Розділ 420:
Я Кім Даїн, звичайнісінький студент, якого можна зустріти на кожному кроці.
І прямо зараз я зіткнувся з найбільшою кризою за всі свої двадцять з гаком років життя.
— Зачекайте, тобто…
Палата з чисто-білими стінами, де все навколо було білим.
Там я стояв, схопившись руками за голову, перед загадковою блондинкою, одягненою в білі шати, які могли носити хіба що в Стародавній Греції.
— …Якщо підсумувати. Це світ манґи Стардаст, яку я читав! І ти хочеш, аби я його врятував?
— Ага. Якщо коротко, то так.
— Ха… Зрозуміло.
…Ця жінка говорила зі мною таким теплим голосом… що я міг лише недовірливо зітхнути.
Ще вчора я лежав у своїй кімнаті в гуртожитку, спокійно сплячи після звичайного дня.
…А потім прокинувся й виявив, що лежу в цьому дивному просторі.
І ось що мені розповіла ця красива жінка, яка підійшла до мене.
Цей світ — світ геройської манґи Стардаст, яку я читав! А сама вона — Богиня зірок.
…Якщо бути точнішим.
— Я розповсюдила історію цього світу в різних формах в інших світах для тих, хто зможе його врятувати.
Очевидно, манґа, яку я читав, насправді була реальною історією, і Богиня зірок створила її просто для того, аби знайти спасителя в іншому вимірі. Вона оформила її та розсіяла по всьому світу у вигляді манґи, фільмів, аніме та новел.
І…
Найбільш підходящий спаситель знайшовся в іншому світі.
— …Чому саме я?
Саме я.
…Усе це було просто смішно. Я? Та я звичайнісінький студент, якого повно всюди. Я просто пливу за течією, проживаючи своє пересічне життя. Хто я взагалі такий? Є купа людей, які знають цю манґу набагато краще за мене.
Навіть почав я її читати лише тому, що знайомий порекомендував її, і то з найбанальнішої причини — головна героїня була красунею…. Він сам закинув читання, бо сюжет став надто виснажливим, але я продовжив.
Хай там як, справа не в цьому.
— …Слухай. Скільки б я про це не думав, мені здається, це не для мене, і я не хочу цим займатися.
Я негайно відмовився.
Переродження в іншому світі — мій молодший товариш обожнював подібні штуки… але я це ненавидів. Тобто, я ще навіть не встиг як слід насолодитися своїм теперішнім життям. Як щодо моїх батьків та друзів? Навіть він припинив про таке говорити після того, як вступив до нашого клубу й ближче пізнав мене.
І як взагалі жити в Стардаст? Хіба це не божевільний світ, де лиходії лютують щодня, люди гинуть тисячами, а під кінець у живих залишається лише головна героїня? Я без поняття, як звичайна людина може тут вижити.
Ось що я висловив їй.
Богиня зірок похитала головою з сумною посмішкою:
— Мені шкода, але я не можу повернути тебе у твій світ.
— …Що?
— Ну, технічно, у мене немає способу відправити тебе назад. Це дорога в один кінець, але… у мене дійсно немає можливості повернути тебе у твій оригінальний світ.
Почувши це, моє обличчя повністю заціпеніло.
…Що? Я не можу повернутися?
— Тобто… Ти викрадаєш людину, кидаєш її в цей божевільний світ, і тепер я маю самотужки його рятувати? Без жодної сили?
— Я дам тобі сили. Телепортація та телекінез. Дві здібності.
…Звісно, з певним ризиком.
Після цього наступні слова самопроголошеної Богині зірок прозвучали як у тумані.
Телекінез та телепортація — це здібності, з якими також важко вижити, враховуючи зламаний баланс сил у другій половині сюжету, і, що ще гірше, що більше ти їх використовуєш, то коротшим стає твоє фізичне життя.
Якщо узагальнити.
