Розділ 433: Побічна історія - (Конвалія) (8)
— Кха-а-а-а-а-а-а-ах!
З оглушливим тріском скло розлетілося на дрібні уламки.
Усе сталося за лічені частки секунди; мені навіть здалося, ніби сам плин часу сповільнився.
Тому я миттєво діяв.
"Телепортація."
Я швидко перемістився в повітря, зникаючи з очей.
Дорогою я вхопив кількох людей, які стояли прямо біля вікон — якраз на шляху вибухової хвилі та вогню.
_Гуркіт-гуркіт-гуркіт_
За мить місце, де ми щойно перебували, повністю поглинуло яскраво-червоне полум'я.
— Хе-хе, кху-кху…!
— Хух…
Уся Асоціація Героїв опинилася в полоні багрового вогню.
Крізь розбите скло я встиг розгледіти чийсь силует, але зараз мені було абсолютно не до нього.
— Усім евакуюватися, негайно!!!
З глибини приміщення прогримів потужний голос, і працівники Асоціації, яким дивом вдалося вижити після першого удару, почали розбігатися.
Звісно, виходу практично не було.
Ці дивні вогняні атаки продовжували сипатися одна за одною.
Ракети це чи щось інше — зараз не було часу розбиратися.
Важливо те, що це був верхній поверх будівлі, і часу на евакуацію залишалося вкрай мало. Але це не проблема, адже тут перебував я.
Я можу врятувати їх.
Тому перед тим, як діяти далі, я голосно крикнув:
— Стардаст! Знешкодь того лиходія прямо зараз!!!!
— …! …ах …!
Я ледве розчув відповідь, але миттєво кинувся в бій.
— Ох!
— Угх…
— Хм, Даїн…
_Тс_
Схопивши чергових людей, я спочатку перемістив їх на перший поверх будівлі Асоціації, а потім знову повернувся на палаючі верхні поверхи.
_Спалах. Спалах._
Картина перед очима щомиті змінювалася: переді мною поставали напівзруйновані червоні стіни, охоплені язиками полум'я.
Я продовжував переміщатися, успішно доправляючи більшість співробітників у безпечне місце на першому поверсі.
Коли я знову повернувся наверх.
_Шух-шух_
_БАХ_
Атака на головний офіс Асоціації нарешті припинилася.
Хоча на вулиці все ще з гуркотом пролітали вогняні кулі.
— …Що це за чортівня, давай поглянемо.
Ха-а. Ось чому ніколи не знаєш, що може трапитися — завжди потрібно бути готовим.
Добре, що я підготувався.
Я тихо пробурмотів це собі під ніс і надягнув маску, яку заздалегідь приховав у кишені.
Ось я вже летів у повітрі, і те, що постало перед моїми очима.
— …Прокляття.
Шестеро чоловіків у шоломах кружляли в небі, махаючи чимось схожим на механічні крила, й засипали все навколо вогняними кулями.
У самісінькому центрі цього хаосу літала Стардаст, спритно ухиляючись від вогню й по черзі збиваючи їх своїми ударами.
— Кха-а-а-ах!
Ох. Нарешті один упав.
"….."
Ха-а. Що це взагалі за маячня?
— Ох… ну й доля у мене.
Пробурмотів я собі під ніс, тихо дістаючи пістолет із кобури та зводячи затвор.
Тож ми маємо справу з групою піромантів, які напали всі разом?
…Я без поняття, що це таке, але вже чітко чув, як моє спокійне повсякденне життя розлітається на друзки.
Ого. Вони навіть начепили емблему корпорації Хан Ін собі на груди й виглядають вкрай гордо.
Ні, Богине зірок. Ти ж казала, що тепер я вільний жити своїм життям. Тобі це справді здається свободою…?
І якраз коли я бурмотів це, з іншого боку пролунав механічний голос:
— Там! Там Егостик!
— У нього лише слабкий телекінез та телепортація, він далеко не втече. Вбити його негайно!
