Розділ 446: Побічна історія - (Конвалія) (21)
~Найглибша частина бази корпорації Хан Ін, де шалено розливається м'яке світло~
Там, протистоячи Кім Сун-У, Хан Со Ін відчула, як її думки гарячково закрутилися в голові.
"Що це взагалі таке…?"
Спокійно, спокійно, спокійно.
Зробивши легкий глибокий вдих, Хан Со Ін швидко проаналізувала все, що щойно вимовив Кім Сун-У.
Абсолютно всі припущення виявилися помилковими.
Те, чого прагнув Кім Сун-У, було не просто звичайним тероризмом, а чимось набагато вищим.
Суперсили походять від богів, і поки люди отримують здібності від них, вони назавжди залишатимуться лише слухняними маріонетками в руках божеств.
Тому він прагнув створити абсолютно новий вид, змусивши все людство отримати суперсили самостійно.
Оскільки він уже й так повільно вмирав, ця жертва не мала нічого спільного з його власною вигодою.
Це звучало вкрай правдоподібно, але все одно залишалося цілковитою маячнею.
Будь-який здоровий розум міг би миттєво висунути десятки вагомих контраргументів.
Але чому?
Від самого моменту, коли вона почула його божевільний голос, її серце почало сильно калатати від тривоги.
"Ні… Оговтайся, Хан Со Ін, ти ні за що не повинна піддаватися на цю дешеву пропаганду."
У неї паморочилося в голові від усвідомлення того, що Сун-У з самого початку вже перебував на межі смерті.
Її заклятий ворог, якого вона так пристрасно мріяла вбити… Як вона взагалі мала прийняти той факт, що він помирає, приносячи себе в жертву заради вищої мети?
"…Ні. Припини думати про це. Опануй себе. Це зараз абсолютно неважливо."
Швидко взявши свої емоції під контроль, Хан Со Ін усе ж спромоглася тверезо продовжити міркування.
"По-перше, якщо абсолютно всі люди отримають суперсили…"
Навіть коли здібностями володіли лише одиниці, теракти відбувалися щодня. То на що взагалі перетвориться цей світ, якщо сили отримає кожен без винятку?
Це було б точнісінько так само, як дати маленькій дитині заряджену вогнепальну зброю.
Світ перетворився б на зону безперервних бойових дій, де більше не залишилося б жодного безпечного місця.
Це стала б суцільна дистопія, де звичайна побутова сварка миттєво призводила б до смерті.
Хан Со Ін, яка додумала до цього моменту, збиралася спростувати слова Кім Сун-У за допомогою цієї логіки, але…
"Так. Конфлікти точно траплятимуться. Світ дійсно може перетворитися на поле бою. Але яке це має значення? Правда в тому, що цей світ і так сповнений боротьби — якщо не фізичного насильства, то постійного тиску в людських стосунках. Він з самого початку недосконалий. То яка різниця, якщо люди отримають суперсили? Навпаки, хіба це не подарує жертвам, які зараз абсолютно беззахисно піддаються насильству без жодної зброї в руках, реальний шанс захистити себе й ударити у відповідь?"
Її блискавичний розум уже заздалегідь прорахував, що саме Сун-У висуне їй як заперечення.
…Це була звичайна софістика, але якщо вона зараз дозволить утягнути себе в цю гру слів, це лише послабить її позицію.
Тому єдине, що зараз мало для неї реальне значення — це час.
"…."
Прокрутивши все це в голові за лічені секунди, вона швидко кинула погляд униз на Даїна.
— …Угх.
Його дихання ставало дедалі нерівнішим, наче він уже поступово приходив до тями.
Їй потрібно було просто протриматися, поки він остаточно не оговтається. А після цього він сам розбереться з усім. Він завжди був тим, хто знаходив правильні рішення та вихід із будь-якої ситуації…
Тож усе, що їй зараз залишалося — це розбити софістику Сун-У вщент.
…і знайти спосіб повністю знищити цю дивну машину за його спиною.
Наразі настала її черга спростувати його слова. Завдати такого сильного й точного удару у відповідь, аби він просто не зміг знайти слів для виправдання.
І вона вкрай добре знала, чим саме має стати цей удар.
Вона чудово пам'ятала все.
— …Ха. Так. Ти просто прагнеш зробити цей світ величнішим і заради цього готовий пожертвувати власним життям?
З цими думками Хан Со Ін нарешті заговорила тихим, але вкрай холодним голосом.
Сун-У задоволено кивнув, посміхнувся й промовив:
— Так, дитино, ти нарешті все збагнула.
Він уже збирався продовжити свою промову, але його миттєво перервали крижані слова Хан Со Ін:
— …Огидно.
Слова зірвалися з її губ із таким глибоким презирством, наче перед нею дійсно стояло щось вкрай мерзенне.
Від цих слів Кім Сун-У невдоволено насупився, але вона не дала йому можливості відреагувати.
