Розділ 430: Побічна історія - (Конвалія) (5)
— Со Ін, ти не взяла парасольку, тож я прийшов тебе забрати.
Хан Со Ін здивувалася, побачивши свого брата Даїна, який посміхався їй, тримаючи в руках чорну парасольку.
"Як він дізнався, я ж навіть не казала йому…?"
Невже він побачив її парасольку біля вхідних дверей?
І все ж, вона не очікувала, що він сам прийде забрати її зі школи… Її серце на мить сильніше закатало в грудях.
Але перш ніж вона встигла відкрити рот…. її подруги поруч буквально застрибали від захвату.
— Хе-хе. Вітаємо. Я Шін До Йон, подруга Со Ін, я багато про вас чула.
Зі своїм мокрим від дощу рудим коротким волоссям, що прилипло до обличчя, Йон Джі привітала мене з блиском в очах.
До Йон яскраво посміхнулася й поглянула на Даїна з цікавістю.
…Бачачи таких нестерпних подруг, Хан Со Ін раптом усе згадала.
Вона збагнула, що її подруги ніколи раніше не бачили Даїна, бо вона так ретельно його приховувала від усіх… Саме тому вони так і зреагували.
Перш ніж вона встигла збентежено крикнути щось на своїх подруг, Даїн засміявся й заговорив до них:
— О-о. Подруги Со Ін? Радий знайомству, До Йон та Йон Джі. Ви, мабуть, ті самі хороші подруги, якими Со Ін хвалиться щодня. Я Даїн, старший брат Со Ін. Приємно нарешті зустрітися особисто.
— Коли це я таке казала!!!
…І на ці наступні слова Со Ін не втрималася й голосно вигукнула, а її вуха миттєво почервоніли.
Судячи з того, як захіхікали її подруги поруч, вона була впевнена, що її дражнитимуть щонайменше тиждень…
"Але старший брат Со Ін і справді неймовірний… Тепер я розумію, чому Со Ін так поводиться, правда?"
"Ага. Він такий теплий. У ньому є щось таке, що приваблює людей…."
…Ні. Я забираю свої слова назад. Вони вже шепотілися й дражнили її між собою. А що, як вони почують? Ви з глузду з'їхали?
Якраз коли Со Ін вирішила якомога швидше забратися з цього місця, Даїн заговорив у вкрай підходящий момент:
— Со Ін забула свою парасольку сьогодні вранці, тож я подумав, що вона може потрапити під зливу… Со Ін, ти хочеш повернутися разом із подругами?
— Я йду з тобою, оппа!
Со Ін здивувалася словам Даїна, тому поспішила стати поруч із ним під дощем.
"Ого, поглянь, як швидко вона зорієнтувалася" "Со Ін… Я й не знала, що ти так сильно боїшся промокнути~" — дотиналися голоси позаду, але їй було байдуже…
Коли Со Ін стала під парасольку Даїна з трохи почервонілими щоками, вона раптом оговталася, поглянула на нього й запитала:
— Але, оппа, а де моя парасолька?
— Га? О, я взяв лише цю одну, давай ділити її на двох.
— Що?
Запитала вона.
Слова Даїна, сказані з лагідною посмішкою, змусили серце Со Ін забитися ще швидше.
Її гострий розум миттєво збагнув істину.
"Ми все одно можемо швидко телепортуватися додому…"
Йому не потрібно було брати дві парасольки, він би просто телепортував їх обох, щойно зустрів її…
Со Ін вкрай швидко збагнула правду.
…Звісно, її подруги про цей прихований факт знати не могли.
У результаті саме вони весело хіхікали за її спиною.
— Подруги Со Ін, був радий зустрічі сьогодні. Наступного разу обов'язково приходьте до нас у гості разом із нею.
— Справді? Ловимо на слові!!
— Хе-хе. Чекаю з нетерпінням. Со Ін, до завтра~
— Ха-ха… Добре. До завтра.
