Розділ 425: (КІНЕЦЬ) - Основної історії.
Я хочу подякувати кожному, хто підтримував цю новелу до та після того, як я взявся за неї; без вашої підтримки я б її не закінчив.
Я не сильний у промовах, тому без зайвих слів насолоджуйтеся останнім розділом Саги про Манго.
— …їн.
— Даїн… Прокидайся.
— Ммм…
На м'якому ліжку я здригнувся й прокинувся від звуку її голосу, що кликав мене, і потер затуманені очі, аби прояснити зір.
І прямо переді мною стояла вона, блакитноока й усміхнена.
Я пробурмотів їй напівсонним голосом, відчуваючи, як її розпущене світле волосся лоскоче моє обличчя:
— …Це Хару. Ти вже прокинулася?
— Ага…
З цими словами Хару посміхнулася й коротко поцілувала мене.
Я посміхнувся від відчуття її губ на своїх, підвівся й потягнувся.
— Ммм… добре. Давай вставати.
Поспавши в одному ліжку, ми прокинулися й швидко вмилися. Ми поцілувалися ще раз, а потім рушили до дверей.
Я спустився сходами до вітальні й побачив.
— Гей, ти вже встав?
— Так, Со Ін. Добре спалося?
Со Ін сиділа на дивані, клацаючи пультом від телевізора, і коли побачила мене, то привітала яскравим голосом.
З цим вона підвівся зі свого місця, підійшла до сходів і миттєво обійняла мене.
— Хе-хе… Даїн.
— Так, так.
Я з легкою посмішкою погладив її, поки вона ховала обличчя у мене на грудях.
…І ось так, позаду мене, Хару спостерігала за цим із легкою посмішкою на обличчі.
— Хе-хе. Хару, ти теж добре спала?
— Ага. Я добре виспалася.
Після цього я залишив Хару та Со Ін розмовляти й попрямував далі до вітальні.
…і на кухні поруч я побачив, як вони втрьох згрупувалися разом, одягнувши фартухи, і щось робили.
— Ні, Селесто. Це ріжеться не так. Ось, поглянь.
— Хм… Це важко, хіба я не можу просто використати свої сили?
— Ні, ти мусиш уміти робити це руками, це праця з любов'ю. Поглянь, у Гало чудово виходить, ти маєш спробувати зробити так само, як вона.
— …Мені ніяково приймати таку похвалу.
Су Бін, Селеста та Гало — троє дівчат зібралися навколо столу, готуючи їжу.
Коли я спостерігав за ними…. Наче відчувши мій погляд, Су Бін перестала шинкувати овочі ножем, повернула голову в мій бік і привітала мене яскравою посмішкою:
— О, Даїн, ти прокинувся?
При цьому виді інші також повернули голови й привітали мене посмішками.
— О. Егостик, ти прокинувся?
— …Вчителю, ви прокинулися.
— Ха-ха, так. Усі добре спали?
Привітавшись із ними, я запитав, чим вони займаються.
Су Бін солодко посміхнулася й підняла кухонний ніж:
— Я вчу Селесту готувати разом із Гало.
— Хм. Усе правильно, Егостик, чекай на це з нетерпінням. Сьогодні вранці я приготую для тебе сніданок.
— …Ха-ха, чекаю з нетерпінням. Чи можу я чимось допомогти?
— Ні. На кухні й так уже повно людей, тому ти можеш відпочити он там.
— Зрозуміло.
Я посміхнувся їй і попрямував до дивана, де сиділи Со Ін та Хару.
Коли я підійшов, Со Ін поплескала по дивану поруч із собою, вказуючи на телевізор на стіні:
— Даїн, поглянь, прямо зараз говорять про тебе.
Коли вона це промовила, я плюхнувся на диван.
Відкинувшись на спинку, я втупився в новини на екрані телевізора.
— Наступна новина: минуло вже кілька тижнів відтоді, як лідер «Его-Стрім» та світовий герой, Егостик, воскрес у самому центрі Сеула…
З цими словами на екрані з'явилися архівні кадри мого воскресіння.
_Гуркіт_
У самісінькому центрі Сеула, разом із яскраво-жовтим стовпом світла, що з'явився там, щось упало з неба з неймовірним гуркотом.
…Саме так я воскрес у цьому світі.
Поруч із Стардаст, я зійшов на землю з такою ж величчю, з якою Геліос колись відправив Гало.
Природно, з таким гучним поверненням було неминуче, що це видовище потрапить на камери й розлетиться по всьому світу.
…Результат.
Якийсь час після мого повернення новини про це не сходили з телеекранів.
Особливо в Кореї люди буквально плакали від емоцій. Це було водночас і приємно, і вкрай дивно…
Хай там як, після свого воскресіння я жив у тому самому маєтку, де завжди зупинявся, оголосивши, що залишаюся там для відпочинку та відновлення сил.
…І, звісно, мої товариші були поруч, як і зазвичай.
Усі вони так сильно плакали в день мого повернення. Мені було так шкода їх.
…Єдиною хорошою новиною було те, що всі вони вкрай зблизилися, поки мене не було.
— …!!
