Розділ 440: Побічна історія - (Конвалія) (15)
Після того як ми зупинили атаку на телестанцію, наше життя повернулося у звичну колію, залишивши нам лише тривожне знання про те, що корпорація Хан Ін точно щось замислила.
Мине ще чимало часу, перш ніж ми зможемо використати всі передові можливості GPS Кореї, аби вистежити точне розташування головної бази цієї групи.
Звісно, тим часом моя трансляція та поява нових надлюдей корпорації Хан Ін активно обговорювалися в новинах, але це полум'я не розгорілося занадто сильно.
Думаю, усе тому, що вони двічі поспіль зазнали вкрай легкої поразки, через що люди поступово почали схилятися до думки: "Га? Та ця корпорація Хан Ін насправді не така вже й велика загроза, чи не так?".
І, власне, це було саме тим, на що ми й сподівалися. Для громадськості набагато безпечніше не звертати на них надто багато уваги зараз, поки вони готують щось за лаштунками.
Якщо не зважати на інші проблеми.
Протягом кількох днів після нападу на телестанцію Со Ін поводилася набагато тихіше, ніж зазвичай, наче вже тривалий час про щось мовчки розмірковувала.
Однієї ночі… зрештою, вона підійшла до мене й тихо промовила:
— Оппа… Мені потрібно дещо тобі розповісти.
— Так, Со Ін, що таке?
Со Ін трохи вагалася, перш ніж почати розмову, але врешті-решт змогла зважитися й вимовити слова.
Електрична здатність бійців корпорації Хан Ін, яку вона бачила на телестанції, також була їй вкрай добре знайома.
— …Якщо бути точнішою, це була здібність моєї сестри, яка була такою ж піддослідною, як і я…
— Оппа. Ти ж знаєш, що наді мною проводили експерименти в корпорації Хан Ін… Дослідження зі штучного створення суперсил.
— У тих експериментах, окрім мене, брали участь ще троє дітей…
Промовила Со Ін.
Вона вкрай важко й детально розповіла мені історію про часи свого перебування в корпорації Хан Ін — історію, якою вона досі ні разу зі мною не ділилася.
На той момент організація досліджувала загалом чотири суперсили.
Вогняна здатність, яка дозволяла вивергати полум'я з долонь.
Електрична здатність, яка дозволяла бігати швидко, наче блискавка.
Фізичне підсилення, що робило людське тіло міцним, наче скеля.
І надзвичайна інтелектуальна здібність, яка дарувала розум справжнього генія.
Четверо дітей були обрані як піддослідні кролики, кожному з яких вживили одну з цих сил.
І Со Ін, природно, була тією самою дитиною з надзвичайним інтелектом.
— …Тому. Я припускаю, що наступним супротивником, ймовірно, виступить той, хто володіє фізичним підсиленням.
Якщо цей експеримент дійсно завершився успішно.
У темній вітальні пізно ввечері, сидячи на дивані під слабким світлом кімнатного торшера й підібгавши коліна до грудей, Со Ін тихо шепотіла мені це, а я у відповідь лише ствердно кивав головою.
— …Зрозуміло. Со Ін, дякую, що поділилася цим зі мною.
Насправді я вже знав про минуле Со Ін завдяки оригінальній історії.
Але в оригіналі про це згадувалося вкрай побіжно й лише через призму спогадів лиходійки Білої Відьми, тому почути це безпосередньо з вуст Со Ін було для мене чимось абсолютно новим.
Перш ніж я встиг щось додати, Со Ін сумно поглянула на мене й промовила:
— Оппа… Ти навіть не запитав мене, що сталося з іншими піддослідними.
"…."
— Усе правильно. Вони всі загинули. Ми всі… намагалися втекти, але в самому кінці їх наздогнали й…
— Якби не вони… я б ні за що не змогла вижити тоді…
Со Ін, яка говорила це вкрай тремтячим від сліз голосом, усе ж не заплакала.