Попрощавшись із подругами, Со Ін пішла разом із Даїном.
Вони разом пройшли через шкільні ворота.
У провулку, де тихо накрапав дощ, крокуючи пліч-о-пліч із Даїном під однією парасолькою, Со Ін, чиї вуха все ще залишалися червоними, почала бурчати на нього:
— Тобі слід було спочатку зателефонувати мені, ти не можеш просто так з'являтися без попередження.
— Ха-ха. Я лише перед самим твоїм виходом зі школи збагнув, що йде дощ, тому поспішив сюди. Тобі не сподобалося? Мені не приходити наступного разу?
— …Ні. Ні, не те щоб не сподобалося. Добре, добре… Дякую.
Со Ін зніяковіла й почала смикати край своєї шкільної форми.
Даїн, який із посмішкою спостерігав за Со Ін, протягнув їй свою руку.
— Тримайся.
Хан Со Ін було неважко здогадатися про значення цієї протягнутої руки.
Вулиці були безлюдними, а дощ усе ще лив.
Це, безперечно, означало, що їм слід узятися за руки, разом телепортуватися й миттєво опинитися вдома.
Але.
— Ні.
— Га…?
Со Ін похитала головою, поглянула на Даїна й посміхнулася:
— Уже давно не було такого дощового дня, тож давай просто прогуляємося додому пішки, а дорогою зайдемо в пекарню й купимо свіжого хліба.
Вона не хотіла втрачати цей момент отак просто.
Вона навіть вигадала власну причину, аби повернутися пішки.
Нахиливши голову, він посміхнувся й промовив:
— Про що ти взагалі?
— Що?
— Я думав, ми просто підемо разом пішки, тримаючись за руки.
— Аха… Що?!!
Хан Со Ін ледве не підстрибнула на місці від такої раптової атаки Даїна.
"Е-е… Ой…" — Со Ін збентежено відступила на крок.
Наче вважаючи її реакцію милою, Даїн тихо засміявся й опустив руку.
— Та жартую я, жартую. Твоя реакція завжди така кумедна, правда ж?
"……"
— Добре, як ти й сказала, давай сьогодні прогуляємося пішки. Звук дощу вкрай заспокоює. Ох, а мені варто було взяти ще одну парасольку, якби я знав, що все так складеться?
— …Хм. Забудь, ти просто знущаєшся з мене.
З червоним обличчям та надутими щоками Со Ін змусила Даїна лише засміятися у відповідь.
"Я дурна, що взагалі на щось сподівалася, просто дурна."
З таким незадоволеним обличчям Со Ін йшла під парасолькою Даїна.
Вона міцно обхопила руку Даїна своєю рукою, почуваючись так, наче не знає, куди себе подіти.
— Ох?
— Гей, давай підемо так, бо твоя парасолька занадто мала, і у мене вже плече мокне, ось.
До речі, парасолька Даїна була вкрай великою, якраз розрахованою на те, аби ділитися нею з Со Ін.
Але Даїн лише посміхнувся й злегка кивнув головою, наче йому було байдуже.
І ось так вони йшли по провулку, тримаючись за руки.
Дощ, що стукав по їхній парасольці, вода, що стікала по плющу на кам'яній стіні поруч із ними, тепло тіла її брата, яке вона відчувала своєю рукою і яке ставало ще більш відчутним через прохолодне повітря під сірим небом — усе це змусило Со Ін мимоволі зітхнути, поки куточки її рота злегка піднялися вгору.
"Ці спогади з Даїном я, мабуть, не зможу забути ніколи в житті."
Після того як я повернувся додому разом із Со Ін, я на якийсь час розвалився на дивані, попиваючи манговий сік.
— Оппа. Можна мені взяти те морозиво?
— Так, їж.
— Ура~
Я посміхнувся, почувши голос Со Ін за своєю спиною.