…Ні, хіба це не занадто жорстоке ставлення до мене?
Точнісінько як у командній грі, де спочатку намагаються забити найслабшого гравця, половина з них припинила бій зі Стардаст і стрімко полетіла в мій бік.
Разом із цим у мене одночасно полетіли десятки вогняних куль.
— Ха-а…! Ось чому ніколи не варто було запускати ті трансляції…!
Я ж під час ефірів демонстрував лише мінімальний рівень телепортації та телекінезу, і ось до чого це призвело…!
Я швидко телепортувався назад усередину будівлі Асоціації й побіг коридорами.
_Бах. Бах._
Верхні поверхи будівлі почали вибухати від полум'я.
Заховавшись за колоною всередині Асоціації, я перевів подих і голосно крикнув:
— Ха-ха! Панове, я без поняття, хто ви такі, але замість того, щоб бігати за мною, чому б вам не розібратися зі Стардаст? Хай там як, із вашими силами вам мене… не впіймати!
— Слизький виродок… він слабкий і далеко не втече, наздогнати його!
З цими словами вони склали свої механічні крила й увірвалися всередину будівлі Асоціації.
…всередину приміщення, де зовнішні камери вже ніяк не могли зафіксувати те, що зараз відбудеться.
— …Бінго.
І спостерігаючи за цим, я опустив пістолет і розтиснув кулаки.
— Вести хаотичний вогонь! Він має бути десь тут!
Лідер штурмової групи корпорації Хан Ін голосно кричав своїм підлеглим позаду.
Поки ті, хто залишився зовні, відволікали Стардаст, вони мали за будь-яку ціну розправитися з Егостиком.
Вони все одно не зможуть перемогти Стардаст, тож їх практично принесли в жертву, але якщо вони зможуть убити Егостика тут, це стане величезною перемогою.
Аналіз їхньої групи показував, що його здібності насправді вкрай слабкі. Попри телекінез, він занадто сильно покладається на свою вогнепальну зброю.
Інакше кажучи, його вкрай легко вбити, якщо тільки не дати йому телепортуватися.
…так міркував командир… поки не відчув дивну силу, що почала сковувати його тіло.
_Гуркіт-гуркіт_
— Що за…!
Ці слова так і не були вимовлені до кінця.
В одну мить їхні тіла під впливом колосального гравітаційного тяжіння затягнуло… прямо в темряву палаючої будівлі Асоціації.
— Угх…!
— Командире, що відбувається…!!
І ось лідер разом із рештою бійців згрупувалися в повітрі, не в силах поворухнути навіть пальцем, наче зв'язані невидимими мотузками.
У них не було часу продовжувати міркувати.
_Крок. Крок._
Перед їхніми очима крізь стіну вогню спокійно вийшла постать.
— Бах…!
Під дією неймовірного тиску чоловіки за спиною командира миттєво знепритомніли, а їхні шоломи розлетілися на друзки.
Проте шолом лідера лише тріснув, і він усе ще залишався при свідомості.
— …Що ти, в біса, таке!
— Зрозуміло. У шоломі був записуючий пристрій. Цілком у стилі лиходіїв.
І тоді, усе ще висячи в повітрі, він побачив.
— Так. Розкажи мені все, перш ніж я вб'ю тебе. Яка ваша мета?
Перед ним стояла постать Егостика в масці, що хижо посміхалася.
І дивлячись на нього, командир нарешті все збагнув:
— Прокляття…. Дослідники ж казали, що ти слабкий…
Хто тут слабкий?
Цей хлопець — справжній монстр.
— …Це вкрай погано.
Хм.
Пробурмотів я, дивлячись на обгорілого чоловіка переді мною.
Я намагався схопити його й допитати, але він просто наклав на себе наклав на себе руки прямо на моїх очах. Що це взагалі за фанатична секта?
Коли я розчаровано цокнув язиком, Стардаст залетіла всередину через розбите вікно.
— Егостику, я розібралася зі своїми. Ти в порядку?