Ви викрадаєте абсолютно нормальну людину в світ, що гине, без її згоди, позбавляєте можливості повернутися назад, даєте знання про майбутнє та здібності, які випалюють її життєві сили. І вона має самотужки врятувати цей світ від руйнування?
Почувши все це, я нарешті не витримав і вибухнув:
— …Ні, ти знущаєшся з мене? Що ти взагалі твориш?
— Мені шкода, але це єдиний шлях.
Поки я стояв напружений і говорив від люті, вона пояснювала з вибачливим виразом обличчя:
— …Насправді цей світ уже був зруйнований одного разу, точнісінько так, як ти читав у тій історії. Але я, як Богиня часу, використала всю свою силу, аби повернути час світу назад, і я знала, що сили лише цього виміру буде недостатньо, аби зупинити Геліоса, Бога Творіння… У мене не було іншого вибору, окрім як створити зовнішню змінну в іншому світі.
— Тож це мій останній шанс. …Через це у мене немає сили дати тобі щось краще… але благаю тебе.
— Ні. Тоді тобі просто варто було знайти когось іншого, кого тобі не шкода. Навіщо викрадати нормальну людину…!
— …Кху-кху. Мені шкода, але у мене обмаль часу. Будь ласка, пам'ятай усе, що я тобі сказала… і врятуй світ. Це моє дитя…
— Чому мене має хвилювати твоє дитя…? Зачекай, гей!!! Ти божевільна…
Ось так розмова з Богинею зірок закінчилася, коли мій зір повністю згас.
Мене насильно затягнули в цей світ.
Я втратив усе, що збудував до цього моменту, і став безіменним персонажем у вигаданому світі коміксу.
Це був мій початок у цьому проклятому світі.
…
Ось так просто.
Після того як Егостик пішов, Богиня зірок мовчки дивилася йому вслід, а потім безсило опустилася на своє місце й закашлялася.
— Кху-кху, кху-кху. Угх……
Чорна кров капала з її рота.
Витерши її, Богиня зірок тихо пробурмотіла собі під ніс:
— …Так. Все ж із Даїном усе буде гаразд.
Насправді він просто не знав, що в словах Богині зірок крилася брехня.
Вона сказала, що оригінальна історія дійсно відбулася, і це другий світ, у який вона повернула час назад.
…Насправді це був уже третій світ, адже Даїн уже зазнав невдачі одного разу.
"……. ….!… Прокинься… ти!… швидше… Сестро… Зроби це…"
"…Я… не можу… я… нічого… не можу… вдіяти… своїми… силами…."
"Кху-кху…… зроби…"
"……. Навіть без мене… Будь ласка…"
Де він припустився помилки?
Він зробив усе, що було в його силах, але в підсумку все одно зазнав поразки.
Тому вона ризикнула своїм існуванням, аби повернути час назад ще раз і врятувати цей світ уже остаточно.
"…Хоча й так."
На відміну від минулого разу, її сил було недостатньо.
Її можливості, порівняно з минулим разом, були набагато слабшими. Вона могла дати йому лише ті речі, які несли в собі смертельну небезпеку.
…навіть аби просто залишатися при свідомості достатньо довго, щоб поговорити з ним. Вона не могла сказати більше.
Це було найкраще, що вона могла зробити.
Насправді вона знала, наскільки егоїстичною вона була по відношенню до Даїна, наскільки вона була негідною його.
…І з того, що вона дізналася під час минулої спроби, вона знала, що його жертовність, його прийняття її сили були абсолютно необхідними для порятунку цього світу.
Можливо, саме тому вона про це промовчала.
"Вчителю, хм, ні… Ти в порядку?"
"О ні… Чому!!! Прокинься, вчителю. Вчителю. Вчителю…!!!"
"……"
Насправді він уже помер у своєму оригінальному світі.
…Вона просто навмисно стерла його спогади… Фактично, вона дала йому друге життя, але вирішила не згадувати про це.
Бо, судячи з минулої спроби…. йому було краще звинувачувати її, думаючи, що він був живий-здоровий і його просто викрали, ніж впадати в депресію через власну смерть.
