Розділ 423: Десь на тому боці
— Привіт, це Егостик!
— …Стардаст. Ти впораєшся.
— Цим… борг сплачено.
— Стардаст. Хіба я не казав тобі завжди, що ти єдиний герой, який у мене є.
— …Я розумію, і я ніколи більше тебе не залишу. Я завжди буду поруч із тобою, якщо ти цього хочеш.
— Кху-кху… Кху-кху, кху-кху. Ха… Ха-ха…
— …Ха-ха. С-с, Стардаст.
…Будь ласка.
Будь щасливою до самого кінця.
Шін Хару розплющила очі на ліжку, зарившись обличчям у наволочку pillowcase.
Її очі були повні сліз.
Витерши сльози, що накотилися, поки вона спала, Стардаст сіла, її світле волосся спадало донизу.
…Останні три місяці, від самого дня смерті Егостика, вона завжди почувалася так.
Вона не могла нормально спати.
Варто було їй лягти, як вона відразу починала думати про нього.
Коли їй снилися сни, вона бачила його в них.
Це вже стало звичкою — прокидатися з почервонілими очима, вічно виснаженою від недосипання.
Вона надзвичайно сумувала за Егостиком.
Вона не могла повірити, що його немає, не могла цього прийняти.
Вона не могла продовжувати жити своїм життям без нього.
Тому.
Вона… всі вони, включно з нею, вирішили повернути його, навіть якщо це забере абсолютно все, що у них є. І нарешті настав момент, коли ці зусилля мали окупитися.
Нарешті, цей день настав сьогодні.
"…Так."
Я зможу це зробити.
Коли він повернеться, я знову побачу його.
З цією рішучістю Стардаст відчинила двері й вийшла з кімнати.
Місце, де вона зараз перебувала, було кімнатою в маєтку Егостика — кімнатою, яку їй виділили учасники «Его-Стрім».
Коли вона вийшла в коридор.
— …Ох. Сестро.
Хан Со Ін привітала її, стоячи в піжамі, з почервонілими від сліз уві сні очима.
Бачачи її в такому стані, Стардаст гірко посміхнулася й привітала її у відповідь.
…Хан Со Ін.
Стардаст досі не так багато знала про Хан Со Ін, окрім того, що вона була геніальною програмісткою під крилом Егостика.
Останнім часом, живучи разом із нею, вона пізнала її набагато краще.
Вона здається колючою зовні, але має справді золоте серце всередині.
…І вона також. Вона покладалася на Егостика не менше за неї саму. Вони знали одне одного з самого дитинства.
Ось чому Хан Со Ін страждала чи не найбільше…. настільки, що мені навіть доводилося спати разом із нею в одній кімнаті.
— У своїх снах я завжди бачу його… Я завжди бачу його у своїх снах… — говорила вона рано-вранці, а Стардаст витирала її сльози й заспокоювала її.
Насправді ситуація була схожою й для всіх інших.
…Тож, живучи разом із ними всіма, вона чітко бачила, наскільки сильно кожен із них покладався на Егостика…. і наскільки вони зламані без нього.
Вона знала, що мусить повернути його за будь-яку ціну, безумовно, і нарешті цей день настав.
— Со Ін, ти готова?
— …Так. За кілька хвилин ми всі вмиємося й будемо готові.
Відповівши на запитання Стардаст із рішучим виразом обличчя, Со Ін додала: "Так." І з цими словами попрямувала далі.
За кілька хвилин усі зібралися в залі засідань.
Там Со Ін стала перед дошкою й проголосила:
— Сьогодні ми вирушаємо на той бік.
Час настав.
Повернути Егостика до життя…. Це здавалося абсолютно неможливим — воскресити того, хто вже помер, і, звісно, такого ніколи раніше не відбувалося.
Проте їхня наполегливість усе ж дозволила їм розробити план для воскресіння Егостика.
І все почалося з одного невеликого відкриття.
— …Це дивно.
Після знищення Геліоса сили кожного поступово згасали.
Однак Селеста збагнула, що її власні сили не зменшувалися, а навпаки, ставали дедалі міцнішими, і це стосувалося не лише її, а й Стардаст також.
