Розділ 41: Антикризовий менеджмент
Гаразд.
Давайте розберемося із ситуацією.
Перш за все, мій план був таким.
Я проучу цього Мавпячого Чітоніста, тому що він розлютив мене.
Щоб зробити це, я влаштую агро, поки він знімає своє відео з погрозами в прямому ефірі.
Якщо він запанікує і припинить зйомку, я спробую спровокувати його і вивести з себе.
Зрештою, я витисну останню краплю свого телекінезу і вб’ю його людей одним махом.
Тоді він подумає, що я надзвичайно сильний, і стане обережним.
Ліквідувати їх одним клацанням пальців. Мені аж страшно уявити, що станеться, якщо я клацну пальцями двічі.
Зазвичай відразу після цього я б телепортувався.
Я збирався схопити Хан Со Ін та Лі Су Бін, сказавши якусь фразу на кшталт: "О, як нудно… Тут немає на що дивитися", — і все в такому дусі.
Приємно поводитися так, ніби ти не хочеш бруднити руки об звичайного злочинця.
Чесно кажучи, я збирався сісти в машину, залишити охоплений хаосом Пусан позаду і повернутися до Сеула.
Однак у плані стався збій.
Ні, я думаю, це вже занадто для цього телекінезу чи що воно таке.
Я думав, що зможу це зробити, але не очікував, що це забере стільки сил.
У мене з’явилося певне передчуття ще в той момент, коли я клацнув пальцями й маніпулював гвинтівками за допомогою телекінезу. Яке саме відчуття? Відчуття, що мені прийшов капець.
І в цю саму мить я не можу ворухнутися. Та-да-а-ам.
Тому я змінив свій план.
Це план Б Егостика. Вихід із пекельної пастки.
Вдавати із себе темну конячку, лякаючи супротивника своїми словами так, ніби я можу вбити його одним лише жестом руки.
Я тримаюся. До якого часу? Поки не прийде герой.
Крижана дівчина Північного моря, мабуть, прийде, але їй знадобиться певний час, щоб дістатися сюди.
До того часу головне — тримати Мавпячого Ключа за ніч… Усе мало бути саме так.
О боже! Та-да-ам? Крижана дівчина Північного моря нарешті тут!
Разом із Тіньовим Блукачем та Стардаст.
"……"
Дідько, що це взагалі за чортівня?
— Мавпячий Ключ! Накажи своїм людям опустити зброю і здатися. Ти оточений!
Гучний голос Стардаст луною розлігся у просторому лобі готелю.
Для фаната це був приємний досвід — почути наживо її голос, який я раніше міг бачити лише в коміксах. Відчуття, наче я дивлюся фільм із живими акторами.
Так, але було б набагато краще, якби це сталося не зараз, правда?
— Я скажу це ще один раз! Опусти зброю і…
Голос Стардаст, який щойно був таким гучним.
Поступово він стих.
Тому що хоч скільки б вона озиралася навколо…
Тут не було озброєних грабіжників із гвинтівками.
"……?"
Вона не може приховати виразу подиву від такої несподіваної ситуації.
Крижана дівчина Північного моря, яка зайшла разом із нею, теж виглядала розгубленою. Ну звісно. Я знешкодив озброєних грабіжників, і тепер вони просто валяються на підлозі.
Мавпячий Ключ перебуває на межі втечі.
— Ек… Ух!
У ситуації, яка ставала дедалі заплутанішою, він спробував утекти першим, але був придушений Тіньовим Блукачем.
— Незалежно від того, наскільки я зараз слабкий… Я все одно можу впіймати тебе, знаєш?
Тіньовий Блукач опинився на Мавпячому Ключі перш ніж той устиг зорієнтуватися, притиснувши його за допомогою тіні.
Завдяки цьому Мавпячий Ключ просто качався по землі, нічого не здатний вдіяти.
Його руки, ноги та рот — усе було зв’язано тінню.
Він так дивно влаштовував терор разом зі своїми людьми, але всього за кілька хвилин втратив усю свою банду й навіть сам опинився під арештом.
Хоч скільки б Мавпячий Ключ вільно літав чи повзав.
Він не зможе перемогти Тіньового Блукача, щойно настане ніч.
Це точно.
Але, звісно, стан Тіньового Блукача зараз виглядає трохи кепським.
Він спотикається.
Звісно, справа не в цьому. Навіть якщо це виглядає дивно, він легко здолав Мавпячого Ключа.