Хан Со Ін з презирством розплющила свої палаючі гнівом очі, пильно дивлячись на нього, і люто випалила:
— …Ти завжди був таким. Обманював та маніпулював людьми за допомогою своєї безглуздої софістики, а тепер що — вирішив погратися в мудрого дорослого? Це навіть не смішно. Ти робиш це заради всього світу? Заради порятунку людства? Ну звісно… Людина, яка так палко дбає про людство! Людина, яка так сильно переживає за людей! Викрадає мене… абсолютно безневинну дитину, разом із моєю сестрою… і піддає жахливим катуванням та експериментам…?
Кожне слово Хан Со Ін було настільки сильно просякнуте відчайдушною ненавистю, що Кім Сун-У просто застиг на місці, повністю закривши свій рот.
Бачачи цю його реакцію, Хан Со Ін розлютилася ще більше.
З її почервонілих від сліз очей ледь не сипалися іскри, коли вона закричала так, наче збиралася виплюнути кров від болю:
— Тільки не здумай виправдовуватися. Ти просто мерзенний шматок сміття. Хоч би як сильно ти намагався вдавати, що дієш на благо всього світу! Мої друзі на небесах… моя сім'я… всі вони чудово знають, що ти звичайний покидьок!!! Якби тільки тебе не існувало, я, я б…
Со Ін голосно кричала від безвиході, а Кім Сун-У лише мовчки вислуховував кожне її слово.
Нарешті він повільно заговорив:
— …Так.
"……"
— Ти абсолютно права, Хан Со Ін. Я ні за що не зможу спокутувати всі ті гріхи, які вже встиг скоїти.
— …Що?
— У цьому світі ти — єдина, хто досі може так голосно звинувачувати мене… Ти єдина, хто залишився, аби покарати мене за мій первісний гріх, тому я розмовляю з тобою тут від імені абсолютно всіх, кому завдав стільки болю й зла.
— Ти… Що за дурниці ти знову верзеш…?
— Мені вкрай шкода, Хан Со Ін. Я вчинив жахливо з тобою та з ними всіма, і я заберу цей гріх із собою прямо в пекло.
З цими словами Кім Сун-У низько схилив свою голову.
Хан Со Ін відчула, як лють у її душі спалахнула з новою, ще руйнівнішою силою.
Так. Вона вкрай часто уявляла цей момент. Як Кім Сун-У вибачатиметься перед нею за абсолютно все, що скоїв… як благатиме про пощаду на колінах.
Тож можна було сказати, що це було саме тим, чого вона так палко прагнула, але… точно не в такий спосіб.
— …Ти просто з глузду з'їхав, вирішив вибачитися? Ха-ха. І ти реально думаєш, що цими жалюгідними словами зможеш отримати прощення за все, що накоїв!
У люті закричала Хан Со Ін, але Кім Сун-У знову підвів голову й спокійно промовив у відповідь:
— Звісно, я не можу отримати прощення, адже це мій особистий первісний гріх, за який я повністю відповідаю, але, Хан Со Ін… ти, мабуть, сильно дещо неправильно розумієш.
Сун-У продовжував:
— Безневинна дитина. Ти досі так і не знаєш усієї правди про саму себе, дівчинко.
— Закрий свій рот із цією маячнею. Я навіть чути про це нічого не хочу!
Хан Со Ін спробувала миттєво перервати слова Кім Сун-У.
— Ні! Ти зобов'язана дізнатися про це, Хан Со Ін, усю правду про свою справжню сутність!
Раптово вкрай голосно прокричав Кім Сун-У.
Поки Хан Со Ін мимоволі здригнулася від несподіванки, Кім Сун-У продовжив нетипово високим тоном:
— Так, усе правильно. Я особисто, за власним рішенням, проводив ці дослідження зі штучного створення суперсил у корпорації Хан Ін за наказом ради директорів, яких я вже повністю ліквідував. І, як ти чудово знаєш, для цього процесу були потрібні експерименти над людьми. Нам були потрібні талановиті діти. Саме ними ви вчотирьох і стали. Але!!! Ми не викрадали перших ліпших дітей для проведення дослідів. Ми відбирали їх суто з притулків та вулиць, спираючись на гіпотезу, що суперсили найефективніше проявляються в тих, хто має певні генетичні чи психічні відхилення з самого народження.
З цими словами Кім Сун-У розплився в спотвореній, знущальній посмішці:
— Хан Со Ін, тебе відібрали саме тому, що серед усіх знайдених нами людей ти була втіленням найчистішого зла. Абсолютне зло. Істота, чиє народження було помилкою природи. Людина, яка рано чи пізно принесе нещастя абсолютно кожному навколо й власноруч уб'є того, хто є для неї найдорожчим у житті. Ось ким ти є насправді, Хан Со Ін!
Кім Сун-У вигукував це голосом, який буквально випромінював божевілля, а Хан Со Ін, охоплена неймовірною люттю, закричала у відповідь:
— Закрий свій рот!!! Тепер ти намагаєшся виправдати наше викрадення та експерименти тим, що я нібито була злою від народження? Ти просто божевільний покидьок… і ти реально думаєш, що я повірю в цю нісенітницю? Ти остаточно з'їхав з глузду?
