Розділ 418: Де я припустився помилки?
"Чому я повинен це робити?"
Я застиг на місці в контрольній вежі, слухаючи Бога Сонця, який уже мав би забратися геть.
"Про що ти взагалі говориш?"
Якщо ти продовжуватимеш битися в такому стані, твоя божественна суть буде повністю зруйнована.
Ти повинен утікати.
Але всупереч моїм думкам.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
— Ох, що відбувається?
— Вежа рушиться…!
Бог Сонця на екрані почав знову підніматися вгору, його тіло огорнув лиховісний чорний дим, і тому, попри поштовхи, які загрожували обрушити контрольну вежу додолу, я дивився на нового Бога Сонця з широко розплющеними очима.
Потім Бог Сонця заговорив:
— …Я бачу. Якщо я продовжуватиму битися далі, моє тіло буде зруйновано. Ні, саме моє існування припиниться.
— Але чому?
— …І що, як бог, я маю отак просто втекти, зазнавши такого приниження від власного ж творіння?
І крізь ці слова…. я збагнув, чому Бог Сонця, який в оригіналі мав просто втекти, зараз поводився саме так.
Теперішній Бог Сонця був настільки поглинутий люттю й озлобленістю, що готовий був ризикнути власним життям, яке він так цінував, аби тільки знищити цей світ.
"І, звісно, причина цього…"
— І ви, діти зірок.
Тієї миті мені здалося, що Бог Сонця на екрані повернувся й зустрівся зі мною поглядом.
— Бачити, як усі мої плани, всі мої реліквії, моя донька, моє втілення, моя свята — абсолютно все забрали, знищили… Я не можу, не можу. Я не здатний пробачити вам цього.
Бог Сонця продовжував говорити, і до мене нарешті дійшло, що насправді сталося.
"Це все через мене."
…Це я зруйнував усі плани Бога Сонця, забрав усе, що він мав. Я завадив йому реалізувати бодай один із його задумів.
На відміну від Бога Сонця в оригіналі, який на той момент уже досяг своїх цілей і втік без жодних жалю.
Зараз він поводився точнісінько як людина, чию гордість було смертельно поранено.
…Тепер я розумію чому.
Тож що мені робити?
"……"
Поки я міркував про це з кам'яним обличчям, події розгорталися з шаленою швидкістю.
Щойно він закінчив говорити, Бога Сонця огорнув чорний дим, і він перетворився на сірого гігантського бога втілення суті.
— Сьогодні в цьому самому місці… я знищу вас, люди. Усіх до єдиного.
Декларація Бога Сонця відлунила по всьому світу.
У відповідь на це на планеті почали відбуватися дивні та страшні явища.
— Щось не так!!! По всьому світу падає дощ із сірого світла… Угх!
_Гуркіт. Гуркіт_
Раптово попелясто-сірий дощ ринув із небес.
Ця зловісна злива почала накривати всю планету, за винятком місця, де щойно відновилася битва між Богом Сонця та Стардаст.
Прямо зараз, навіть на екранах моїх союзників із «Его-Стрім», які я бачив через голограму у своїй масці.
"…Що це таке, апчхи! Що за чортівня…? Зачекайте, це якось дивно…"
На екрані Чхве Се Хі з подивом розглядала сірий дощ після бою.
Поки я спостерігав за ними, у контрольній вежі панував справжній хаос.
— У нас проблеми! Через сірий дощ по всьому світу один за одним зникає зв'язок!
— …Надходять повідомлення, що цей дощ послаблює здібності тих, на кого він потрапляє, плавить електроніку та роз'їдає будівлі, наче якась кислота…
— Зв'язок із героями майже повністю обірвано! Що нам робити…?
Ось так просто дивна злива принесла з собою тотальний хаос.
За винятком дрон-камер, які були зміцнені найміцнішими новими матеріалами, всі інші засоби зв'язку були паралізовані.
…Тим часом протистояння між Стардаст та Богом Сонця продовжувало лютувати з новою силою.
— …У нас величезні проблеми!!! Вежа ось-ось завалиться від ударних хвиль від битви з Богом Сонця там, вдалині!
І тепер навіть це місце збиралося рухнути.
Посеред усього цього хаосу.
"…."
Я стояв один, мовчки дивлячись у вікно, де в спалахах світла десь там вела свій бій Стардаст.
Зібравшись із думками за кілька митей, я спокійно, усе ще дивлячись у вікно, віддав усім наказ — уперше від самого початку цієї кризи:
— Усім негайно евакуюватися.
— …Що?
— Це моє рішення як польового командира. Ми все одно більше нічого не зможемо тут вдіяти, тому евакуюйтеся, абсолютно всі.
— …У такому разі. Гей! Це наказ Егостика, всі швидко тікайте!
Голосно вигукнув чоловік за моєю спиною, і люди, які досі перебували в стані паніки й розгубленості, миттєво прийшли до тями й кинулися до виходу.
Унаслідок відлуння битви між Богом Сонця та Стардаст стіни вежі почали обсипатися, і всередину увірвався шалений шквальний вітер.
Більшість евакуювалася вкрай швидко, і останній агент, який допомагав іншим вийти, схопився за стіл, аби його не здуло вітром, і крикнув мені:
— Пане Егостик! А ви хіба не евакуюєтеся?
— …У мене є незакінчена справа. Йди першим.