Бачачи, як Мавпячий Ключ був розчавлений ослабленим Тіньовим Блукачем і встромився головою в підлогу…
Ем… бідолаха.
Мені навіть трохи шкода його.
Якщо я зроблю щось не так, я теж опинюся в такому ж становищі…
Погляд Тіньового Блукача, який скрутив Мавпячого Ключа, перевівся на мене.
Боже, звісно, у нього немає іншого вибору, окрім як подивитися на мене. Незнайомець, що сидить, схрестивши ноги, на вершині вежі зі стільців.
Крижана дівчина Північного моря та Стардаст зробили те саме.
Крижана дівчина Північного моря збентежена моїм виглядом, а Стардаст виглядає трохи знервованою.
Ну, якщо подумати.
Вони ж ще не дізналися, що я Егостик, правда?
Ситуація завершилася до того, як вони увірвалися на місце події, тож вони навіть не знають, що тут сталося. Я вимкнув пряму трансляцію ще до того, як цей Мавпячий Ключ узагалі зміг з’явитися в кадрі.
Що найважливіше, маска інша. Зазвичай я носив наполовину сіру маску, а зараз це жовта маска, що закриває все моє обличчя повністю.
Тіньовий Блукач, який успішно знешкодив Мавпячого Ключа, подивився на мене із запитальним виразом обличчя, наче питаючи: "Що не так із цим хлопцем?"
Подивившись на мене вгору, втомлений на вигляд Тіньовий Блукач відкрив рота:
— …Хто ти такий? Ми прийшли, щоб забрати Мавпячого Ключа…
Говорячи це, він озирнувся навколо.
Десятки озброєних терористів, які чомусь лежать у калюжах крові.
І Мавпячий Ключ, що стояв у незручній позі.
А там був я, дивлячись на нього зверху вниз, закинувши ногу на ногу.
Будь-яка людина вже на цьому етапі збагнула б усе своїм здоровим глуздом.
Той факт, що саме я покінчив із ними всіма.
Тож тепер у їхніх головах виникає запитання.
"Хто цей хлопець?"
Його важко назвати героєм. Тому що я вбив усіх. Дивлячись на те, як я зарозуміло схрестив ноги, задер підборіддя догори і сиджу тут у масці. Я виглядаю точнісінько як лиходій.
Але що, якщо вони бачать у мені лиходія? Я зупинив терористичний акт. Я протистояв Мавпячому Ключу. Судячи суто з моїх дій, я герой. Мабуть, просто тому, що вони ніколи не бачили героя в такій масці.
Підозрілі погляди Крижаної дівчини Північного моря та Стардаст.
І очі Тіньового Блукача, який, здається, намагається наскрізь мене розгледіти.
А я зараз заледве можу поворухнути пальцем.
Якого біса.
Чому всі герої А-класу в Кореї зібралися тут? Хіба Мавпячий Ключ — це та людина, з якою вони всі мають розбиратися разом? Зовсім ні!
І чому всі троє раптово з’являються разом саме тоді, коли я найбільш безпорадний?
Народ, припиніть витріщатися на мене. Я ж так втрачу обличчя перед вами.
"……"
Відчайдушна криза.
Мій мозок почав працювати швидше, ніж будь-коли.
Вдалині я бачив Хан Со Ін та Лі Су Бін, які дивилися на мене стурбованими очима. Я не можу розгледіти обличчя, бо це занадто далеко, але хіба у них не мав бути саме такий вираз? Не хвилюйтеся, вірте в мене! З цією скрутою можна впоратися.
По-перше, моя фізична сила?
Перш за все, моя мета. Телепортуватися і забрати цих двох до машини. Ми швидко накиваємо п’ятами.
Мені потрібно лише телепортуватися на цю відстань. Це недалеко.
Якби я зараз був у нормі, я б одразу втік.
Але проблема в тому, що я не в нормі.
Кілька хвилин.
Просто дайте мені ще кілька хвилин, і я думаю, що зможу викрутитися. Не знаю, наскільки моє тіло буде зруйноване після цього клацання, але…
У будь-якому разі, просто ще кілька хвилин.
І я чудовий лиходій, щоб створити ці хвилини в часи цієї кризи.
Скільки фільмів про героїв я подивився до цього часу?
Я впораюся.
Ці троє все ще дивляться на мене.
