося занадто швидко й сильно.
— Негайно вистежити їх, вогонь не відкривати! Схопити абсолютно всіх піддослідних живими!!!
Стривожені голоси лунали з усіх боків.
— Угх… цей прохід, він мав відчинитися саме тут…
План повністю провалився, і в одну мить усе було зруйновано.
— Кху…! Я заблокую цей прохід, а ви тікайте негайно!!!
— Ні! До-Ен!
— Братику…!
— …Бо-Ен, Со Ін, ми маємо бігти просто зараз…!
Брат До-Ен загинув, намагаючись стримати полум'я.
— Пробачте… сестро На-Ен, Хан Со Ін… я, я більше не можу піднятися…
— Ах… Ні…
Хан Bo-Ен з останніх сил використав свої здібності, аби розчистити нам шлях, і був похований під завалами підлоги, що рушилася.
— …Угх. Ти також маєш вижити, Со Ін… Добре? Будь ласка, зроби це заради мене……
— Сестро На-Ен!!!!!!
Сестра На-Ен штовхнула мене вперед в останню секунду, рятуючи моє життя, а сама була вщент розчавлена стелею, що обвалилася.
Залишивши їх усіх позаду, я просто бігла без упину.
Усі вони загинули — ті, хто володів реальною бойовою силою, і лише я одна змогла врятуватися.
Серед тіл загиблих друзів я переступила через них і вижила сама.
Якби тільки я склала той план краще.
Якби я витратила трохи більше часу на пропрацювання втечі, якби ретельніше аналізувала все протягом тих років.
Якби я не поспішала так сильно, вони могли б залишитися живими.
Можливо, існував спосіб витягнути абсолютно всіх неушкодженими.
Можливо…
— Усі вони загинули виключно через тебе, Хан Со Ін!!!!!
І ось, повернувшись до теперішнього часу фінальної битви, глибоко під землею, у самісінькому серці головного офісу корпорації Хан Ін.
Там, із вуст Кім Сун-У, я почула ті самі думки, які терзали мою душу протягом усього мого життя.
— Після твоєї втечі я з'ясував абсолютно все. Саме ти подарувала їм надію на порятунок, саме ти активно підтримувала цей дурний план, саме ти не зупинила їх тоді й саме ти відправила всіх на вірну смерть своїм недосконалим планом!
З його вуст злітали слова, які я намагалася заперечувати все своє життя, безжально роз'ятрюючи мої старі рани.
— Ось хто ти є насправді, Хан Со Ін!!! Ти втрачаєш абсолютно кожного, кого любиш, звинувачуєш усіх навколо у власних бідах і в підсумку залишаєшся зовсім одна. Ти була такою в минулому, ти стала такою в іншому вимірі й залишаєшся нею прямо зараз! Чоловік, який зараз безсило лежить на підлозі за твоєю спиною — заради кого саме він там опинився?!!
Дійсно.
Через мене загинула вся моя перша родина.
Я з іншого виміру знищила абсолютно всіх навколо.
І прямо зараз я знову збираюся занапастити свого коханого брата Даїна.
— Твоє народження з самого початку було помилкою. Абсолютне зло, що приносить лише нещастя кожному поруч. Ось твоя справжня сутність, Хан Со Ін!!!
…Проте у тебе досі залишається останній шанс спокутувати все те, що ти зруйнувала.
Кім Сун-У, який щойно так люто тиснув на мене, раптом розвернувся й заговорив значно м'якшим голосом:
— Як думаєш, навіщо я закликав тебе сюди, навіщо пожертвував абсолютно всім, аби привезти тебе сюди? Навіть ти, втілення зла, усе ще можеш принести користь усьому людству.
— Ця машина за моєю спиною прямо зараз готується випустити силу твоїх загиблих брата та сестер на весь світ. Полум'я, блискавки, хвилі… але для завершення процесу бракує останнього елемента. Так. Це твоя надзвичайна інтелектуальна здібність, Хан Со Ін! Насправді, твій розум не просто геніальний. Це інтелект, що межує з божественною силою, здатний мислити абсолютно без будь-яких обмежень. Щойно ти увійдеш у це світло, усе людство також отримає твою надзвичайну інтелектуальну здібність, як і було запрограмовано. Уявляєш, наскільки далеко просунеться людство, коли кожен на Землі отримає розум без жодних меж?
— Тепер, Хан Со Ін, це твій останній шанс!!! Крокни в це світло й принеси себе в жертву. Це те, заради чого ти взагалі народилася на світ! Це єдиний момент, коли твоє нікчемне життя, яке приносило лише смерть усім навколо, нарешті отримає реальну цінність! Якщо ти увійдеш туди, я залишу живим чоловіка за твоєю спиною! У цьому світлі спочиває твоя справжня родина. Це твій шанс відкинути всі свої гріхи й піти слідом за ними! Я також піду за вами у своєму вмираючому тілі. А тепер — вирішуй!!!
Надпотужно прокричав Кім Сун-У.
Я вислуховувала ці слова з сухими від сліз очима, а в моїй голові панувала повна порожнеча.
Зрозуміло.
Якщо я увійду туди, то зможу стати хоч для когось корисною?
…І чи зможу я цим урятувати брата Даїна?
Так.
Невже я дійсно була помилкою з самого початку?
Я без поняття.
Мій розум зараз взагалі відмовляється працювати.
Я не знаю.
Я роблю один повільний крок уперед і-.
_БАХ_
— …Що ти, в біса, твориш, виродок…!
Гучний звук пострілу миттєво вирвав мене з цього заціпеніння.
Кім Сун-У, який в останню мить ледве ухилився від кулі, що летіла прямо йому в обличчя, розлючено витріщився вбік.
І я, природно, також озирнулася назад.
— …Ха-ха. Покидьок…
Тримаючись однією рукою за стіну, а іншою міцно стискаючи пістолет, там стояв мій брат Даїн. З його голови без упину текла кров, а сам він важким поглядом дивився на Кім Сун-У, наче дійсно збирався прикінчити його на місці прямо зараз.