Розділ 442: Побічна історія - (Конвалія) (17)
— Вау…
Дивлячись на краєвид під собою зі схилу гори, вона пробурмотіла з німим захопленням, звертаючись до чоловіка поруч.
— …Ти дійсно розніс усе вкрай видовищно.
— Ха-ха…
Перед ними простягався гірський хребет, який виглядав так, наче по ньому щойно завдали масованого ракетного удару.
Серед цих понівечених гір лише залишки напівзруйнованої будівлі свідчили про те, що десь тут колись розташовувався дослідницький центр.
Саме в цьому місці перебував філіал корпорації Хан Ін, бійці якої викрали Со Ін минулої ночі.
…і саме тут я влаштував справжній погром, аби повернути її назад.
Результатом моєї люті стали вщент розтрощені скелі гірського хребта, де вони намагалися переховуватися.
Тим часом навколо гарячково метушилися співробітники Асоціації.
— …Чесно кажучи, цього разу я справді вражена, пане Даїн. Я й уявлення не мала, що твоя сила настільки колосальна.
Дивлячись на руйнування згори, Лі Соль А здивовано пробурмотіла.
— …Я й сам ні разу не використовував стільки сили раніше, тому навіть не здогадувався.
Побачивши, що Со Ін викрали, я на якусь мить повністю втратив контроль над собою й тепер розумів, що, мабуть, дійсно занадто сильно перегнув палицю.
Я без упину телепортувався по всьому гірському хребту від того місця, де втратив її слід, поки нарешті не виявив цю приховану лабораторію.
Я лише сухо відповів і телепортував Соль А ближче до напівзруйнованої будівлі філіалу.
Підійшовши до керівника оперативної групи Асоціації, який старанно проводив огляд території серед уламків бази Хан Ін, я поставив йому запитання:
— Як просуваються справи, вам удалося щось знайти?
— О, Егостику, Лі Соль А. Ви вкрай вчасно, погляньте-но на це.
Керівник групи повів нас до єдиної вцілілої будівлі й почав пояснювати:
— По-перше, звісно, більшість даних була зашифрована, та й навіть ті залишки вони, судячи з усього, миттєво стерли, щойно ти увірвався всередину.
— А що з полоненими, яких ви взяли?
— …Вони тримають язики за зубами. Щойно ми намагаємося ввести їм сироватку правди, вони просто використовують свої сили, аби накласти на себе наклав на себе руки.
— Хух.
Важко зітхнув я від цих слів.
Починаючи від минулої атаки на телестанцію й закінчуючи цим штурмом філіалу корпорації Хан Ін — абсолютно всі вцілілі співробітники Хан Ін були доправлені до в'язниці для проведення розслідування.
І… це не дало жодного результату.
Вони ні разу нічого не розповідали, а якщо їх намагалися змусити говорити силою — вони просто вмирали. Я вкрай сумнівався, що звичайні корпоративні дослідники чи пересічні лиходійські найманці здатні на таку фанатичну відданість.
Це виглядало так, наче…
— Це більше схоже на якусь секту.
Промовила Лі Соль А, озвучивши мої власні думки, і ствердно кивнула.
"Так. Це дійсно схоже на сліпу віру."
Яким взагалі чином корпорація Хан Ін примудрилася перетворитися на таке?
— Ну, не можна сказати, що ми взагалі нічого не виявили.
Пояснивши це, керівник групи увійшов усередину вцілілої будівлі й показав документи, які їм удалося знайти.
— По-перше, найважливіше — ми нарешті вирахували їхній головний офіс.
— …! Справді, і де він розташований?
— Ну, вам варто прочитати це самим, тут усе вкрай незвично.
Мені протягнули папку з документами, і коли я вчитався в її вміст, моє тіло миттєво заціпеніло.
Там містився довгий і детальний опис їхнього головного офісу.
Якщо коротко…
"…Головний офіс створений за допомогою просторового накладання, тому увійти до нього можна лише в особливі дні…?"
— Просторово… накладання? Пане Даїн. Ти знаєш, що це взагалі таке?
Звернулася до мене Лі Соль А, незадоволено насупившись під час читання тексту, а я лише заперечно похитав головою.
Я без поняття, що таке просторове накладання.
Проте я міг лише припускати… що за всіма цими просторовими процесами стоїть Бог Місяця.
"Невже Кім Сун-У з корпорації Хан Ін зміг якимось чином прибрати до рук місячну магію?"
Що більше я про це думав, то сильніше у мене починала боліти голова.
Хіба корпорація Хан Ін була настільки впливовою лиходійською організацією в оригінальній історії, що могла дістатися до самих витоків цього світу? Ні, це не так. Вони були лише босами першої з чотирьох фаз.
Тоді як усе дійшло до такого стану?
— …Головний офіс розташований у південних горах, а брама туди відчиниться наступного понеділка, тож саме тоді ми й зможемо розпочати штурм.
— …Зрозуміло.
Так. Ну, менше з тим.
Усе все одно вирішиться наступного понеділка. Коли цей день настане, абсолютно все стане на свої місця.
До того ж Со Ін розповіла мені про розмову, яка відбулася у неї з Кім Сун-У прямо перед її порятунком.
"Кім Сун-У сам закликав мене прийти до його головного офісу й спробувати зупинити його там. Обіцяв відкрити мені всю правду…"
Кім Сун-У вже знав, де ми перебуваємо, і цілком очікував нашого візиту, тому ми в жодному разі не могли дозволити собі розслабитися.
Я був упевнений, що він також вкрай ретельно підготувався до нашого приходу.
Що саме він замислив?
