Розділ 443: Побічна історія - (Конвалія) (18)
Понеділок, дванадцята година дня — доленосний день нарешті настав.
Хан Со Ін стояла у своєму костюмі перед гірським хребтом із вкрай знервованим виразом обличчя.
Нарешті, нарешті цей день прийшов — день, коли вона здолає заклятого ворога свого життя, Кім Сун-У.
І поки вона міркувала про це, Со Ін відчула, як поруч із нею порівнявся опікун.
— …Час настав. Ходімо, Со Ін, пані Стардаст.
— Так.
Маскований оппа та білява дівчина в облягаючому костюмі, Стардаст, стояли поруч.
…За звичайних умов їй було б вкрай неприємно бачити Стардаст поруч із Даїном, але зараз ситуація була надзвичайною.
Тому присутність Стардаст навіть додавала їй упевненості.
Зрештою, коли вони борються на одному боці, ці двоє — єдині надлюди на планеті, на яких дійсно можна покластися.
— Що ж… Кажуть, якщо піти цим шляхом саме в цей час доби, це виведе нас до головного офісу… давайте полетимо.
З цими словами вони злетіли над горами, і нарешті, коли дісталися до відкритої галявини посеред гірського хребта, швидко збагнули, що означали слова про те, що головний офіс стане видимим саме в «цей час доби».
— …Справді, на супутникових знімках тут була лише порожня ділянка.
— Так і було.
Проте зараз там височіла величезна, непізнана будівля.
Велична споруда, що розкинулася навколо, нагадуючи гігантський замок.
Це точно був головний офіс корпорації Хан Ін, але в ньому було дещо вкрай незвичне…
— …Що це взагалі за стіни…?
Виявилося, що сама будівля виглядала як тривимірне кіно без спеціальних окулярів — її стіни ніби накладалися на світло-блакитний та рожевий виміри одночасно.
Здавалося, вона вирвалася з якогось електронного простору або виникла внаслідок системного багу в комп'ютерній грі.
Хан Со Ін здивовано міркувала, що це взагалі таке.
Даїн якийсь час мовчки спостерігав за цим із серйозним виразом обличчя, а потім тихо промовив:
— …Тож ось воно яке, просторове накладання.
— Оппа?
— Я думаю, ця будівля створена за тим самим принципом, пов'язаним із вимірами, про які вони говорили. Я без поняття щодо всіх деталей, але…
Як саме їм удалося розібратися в цьому й побудувати таке?
Даїн тихо пробурмотів це під ніс і пильно поглянув на стіну.
Хан Со також примружила очі, дивлячись на замок, де накладалися синій та блідо-рожевий кольори, намагаючись збагнути суть цього явища… але марно.
Навіть її геніальний розум міг лише висувати припущення на основі «певної інформації». Вона просто не могла розібратися в процесі, якого ні разу не бачила раніше.
От тільки.
Якимось чином вона точно знала одну річ.
— Пані Стардаст, я хочу, аби ви вдарили по стіні цієї будівлі.
— По стіні?
— Так. Ударте по ній з усією своєю силою.
Стардаст на мить завагалася, потім міцно стиснула кулак і завдала потужного удару.
_Кха-а-а-а-а-а-ах!_
Пролунав страшний гуркіт…. але на стіні не з'явилося навіть найменшої тріщини.
— …Я вдарила, але відчуття вкрай дивне, наче я б'ю по чомусь, чого насправді тут немає.
Почувши слова Стардаст, Даїн відразу промовив, наче все збагнувши:
— Зрозуміло. Ця будівля взагалі не сприймає жодного зовнішнього фізичного впливу, чи не так?
— Так. Схоже на те…
— Вона точно побудована за технологією просторового накладання чи чогось схожого.
Промовивши це, Даїн насупився й почав тихо бурмотіти:
— …Ясно. Вони напевно розрахували можливість вторгнення ззовні, тож вони вкрай ретельно підготувалися до нашого приходу…
І в ту саму мить, коли він це вимовив.
