Розділ 419:
Це був довгий шлях.
І ось, нарешті, ми тут.
— Чорне…
Я стою один на розколотій землі, посеред напівзруйнованого поля бою.
_Гуркіт. Гуркіт. Гуркіт_
Я зціплюю зуби, захищаючи все своє тіло від променів божественої сили Бога Сонця, що пронизують мій організм.
Густа чорна сила, що піднімається з-під моїх ніг, заважала променям сонця, які вже пробили моє тіло, просуватися далі.
Окутаний чорною силою, стікаючи кров'ю того ж кольору, я зціплюю зуби й дивлюся вгору на Бога Сонця, який продовжує без упину вистрілювати енергетичними зарядами в мій бік.
Я якось примудряюся втриматися на ногах, які постійно намагаються підкоситися, поки мої почорнілі руки стискають промінь, що проштрикнув мій живіт.
…Там, високо в помаранчевому небі, стоїть Бог Сонця в білих шатах, його сріблясте волосся розвівається на вітрі.
Він насупився, дивлячись на моє раптове втручання, а потім, усе ще продовжуючи випускати енергетичні хвилі, оскалився в безумній посмішці й закричав на мене диким голосом:
— Ха-ха-ха!!! Ха-ха, ні, та хто це у нас… Чи не один із тих чортових апостолів зірок, ха-ха-ха!!!
— Кху-кху… Ха-ха-ха. Привіт, я Егостик.
— Так, так… Я чудово тебе знаю. Ти той самий покидьк, який зруйнував усі мої плани, чи не так?
Він посміхається, промовляючи це.
…Але в його посмішці було щось таке, від чого по спині пробігали сироти. У ній не було жодних веселощів, лише чиста, концентрована ненависть.
Перш за все, угх. Не дивно, що він досі сміється з мене, намагаючись спопелити мене сонячним променем смерті.
Попри мої зухвалі думки, Бог Сонця все одно здавався задоволеним.
— Так, так… Я збирався прикінчити тебе одразу після неї. Дякую, що прийшов раніше, дитя зірок.
— Як забажаєш.
З цими словами він стиснув у кулак руку, що все ще була протягнута в мій бік, і промовив:
— Помри.
_Бабах_
— Кх-кх-кх…
_Гудіння_
З неймовірним спалахом світла руйнівні промені сонця пронизують моє тіло все сильніше й сильніше.
Мене знову й знову відкидало назад, але я продовжував стійко блокувати цю атаку, використовуючи чорну енергію, яка все ще огортала моє тіло.
Це був справжній божевільний фестиваль світла, де моя чорна сила стикалася з його сірою могутністю.
У цей момент у мене з рота юшила кров, у вухах стояло шалене гудіння, а зір повністю затуманився.
Позаду мене пролунав слабкий, тремтячий голос:
— …Егостик, мій… Зупинись, зупинись…
Голос, який звучав так, наче його власниця ось-ось втратить свідомість, але водночас повний сліз.
Я лише слабо посміхнувся й повернувся до Стардаст, яка лежала на землі за моєю спиною, намагаючись бодай якось підвестися.
— …Хвилюйся, кх-кх. Хух. Не хвилюйся, Стардаст.
"У мене є план."
Подумав я про себе.
Невдовзі я з останніх сил перехопив енергетичні потоки, що продовжували летіти в наш бік.
— …Хм.
Я повернувся до Бога Сонця перед собою, який усе ще дивився на мене з легким подивом, поки я стояв і приймав на себе весь удар його руйнівних променів.
Усе ще утримуючи посмішку на обличчі, поки чорна кров цівкою стікала з куточка мого рота, я заговорив:
— Гей. Бог Сонця, кху-кху. Геліос. Мені байдуже, ти.
— …Ха-ха. Ти. Тож ти нарешті повністю з'їхав глузду, так?
— Ага. Так. Я божевільний, але, кху-кху. Ти. …Як ти думаєш, чому я тримався весь цей час… виживав так довго?
Через тебе.
— Я дістав тебе…. Кху, кху. Я… пройшов… крізь… стільки… лайна… аби… просто… прибрати… тебе… з… цього… світу. Покидьок.
— …Ти забагато балакаєш. Тож що ти збираєшся вдіяти?
Він насупився на мої слова, поки я продовжував стримувати його атаки.
Я поглянув на Бога Сонця. Куточки мого рота поповзли вгору, і я промовив крізь зціплені зуби:
— А ось що.
— …Я покінчу з тобою й вишвирну тебе звідси власними руками.
Щойно ці слова злетіли з моїх уст, я схопив промінь енергетичної гармати Бога Сонця, який блокував своєю рукою, і почав вичавлювати всю свою силу.
В одну мить чорні, слизькі волокна міцно обплели цей промінь.
…Звісно.
Водночас я відчув, як моє життя стрімко випалюється, перетворюючись на це чорне зоряне світло.
…Але я вже був повністю готовий.
У мене більше не було страху.
— …Ха. Ти, що за чортівня…!