Замість сліз на її обличчі застиг такий болючий вираз, наче їй було вкрай важко просто вимовляти ці слова, саме тому я вирішив не розпитувати її про деталі.
Натомість вона знову звернулася до мене, вже трохи тихішим голосом:
— Тому… оппа. У мене є до тебе одне прохання.
— …Так, Со Ін, яке саме?
— Доктор Кім Сун-У з корпорації Хан Ін… людина, яка очолювала весь цей кошмар. Я хочу вбити його власними руками.
Вона говорила це мені зі злегка почервонілими очима, уткнувшись обличчям у свої коліна й дивлячись на мене знизу вгору.
Минуло вже шість років відтоді, як Хан Со Ін утекла з корпорації Хан Ін, але її нічний кошмар досі так і не закінчився.
Почувши це, я на мить замислився.
Насправді давати Со Ін можливість особисто вбити його було вкрай небезпечно.
Завжди набагато ефективніше застати ворога зненацька й знищити всіх одним потужним ударом.
Але.
"….."
Зрештою, це все заради самої Со Ін.
І я, зрештою, роблю абсолютно все лише задля неї.
— Гаразд.
Я кивнув, вирішивши про себе, що мені просто потрібно діяти набагато ретельніше та продуманіше за лаштунками.
— …Дякую тобі, оппа.
Вперше за весь цей довгий день Со Ін лагідно посміхнулася мені своїми червоними від сліз очима.
Лише заради цієї єдиної посмішки моє рішення було цілком виправданим.
Ось так і закінчився інцидент на телестанції, і, як я вже казав, ми знову повернулися до нашого звичного повсякденного життя.
— Давай, Со Ін, ухиляйся!
— Так…! Ха!
Звісно, навіть повернувшись до рутини, ми з Со Ін продовжували наполегливо тренуватися, готуючись до наступної битви. Ніколи не знаєш, коли саме може розпочатися черговий бій.
Окрім цього, ми також підготували чимало інших речей.
— Со Ін, про всяк випадок, давай установимо один додаток для знайомств.
— Що…? Д-д-додаток для… знайомств…?
— Я чув, що такі додатки дозволяють відстежувати геопозицію один одного в реальному часі, тому давай установимо його про всяк випадок, якщо раптом щось трапиться.
"….."
Со Ін на мить застигла з багрово-червоним обличчям від моїх слів, але потім її обличчя раптово зблідло, і вона сердито витріщилася на мене:
— Ха-а… Оппа. Якщо справа лише в цьому, то є набагато кращий спосіб, ніж установлювати якісь дурні додатки… Просто надай це мені.
"…Я й так чудово знаю, де ти перебуваєш у будь-який момент……"
Я лише ніяково почухав щоку, спостерігаючи, як Со Ін щось тихо пробурмотіла собі під ніс і відразу почала створювати якусь програму.
Я просто хотів трохи подражнити її, але абсолютно не очікував на таку бурхливу реакцію.
Хай там як, дні минали один за одним, і непомітно підкралася осінь.
— Оппа, я пішла до школи~
— Ага. Бувай.
Ось так Со Ін знову вирушила на заняття, а я провів її поглядом.
І до цього моменту я навіть уявлення не мав, що саме сьогодні має трапитися.
Школа.
— Ні, ну ти мені поясни, Хан Со Ін! Що взагалі відбувалося, поки тебе не було в школі? Ти захворіла? У тебе що, знайшли рак чи типу того?
— Припини, Йон Джі. Со Ін же чітко сказала, що у неї виникли обставини, про які вона не може розповісти.
"….."
— Ну звісно, я без поняття, наскільки це секретні обставини, що вона не може поділитися ними навіть із нами, але я не знаю, чи варто взагалі так приховувати все. Мабуть, ми просто ніколи не були для Со Ін справжніми подругами.