— Ха-ха… Ха-ха-ха-ха!!! Так, я так і знав, що ти заперечуватимеш абсолютно все. Звісно, ти ж вважаєш себе безневинною… це весь цей світ і люди навколо помиляються… ти продовжуєш запевняти себе в цьому, але знаєш що, Хан Со Ін?
З цими словами Сун-У різко клацнув пальцями своєї вільної руки — тієї самої, якою досі тримав синій електричний розряд спрямованим на Даїна.
І в ту ж мить гігантські сірі стіни навколо них почали яскраво світитися.
Хан Со Ін здригнулася й швидко озирнулася на всі боки.
Кім Сун-У заговорив знову, а в його голосі чітко відчувалися знущальні нотки:
— Справа в тому, Хан Со Ін!!! Під час своїх досліджень після зникнення суперсил я абсолютно випадково відкрив технологію просторового маніпулювання. І завдяки цьому я зміг зазирнути в інші виміри! І я побачив тебе в іншому світі. Ти взагалі уявляєш, якою людиною ти стала в тому вимірі, де цього чоловіка поруч не існувало!!!
Промовивши це, він різко змахнув рукою, і на сірих стінах кімнати миттєво спалахнули чіткі відеозображення.
— Вимкніть це! Вимкніть негайно! Допоможіть!!
— Надзвичайна ситуація! Просто зараз зафіксовано масову втечу з в'язниці для суперзлочинців Каркеас, організовану лиходійкою S-класу Білою Відьмою! Усім громадянам негайно евакуюватися…
Місто було повністю охоплене вогнем, навколо вирували запеклі пожежі, незліченні лиходії безжально нищили все на своєму шляху, вбиваючи мирних жителів, а в самісінькому центрі цього хаосу… Жінка зі сріблясто-білим волоссям, яка виглядала набагато дорослішою та зрілішою за неї теперішню, одягнена в білосніжний плащ, ширяла в повітрі з крижаним поглядом, ведучи за собою цілу армію озброєних бійців.
Пильно дивлячись на це зображення, Хан Со Ін у повному заціпенінні прошепотіла собі під ніс:
— Ні…
Ні, ні.
Цього просто не може бути.
Цього не може бути. Я, я просто не могла… це не можу бути я…
І перш ніж вона встигла оговтатися від шоку, Кім Сун-У наніс фінальний удар, повністю позбавляючи її будь-якої можливості втекти від правди:
— Так! Ось хто ти є насправді, Хан Со Ін — людина, яка самостійно піднялася на саму вершину лиходійського світу без жодної допомоги. Жінка, яка організувала наймасштабнішу втечу з в'язниці в історії людства й вела запеклу смертельну битву проти Стардаст в іншому вимірі!!! Справжній шедевр людської еволюції. Лиходійка S-класу Біла Відьма. Це твоя справжня природа, Хан Со Ін!!!
Слова Кім Сун-У поступово ставали для неї дедалі глухішими, наче пробивалися крізь товщу води.
Ні, це брехня.
Я не така.
Це не я.
Цього просто не може бути.
— Кха-а-а-а-а-а-ах!!!
— Зупинися, Біла Відьмо….! Навіщо, навіщо ти це коїш, заради чого!!!
— Ох. Ти, мабуть, Стардаст. Рада зустрічі. Навіщо я це роблю? Та просто…
"Найчистіше зло."
"Істота, чиє народження було помилкою природи. Людина, яка рано чи пізно принесе нещастя абсолютно кожному навколо й власноруч уб'є того, хто є для неї найдорожчим. Це ти, Хан Со Ін!"
— Ні…
Ні, я не така… я…
Де саме я припустилася помилки?
Як усе взагалі дійсно дійшло до такого?
У цей момент паніки неймовірно знайомий звук її власного голосу з відео вкрай чітко й лунко пролунав у її вухах:
— Ну так… Я просто. Була вкрай зла. Я просто зробила це. Чому? А чому мені не можна так чинити?
Вона мовчки замислилася.
Де саме вона звернула не туди?
Що взагалі сталося з нею в тому іншому світі?
Невже вона просто ні разу не зустріла Даїна?
Невже вона так і не змогла відкритися цьому світу?
Тому що з самого початку не довіряла людям?
Тому що просто втекла, залишивши абсолютно всіх позаду?
Тому що її знову схопила ця організація?
…Ні.
Можливо, усе було вкрай неправильно з самого початку…
З цією останньою думкою її свідомість почала безсило занурюватися на саму глибину, повертаючись до найперших спогадів дитинства.
У цей самий час.
— Угх… Ха-а, ха-а….
Даїн нарешті почав приходити до тями посеред усього цього галасу.
— Ні… Ні, це не я…
— Це твоя справжня сутність, Хан Со Ін!!!
Спостерігаючи за тим, як Со Ін безсило опускається на коліна переді мною, і дивлячись на відеокадри, що транслювалися по всьому периметру сірих стін, я миттєво подумав про себе:
"Ох. А ось це вже вкрай серйозна проблема."