Розділ 439: Побічна історія - (Конвалія) (14)
Короткий зміст сьогоднішньої трансляції.
Корпорація Хан Ін атакувала телевізійні станції.
Егостик здолав їх разом зі своєю новою союзницею, Південним Сріблом!
У Корею повернувся мир. Чудово, чудово, просто чудово~!
"……"
Проте дещо було не так.
На останньому поверсі телестанції, де на підлозі лежали тіла дослідників, які до самого кінця безуспішно намагалися щось транслювати, я вимкнув стрім і якийсь час просто стояв, замислено підперши підборіддя рукою.
"…Дещо тут не збігається."
Мене не полишало вкрай тривожне передчуття.
Керуючись цим відчуттям, я повернувся до Со Ін і запитав її:
— Со Ін, коли ми вперше запустили наш трансляційний ефір, ми просто перехопили радіохвилі й провели трансляцію на всю країну, правильно?
— …Так. Ха-а, ха-а… Усе правильно.
Со Ін, яка вже зняла шолом свого костюма й сиділа, згорнувшись на східчастому виступі біля стіни телестанції, важко дихала й відповіла мені.
Тоді я запитав її знову:
— Це вкрай складно зробити?
— Що? Ну… складно. Для цього потрібне спеціальне обладнання, приміщення, антени…
— Добре. А як щодо корпорації Хан Ін?
— Ну, з технологіями корпорації Хан Ін… я думаю, для них це вкрай просте завдання.
— Ага… мабуть, так і є.
Со Ін, яка досі сильно потіла, здавалося, не зовсім розуміла, до чого я веду.
Я поглянув на неї й тихо пробурмотів про себе:
— Тоді… чому корпорація Хан Ін вирішила захопити телестанцію, замість того щоб просто перехопити радіохвилі в ефірі?
— Що?
На запитання Со Ін я лише промовчав, занурившись у глибокі роздуми.
Навіщо такій великій організації, як корпорація Хан Ін, діяти настільки примітивно й з величезними зусиллями захоплювати три телестанції одночасно, аби просто щось транслювати?
"Невже була особлива причина передавати сигнал саме безпосередньо з телестанції…?"
Або ж вони просто не мали доступу до таких технологій і були змушені діяти силою.
Хай там як, їхній грандіозний план повністю провалився.
Я без поняття, що саме вони збиралися транслювати, але на екранах телевізорів продовжували показувати звичайні передачі. Їхня спроба використати телебачення була повністю зірвана.
От тільки.
"Цікаво, що саме вони так наполегливо намагалися показати…"
Цей сумнів досі не давав мені спокою.
Що саме вони хотіли сказати в цьому ефірі? Оголосити війну Республіці Корея чи запустити якесь масове гіпнотичне мовлення на всю націю?
…Тепер про це вже ніяк не дізнатися, адже вони фізично знищили всі дані перед тим, як ми їх схопили, не залишивши жодних доказів.
Припускаю, у Стардаст ситуація аналогічна.
Якби вони так сильно прагнули це приховати, то не стали б викладати це на YouTube чи інші платформи.
— Хм…
Я продовжував міркувати над цим питанням.
— …Ха-а, ха-а. Оппа.
Раптом до мене долинув тихий голос Со Ін.
Я мимоволі повернув голову, поглянув на Со Ін, яка досі важко дихала з вкрай стурбованим виразом обличчя, і миттєво оговтався.
"Точно. Сьогодні ж був перший день, коли вона безпосередньо зіткнулася з реальним терором у житті…"
Я повівся вкрай нетактовно.
По подумки вилаявши себе, я підійшов ближче до Со Ін.
— Со Ін, ти в порядку?
— Ні…
Важко дихаючи, відповіла Со Ін на моє запитання.
Хан Со Ін пройшла крізь свій перший справжній бій.
Розправившись із бійцями корпорації Хан Ін за допомогою свого костюма, вона сиділа, а її серце калатало так сильно, наче ось-ось вистрибне з грудей.
— Ха-а… Ха-а…
Вона вважала, що билася вкрай добре.
"Я ухилялася від їхніх ударів і била у відповідь."
Усе було точнісінько як під час тренувань. Це було зовсім не складно.
От тільки.
Єдина відмінність полягала в тому, що це були реальні люди.
Усі вони були справжніми, живими людьми.
Навіть якщо вони були лиходіями, відчуття від удару по людському тілу було вкрай дивним. Було б набагато краще, якби вони виглядали як якісь монстри, аби вона могла діяти абсолютно не замислюючись.
І знову ж таки…. Після вогняних здібностей, тепер ця синя електрика…
"….."
Со Ін, яка сиділа й тихо страждала наодинці, нарешті замислилася:
"…Ти весь цей час мовчки проходив крізь усе це."
Ні. Навпаки, він проводив свої трансляції, навіть не подаючи жодного знаку, що йому боляче чи важко.
Він точно людяніший за будь-кого іншого, але як йому це вдається?
Запитувала вона саму себе.
Хан Со Ін мимоволі поглянула на Даїна, який підійшов, аби втішити її, і тихо запитала:
— Оппа…
— Га?
— Оппа, як тобі взагалі вдавалося зупиняти всі ці жахи досі? Ха-ха… Хіба це не було вкрай важко?
Запитала вона.
Даїн на мить застиг на місці, наче абсолютно не очікував почути подібне питання.
Потім він лагідно посміхнувся й промовив:
— Це було вкрай важко. Коли я вперше схопив лиходія, мені навіть довелося випити кілька пляшок соджу перед цим. Я просто думав, що не зможу зробити цього при здоровому глузді. Хіба я не розповідав тобі?
