Розділ 429: Побічна історія - (Конвалія) (4)
Будинок Даїна та Хан Со Ін виглядає як звичайний приватний котедж, але він приховує в собі величезну таємницю.
У його підвалі захована гігантська лабораторія.
Там, під землею, зберігається безліч високотехнологічного обладнання та найсучасніших гаджетів.
Со Ін зараз дивилася на монітор із вкрай тривожним виразом обличчя.
— Справді? Тоді, пане Даїн, чи не хотіли б ви сходити зі мною на побачення наосліп?
Голос Су Бін долинав із динаміка.
Раптово збагнувши, що та намагається вкрасти її брата, Хан Со Ін мимоволі завовтузилася, наче білка, у якої щойно відібрали жолудь.
Насправді її причина для встановлення жучків в Асоціації була вкрай простою.
Вона не знала, коли саме вони вирішать зрадити її брата, тому заздалегідь зламала камери відеоспостереження та все інше.
…Але коли вона встановлювала прослуховування, то абсолютно не очікувала почути подібну розмову.
"Братику… адже так?"
Тієї миті Со Ін буквально трясло від тривоги.
З екрана пролунав голос Даїна:
— Ммм… ні, я не думаю, що у мене зараз є для цього час.
Він відмовився вкрай м'яким голосом.
Почувши цей голос, Хан Со Ін полегшено й глибоко зітхнула.
— Хух…
Ну так.
Немає жодного способу, аби мій брат погодився на таке…!
Почувши це, Со Ін полегшено посміхнулася, вимкнула екран і відкинулася на спинку крісла.
Вона зовсім не збиралася навмисно підслуховувати їхню розмову.
— …Точно. Мій брат скоро буде вдома.
З цією думкою Хан Со Ін швидко підвівся й вимкнула комп'ютери.
Тільки зараз вона збагнула, що так гарячково бігла додому зі школи й відразу почала підслуховувати…. Вона навіть не переодяглася зі своєї шкільної форми, перш ніж почати стеження за Асоціацією.
Со Ін швидко вмилася, переодягнулася в домашній одяг і вийшла з кімнати.
До того часу Даїн уже повернувся додому.
— Гей, Со Ін, ти вже вмилася?
— Так, оппа. Хух… Останнім часом так спекотно.
Повернувшись на перший поверх, у вітальню.
Там на дивані Даїн щось робив у своєму планшеті.
Со Ін зупинилася й якусь мить пильно дивилася на нього.
…Тепер, якщо замислитися.
Насправді він їй вкрай сильно подобався.
"Ні… Чесно кажучи, він просто не може мені не подобатися…"
Тихо пробурмотіла Со Ін про себе, пропускаючи пальцями пасма свого сріблястого волосся.
Коли вона втекла від корпорації «Хан Ін» і повністю зневірилася в цьому світі, саме Даїн відчинив клітку, в якій вона сама себе закрила, і прийшов до неї.
Тож, правду кажучи, вона була закохана в нього ще задовго до цього, навіть перш ніж сама це усвідомила.
Проблема полягала в тому, що він сам абсолютно не сприймав її в такому ключі…!
"Ні… Чесно кажучи, коли хлопець і дівчина живуть під одним дахом(?)..."
Хан Со Ін тихо пробурмотіла собі під ніс і поглянула на скляне вікно, що виходило надвір.
Вона побачила там своє власне відображення.
Звісно, коли вона була ще зовсім маленькою дитиною, її брат міг дивитися на неї лише як на сестру.
"Але зараз я вже вища за більшість дівчат у моїй школі… І я також досить популярна…"
Хіба це проблема, що вона все ще навчається в старшій школі?
"Ні, але… Я ж уже повнолітня…"
Її день народження вже давно минув, то в чому тоді проблема?
Насправді Со Ін планувала зробити грандіозне зізнання своєму братові в день свого повноліття, але в підсумку відмовилася від цієї ідеї, відчуваючи, що це закінчиться повним провалом.
Згадуючи про це, Со Ін незадоволено надула щоки.
Зараз у неї було дві великі проблеми.
Перша полягала в тому, що її брат досі бачив у ній лише маленьку сестричку, про яку потрібно піклуватися.