Звісно, його пригніченість не мине швидко.
Та все ж він Даїн.
Зрештою, він хороша людина….
Вона, Богиня зірок, провела незліченну кількість років у пошуках по всьому всесвіту, і він був героєм, гідним цього світу.
Навіть якщо у нього є невеликі проблеми з жінками… настільки, що він примудрився спокусити її власну доньку.
Але він був єдиним, хто міг схиляти людей на свій бік, переконувати їх об'єднуватися та згуртовувати весь світ.
…Особливо зважаючи на те, що він уже був мертвий, його було легко перенести в цей світ. Вона не була впевнена, чи існує адміністратор того виміру, але змогла просто забрати його душу без жодних переговорів.
"Зрозуміло… Але все одно минулого разу це не спрацювало."
Геліос явно пробудився інакше, ніж першого разу.
Вона збагнула, що єдине, що могло протистояти йому — це сила її безодні.
Вона пожертвувала власним існуванням, аби передати йому свої сили, і тепер, після наслідків колосального відкату часу, вона втратила практично всю свою могутність, перетворившись на безтілесну свідомість.
Єдиним виходом було повернути час назад так, аби навіть Бог Сонця про все забув, і почати все з самого початку.
"…Даїн."
Будь ласка, врятуй цей світ.
З цією думкою вона заплющила очі, намагаючись зберегти свій розум.
Принаймні до того часу, поки її донька не повернеться за нею.
Минуло два роки відтоді, як я потрапив у цей проклятий світ.
— Ах… Лайно. Життя. Прокляття…"
~Серед білого дня, провулок~
Я стояв там, тримаючи пляшку соджу, і самотньо хитався на розі провулка з червоним обличчям.
Минуло вже два роки відтоді, як божевільна богиня викрала мене й закинула в цей світ.
Туга за домом, бажання побачити батьків, думки про друзів, за якими сумую… Якщо бути точнішим, божевільна богиня викинула мене в Південну Корею 21 століття без жодних документів, зате з суперсилами. Мені довелося дійсно несолодко. Мені не було де спати, тож я ночував під мостом.
…Я крутився як міг і використовував свої знання оригіналу, аби зрозуміти, як дістати фальшиві документи й заробити грошей.
Але потім мене накрила жахлива депресія, і я не хотів робити абсолютно нічого.
Лайно. Що, в біса, я маю робити з телепортацією, від якої мене нудить при кожному русі, та телекінезом, від якого все всередині викручує?
Що, в біса, я маю робити з Хан Ін, Місячною Церквою, великою втечею з в'язниці, атакою Геліоса… Як мені все це зупинити? Я просто ходив на заняття в університеті.
Я просто чекав на день, коли помру.
Я практично балансував на межі смерті.
У мене не було жодної мотивації, і я не бачив нічого прекрасного в цьому чортовому світі. Я навіть не хотів зустрічатися з оригінальними персонажами. Усі вони були відстійними.
Ех, життя…
Саме тоді, коли я йшов по вулиці, обмірковуючи це.
Раптово стіна провулка поруч зі мною вибухнула.
— Кха…
Від ударної хвилі мене миттєво відкинуло на протилежну стіну, і я впав.
Пляшка соджу розлетілася на друзки, з моєї голови юшила кров, а кінцівки були зламані щонайменше в кількох місцях.
Поки я стогнав від болю, попереду почулося дивне шипіння.
— Кх-х-х-х-х…
Я розплющив очі на цей дивний звук і побачив зеленошкірого рептилоїда.
…Це був лиходій А-класу, Рептилія. Ха-ха, я стільки разів читав оригінал, що він одразу вискочив у моїй пам'яті. Божевільний, чиєю основною їжею були люди.
Він покрутив головою й поклацав язиком, а потім посміхнувся мені, коли я лежав на землі, і кинувся на мене з усієї сили.