— Що?? Ні, ти ні разу мені про це не казав! Робити такі небезпечні речі…
— Ха-ха, заспокойся. Усе ж закінчилося цілком добре. Звісно, я з самого початку зовсім не герой…
Промовивши це, Даїн підвів голову, поправив свій капелюх і поглянув кудись удалину:
— Проте у мене була тверда віра, непохитне рішення захистити цей світ. Бажання вберегти тебе, Со Ін, від усіх небезпек цього світу.
Саме ця віра допомагала мені зберігати розум і продовжувати боротьбу.
У мене була чітка мета.
Закінчивши говорити, Даїн знову повернув обличчя до неї й промовив зі своєю звичною теплою посмішкою:
— Тому, Со Ін, я хочу, аби у тебе також з'явилася власна віра. Те, чим ти прагнеш стати. Те, за що ти хочеш боротися. Бажання пройти саме тим шляхом, який ти сама обереш. Якщо у тебе це буде… ти ні за що й ніколи не зблукаєш, що б не сталося.
Промовивши це, Даїн лагідно посміхнувся й протягнув їй свою руку:
— …Я знаю, що тобі було вкрай важко, Со Ін, але ти сьогодні впоралася просто чудово, дякую за твої зусилля. Залишатися тут може бути небезпечно, тож, ходімо?
За розбитим склом напівзруйнованої будівлі, спиною до променів світла, що пробивалися всередину, стояв Даїн, протягуючи їй свою руку.
— Так…
Со Ін мимоволі протягнула свою руку й міцно стиснула його долоню.
Віра… Моя мета в житті… Те, чого я прагну досягти…
Він сказав, що я зможу битися набагато краще, якщо матиму це в серці.
Щоки Хан Со Ін миттєво почервоніли, і вона ще міцніше стиснула руку Даїна.
"Яка ж моя мета, оппа?"
Єдине, про що я можу думати — це те, що я хочу завжди бути поруч із тобою…
Хай там як, на цьому атака на телестанцію була повністю завершена.
В Асоціації знову розпочалися нескінченні наради щодо справжніх мотивів ворога.
— Вони точно щось замислили, це ж очевидно, вони явно щось готують.
І з самого початку засідання голова Асоціації без упину бурмотів:
— Вони намагалися транслювати щось вкрай важливе через телестанцію. Щось таке, заради чого вони були готові пожертвувати такою великою кількістю бійців. Я тепер спати не можу вночі через ці переживання!!!
Бачачи, як сильно нервує голова Асоціації, Стардаст, яка сиділа навпроти мене, поправила своє світле волосся, важко зітхнула й відповіла:
— Вони повністю стерли всі дані й у моєму секторі… Ми без поняття, що там було, але є ймовірність, що вони спробують викласти це в інтернет, тому нам усе одно потрібно пильно стежити за мережею.
— Так… і щодо стеження, Лі Соль А, як просуваються справи з нашими камерами? Ви вже з'ясували, де саме розташована база корпорації Хан Ін?
Стривоженим голосом запитав голова Асоціації.
Лі Соль А зітхнула й відвела погляд убік:
— На жаль, вони постійно переміщувалися й зруйнували більшість камер на своєму шляху.
— Та що за…!
Перш ніж голова встиг остаточно розлютитися, Лі Соль А злегка посміхнулася:
— Проте вихід є завжди. Навіть якщо вони діють продумано, людські можливості мають межі. Якщо наші технічні фахівці об'єднають зусилля й детально проаналізують записи з усіх камер від самого моменту штурму, ми зрештою зможемо вирахувати маршрут їхнього переміщення й вийти на саму базу~
— Справді…! І скільки часу це займе, як думаєш?
— Ммм… Мабуть, кілька місяців.
— Ха-ха… кілька місяців, але це принаймні дає нам реальну надію.
Промовивши це, голова Асоціації витер піт з чола й звернувся до мене:
— Що ти думаєш, Егостику? Що саме вони замислили, зважаючи на те, що ти безпосередньо зіткнувся з ними в бою?
Я на мить замовк, впорядковуючи думки, а потім повільно заговорив:
— Ну… я без поняття, поки що не можу сказати напевно.
Рано чи пізно станеться щось масштабне, що змусить усю правду вилізти на поверхню.
Подумав я про себе.
~У цей самий час, на базі корпорації Хан Ін~
— Прошу вибачення, докторе. Я зазнав поразки…
— …Ні, все гаразд. Це була моя помилка — недооцінити їхню силу. Я повівся вкрай необережно, занадто сильно поспішаючи наблизити нову еру.
Відповів доктор.
…Якщо бути точнішим, він був занадто сильно зайнятий іншими речами, аби зациклюватися на цій невдачі.
Ні. Якщо говорити чесно, він взагалі не вважав операцію на телестанції повною поразкою.
Вони змогли отримати вкрай цінну інформацію, яка цілком вартувала кількох людських життів.
[Оппа, це небезпечно…!]
"Хан Со Ін."
Він пильно дивився на сірий костюм, який літав на екрані монітора, і хижо посміхався.
Остання деталь усього цього плану, той самий унікальний інгредієнт, який він боявся остаточно втратити — піддослідна, яка мала поставити фінальну крапку в його дослідженнях, нарешті знову з'явилася на горизонті.
— …Це доля, це доля, справжня доля.
Тихо бурмочучи це собі під ніс, він викликав своїх елітних бійців і віддав їм один єдиний наказ:
— Знайдіть Хан Со Ін і негайно доставте її до мене.
Оскільки всі його думки тепер були зосереджені виключно на Хан Со Ін, він просто не міг міркувати розсудливо.
Він повністю забув про покровителя та захисника Хан Со Ін — Егостика.