Створення штучних надлюдей, викрадення Со Ін — чого взагалі він прагне досягти? Якщо він дійсно хоче просто захопити Корею, навіщо тоді було закликати нас прийти до його головного офісу?
Я не міг висунути жодного логічного припущення. Про це нічого не згадувалося в оригінальній історії.
Тому я мав викластися на повну силу.
Я остаточно відмовився від спроб спиратися на сюжет оригіналу й збирався покладатися виключно на власну могутність у боротьбі з корпорацією Хан Ін.
І нарешті, вся ця таємниця розкриється наступного понеділка.
Поки я стояв, міцно стискаючи в руках папку з документами й обмірковуючи ситуацію, керівник оперативної групи, який весь цей час стояв осторонь, тихо кашлянув і знову повернувся до нас:
— О, і ще, пане Егостику, пані Лі. У назвах зашифрованих файлів та по всій території лабораторії постійно повторюється один і той самий термін.
З цими словами він указав нам на напис, залишений на уламку дошки.
Я прочитав слова й насупився.
— Проєкт Ікар…
Ікар — це персонаж із давньогрецької міфології.
Історія про людину, яка так пристрасно прагнула наблизитися до сонця, що злетіла до нього на воскових крилах і в підсумку загинула, впавши в море.
Спираючись на цей міф, вони й назвали проєкт, над яким зараз так наполегливо працювали.
Я замислено повторив цю назву й промовив до присутніх:
— Добре, сповістіть мене, щойно отримаєте детальнішу інформацію. А я, мабуть, піду.
— Ох, пане Даїн. Ти вже йдеш?
— Ага. Думаю, мені варто почати готуватися заздалегідь.
— Звісно… Тоді я передам Хару всі впорядковані дані. Ти, мабуть, вкрай сильно втомився, адже не спав відучора весь день, тож іди відпочинь.
— Добре, дякую.
— О, і ще… Со Ін точно довелося вкрай несолодко, тому подбай про неї як слід.
— Ха-ха… я розумію. Ви також, пане керівнику, тримайтеся.
— Так, пане Егостику. Бережи себе.
Після цих слів ми попрощалися, і я попрямував додому.
…Я згадав, як Со Ін міцно заснула вчора ввечері, після того як мені нарешті вдалося заспокоїти її після пережитого шоку.
Наш будинок перебуває під вкрай надійною охороною, тому я сильно сумнівався, що її зможуть викрасти знову.
"….."
Я мимоволі зціпив зуби від самої лише думки про викрадення Со Ін. Дивно, що коли я знайшов той філіал корпорації Хан Ін, я просто миттєво вщент розніс абсолютно все на своєму шляху. Чи дійсно я розтрощив там усе до останнього камінця?
Хай там як, занурений у ці думки, я переступив поріг дому.
Я обережно відчинив двері до кімнати Со Ін, аби перевірити, чи вона спить, але…
"Її немає."
Я на мить розгубився, але потім швидко зорієнтувався.
Якщо її немає тут, то можливо… з цією думкою я миттєво телепортувався до підвалу.
І ось що постало перед моїми очима, щойно я опинився в тренувальній залі.
— Ха-а… Ха-а… Оппа, ти вже повернувся?
Це була Со Ін, яка в повному самоті тренувалася в залі, одягнена у свій залізний костюм.
Побачивши мою появу, вона відразу зупинила тренування й плавно спустилася на підлогу.
…Я просто втратив дар мови, бачачи, що вона вже знову тренується, хоча з моменту її викрадення не минуло навіть доби.
— …Оппа, тобі вдалося щось з'ясувати?
— Га? О, так.
Я все ще не міг прийти до тями, дивлячись на її втомлене й спітніле тіло, але швидко опанував себе й детально розповів усю почуту інформацію.
Головний офіс корпорації Хан Ін розташований у якомусь просторовому вимірі, а портал туди відчиниться наступного понеділка.
Вислухавши це, Со Ін серйозно кивнула й відповіла:
— Добре… Тоді мені потрібно підготуватися як слід.
Її очі при цих словах були сповнені непохитної рішучості.
…Бачачи її впертість і повну відсутність бажання залишатися осторонь цієї місії, я важко зітхнув і запитав:
— Со Ін… Ти дійсно не збираєшся відмовитися від цієї ідеї? Чесно кажучи, там буде вкрай небезпечно.
Почувши мої слова, Со Ін насупилася й рішуче похитала головою:
— Ні. Це моя особиста справа. Моїх друзів піддали жахливим приниженням, а вороги просто вкрали їхні сили. Я маю, я просто зобов'язана… довести все до самого кінця власними руками.
Я лише мовчки кивнув на знак згоди з її впертістю.
…Зрозуміло. Мені ні за що не вдасться змінити її рішення. Можливо, якби я змусив її силою, вона б послухалася, але буде набагато краще, якщо я просто стоятиму поруч із нею й пильно прикриватиму її під час бою.
— …Гаразд, тоді вирушаємо разом.
— …! Оппа!
Ну так. З нами ж у будь-якому разі буде Стардаст, то в чому взагалі проблема?
Якщо що, ми зі Стардаст просто вмить розберемося з усіма ворогами.
"….."
Промовляючи це про себе.
Хм.
У мене все одно залишалося стійке передчуття, що цей майбутній штурм головного офісу корпорації Хан Ін стане особистою історією самої Со Ін.
Хай там як, час летів неймовірно швидко.
В Асоціації щодня проводилися напружені наради, де планувалися та детально розроблялися схеми майбутнього вторгнення, тоді як Со Ін проводила всі дні за тренуваннями та постійним вдосконаленням свого костюма.
Вихідні пролетіли як одна мить, і нарешті настав той самий доленосний понеділок.