Розділ 436: Побічна історія - (Конвалія) (11)
— Со Ін, сьогодні був вкрай важкий день, тому лягай-но спати раніше. Ми детальніше поговоримо про все завтра, гаразд?
— Добре…
Після тривалої наради в Асоціації Хан Со Ін безсило побрела до своєї кімнати.
Вмившись, вона лягла на ліжко.
Заплющивши очі, вона поринула в думки.
"…Со Ін, добре? Ти… швидше… Тікай…"
Хм.
Жахливі, старі спогади.
"….."
Поки вона лежала в ліжку, обличчя Со Ін ставало дедалі блідішим і виснаженішим.
Вона заприсяглася помститися корпорації Хан Ін.
Вона пообіцяла собі розплатитися з ними за їхні жахливі експерименти та утримання під вартою, а особливо — з Кім Сун-У, людиною, яка все це спланувала.
Саме це почуття рухало її вперед, але тепер, коли корпорація Хан Ін знову дала про себе знати, вона виявила, що просто тремтить, не в змозі нічого вдіяти.
І причина цього була цілком очевидною.
Усе через тих піромантів, яких вона бачила сьогодні.
"…Це очевидно."
Вона ще не була повністю впевнена, тому й не розповіла нічого Даїну, але що більше вона переглядала те відео, що пильніше вдивлялася в людей, які могли керувати вогнем, то сильніше Хан Со Ін переконувалася в одному.
"…Ця здатність, безумовно."
Хан Со Ін була далеко не єдиною піддослідною корпорації Хан Ін.
Окрім неї, там було ще троє дітей, які були їй наче рідні брати та сестри — загалом четверо піддослідних, включаючи саму Хан Со Ін.
Метою того експерименту було наділити людей штучними, отриманими ззовні надздібностями.
У тих дослідженнях вивчали її та трьох інших дітей.
Корпорація Хан Ін намагалася штучно вживити вогняну силу в людські тіла.
"…Со Ін, не хвилюйся. Ми виберемося з цього місця."
Їхні здібності були так схожі на її власні.
Щойно вона побачила їх, Хан Со Ін відчула дивну ностальгію… і нічні жахи почали знову й знову повертатися до неї.
І вона чудово знала, що всі вони загинули, окрім неї самої.
Оскільки навіть єдина успішна піддослідна, Хан Со Ін, утікала, проєкт зі штучного вирощування надлюдей вважався повністю скасованим.
Проте Кім Сун-У зрештою досяг успіху, і це було саме тим, про що вона обов'язково мала розповісти Даїну.
…Тоді ми детальніше поговоримо про це завтра.
Добре. Завтра я розповім йому абсолютно все.
І… про те, як нам розібратися з корпорацією Хан Ін.
Вона мала розповісти Даїну про своє непохитне рішення.
З цією думкою вона спробувала поринути в сон, але…
— Тікай, Со Ін. Тікай…
— Со Ін, тікай. Кинь нас. Рятуйся сама…
— Со Ін.
— Ти рада, що вижила?
— Хм… Угх…
Звісно, вона не могла заснути.
Поки вона лежала в ліжку, у її голові лунали голоси, голоси, голоси. Деякі з них були реальними спогадами, інші — відтворені її уявою, а деякі — просто ілюзіями, народженими її власною провиною.
Поки вона лежала там у повній самоті, ковтаючи сльози від болю й відчаю, вона збагнула, що сьогодні їй точно не вдасться нормально заснути, тому на мить замислилася.
Потім, наче привид, вона виповзла з ліжка, схопила свою подушку й прийняла рішення.
Мені потрібно вжити екстрених заходів.
Я маю почати серйозно готуватися вже від завтрашнього дня, тому не можу дозволити собі не спати всю ніч.
Сьогодні я спатиму з Даїном….!
~Спальня Даїна~
Со Ін лягла на ліжко, попросивши його про це, і заплющила очі, відчуваючи його присутність поруч.
Вона ледь помітно відчувала його запах під ковдрою.
…Вона прийшла до кімнати Даїна, аби просто заснути, але коли лягла поруч із ним, то дещо збагнула.
"Ні. Це чудово, що мене більше не мучать нічні жахи, але…"
Моє серце калатає так сильно, що я взагалі не можу заснути…!
— Угх…
Хан Со Ін якийсь час крутилася в ліжку, ведучи внутрішню боротьбу з самою собою.
…Проте це було, мабуть, тому, що вона весь день кудись бігла й вкрай сильно втомилася.
Вона відчула, як її свідомість поступово згасає, і вона нарешті почала занурюватися в глибокий сон.
Вона розплющила очі й кинула швидкий погляд на Даїна, який напівлежав на ліжку й читав книгу, а потім знову заплющила їх і остаточно заснула.
"Як цікаво…"
Я ж насправді нічого не роблю, просто лежу поруч із ним.
То чому всі мої погані думки миттєво зникають?
Чому я відчуваю таке неймовірне полегшення?
З цими запитаннями в голові Со Ін нарешті поринула в глибоке царство снів.
~Наступного ранку~
— Ммм… Ммм… Ммм?
Хан Со Ін прокинулася від ранкових сонячних променів, а потім відчула тепло і дивне відчуття, ніби її міцно обіймає щось водночас тверде та м'яке.
Вона обережно розплющила очі від цього незвичного відчуття.
— …Ой.
— Со Ін, добре спалося…?
Вона побачила обличчя Даїна, який ніяково посміхався, і щоки Со Ін миттєво стали багрово-червоними.
Якимось дивом поспіхом вискочивши з кімнати Даїна, вона швидко вмилася, поснідала й попередила своїх подруг, що якийсь час не зможе ходити до школи через певні обставини.