"…."
— …!
Раптом оппа та Стардаст миттєво схопилися за свої навушники зв'язку.
Вони застигли на місці, наче отримали якесь термінове повідомлення, а їхні обличчя миттєво зблідли.
— Що сталося?
Стривожено запитала Со Ін, злякавшись такої їхньої реакції.
Даїн важко зітхнув, повернув голову до Стардаст і заговорив:
— Я так і знав… Я відчував, що так і буде. Стардаст, ти маєш іти. Ми з Со Ін розберемося тут самі.
— …Добре. Ха-ха, ці виродки дійсно… Будьте вкрай обережними. Хан Со Ін, ти також бережи себе.
З цими останніми словами Стардаст стрімко піднялася в повітря й миттєво зникла з очей.
Хан Со Ін, абсолютно здивована цією сценою, знову повернулася до Даїна:
— Ні, ну справді, що взагалі відбувається?
На це Даїн, який досі гарячково намагався впорядкувати думки, нарешті поглянув на неї, зітхнув і промовив:
— …Просто зараз бійці корпорації Хан Ін розпочали теракти по всій території Кореї. Це повномасштабне вторгнення, і Стардаст поспішає, аби їх зупинити.
Со Ін здивувалася ще більше:
— Що? Хіба це не якийсь обхідний маневр чи типу того? Вони заманили нас сюди як приманку, а насправді збираються повністю захопити Корею…
Промовила Со Ін…. але десь у глибині душі у неї було передчуття, що справа не в цьому.
Коли Кім Сун-У закликав її прийти сюди, у його словах дивним чином змішувалися радість та щирість… Це виглядало так, наче його головна мета була зосереджена саме в цьому місці.
І, як вона й очікувала, Даїн заперечно похитав головою:
— Ні, це дрібні локальні напади по всій країні, з якими Стардаст швидко розбереться. Набагато ймовірніше, що вони просто намагаються ізолювати Стардаст від штурму головного офісу.
Після детальнішого пояснення Хан Со Ін раптово повністю збагнула ситуацію.
"Для них вкрай невигідно, аби Стардаст — найпотужніша сила Асоціації — атакувала це місце… Тож доктор наказав бійцям корпорації Хан Ін почати напади, просто щоб відволікти її увагу?"
…Вона відчула це ще на телестанції, але персонал цієї організації абсолютно не боявся смерті, а сам доктор ставився до них як до звичайного витратного матеріалу. Усе це просто не вкладалося в голові.
— Мабуть, вони збираються спочатку розправитися з нами тут, а вже потім спробують остаточно підкорити Корею.
Від цих прямолінійних слів Даїна Хан Со Ін важко ковтнула слину.
"Усе правильно. Ми добровільно йдемо прямо в пастку ворога. Нам потрібно зібрати всю свою волю в кулак."
Дивлячись на Со Ін, яка була налаштована вкрай рішуче, Даїн легко посміхнувся, зробив крок уперед і промовив:
— Думаю, ми повністю готові вирушати, Со Ін, і…
— Що?
— Чомусь мені здається, що твоя роль тут буде вкрай важливою. Я розраховую на тебе, Со Ін. Тільки не втрачай упевненості. Ми ж вкрай багато тренувалися, чи не так?
— Так… Так!
Підбадьорена словами Даїна, вони нарешті переступили поріг ворожого лігва.
— Вони вже тут! Усім атакувати!!!
І, як і очікувалося, штурм миттєво розпочався.
Усередині головний офіс являв собою суцільний хаос.
Кімнати були повністю очищені від обладнання, тож було навіть важко збагнути, які саме дослідження тут проводилися.
Пробуджені бійці з усіма тими здібностями, які ми бачили раніше, вискакували звідусіль і починали люто нас атакувати.
— Угх…!
Чомусь вони намагалися атакувати Со Ін набагато частіше, ніж Даїна — ймовірно, тому, що Даїн ущент розніс їхній філіал минулого разу.