Я вийшов з дому сьогодні вранці, коли збагнув, що Со Ін забула парасольку, яку я залишив на порозі.
Неочікувано, це виявилося чудовою можливістю зустріти її подруг. Я впізнав їхні обличчя з фотографій, які вона мені показувала, і особисто вони здалися мені справді хорошими дівчатами.
"Особливо Со Ін була такою милою…"
Коли я пожартував про те, аби взяти її за руку, я думав, вона скаже: "Я що, досі здаюся тобі дитиною?", але було вкрай кумедно спостерігати, як вона зніяковіла від мого жарту про телепортацію.
Хай там як, до речі…
"Манго…? Поки є час, давай заглянемо у фан-кафе."
Раптово подумав я й увімкнув свій смартфон.
Я збагнув, що досі бачив цей сайт лише через Со Ін, але сам туди ні разу не заходив.
Мені стало цікаво, що за люди підтримують мене. Я перейшов у категорію популярних дописів фан-кафе, аби з'ясувати це.
[Егостик <<< Що дійсно дратує… чиста правда]
Він вмикає трансляцію раз на чотири місяці.
Це взагалі нормально чи як… Як людина може так поводитися? Тут стільки людей чекають на його стрім.
Це чудово, що він виходить в ефір хоча б раз на чотири місяці, але він зовсім не думає про п'ятдесят мільйонів фанатів Манго, які на нього чекають.
Він єдиний лиходій у світі, який зараз проводить трансляції… Будь ласка, увімкни стрім!!!
=[Коментарі]=
[Правда в тому, що Егостик стрімить суто як хобі]
[Чесно кажучи, йому варто стрімити раз на тиждень, лол. Це дійсно неправильно]
[Останнім часом, щойно він запускає трансляцію, її миттєво перекладають тринадцятьма мовами одночасно, лол]
[Особиста думка] Якщо Манго не виходитиме в ефір, чи не повинна Асоціація натомість транслювати Стардаст?
[Аналіз поточного стану розуму Егостика, про який знають лише фанати Манго]
???: Я даю вам три трансляції на рік.
Я дарую вам дофаміновий вибух при кожній появі.
Я вже скоро запущу ефір.
Якщо я стрімитиму часто, ви казатимете, що я стрімлю занадто часто.
Якщо я стрімитиму рідко, на мене кричатимуть, що я стрімлю рідко.
Що, в біса, мені робити?
=[Коментарі]=
[Ти ні разу не вмикав стрім часто, прокляття]
[Сміюся]
[Я кажу — вмикай часто!!!!! хто це там кричить!!]
[????: Проблема в тому, що ти вже все зробив. Тобі не варто було взагалі запускати трансляції, як мені.]
[Чортова Стардаст, це знову ти…]
[Боже мій Манго, я поклоняюся тобі… виправ цей графік трансляцій…]
"…."
Спостерігаючи за цим парадом малозрозумілих коментарів, я тихо закрив вкладку з фан-кафе.
Проте я чудово зрозумів, про що саме люди хочуть поговорити на цьому сайті. Припускаю, вони дійсно хочуть, аби я проводив трансляції набагато частіше…
"…Хіба це не має скоро закінчитися?"
Поступово технологічні лиходії з оригінальної серії, про яких я знаю, також зникають один за одним.
Якби все йшло за планом, у світі, де надздібності продовжували б існувати, як в оригіналі… я б стрімив ще кілька років, але зараз усе це вже майже завершено.
Я й сам без поняття, чому люди так фанатіють від цього, адже це здебільшого було лише попередженням для інших лиходіїв, що я прийду по них, або ж викликом для Стардаст.
Проте.
— Кажуть, про вовка промовка… Схоже, мені дійсно доведеться скоро запустити трансляцію.
Я посміхнувся, дивлячись на дзвінок, що висвітився на екрані мого телефону.
Там було написано:
[Шін Хару]
Стардаст, єдиний герой Південної Кореї, що залишився.