Я заплющив очі, кровожерливо посміхнувся й опустив голову.
"…Ну так. Чорт із ним, із цим порятунком світу."
Мабуть, мені судилося померти, так і не побачивши кінця світу, ставши здобиччю якогось випадкового другорядного лиходія.
Мені не було шкода. Це було просто смішно.
Так. Давай просто помремо прямо зараз. Який сенс жити далі?
Саме тоді я заплющив очі й здався, навіть не намагаючись телепортуватися.
_Гуркіт_
Раптово знову пролунав гучний гуркіт, і я збагнув, що це був крик монстра.
…Що це?
З цією думкою я підвів голову.
Там стояла неймовірно красива жінка в костюмі з розпущеним світлим волоссям.
…Жінка, яку я знав краще за будь-кого іншого.
Мій улюблений персонаж у художній літературі, поки я не потрапив у цей світ — героїня цього світу, Стардаст, стояла переді мною.
"…."
Я спостерігав за нею краєм ока крізь кров, що заливала моє обличчя.
…Ах, так. Прямо зараз вона мала зробити свій дебют як героїня-новачок.
Мабуть, на той час вона була героїнею А-класу.
Поки я ліниво міркував про це…. Стардаст, яка стояла там із напруженим виразом обличчя, повернулася в бік Рептилії, якого відкинуло від її атаки й тепер він намагався втекти.
— Зачекайте… О ні!!!
Перш ніж вона побачила мене, що сповз по стіні.
— Гей, ти в порядку?
Вона кинулася до мене.
Вона все ще була героїнею-новачком, на відміну від тієї досвідченої, вічно втомленої версії себе. Незграбна… більш щира.
Я похитав головою й відкрив рот, аби заговорити:
— …Я не можу поворухнутися, але все гаразд, хіба тобі не варто спочатку наздогнати того лиходія?
— Що? О ні, люди завжди на першому місці, і якщо ти не можеш рухатися, я можу віднести тебе до найближчої лікарні…
…навіть попри те, що вона ніколи не бачила мене раніше, її щира турбота про мене, її бажання допомогти будь-яким способом.
Я подумав про себе: "Вона дійсно така."
…Ах. Так і було.
Саме тому вона мені й подобалася.
Вона подобалася мені, бо була безкорисливою в такий спосіб, якого я не бачив у реальному світі.
..Поки я міркував про це, я прийшов до тями, ще раз похитав головою й промовив:
— Ні, я не так сильно поранений, але я збираюся викликати Асоціацію… Я б хотів, аби ти спочатку здолала того лиходія, бо якщо ти його відпустиш, постраждає ще більше людей, а зі мною все буде абсолютно гаразд.
— Ох… Добре, тоді… Якщо щось трапиться, будь ласка, кричи якомога голосніше!
— …Ха-ха, добре.
— Гаразд. Тоді я пішла…!
З цими словами вона полетіла геть, кинувши на мене швидкий погляд.
Я знову опустив голову з натягнутою посмішкою.
…І в цей момент я збагнув, що це була перша щира посмішка відтоді, як я потрапив у цей проклятий світ.
— …..ха-ха.
Так. У цьому світі Стардаст справжня.
Дивлячись їй услід, я подумав про себе.
…Якщо все це реально. Якщо це майбутнє, де все, що я бачив в оригінальній історії, справді відбудеться.
Це означає, що Стардаст, яка здавалася такою чистою та доброю, продовжуватиме страждати.
Я дійсно не хотів цього бачити.
— …Ха-а.
Ну так.
Можливо, ми живемо лише один раз.
Я все одно збирався померти.
"…Не заради цієї проклятої Богині зірок."
Заради неї, яка була безмежно доброю, цілком можна було спробувати.
Заради неї, яка колись була моєю улюбленицею. Заради світу, де хороші люди можуть бути щасливими.
…Заради цього життя було б зовсім непогано жити для Стардаст.
Раніше я так думав.
Це була найперша мета, яку я мав у цьому світі.