— Ага. Ну, як бачиш, усе гаразд.
— …Чудово. Хоча я й не сумнівалася, що з тобою все буде добре.
На мою відповідь Стардаст кивнула, наче й очікувала цього.
Добре. Зараз ви, мабуть, запитаєте мене.
Хіба на самому початку я не казав, що використання телекінезу та телепортації змушує мене випльовувати кров?
Чому ж зараз, коли я користуюся ними на повну силу й без жодних обмежень, у мене немає жодної кровотечі?
Що ж, мушу зізнатися.
Від самого дня втрати суперсил побічні ефекти моїх здібностей почали зникати.
"Це вкрай кумедно…"
Насправді це було навіть смішно.
Чому мої здібності стали сильнішими? Для мене це залишалося певною загадкою: чому мені дали такі слабкі сили, коли баланс у світі був повністю зламаний, але щойно на Землі запанував мир, мої здібності раптово зросли?
…Ну, якщо припустити, це може бути пов'язано зі смертю Богині зірок. Можливо, її сила перейшла до мене як до апостола та до Стардаст. Це найбільш логічна теорія, оскільки Стардаст також стає дедалі сильнішою.
Проте питання все одно залишалося.
Згідно з цією логікою, чому тоді магічна сила місяця слабшає? Звісно, Бог Місяця не мертвий, але дивно, чому його сила зменшується, хоча він нікуди не зникав.
Якщо спробувати проаналізувати, можливо, Геліос мертвий, тому сила місяця більше не потрібна для протидії йому…? Це вкрай просте припущення без жодних доказів, тому можете просто проігнорувати його.
Звісно, це також означало б, що сила Бога Сонця мала б перейти до його апостола, Селести, але… Селести ніде немає, тому я просто не думаю про неї. Та й моя інтуїція підказує, що вона більше не повернеться.
"Звісно… це підводить нас до найбільшого питання з усіх."
Паралельні світи.
Адже Богиня зірок чітко сказала мені, що Бог Сонця зник з іншого світу, а тому зник і Геліос у нашому вимірі.
Проте, наскільки мені відомо, ми можемо подорожувати в минуле чи майбутнє… але самої концепції «інших світів» не існує. Це було досить дивно, але я вирішив закрити на це очі, оскільки поточне життя було мирним та спокійним.
"…Ну, менше з тим."
Прибравши весь цей безлад нагорі, ми зі Стардаст повернулися на перший поверх.
Якщо бути точнішим, ми вийшли на вулицю, де зібралися всі евакуйовані працівники Асоціації.
— Пане голово, ви в порядку?
— Ха-а… На старість років мені несолодко доводиться.
Він сидів на кам'яному бордюрі, витираючи хустинкою піт зі своєї лисини.
Поруч уже з'явилися пожежні машини, і почав збиратися натовп людей.
Я швидко оцінив ситуацію й спробував непомітно піти.
Я вкрай нервував, адже сьогодні на мені не було мого звичного плаща та капелюха — я просто не очікував, що все так повернеться.
У цей момент голова Асоціації важко зітхнув і заговорив:
— Ха-а… І це далеко не єдина проблема.
— Що? Що ви маєте на увазі?
— Я щойно отримав повідомлення, що релігійні споруди по всій нашій країні були атаковані в один і той самий час… Проте повідомляють, що обійшлося без жертв.
— …Що?
— Кажуть, вони просто руйнують місця поклоніння, без жодних людських втрат… Я без поняття, що це таке, але наші люди вже перевіряють інформацію.
Ні, це не вкладається в голові.
Я спробував проаналізувати цю вкрай дивну новину.
Спочатку мені потрібно перевірити свій телефон, аби збагнути, що взагалі коїться.
Я дістав свій злегка обгорілий та тріснутий телефон і побачив.
[99+ пропущених дзвінків від Со Ін]
— Ммм.
"Мені кінець."
Це була перша думка, яка спала мені на думку.