Со Ін відразу покликала Даїна, аби розповісти йому все, що знала.
Вогняна здатність була однією з тих речей, які досліджувала корпорація Хан Ін під час експериментів зі штучного вживлення суперсил, коли вона сама ще була піддослідною.
Вона заїкалася й важко підбирала слова, адже від однієї лише згадки про минуле у неї починала сильно боліти голова.
Наче розуміючи абсолютно все, він серйозно кивнув головою й промовив:
— Розумію. Со Ін, дякую, що розповіла мені. Мабуть, вони дійсно штучно створені надлюди корпорації Хан Ін.
Тоді, можливо…
Тихо пробурмотіла вона Даїну, який занурився в глибокі роздуми.
Со Ін якийсь час пильно дивилася на нього, а потім міцно стиснула кулаки, наче прийняла остаточне рішення, і звернулася до Даїна:
— Оппа…
— …?
— Я хочу особисто помститися корпорації Хан Ін, — рішуче заявила вона.
Обличчя Даїна миттєво виразило сильне здивування.
"Добре."
Давай спробуємо переконати його.
Наступного дня після того, як Со Ін спала зі мною, вона втомленим голосом розповіла мені все, що знала про здібності корпорації Хан Ін.
А саме те, що вогняна сила, яку вони використали вчора, була частиною їхніх експериментів зі штучного створення суперлюдей.
"…Експеримент, який в оригінальній історії вважався повністю проваленим для всіх, окрім Со Ін."
В оригіналі це згадувалося лише як частина біографії Со Ін, і після цього про це взагалі не було жодної мови.
Тож, можливо, у цьому вимірі експеримент усе ж завершився успішно.
Але яким чином?
"Мені потрібно дізнатися про це детальніше."
Саме про це я й міркував, коли Со Ін раптово промовила мені:
— Я хочу особисто помститися корпорації Хан Ін.
— ?
Цікаво, чи збагнула вона мої сумніви.
Со Ін зробила легкий глибокий вдих, поглянула мені прямо в очі й почала розповідати про свої думки:
— Знаєш, оппа. Минулої ночі…
І Со Ін почала детально ділитися своїми переживаннями, підвівши все до одного висновку:
— Я думаю. Думаю, я маю зробити це сама.
Вона хоче власноруч створити бойовий костюм і битися на передовій.
Лише знищивши корпорацію Хан Ін власними руками, вона зможе назавжди позбутися цієї давньої психологічної травми.
— Ні, Со Ін, це занадто небезпечно. Просто допомагай мені з тилу.
Природно, я відразу спробував заперечити.
Це було просто абсурдно. Після всього, що мені довелося пройти, аби захистити Со Ін, я не міг повірити, що вона збирається сама кинутися в бій, але…
"….."
Я поглянув на Со Ін, яка дивилася на мене знизу вгору своїми тривожними очима.
…На мить я відчув слабкість.
Насправді я без поняття, наскільки глибоку травму корпорація Хан Ін завдала Со Ін.
Я намагався зрозуміти її минуле через оригінальну історію, але цей метод має свої обмеження.
Власне, в оригіналі образа Со Ін на корпорацію Хан Ін зрештою переросла в ненависть до всього світу, і вона стала лиходійкою… а судячи з її вчорашньої реакції… я можу лише уявити, наскільки глибоким був цей біль.
Мабуть, спогади про цю організацію переслідуватимуть її все життя.
Їй дійсно стане легше, якщо вона сама рознесе їх на друзки.
— …Хм.
Насправді, якщо подумати, хіба Со Ін не була приблизно такого ж віку, коли вперше з'явилася як лиходійка Біла Відьма?
В оригіналі Со Ін володіла такою колосальною технологічною могутністю, що навіть Стардаст ледве могла її зупинити, і вона в підсумку повністю знищила своїх ворогів, хоч і зазнала поранень.
Якщо я, який більше не обмежений прокляттям Богині зірок і став набагато сильнішим, зможу прикривати її з тилу, вона точно не постраждає — за умови, що на ній буде захисний костюм.
Та й дівчинка вже виросла. Вона все ще навчається в старшій школі, але вже повнолітня, її день народження минув…
Я дозволю їй зробити власний вибір.
Цікаво, чи відчула вона моє вагання.
— Оппа…?
Со Ін відчула, що це її шанс, тому міцно вчепилася в мою руку й поглянула на мене вкрай благальним поглядом.
Я на мить замислився, потім важко зітхнув і промовив:
— …Для початку створи костюм. Я подивлюся, як він виглядатиме.
— …! Так!!!
На мої слова Со Ін ледве не застрибала від радості й миттєво побігла до підвалу, пообіцявши відразу ж узятися до роботи над костюмом.
За кілька днів.
— Оппа, все готово!
Вона вхопила мене за руку й потягнула за собою в підвал.
— Та-дам. Поглянь!
Костюм, який вона з такою гордістю мені демонструвала, стояв у самісінькому центрі підземної лабораторії.
Він виблискував сріблом і був налаштований так, аби бути трохи вищим за саму Со Ін. Костюм повністю складався зі сталі, і в ньому взагалі не було видно тіла Со Ін.
— Цей костюм повністю куленепробивний і здатний витримати вибух будь-якої бомби… Шолом оснащений абсолютно всім: від нічного бачення до інфрачервоного детектора, ліва рука стріляє плазмою, а на спині встановлено невеликий ракетний прискорювач…
Захоплено пояснювала Со Ін, а її очі при цьому вкрай сильно блищали.
Я міг лише змахнути краплю холодного поту з чола й почати аплодувати:
— Так… Ти пройшла перевірку.
Со Ін дійсно справжній геній…