— Але… Ха-ха, зрозуміло. Закінчуйте швидше й повертайтеся до головного офісу Асоціації!
З цими словами останній агент контрольної вежі зник у спалаху пристрою телепортації.
І з цим я залишився абсолютно один у вежі, що рушилася на очах.
Я заплющив очі й тихо замислився про себе.
…
У цьому винен лише я, хай там що.
Це була моя помилка — сліпо вірити оригінальній історії, не збагнувши, що Бог Сонця буде готовий пожертвувати власним життям, аби лише знищити цей світ.
Навіть коли з'явилися перші ознаки передвісників у вигляді великого наступу ангелів, я проігнорував їх, вважаючи, що все піде так само, як і в оригіналі.
Але.
"…"
Навіть якби я все зрозумів раніше, що б це змінило?
Зрештою, Бог Сонця згорав від ненависті й прагнув лише одного — випалити цей світ дотла. Що ми, звичайні смертні, могли б зробити ще, аби підготуватися до цього?
Зрештою, це було неминуче лихо, навіть якби ми знали про нього заздалегідь.
"…."
Хоча ні.
"Кху-кху…"
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
Там, далеко, спостерігаючи за тим, як Стардаст самотужки б'ється за долю цього світу, я дещо збагнув.
Богиня зірок, та, яка мала захищати цей світ усіма своїми силами, також не очікувала, що Бог Сонця піде на такий самовбивчий крок.
Дійсно. Чи могла вона виявитися настільки непідготовленою, поклавшись лише на одну Стардаст?
_Стук. Стук. Стук. Стук_
Ні.
Очевидно, вона підготувала ще один страховий поліс, про всяк випадок.
І цим полісом був…
"…я."
….
~Порожня вежа, що рушиться~
Там я стояв на самоті й тихо бурмотів.
Моє серце й інтуїція, які почали шалено калатати від самої миті, коли Бог Сонця замість того, аби втекти, пробудився знову.
Моя сила Чорної зорі, яка вивільнилася в очікуванні фінальної битви…. і зловісна, густа темна енергія, що виходила від Бога Сонця, коли він віддавав своє життя задля збільшення своєї могутності.
Крізь усе це я нарешті зрозумів, чим насправді є сила Чорної зорі, яка так пізно пробудилася в мені.
— …Ха-а.
З цими словами я підняв руку…. і густе чорне світло повністю огорнуло мою долоню.
Це була сама суть божественної сили, останні залишки могутності самої Богині зірок…. наймогутніша сила, яку можна було вивільнити лише в обмін на власне життя.
Мабуть, у момент найбільшої кризи Богиня зірок дала мені цю силу, аби я міг використати її для знищення Бога Сонця.
Якщо я використаю цю силу на повну, я безумовно помру.
— …Ха-ха.
Колишній я навіть не став би про таке замислюватися.
Перш за все. Я був у тому віці, коли надзвичайно цінував власне життя, і був максимально далеким від будь-якої жертовності.
Але зараз.
"Угх…!"
"Ха, ха, ха. Прокляття!!! Ці чортові ангели все лізуть і лізуть. Скільки вони ще збираються наступати?"
"….Ні, що це за дощ, пане Десік, кидайте все й негайно відступайте!!!"
"…."
Я тихо міркував про себе.
Добре. Ну, ми все одно всі загинемо, якщо я нічого не вдію прямо зараз.
…І тепер у цьому світі є так багато людей, які мені небайдужі.
Якщо я можу зробити їх усіх щасливими ціною свого життя, можливо, у цьому й полягає справжній сенс мого потрапляння в цей світ.
Я подумав про це, а потім.
"…бо я вирішив, що це життя я проживу заради Стардаст."
До самого кінця я захищатиму свого героя.
Ось так просто, тієї самої миті, коли я прийняв остаточне рішення, я почав діяти.
— …Усі камери працюють?
Я повинен показати свою останню виставу.
Зробивши це, я почав концентрувати силу Чорної зорі в обох руках як щит.
— …Кху-кху.
Знову я відчув, як усе моє тіло скручує від нестерпного болю. Поступово я витягував усе більше й більше цієї густої чорної сили.
Потім я мовчки почав чекати на ідеальний момент.
Якщо мій план правильний… Коли Бог Сонця завдасть вирішального удару. Саме тоді у мене буде найкращий шанс на успіх.
"…Тож ти все ж її донька. Та менше з тим. А тепер повертайся в обійми своєї матері."
Нарешті.
На екрані була знесилена Стардаст, і Бог Сонця збирався завдати по ній нищівного удару.
— …Хух!
Я приготувався.
Я відчув, як усе моє тіло перекручує від болю, чорне світло вирвалося назовні, і я посміхнувся.
Я телепортувався прямо перед нею, і в ту ж мить картина перед моїми очима змінилася.
Наступної ж миті.
….
— Кху-кху, кху-кху. Ха. Ха…
У мене в животі стає трохи гаряче.
Під помаранчевим заходом сонця, понівеченим чорними галактиками навколо, коли земля рушилася під ногами, а Бог Сонця височів у своїй гнітючій могутності, оточений сірим димом — я вступив у цю битву, заблокувавши удар Бога Сонця всім своїм тілом…. а чорна кров цівкою стікала з куточка мого рота.
Я стримав цей шквал енергетичних хвиль, повністю оточивши себе чорною силою.
Я повернувся до Стардаст за своєю спиною й промовив:
— Привіт, Стардаст.