…Звісно, їй було трохи важко, але цей бій не був для неї надто складним.
— Тримайся на ногах, Со Ін.
_Кха-а-а-а-а-а-ах!_
Щойно ситуація ставала хоч трохи небезпечною, Даїн миттєво винищував ворогів своєю колосальною силою телекінезу.
Навіть якщо кілька бійців атакували одночасно, це не мало жодного значення, адже їх просто зносило одним помахом його руки.
Знаючи це, вони намагалися нападати невеликими групами, затискаючи нас у кожній кімнаті… але все це було абсолютно марно.
Це виглядало так круто, що Хан Со Ін навіть мимоволі замислилася, навіщо вона взагалі сюди прийшла.
…З іншого боку, полум'я, синя блискавка та вибухові хвилі, які вона тут бачила.
Старі друзі… Що більше вона бачила, як вони використовують сили її колишньої родини, то сильніше спогади виповзали з найтемніших куточків її розуму, і ця внутрішня боротьба була набагато важчою за фізичне протистояння.
Проте Даїн з кожною хвилиною ставав дедалі серйознішим.
— …Це вкрай дивно.
— Що таке, оппа?
— Люди тут занадто слабкі…
Вони просувалися все глибше всередину головного офісу.
Даїн, який пильно оглядав тіла повалених ворогів у кімнаті, промовив із дивним виразом обличчя:
— …Я б сказав, у них взагалі немає бажання боротися за власне життя. Важко пояснити, але вони вкрай слабкі. Я вкрай сильно хвилювався, що тут буде повно різноманітних пасток і нам доведеться постійно перевіряти все за допомогою телепортації… але в цьому немає жодної потреби. Якби вони реально оцінювали нашу силу, вони б точно підготувалися набагато краще.
— Це означає…
— Одне з двох. Або у них просто не було ресурсів, аби підготуватися як слід… або вони зосередили всю свою міць у самій останній кімнаті.
І з цими словами ми нарешті дісталися до якихось гігантських дверей.
Ми пробивалися з боями вглиб головного офісу вже протягом трьох чи чотирьох годин.
Цілком природно, що зв'язок із зовнішнім світом був повністю втрачений від самого моменту, як ми увійшли всередину.
І, судячи з усього, ці величезні залізні ворота вели до останньої зали.
— …Со Ін, я думаю, що Кім Сун-У перебуває саме там.
— Так. Я також так думаю.
Со Ін важко ковтнула слину.
Нарешті вона зустрінеться з Кім Сун-У особисто.
Доктор Сун-У, її головний нічний кошмар, людина, яка перетворила її дитинство на справжнє пекло, коли вона була ще зовсім маленькою та беззахисною.
Сама лише думка про нього змушувала її тіло здригатися від огиди.
Хан Со Ін зробила легкий глибокий вдих і замислилася.
Вона згадала всі його жахливі злочини.
Мерзенний лиходій найгіршого штибу, який прагне силою захопити владу в Кореї, ворог, що вкрав її життя, та егоїстичний виродок, який готовий пожертвувати абсолютно всіма заради власної мети.
Знову ж таки, це людина, яку необхідно знищити за будь-яку ціну.
Вона має здійснити свою помсту, що б це їй не коштувало.
І тепер, разом із Даїном, вона точно зможе його здолати.
З цим твердим рішенням Хан Со Ін звернулася до Даїна:
— Оппа. Я готова, давай заходити.
— Гаразд. Ходімо, Со Ін.
Вони переступили поріг величезної зали, і нарешті там, високо над ними на платформі, постала знайома постать.
— Ти нарешті прийшла, Хан Со Ін.
Він був одягнений у білий лабораторний халат, його довге чорне волосся було акуратно зібране ззаду, а на обличчі за скельцями окулярів блукала легка посмішка.
Позаду нього височіла гігантська колона світла — якась дивна машина.
Нарешті… фінальна зустріч розпочалася.