Навіть якщо Ин-Воль не слабшала через те, що її сила не була пов'язана з Богом Сонця, чому тоді могутність Стардаст продовжувала зростати?
Аби знайти відповідь на це запитання, вони ретельно дослідили інформацію, залишену Егостиком, та стародавні тексти.
Зробивши це, вони змогли прийти до одного висновку.
— …Можливо. Зі смертю бога божественна суть переходить до його наступника.
Усе правильно. Сила всієї божественної суті передавалася тому, хто мав найбільшу її частку.
…хоча вони й не знали, як саме це проявиться чи в якому напрямку все піде.
Окрім цього, Селеста, яка перейняла божественну суть, розкрила один факт.
— …Чомусь я чітко відчуваю присутність тих, хто володіє силою сонця навколо мене.
Усе правильно, присутність тих, у кого залишилися крихти сили Бога Сонця.
Мабуть, це була здатність тих, хто володіє найбільшою часткою божественної суті — відчувати розділену міць.
Те саме стосувалося й Стардаст, яка, схоже, успадкувала божественну суть зірок.
Тож хіба не можна відчути душу з силою зірок у потойбічному світі?
Коли цей факт розкрився, атмосфера відразу стала сповненою надії.
— …Звісно, Хару, це все одно буде вкрай важко.
Дивлячись на документи, Со Ін промовила це з похмурим виразом обличчя.
З одного боку, у потойбічному світі збираються душі абсолютно всіх людей, які коли-небудь жили на землі.
Серед них, безперечно, мають бути й ті, хто вже давно помер, загинувши з силою зірок у стародавні часи.
Селеста знала навіть про кількох таких, включаючи Ікс-Макіна.
Тож як у цьому потойбічному світі, який має бути неймовірно величезним, відсіяти всі ці душі й знайти саме ту єдину з силою зірок?
На це запитання Стардаст відповіла абсолютно спокійно:
— Побачимо.
Я обов'язково спробую, і не можу сказати, що мені страшно.
Якщо існував бодай найменший шанс урятувати Егостика, вона мала спробувати абсолютно все.
Проте не все було так погано.
— Я, я запитала свого батька…
Ин-Воль зустрілася з Богом Місяця.
…Дізнавшись, як потрапити на той бік, вона мала час поставити йому ще кілька запитань.
Ось що вона з'ясувала.
"Потойбічний світ — це простір, який я створив. Там немає поняття часу. Можливо, навіть якщо ви повернетеся в реальність після перебування там, у нашому світі не мине жодної секунди."
Тобто час у потойбічному світі не ділить виміри з часом у реальності.
Це означало, що абсолютно неважливо, скільки саме часу вони витратять на пошуки.
Звісно, не всі новини були втішними.
— …І Бог Місяця сказав, що Богиня зірок…
— Богиня зірок… ймовірно, віддала йому всю свою силу й просто зникла в процесі блокування Геліоса.
Історія полягала в тому, що Богиня зірок зникла, вичерпавши всю свою могутність.
…Проте це було саме тим, чого Стардаст і очікувала, тому це не стало для неї великим шоком. Якби Богиня зірок не зникла з самого початку, сила Стардаст не продовжувала б так стрімко зростати.
Хай там як, план їхнього порятунку Егостика виглядав приблизно так.
Вирушити в потойбічний світ, використати силу Стардаст, аби знайти Егостика.
Підсилити його божественну суть силою Стардаст і закликати його в цей світ у формі сходження на землю.
І нарешті, після того як вони дізналися, як саме потрапити до потойбічного світу.
Атлас, Катана, Асоціація тощо… Після того як вони таємно допомогли тим, хто знав, що саме вони роблять, усі приготування були повністю завершені.
Цей час нарешті настав.
На вершині гігантського магічного кола всі учасники «Его-Стрім» стояли з рішучими обличчями.
— Гаразд. Ви всі чули план, правильно? За кілька хвилин ми всі увійдемо в потойбічний світ.
Перед магічним колом Лі Су Бін зачитувала документи.
