Розділ 426: Побічна історія - (Конвалія) (1)
Мене звати Егостик.
Моє справжнє ім'я — Даїн, і я хлопець, який одного ранку потрапив у комікс про супергероїв.
Цей комікс називався «Стардаст»!
Той світ нескінченно жорстокий до головної героїні, баланс сил там повністю зламаний, тому в кожному розділі з'являється новий лиходій із надпотужними здібностями, а в самому кінці божество, зване Богом Сонця, просто знищує світ.
У такому світі я був приречений на смерть. Мені дали лише дві сміттєві здібності: умовний телекінез, від якого я б випльовував кров у разі використання, та телепортацію…
"Але….!"
Я не здався.
Хоча я втратив два роки свого життя через розбите серце, події, що відбулися після цього, змусили мене наважитися й спробувати знову. Я збираюся зробити це, навіть якщо це здається неможливим. Навіщо ж я тоді читав цю паршиву манґу? Я зроблю все, аби моїй улюбленій героїні коміксу, Стардаст, не довелося страждати.
Таким чином, я дебютував як лиходій Егостик.
Моя мета єдина. Спочатку я розберуся з нікчемними лиходіями, а потім сам стану лиходієм і кину виклик героїні. Я влаштую їй правильні випробування для зростання, а потім переможу Бога Сонця й урятую цей світ…!
"Так. Я впораюся з цим."
Цього разу я успішно провів свій перший лиходійський дебют — напад на круїзний лайнер.
Незабаром ім'я Егостик гримітиме по всій Кореї.
Поступово все почне рухатися точно за моїм планом…!
Із задоволенням міркував я про себе.
— Що це ти тут робиш у повній самоті?
Пролунав грубуватий голос із глибини сірої кімнати, де я перебував, сидячи на дивані перед великим телевізором.
Коли я повернув голову на голос, то побачив перед собою дівчинку з невдоволеним виразом обличчя.
У неї коротке сріблясте волосся, синя худі, руки схрещені на грудях, і вона все ще зовсім юна.
Я посміхнувся й промовив до неї:
— Гей, Со Ін, я просто міркував про наші грандіозні плани на майбутнє.
— Про що ти взагалі, я так…
Цю милу маленьку дівчинку, яка збуджено повернула голову на мої слова, звали Хан Со Ін.
Вона була моїм першим другом, якого я знайшов після потрапляння в цей світ, і першою дитиною, з якою я зблизився.
"Звісно, це було нелегко…"
Хан Со Ін — геніальна програмістка, яка стала жертвою людських експериментів корпорації «Хан Ін» зі створення штучних надздібностей.
Наслідки утримання в полоні та проведення над нею експериментів корпорацією «Хан Ін» зробили її холодною та роздратованою. Вона перетворилася на людину, яка не довіряє людям… Через кілька років вона мала б стати лиходійкою під ім'ям «Біла Відьма».
Звісно, тепер, коли вона зустріла мене, цього не станеться.
Спочатку зблизитися з нею було вкрай важко. Вона мало не вистрілила в мене, а одного разу навіть виставила за двері, вважаючи підозрілим…
Але зрештою, після більш ніж року наполегливої праці, я нарешті знайшов організацію, яку вона ненавиділа всією душею. Я пообіцяв їй, що допоможу помститися їм.
Вона нарешті відкрилася мені, і тепер вона просто мила молодша сестра.
Якщо вона така мила вже зараз, я впевнений, що за наступні роки вона відкриється мені ще більше.
Вона навіть почне називати мене «оппа», а не «хйон».
"……"
— Угх… Чому ти так моторошно на мене дивишся?
Коли я поглянув на неї з посмішкою, згадуючи наші перші дні, Со Ін роздратувалася…
— …Ха-ха. Хай там як, хйон. Ти повернувся швидше, ніж я думала, га? Я гадала, ти завалишся спати після того теракту й повернешся лише завтра.
— О, точно.
Після миті спогадів наступні слова Со Ін миттєво повернули мене до реальності.
Саме цього дня я здійснив напад на круїзний лайнер.
Я зустрівся зі Стардаст, провів трансляцію та успішно втік. Звісно, ментальне виснаження після цього було настільки важким, що я просто вирубився, щойно переступив поріг дому…
— Просто. Я прокинувся через поганий сон.
— Ну ти й даєш…
Чомусь мої очі розплющилися занадто швидко, і вже цієї ночі я опинився в ультрасучасній підземній базі Со Ін.
Хай там як, я відповів невимушено й на мить замислився.
"…Даїн. Мені шкода, і… дякую тобі. Проблему… вирішено… тепер… продовжуй… жити… своїм… життям…"
Чомусь уві сні я побачив Богиню зірок, яка виглядала винуватою, сказала мені це й просто зникла.
Мабуть, це просто через мій настрій.
З цією думкою я покрутив головою й узяв пульт від телевізора.
Немає сенсу зациклюватися на цьому, час зосередитися на поточних справах.
— Починаймо. Менше з тим, досить про це. Давай подивимося новини. Я впевнений, що вони вже скоро почнуть сурмити про мій теракт, правильно?
— Я теж ще не дивилася, бо ти раптово з'явився казна-звідки. Давай глянемо.
З цими словами я без задньої думки ввімкнув телевізор, а Со Ін плюхнулася на диван поруч зі мною.
До цього моменту я навіть уявлення не мав, про що саме говоритимуть по телебаченню.