А друга…
"Зачекайте-но, що саме оппа робить прямо зараз…"
— Оппа, чим ти займаєшся?
Очі Хан Со Ін миттєво стали холодними, коли вона побачила екран його планшета.
Над чим ти так наполегливо працював…
[Керування персоналом фан-кафе Стардаст]
"……"
Зрозуміло.
Другою проблемою була вона.
Найбільша суперниця Со Ін у житті та улюблениця Даїна.
"Стардаст…"
Ха-а.
Дивлячись на Даїна, який захоплено займався фан-кафе Стардаст, навіть не помічаючи, що вона стоїть за його спиною, Со Ін тихо зітхнула про себе.
…Тепер, якщо подумати, якби інцидент із втратою суперсил не відбувся. Що, якби її брат продовжив бути лиходієм і зблизився зі Стардаст?
Мабуть, у неї б навіть не з'явилося цього шансу, і це дійсно лякало.
— Хм…
Со Ін роздратувалася на Даїна, який продовжував активно працювати на форумі Стардаст, абсолютно не помічаючи її почуттів.
Вона швидко підійшла до дивана й демонстративно плюхнулася на нього.
— Ай-яй.
Вона вмостила свою голову на коліна брата, використовуючи їх як подушку.
— Со Ін, що це ти робиш?
І на таку її поведінку Даїн просто не міг не відреагувати.
Поглянувши на збентежене обличчя брата, який здивувався раптовій вазі на своїх колінах, Со Ін лише посміхнулася й відкрила рот:
— Просто я вкрай втомилася, я полежу так трохи.
— …Ох. Зрозуміло.
Промовивши це, Даїн знову зосередився на своєму планшеті.
Це дозволило Со Ін спокійно лежати на колінах свого брата й насолоджуватися цим моментом.
— Ха-а… Твої коліна такі тверді й незручні.
— …Тоді чому б тобі не взяти он ту декоративну подушку?
Проігнорувавши легке бурчання брата, вона дивилася в стелю, поки її сріблясте волосся розсипалося між ногами Даїна.
Правду кажучи, вона не прагнула занадто багато чого.
Вона лише хотіла, аби цей час тривав ось так завжди.
І так воно й було.
Але зараз вона відчувала тривогу через поточну ситуацію.
Наступного дня в старшій школі Шінха дві її подруги весело хіхікали й розмовляли з нею з обох боків, поки вона йшла по коридору з вкрай незадоволеним виразом обличчя.
— Хе-хе. Чому це наша Со Ін виглядає такою похмурою?
Дівчина з довгим чорним волоссям, яка посміхалася їй кокетливим поглядом, звалася Шін До Йон.
— Хм. Причина ж вкрай проста, хіба ні? Звісно, це все через того братика!
Рудоволоса дівчина з короткою стрижкою, яка говорила з хитрою посмішкою на обличчі, звалася Ма Йон Джі.
Вони були першими подругами, яких Со Ін знайшла ще на першому курсі старшої школи, і її найкращими подругами.
…І прямо зараз вони щосили кепкували з Со Ін.
— Ха-ха… Це неправда… Ну, тобто це правда, але…
— Хе-хе, я так і знала. Причина твого такого виразу обличчя завжди залишається незмінною.
— Хе-хе-хе, у цієї холодної Хан Со Ін такий люблячий старший брат, інші діти в школі вкрай сильно здивувалися б, якби дізналися про це.
— Що ви таке верзете…
Почувши кпини своїх подруг, Со Ін тихо зітхнула.
…Хоч вони й дражнили її, всі вони були справді хорошими подругами — настільки, що вона навіть розповіла їм про Даїна.
Коли вони вперше почули про це, то були шоковані тим, що вона вже живе разом зі старшим хлопцем… але з того часу, як вони збагнули, що їхні стосунки зовсім не такі, як вони собі уявляли, все стало на свої місця.
Що ж, вона дійсно отримала від них чимало дівочих порад.
З цією думкою Хан Со Ін повернула за ріг коридору…. і перш ніж майже зіткнутися з маленьким хлопчиком, який біг їй назустріч, вона різко зупинилася на місці.
— Будь обережнішим.