Магічне коло до потойбічного світу було створене Ин-Воль після отримання вказівок від Бога Місяця……. Усі, окрім кількох людей, які чекали на координацію, стояли на магічному колі в очікуванні наступної миті.
Адже ми не знаємо, що саме чекає на нас на тому боці.
Тому зараз усі, хто здатний на це, вирушать разом, аби підготуватися до будь-якої можливої небезпеки.
— Добре. У всіх вас є камінці, які я вам роздала, і якщо ви стиснете їх у руках, то миттєво повернетеся в реальність.
Перед самим виходом Со Ін також проводила для них фінальний інструктаж.
У їхніх руках були місячні камені з невеликим магічним колом — це був ключ для повернення в цей світ, який містив у собі силу Ин-Воль.
"Пам'ятайте. Магічне коло до іншого світу використовує магічну силу цього виміру до самої межі, тому у вас буде лише один шанс активувати його. Щойно ви повернетеся в наш світ, ви більше ніколи не зможете вирушити назад."
Це також було тим, що Стардаст ні за що у світі не використала б до самого кінця, поки не знайде Егостика. І так воно й було.
— …Ходімо.
Стардаст кивнула, усе ще одягнена в свій геройський костюм.
— Хух…!!
Бек Ин-Воль сіла перед магічним колом і наповнила його своєю енергією.
Магічне коло почало активуватися в безпрецедентному масштабі, і від дивного відчуття, від якого все всередині переверталося, очі кожного миттєво заплющилися.
— Кху-кху. Кху-кху.
— Усі в порядку? …Ох. Тож це і є те місце…
— Ха-ха. Магія місяця — це не так просто. …Тоді, це і є…
Відчувши прохолоду, вся група, включаючи Стардаст, збагнула, що вони кудись прибули — у місце, яке виглядало як порожня, темна печера.
…Прибувши туди, вони оглянули свої тіла й зрозуміли, що не відчувають особливих змін. Їхній одяг був точнісінько таким самим, який вони носили в реальності.
За винятком того…. Що чомусь вони почувалися набагато легшими.
За словами Бога Місяця… усі вони, безумовно, прибули сюди у формі духів.
— …Ходімо.
З цими словами всі заспокоїлися й вирішили рухатися вперед.
Після тривалої прогулянки вони нарешті досягли кінця печери.
— …Ого.
Вони нарешті дісталися до краю скелі, і те, що відкрилося перед ними внизу, було просто неймовірним.
Це була широка, безкрая рівнина, що тяглася до самого горизонту.
Під чорним небом, на цій відкритій рівнині…. стояла незліченна кількість людей, повністю заповнюючи весь простір.
І вони тяглися в усіх напрямках настільки далеко, що неможливо було навіть уявити, де закінчується ця процесія.
— …Усі вони, усі вони — душі померлих.
Дивлячись на цю сцену, Лі Су Бін тихо пробурмотіла.
Чхве Се Хі оглянула краєвид своїми очима й промовила:
— …Здається, особливої небезпеки тут немає, але… Нам знадобляться тисячі років, аби обшукати кожну з цих душ. Стардаст, ти щось відчуваєш?
На слова Чхве Се Хі Стардаст стояла на краю скелі з заплющеними очима.
— …Я відчуваю його.
Спокійно промовила Стардаст.
Інші спочатку напружено дивилися на неї, а потім швидко повернулися до неї з неймовірним хвилюванням.
— Справді?
— Справді? Ти відчуваєш його?
— …Стардаст. Це правда, де, де саме ти його відчуваєш…?
Побачивши їхню реакцію, Стардаст повільно розплющила очі, похитала головою й сказала:
— …Я відчуваю його присутність, але тут занадто багато душ, і я навіть не знаю точно, яка саме з них належить Егостику, проте…
Стардаст міцно стиснула кулаки, дивлячись на безкрайній горизонт.
— Безумовно, він перебуває десь тут, поруч.
— Ми обов'язково знайдемо його, я впевнена.
Навіть якщо для цього знадобляться сотні чи тисячі років — ми знайдемо Даїна.
Стардаст була абсолютно впевнена в цьому.