Насправді я навіть не усвідомлював, що весь світ уже кілька годин стояв на вухах через «дещо».
Тож я просто ввімкнув телевізор.
У цю саму мить по телевізору показували те, чого я абсолютно не очікував.
[Термінові новини! Усі суперсили зникають по всьому світу!!!]
[Схоже, здібності як героїв, так і лиходіїв раптово слабшають, і Асоціація заявляє, що повністю контролює ситуацію…]
— Що…?
На екрані палав червоний заголовок із написом [НАЖИВО].
На тлі стривоженого обличчя диктора над будівлею Асоціації кружляли численні гелікоптери.
Я швидко почав клацати канали, але виявив, що абсолютно всі телемережі транслюють цю ж новину як екстрений випуск.
Раптово всі герої та лиходії втрачають свої сили, і кожен перетворюється на звичайну людину.
— Е-е… Да, Даїн…? Що взагалі відбувається…?
— Ну…
Я не міг вимовити ні слова у відповідь Со Ін, яка від цієї приголомшливої ситуації поруч зі мною навіть забула назвати мене «хйон».
Тому що…
"Що це за чортівня…?"
Навіть для мене ця ситуація була просто абсурдною.
"Ні, ні. З якого дива сили взагалі мають зникати? Суперсили явно були благословенням Бога Сонця для людей задля розваги, то чому вони раптово зникають…"
І саме в цей момент у моїй голові все перекрутилося.
Я нарешті згадав абсолютно все, що мені снилося сьогодні.
— Даїн. Проблему з Богом Сонця вирішено. Його було повністю стерто з усіх світів унаслідок впливу іншого виміру.
Ти вільний. Світ більше не буде зруйновано, моя донька Хару зможе прожити своє власне життя.
…Тож, Даїн. Мені шкода, і дякую тобі. Тепер, коли все вирішено, ти вільний жити своїм життям тут…
Біловолоса жінка, яка говорила мені це уві сні, трохи ніяково посміхаючись — це була Богиня зірок.
Я мимоволі стиснув кулаки, коли нарешті згадав її слова.
"…Зачекай. Давай заспокоїмося. Давай поміркуємо."
Насправді, якщо подумати, це навіть добре. Я вже практично змирився з неминучою смертю й був рішуче налаштований пройти крізь цей божевільний, залитий кров'ю світ, а тут раптово рівень складності змінився на «Дуже легко». Це ж чудово, адже більше не буде лиходійського терору, не буде рейдів Альянсу лиходіїв і не буде сходження Бога на землю…
— Це чудово, але… Але навіщо ти тоді взагалі перенесла мене сюди, ти, божевільна дурепо?!!
— Ох, хйон?
Со Ін виглядала розгубленою, бачачи, як я раптово підхопився на ноги, стиснувши кулаки й голосно волаючи.
"Ні. Що з цими людьми не так? Та звідки мені взагалі знати? Що тепер буде зі Стардаст, Тіньовим Блукачем та Бурулькою? Як думаєте, що з ними сталося? Мені це просто ввижається, це просто галюцинація, заберіться з моїх очей геть!!!"
Я з істеричним сміхом знову впав на диван, спостерігаючи, як корейський президент на екрані телевізора ревів точнісінько як я, розганяючи натовп репортерів навколо.
— Ха-ха… Що за маячня.
Що я взагалі можу сказати?
Дивлячись на те, як я сиджу на дивані з таким спустошеним виразом обличчя, Со Ін здивовано кліпала очима.
Потім вона поглянула на мене й тихо запитала:
— Е-е… Хйон, що нам тепер робити?
Со Ін нервово перебирала пальцями, наче вкрай хвилювалася.
Я міг лише слабо посміхнутися й чесно відповісти:
— Без поняття…
«Інцидент із втратою суперсил».
З часом ця подія, як її охрестили в суспільстві, викликала величезні соціальні наслідки.
По-перше, переважна більшість лиходіїв, які покладалися виключно на свої сили, були швидко затримані, а потім просто зникли з радарів.
Звісно, усе ще залишалися лиходії, які влаштовували теракти за допомогою технологій, пов'язаних із колишніми суперсилами, але їхня кількість була нікчемною.
Результат.
Як не дивно, люди досить швидко пристосувалися до цього «ненормального» життя, де теракти більше не були щоденною рутиною.
І ось так минуло три роки.
Ранкове сонце пробивалося крізь вікно звичайної квартири.
За кухонним столом один навпроти одного сиділи чоловік та старшокласниця, снідаючи.
— Ха-а-ам… Я наїлася, оппа. Я піду першою.
З цими словами старшокласниця солодко позіхнула й підвелася зі свого місця.
— Зачекай хвилинку, Со Ін.
— Що таке?
Чоловік підвівся й покликав її.
Простягнувши руку, він обережно поправив комірець її шкільної форми.
— Ось, аби виглядало охайно… Тепер порядок.
— Хе-хе. Дякую, тоді, оппа, я пішла до школи~
— Ага. Бувай.
З цими словами я з посмішкою помахав їй рукою, поки вона підхопила свій рюкзак і вибігла за двері.
— Хух…
Провівши Со Ін поглядом, я потягнувся всім тілом, зітхнув і тихо пробурмотів:
— І що тепер робити…
Ну так.
Цим чоловіком був я, Даїн — хлопець, який три роки тому перестав бути лиходієм і тепер проживав тихе, спокійне життя разом із Со Ін.