Дивні чорні нитки зоряного світла швидко поповзли по променях чистої сонячної енергії, якими Бог Сонця стріляв у мене.
Він був настільки наляканий цими схожими на чорну павутину нитками, що люто переслідували його, що негайно спробував розірвати потік сонячного променя, але було вже занадто пізно.
_Шелест_
Ці чорні аури, наче гігантська чорна павутина, що міцно схопила свою здобич у пастку, повністю обплутали Бога Сонця з усіх боків.
Немов якийсь потойбічний дух, який ні за що у світі його не відпустить.
— Що за… Відпусти мене!!! Ви, чортові привиди минулого! А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
Тепер він повністю припинив атакувати мене, зосередившись на тому, аби зірвати з себе силу Чорної зорі, що міцно вчепилася в його тіло.
Тим часом я продовжував зціплювати зуби, вливаючи всі сили свого тіла в міць Чорної зорі… Опинившись на цьому фінальному полі бою, я нарешті пробудив свою третю здатність.
Я продовжував безжально вливати силу Чорної зорі в мого супротивника, атакуючи його ціною власного життя.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
— Я!!! Я, Геліос, творець неба і землі, володар усього всесвіту… невже я… впаду… від сили мертвого бога отак просто…"
Поки я відчайдушно продовжував свою атаку, він намагався вирватися з чорних кайданів, що обплутували його, викрикуючи слова, які важко було очікувати від величного божества, але це лише провокувало нові вибухи.
Поки бій тривав, я чітко бачив, як його сила буквально тане на очах.
Нарешті,
— Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ти смієш!!! Ви, нікчемні створіння… Кха-а-а-а. Зачекайте… Я вас!
Невже ви думаєте, що цей світ буде в безпеці лише тому, що я його не чіпатиму!!! Ви просто… Ви самі… знищите себе…
Прокляття… Чортове прокляття. Ви дійсно збираєтеся… стерти мене з лиця землі…
Ах…"
Нарешті… Глибока темрява проникла в тіло Бога Сонця, тоді як чисте біле світло вирвалося з його грудей, наче світлошумова граната на межі детонації.
…Нарешті Бог Сонця збагнув, що йому настав кінець.
Він більше не дивився ні на мене, ні на Стардаст, яка перемогла його.
Приголомшений, він поглянув угору на небо, де сонце вже майже зайшло за горизонт.
У свої останні миті він тихо пробурмотів ці слова:
— Сідус. Чому…?
І ось так, із вибухом світла такої сили, що весь світ на мить став абсолютно білим, творець цього світу, Бог Сонця, назавжди зник у спалаху світла.
Нарешті…. довга, виснажлива битва з Геліосом була завершена.
Нарешті вся оригінальна історія була виконана, а фінальний ворог — повержений.
Отже…
Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.
Тепер усе справді скінчилося.
— Ха-а… Кх-кх… Кх-а-а-а-а-а.
Я впав на коліна на понівечену землю, і за мить виплюнув повний рот чорної крові.
Наче я виплюнув абсолютно всю кров, що була в моєму тілі.
…Ха-ха. Прокляття. Здається, у мене в шлунку більше не залишилося ні краплі крові.
— О ні… Егостик, ні… Егостик. Егостик!
Я нарешті опритомнів, коли вже збирався повністю провалитися в темряву, після того як вся чорна кров витекла з мого тіла.
Позаду себе я відчув чиюсь присутність, що підійшла впритул.
Я відчув, як моя голова торкнулася чогось м'якого.
— Ха, ха, Стардаст…
— Ні, ні. Егостик… Ні…
…спираючись на щось, мабуть, на її тіло.
Я ледве розплющив очі, що невблаганно заплющувалися, аби побачити Стардаст, яка дивилася на мене з повним розпачем і зі сльозами на очах.
…Так. Мабуть, вона відчуває це своїм шостим чуттям.
Мене вже не врятувати.
Моє тіло перебуває на межі повного знищення, адже я віддав абсолютно все, що мав, аби спрямувати силу зірок до останнього подиху.
Ось чому в неї зараз такий вираз обличчя.
— Ха-ха… Кху-кху.
— Ні… Не говори нічого, хм… Ні. Ні, ні, ні, ні… Ні…"
Сонце вже повністю зайшло, а небо ледве утримувало свої останні помаранчеві відблиски.
На напівзруйнованій рівнині, відчуваючи прохолодне нічне повітря… я дивлюся знизу вгору на Стардаст, яка пильно дивиться на мене, відчуваючи, як життя повільно залишає моє тіло.
Якщо подумати, я вже колись опинявся в схожій ситуації.
Стардаст тоді знепритомніла, а я підхопив її на руки й сказав, що все буде гаразд.
Здається, це було під час теракту в потягу, одразу після нашого першого зіткнення.
"Так, Стардаст. Ти чудово впоралася. Ти врятувала життя абсолютно кожного в такий спосіб, якого я навіть уявити не міг, я дійсно цього не очікував. Ти перемогла. Тепер мені час іти, тож ти можеш нарешті відпочити."