Хай там як, спостерігаючи за тим, як минає день, я бачив, як вони дивляться на мене по телевізору з широкими посмішками на обличчях, зосереджуючись на своїх повсякденних справах. Я не міг стримати посмішки.
Раптом під блакитним небом за вікном почувся гучний вибух, і я невимушено запитав у Со Ін:
— Со Ін, вони досі цим займаються?
— Так. Навіть не починай розповідати мені про те, як вони метушаться, намагаючись витиснути максимум, поки їхні сили повністю не зникли…
Почувши, як Со Ін говорить це, похитуючи головою, я вишкірився й подумав.
Після того як Геліос упав…. Точнісінько як в оригінальній історії, здібності надлюдей почали поступово згасати. З часом навіть найсильніші з них стануть звичайними людьми.
І як результат…. Аби насолодитися цими здібностями на повну, перш ніж вони повністю зникнуть, Чхве Се Хі та Сен Джаянг щоранку виходили на вулицю й билися між собою.
Не кажучи вже про Ха Юль та Аріель, яких щоразу затягувало в цей процес і тягнуло за собою.
— …Хай там як, Ин-Воль пішла сказати їм повертатися, бо ми вже збираємося їсти, тож вони скоро будуть.
Слова Со Ін продовжували лунати, поки я висунув голову у вікно, аби поглянути, чи не повертаються вони.
…Безумовно, вони повертаються, зважаючи на те, що після того вибуху більше не було чути жодного звуку?
Що ж, я не бачу нічого, окрім чистого блакитного неба, тож вони скоро будуть тут.
О, і звісно, я міг бачити її в передньому саду маєтку.
— Хмммм….
Лежачи на шезлонгу перед садом, Шин Рьон читала книгу, одягнена в дивне поєднання білих шат та сонцезахисних окулярів.
— Хе-хе-хе~ Ха-ха, я сумував за цим.
І Десік, наспівуючи собі під ніс, доглядав за своїм садом за допомогою величезних ножиць.
…До речі, коли Стардаст розповіла мені, що бачила Десіка з його дружиною в іншому світі, я запитав його, чи не проти він, аби я знову закликав його після свого повернення…
— Ха-ха! Звісно ні. З самого початку, коли я перебуваю всередині персня, я перебуваю в стані повернення до потойбічного світу. І бачитися час від часу робить наші зустрічі ще більш зворушливими! Ха-ха-ха!
…була його відповідь.
Він такий непохитний.
По телевізору мирна, повсякденна історія долинала до моїх вух.
— Термінові новини: Національна асамблея щойно ухвалила перший у країні закон Про дозвіл другого шлюбу за національні заслуги, також відомий як закон про полігамію…
…Ні, зачекайте. Здається, я щойно почув щось вкрай дивне.
Я підвів голову, почуваючись безглуздо, і побачив на екрані телевізора Лі Соль А, яка весело посміхалася всередині Національної асамблеї.
Ні, ні. Чому ти взагалі звідти виходиш…?
Якраз коли я збирався знову поглянути на новини, біля вхідних дверей почувся галас, і люди, які щойно пішли, увійшли до вітальні з рушниками на шиях.
— Хух… Я закінчила. Даїн, ти вже встав?
— Цього ранку… Хм. Доброго ранку, Даїн.
— Даїн, ти прокинувся?
Чхве Се Хі та Сен Джаянг були тут, а разом із ними прийшли Ин-Воль та Ха Юль.
Якраз коли я вітався з ними, з вітальні почувся гучний голос Су Бін:
— Усі швидко йдіть снідати~.
— Ох.
— Добре, сестро.
З цими словами вони попрямували на кухню.
Сидячи на дивані, я проводжав їх сумним поглядом, а потім знову повернув голову, аби поглянути у вікно.
Це зайняло багато часу.
Нарешті оригінальна історія закінчилася, і світ поринув у період після неї.
Хоча багато міст було зруйновано, а багато життів втрачено… на відміну від оригіналу, мені нарешті вдалося врятувати цей світ.
Звісно, проблеми все ще залишалися.
Хоча сили надлюдей, як кажуть, слабшали, вони все ще залишалися разом із острахом перед терором, який могли вчинити лиходії, що залишилися.
Як суспільство буде реорганізовано після того, як сили будуть повністю усунені, і як довго триватиме альянс між героями та лиходіями… У мене було багато турбот.
Як не дивно, я не надто сильно хвилювався через це.
Чому?
— Даїн.
Якраз коли я про це міркував, я знову раптово повернув голову на голос, що покликав мене збоку.
— …Ходімо.
Підвівшись зі свого місця, Хару стояла, її золоте волосся виблискувало в сонячних променях, посміхалася мені й протягувала руку.
І дивлячись на неї таку.
— Добре.
Я злегка посміхнувся, узяв її за руку й підвівся.
На чому ми зупинилися?
…Точно. Чомусь я більше не хвилювався за майбутнє.
Навіть попри те, що всі великі проблеми залишилися позаду, я знав, що поки ми всі разом, це щастя може тривати вічно.
— Ходімо, Хару.
Промовив я до неї з посмішкою.
Поки ми йшли туди, де зібралися всі інші, я тихо подумав про себе.
Чомусь у мене є передчуття, що цей мир продовжуватиме зберігатися й надалі.
— Кінець —