— Ха-а! То це таки правда? Ох, До Йон, схоже, ми просто змарнували наше життя. Давай підемо й утопимося, просто підемо й утопимося…
— …Та ну вас, дівчата, припиніть!
Після кількох днів, протягом яких подруги без упину допитувалися, чому вона була відсутня в школі кілька тижнів, Со Ін остаточно роздратувалася…. адже їй насправді просто нічого було їм відповісти.
Ну не могла ж вона сказати, що Даїн — це Егостик, а вона не природила до школи, бо одягала залізний бронекостюм і билася пліч-о-пліч із ним. Про таке точно не можна було розповідати…
Тож вона знову випалила вкрай туманну відповідь:
— …Ха-ха. Та просто у мене виникли невеликі труднощі з Даїном, от і все.
Промовила вона подругам, які продовжували пильно на неї дивитися.
Дівчата здивовано перезирнулися між собою й важко ковтнули слину:
— …З Даїном… Що за… труднощі?
— Со Ін, невже ти нарешті зізналася йому в коханні?
— О ні. Звісно, ти вже повнолітня, Со Ін, але все ж…
— Та ні!!! Що ви взагасі собі там понауявляли…!
…У підсумку її слова лише викликали ще більше безглуздих дівочих misunderstandings.
Хай там як, шкільний день пролетів непомітно, і настав час повертатися додому.
— Бувай, Со Ін. До завтра~
— Проведіть гарно час разом із Даїном, хе-хе.
Вона попрощалася з подругами, які чи то щиро бажали їй хорошого вечора, чи то просто знову кепкували з неї.
Хан Со Ін спокійно йшла по провулку.
— …Ха-а.
Це був звичайнісінький провулок дорогою до її дому.
Від того самого дня, щоразу проходячи цим шляхом, у її голові виникав лише один єдиний спогад.
"Давай підемо так, бо твоя парасолька занадто мала, і у мене вже плече мокне."
Вона згадувала той день, коли вони разом прогулювалися під дощем, тримаючись за руки під однією парасолькою.
Проста прогулянка цим провулком автоматично змушувала її губи розпливатися в ніжній посмішці.
"Навіть зараз, коли мені так важко через це протистояння з корпорацією Хан Ін, мені стає так тепло на душі лише від однієї думки про оппу…"
Занурена в такі заплутані думки, вона продовжувала йти, як раптом відчула дивний різкий холод, наче температура повітря навколо неї миттєво впала на кілька градусів.
— …Що за.
Це незвичне відчуття змусило Со Ін швидко обернутися назад.
— Угх…!
Раптово якась біла тканина з'явилася перед її очима й міцно накрила її обличчя.
Перш ніж вона встигла дістати захисний пристрій, який заздалегідь підготувала на випадок нападу, її раптово атакувала таємнича постать у шоломі.
"Ох… угх…"
Встигла лише подумати Хан Со Ін.
Вона тихо пробурмотіла останній склад і миттєво знепритомніла.
— Говорить група Хан Ін. Ціль успішно захоплено. Ми негайно повертаємося на допоміжну базу.
З цими словами вони підхопили Хан Со Ін на руки й миттєво випарувалися в повітрі.
"……"
Сидячи за столом у вітальні вдома, я поглянув на годинник і тихо пробурмотів собі під ніс:
— Со Ін затримується.
Так. Со Ін запізнювалася.
Вона ні разу не запізнювалася за всі ті роки, що вчилася в школі.
Щоразу, коли вона збиралася погуляти з подругами, вона завжди попереджала мене про це за кілька годин заздалегідь.
А зараз вона затримувалася, навіть не зателефонувавши мені.
"….."
З цими думками я знову поглянув на годинник і повільно підвівся зі свого місця.
Щойно я повністю усвідомив ситуацію, час діяти настав.
— І…
Я змушу вас заплатити за це найдорожчою ціною.
Тихо процідив я крізь зуби, а моє відображення у скляному вікні було холодним як ніколи в житті.