"…Ха-ха, скільки ж років минуло відтоді?"
Я лежав в обіймах Стардаст у повному забутті, прокручуючи ці думки у своїй згасаючій свідомості.
Я дивився на сутінкове небо й згадував роки, що пролетіли.
Майже десять років відтоді, як я потрапив у цей світ.
І все ж я тут.
Я врятував Стардаст та весь світ, і переміг фінального боса.
Коли мене запитували, чи прожив я хороше життя в цьому світі, я відчував лише скепсис.
Мене насильно затягнули в цей світ боги, і я вже майже повністю зневірився в житті. Моя улюблена Стардаст. Я біг увесь цей шлях заради неї, а не заради світу, у якому я навіть не народився.
Але все ж на цьому шляху я зустрів так багато людей.
Со Ін, Су Бін, Ха Юль, Чха Юн, Лі Соль А, Чхве Се Хі, Бек Ин-Воль, Сен Джаянг, Десік, Аріель, Катана, Лі Сяофен, Атлас, Селеста… та багато інших.
І.
[Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік!]
— Ха-а…
…тихо сміючись про себе, згадуючи людей, яким я чомусь занадто сильно подобався.
Через них, зрештою, я не міг заперечити того, що дійсно прив'язався до цього світу.
Саме в той момент, коли я про це міркував.
…Я зміг розгледіти крізь напівзруйновану маску екрани зв'язку моїх союзників із «Его-Стрім», які висіли трохи збоку.
[Ого. Нарешті, нарешті, нарешті цей чортів дощ припинився!!! Ми перемогли, чи не так? Ми перемогли, чи не так? Ура! Де там Даїн? Давайте святкувати!]
Чхве Се Хі радіє щирій перемозі від того, що вторгнення нарешті закінчилося, оскільки Бог Сонця зник. Це важко розгледіти крізь напівзруйнований та потріскуючий екран, але, на щастя, вони ще не знають про мій стан.
Решта екранів були розбиті, але я все ще міг бачити екран Со Ін.
[Ха-ха… Ха-ха… Нарешті!!! Ви це бачите? Ви це бачите? …Зачекайте.]
Вона спочатку радіє всередині, але раптово збагнувши, що саме бачить на екрані, її обличчя миттєво стає кам'яним.
[Даїн. Ні, ні, ні. Даїн? Зачекай. Що це таке?]
…і коли вона швидко переводить погляд, то зустрічається очима з камерою, що знімає її.
Нарешті екран повністю згас.
"…."
Дівчата, ви впораєтеся й без мене… Ви ж будете в порядку без мене, правильно?
…Так. Я впевнений, що з вами все буде гаразд. Перш за все, ви є одна в одної. Ви підтримуватимете та втішатимете одна одну, і невдовзі забудете про мене. Так. Я впевнений у цьому. Ви всі ще такі молоді.
Тож наша організація «Его-Стрім»… Буде в порядку…
"….."
…Так. Мої очі невблаганно заплющуються.
Я навіть не встиг попрощатися з ними. Ха-ха… Ні.
На чому ми зупинилися…? Точно.
І, що найважливіше…
— …Ха-ха. С, Стардаст…
Мій герой. Мій заклятий ворог.
Вона була головною метою мого життя.
Стардаст, Шін Хару.
Завдяки їй я пройшов цей довгий шлях.
Завдяки їй я зміг прожити таке насичене життя в іншому світі.
— Ні… Будь ласка… чому… Чому, хм, ні…"
Не дивися на мене з таким виразом обличчя.
Навіть якщо мене не стане, дівчина, яку я знаю… дівчина, яку я знаю… дівчина, яка пройшла крізь усі кризи та розпач, яка змогла впоратися з усім… Я впевнений, що вона зможе знову підвестися з колін і жити довго й щасливо.
Так. Я впевнений у цьому.
Тепер я можу піти без жодного жалю.
"…."
Можливо. Це дійсно мій кінець.
Адже я був тим, хто знав абсолютно все в цьому світі…. І я чітко бачив, що у мене немає жодного способу повернутися назад.
Що це дійсно, справді, моє останнє прощавай.
— Ні…
— ….ру.
Стардаст… Хару.
Я збирався вимовити ці останні слова, але, гадаю, у мене вже не вийде.
Я дивлюся на обличчя Хару, яке стає все більш розмитим.
Я промовив свої останні слова до неї… мої останні, беззвучні слова до неї.
"Стардаст."
Будь ласка.
…до самого кінця будь щасливою.
Ха-ха…
Мати можливість піти, лежачи в обіймах тієї єдиної людини, яку я люблю понад усе на світі…
Справді. Це благословення……..
З цією думкою я повністю заплющив очі.
"……"
— Егостик? Ні. Даїн, хм. Ні, ні, ні. Ні, ні, ні, ні. Ні….!!! Будь ласка…
"……"
"……"
— Будь ласка… якщо ти підеш отак… я не зможу…
"……"
— …Даїн.
"……"
……
Я заплющив очі.