Яке було запитання?
О, вони запитали, хто я такий.
Я маю відповісти тут якнайкраще.
Сказати: "Я Егостик" — це самогубство.
Ці троє просто накинуться і відгамселять мене. І тоді моєму тілу й розуму буде дуже боляче. Тож це абсолютно не варіант.
Моя мета — потягнути час.
Щоб потягнути час, я не повинен дозволити їм напасти на мене з ходу.
Для цього я маю сфальсифікувати свою особистість.
Вони мене не знають, тож я мушу цим скористатися.
Те, як вони дивляться на мене, наче ніколи не бачили чоловіка в жовтій масці манго, який загадковим чином убив стільки терористів.
Я маю погрожувати їм тут.
Я маю запустити фальшиву гру на камеру.
Сидячи високо вгорі, зарозуміло дивлячись на всіх, я повільно відкрив рота.
Не показуй жодного хвилювання. Невимушено, наче я говорю чисту правду.
— …Ви питали? Я герой S-класу.
Так, найкращий жарт тут — це збрехати про те, що я герой. Я маю придумати концепт героя, якого вони не знають, який не працює просто так у Кореї. Так, але яке ім’я має бути в мого героя? Я ніколи про це не думав. Так! Щось, що виглядає круто, абстрактно, метафорично, перш за все!
Зрештою, я так поспішав, що сказав перше, що спало мені на думку без жодного фільтру.
— Я герой S-класу, Еппл Манго.
О, дідько.
"….."
Я виплюнув зарозумілим і серйозним голосом слово «Еппл Манго».
Атмосфера навколо мене раптово стала прохолодною від цього слова.
Усі троє дивно подивилися на мене, коли почули слово «Еппл Манго».
Боже, це все через цих користувачів мережі.
Ці коментарі, де пишуть «Мангостік», «Мангодан» — мій мозок просто забруднений ними, ви, божевільні люди!
Я навіть подумав, що маска кольору манго, коли побачив її раніше, тому, мабуть, і виплюнув такі божевільні слова. Я нарешті божеволію.
Але що, якщо я герой S-класу з сусідньої країни, який добре розмовляє корейською?
Я можу обіграти це з таким іменем! Ви ж розумієте?!
Стардаст нахмурилася від моєї поведінки, наче я щойно відповів на запитання про ім’я:
— …Еппл Манго? Ми ніколи не чули про героя S-класу з таким іменем.
Влучне зауваження.
Ні, насправді не таке вже й влучне. Звісно, вона не чула про це. Я щойно це вигадав…
Але ці три герої просто так цього не залишать.
Як першокласний лиходій, я маю нахабство йти до кінця в цій ситуації.
Настільки серйозним і важким голосом, наскільки це можливо. Зарозумілим голосом я заговорив:
— Звісно. Тому що я роблю це таємно. Корейці можуть і не знати.
Таємниці Его.
Що ви взагалі знаєте, хлопці?
У вас є докази?
У будь-якому разі, я герой.
Я наче начепив залізну маску на обличчя і вирішив діяти абсолютно безсоромно.
Я сказав важким, серйозним голосом, знову ж таки, щоб це звучало голосно й далеко розносилося:
— Ви, народ. Я чув про вас. Тіньовий Блукач, Північ… Бурулька. І Стардаст. Але хіба ви всі не герої А-класу? Різниця між старшим і молодшим — як між небом і землею, тому використовуйте шанобливі звертання, коли розмовляєте зі мною.
Я лиходій, який прямо зараз навіть не може поворухнутися.
Перед трьома героями, які можуть розчавити мене своїми пальцями.
Ось що я сказав, абсолютно нахабно.
Я S-клас, говоріть ввічливо.
Усі троє дивляться на мене з такими обличчями, наче вони були приголомшені моєю раптовою фразою.
Попри це, я просто продовжував гнути свою лінію безсоромно. Використовуйте шанобливі форми, будь ласка. Хіба це не країна ввічливих людей на Сході?
Крижана жінка Північного моря абсолютно безглуздо перепитує мене:
— Що ти сказав?
— Ти щойно звернулася до мене неформально. Говори ввічливо.
Я вже нічого не знаю. До біса все-е-е. Давайте спробуємо зупинити їх.
Тож тієї ніччю в лобі готелю в Пусані збиралася розгорнутися справжня божевільна вечірка.
Давайте перейдемо до третього куплету разом.