— Хе-хе… мені шкода…
Слова Со Ін, сказані суворим голосом, поки вона дивилася на хлопчика зверху вниз, злякали малого; він підвів голову, сильно почервонів і швидко втік геть.
— Фу-фу, він що, першокурсник? Со Ін, навіщо ти так лякаєш молодших?
— Ха-ха-ха. Він поглянув на Хан Со Ін, миттєво почервонів і втік від сорому. Наша Со Ін справжня красуня.
— Ну так. Зазвичай, варто їй лише зробити суворе обличчя, як хлопці відразу губляться, а тепер вони взагася її бояться. Невже ти показуєш своє миле обличчя лише своєму братові? Коли ти вже покажеш його нам?
— Про що ви взагалі говорите? Замовкніть. І коли це я робила страшне обличчя…
Коли Со Ін це промовила, До Йон із довгим чорним волоссям легко посміхнулася:
— Ти ж сама знаєш, який вираз обличчя у тебе зараз. Через це ти дійсно здаєшся вкрай холодною, Со Ін. Саме тому всі тебе й недолюблюють спочатку. Якби люди провели з тобою хоч трохи часу, вони б збагнули, наскільки ти кумедна дівчина.
— Ну звісно! Вона ж красуня з загадковим сріблястим волоссям та найкраща учениця в класі… Хто б не захотів із нею поспілкуватися? Ех, мені вкрай цікаво, чи показує вона свої справжні емоції лише перед ним…
— Ні!!! Та ну вас, дівчата, припиніть…! Ма Йон Джі, ти хочеш, аби я розповіла всім, як ти намагалася вступити до баскетбольної команди, переодягнувшись хлопцем…?
— О ні, ні, ні… Це вже удар нижче пояса~
— Ха-ха…
З цими словами вона відштовхнула рудоволосу дівчину, яка намагалася притиснутися до неї, і ще один шкільний день пролетів непомітно.
Нарешті настав час повертатися додому.
Це був кінець звичайного, нічим не примітного дня.
"Со Ін, тобі сьогодні потрібно взяти парасольку до школи?"
"Так, оппа. Але хе-хе. Ти ж знаєш, хто я така, звісно, я про все подбала."
— Ах.
І ось так закінчився цей звичайний день.
Дощ, який ще зранку ледь накрапав, тепер лив як з відра, а вона, як на зло, сьогодні забула взяти парасольку.
— Ні… Що за дурна помилка…
Хан Со Ін тихо пробурмотіла собі під ніс, не вірячи власним очам, поки дивилася на зливу.
Вона ж заздалегідь підготувала парасольку, використовуючи власну систему прогнозування погоди, навіть якщо Даїн не казав їй про дощ — і як вона могла припуститися такої безглуздої помилки саме сьогодні?
"Я була занадто зосереджена на тій розмові про побачення наосліп зранку…"
Чомусь сьогодні був явно невдалий день.
Бачачи, як Со Ін важко зітхає, Шін До Йон похитала головою й запитала її:
— Со Ін, ти що, не взяла парасольку?
— Ага…
— Та що з тобою сьогодні таке, Со Ін? Давай підемо під моєю парасолькою, поки не дійдемо до метро. Ходімо разом.
— Ха-ха! Ти, велика Хан Со Ін, забула вдома парасольку? …Я також не взяла, давайте тулитися втрьох під однією!
— Та ні…
— Хе-хе, давайте спробуємо. Це буде весело.
— Ммм… невже?
Со Ін могла думати лише про своє непевне майбутнє, але в підсумку вирішила погодитися на пропозицію подруг.
І ось так вони втрьох придумали, як якомога менше потрапляти під краплі дощу під однією маленькою парасолькою, і вирушили в дорогу. Вони встигли дійти лише до середини шкільного двору, коли збагнули, що це була вкрай погана ідея й вони все одно мокнуть.
— Со Ін.
Біля шкільних воріт крізь шум дощу пролунав до болю знайомий голос.
Со Ін здригнулася й підвела голову, вириваючись зі своїх думок.
— Оппа…?
Там стояв Даїн, тримаючи в руках парасольку й яскраво посміхаючись, прийшовши забрати її додому.