Розділ 417: Момент, коли все пішло шкереберть
Війна Богів.
Битва між Богом Сонця та Стардаст, довіреною особою Богині зірок, закінчилася на користь Стардаст.
Стардаст, яка пробуджувала свої сили тричі під час цього бою, нарешті здолала Геліоса міццю зірок, і знесилений Бог Сонця поринув у сон.
Битва була завершена, і історія мала б на цьому закінчитися.
…Безумовно, так воно і мало бути.
— Чому я повинен це робити?
— ….!
Геліос стояв на колінах у глибокому кратері посеред понівеченої рівнини.
Безперечно, бій мав бути завершений.
Стардаст відчула полегшення від того, що все закінчилося, коли божество впало, і думала, що він просто втече у свій світ, як і казав Егостик.
…Навіть попри те, що вона вивільнила втілення божественної суті, її власне тіло не залишилося неушкодженим.
Тепер вона нарешті може відпочити, думала вона.
…аж до його наступних слів, коли вона інстинктивно відчула смертельну небезпеку.
І в цю саму мить земля знову затремтіла.
— Угх…
Поки Стардаст панікувала перед обличчям цієї загрози.
— Хм.
Раптово Бог Сонця Геліос, який досі безсило лежав, почав знову повільно підніматися в небо.
Білий дим клубився навколо нього…. а разом із ним і новий, густий, чорний дим.
Піднімаючись крізь цей чорно-білий туман, Геліос почав тихо бурмотіти:
— …Так. Якщо я продовжуватиму битися далі, моє тіло буде зруйновано. Ні, я безумовно припиню своє існування.
— Що це означає?
— …І після цього ти, як бог, кажеш мені отак просто втекти, зазнавши такого приниження від власного ж творіння?
— Ні. Ні за що.
Сонце сідало, забарвлюючи небосхил у сутінковий помаранчевий колір.
Бог Сонця, піднімаючись на тлі цього заходу, огорнутий димом чорних та білих хмар, дивився на Стардаст зверху вниз своїми золотими очима.
І… Стардаст дивилася на нього знизу вгору з широко розплющеними очима, не вірячи власним очам.
Він зловісно посміхнувся, а потім його обличчя скам'яніло; він відвернув погляд, підняв голову й змахнув рукою.
…спрямувавши погляд кудись далеко вбічі.
— Діти зірок, ви, нікчемні покидьки…
Усі мої плани.
Усі мої святі реліквії.
— Бачити, як мою доньку, моє втілення, мою святу — абсолютно все забрали й знищили… Я не можу, не можу. Я не здатний пробачити вам цього.
_Бабах_
З неймовірним гуркотом та спалахом світла Бог Сонця вивільнив свою силу.
Стардаст зціпила зуби й приготувалася протистояти цьому урагану.
Бог Сонця знову був одягнений у білі шати, ширяючи в багряному небі.
…За його спиною.
"…………"
Сірий гігант божественної суті височів у небі — суміш похмурого срібла та слизької темряви, наче повсталий із мертвих.
Сам Бог Сонця стікав чорною кров'ю, наче відпускаючи абсолютно все; він здавався недосяжним, але водночас смертоносним… Незбагненний, він випромінював зовсім інший вид загрози, на яку здатне лише божество.
Наче він опинився ближче до смерті, ніж будь-коли раніше.
— Люди, я оголошую тут.
Промовив Геліос так, аби його почув кожен мешканець цього світу.
Голосом божества зовсім іншого порядку — голосом настільки жахливим, що дехто міг просто втратити глузд від самого його звуку.
— Навіть якщо моє існування припиниться сьогодні в цьому самому місці… я знищу вас, люди. Я вб'ю вас усіх до єдиного.
З цими словами коса, чорна як нічне небо, викована божественним гігантом срібла та темряви, з'явилася в його руках.
Бог Сонця, ризикуючи власним існуванням, був абсолютно зациклений лише на одному — винищити людство.
Потім він поглянув на Стардаст перед собою.
І промовив тихим голосом, який могла почути лише вона:
— Дитя зірок, я вб'ю тебе першою.
…Стардаст стиснула кулаки, її обличчя було похмурим, коли вона прийняла на себе цей вбивчий намір.
Інстинктивно вона збагнула один-єдиний факт.
"…Це не в моїх силах."
Вона знала, що ніколи не зможе перемогти бога, який поставив на кін власне життя.
Захід сонця, сутінкове помаранчеве небо.
Під цим величним краєвидом, наче світ наближався до свого кінця…. на рівнині, що тяглася до самого горизонту, де лунала справжня симфонія смерті, стояла героїня, протистоячи живому мерцю.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
_Тріск. Бабах. Гуркіт_
— Кха-а-а-а-а…
Буквально мить тому на тому місці, де стояла Стардаст, сірий гігант Бога Сонця в одну секунду подолав відстань, завдавши тисячі ударів за мить, наче розсікаючи сам простір.
На цьому місці небо тепер було понівечене чорними галактиками, схожими на величезні шрами, ніби його розрізали на шматки, але ухиляння Стардаст не було кінцем цієї історії.
_Гудіння_
Туди, куди вона перемістилася, сила сонця — чисте сіре світло — ударила без жодної зупинки.
…Увесь цей час Стардаст ледве встигала ухилятися від ударів, її світле волосся розвівалося, поки вона відбивала атаки силою зірок.
Це була приголомшлива нерівність сил.
В обмін на те, що він випалював власну суть, він отримав достатньо могутності, аби знищити весь світ за один раз…. лише для того, аби покінчити з однією Стардаст, яка володіла силою зірок.
Під таким шаленим натиском розлюченого Бога Сонця Стардаст знесилено каталася по небу, хоча це було лише питанням часу.
"……"
Сіра сила сонця знову вдарила по ній.
Золотий гігант, якого вона викликала своїм втіленням божественної суті, витратив більшу частину своєї сили на її захист, і тепер його сяйво стало тьмяно-золотистим.
Стардаст дивилася на огорнутого сірим туманом Бога Сонця затуманеними очима, відчуваючи смак крові в роті.
"…Що пішло не так?"
Насправді все було правильно.
Просто ніхто не очікував, що Бог Сонця піде на такий крок, а її власна сила була занадто слабкою.
Єдине, що вона могла чути — це повідомлення з контрольної вежі.
— У нас проблеми!!! Прямо зараз по всьому світу падає дощ із сірого світла… Угх!
…а після цього зв'язок повністю обірвався.
Чомусь усе це здавалося якимось страшним сном.
Вона не очікувала, що все піде так шкереберть, настільки жахливо.
Стардаст просто… летіла крізь повітря, стікаючи кров'ю та з останніх сил намагаючись боротися.
Або, принаймні, спробувала скористатися найменшою можливістю для атаки.
— Ха-ха. Невже ти думала, що це можливо?
Легкий жест Бога Сонця заблокував її атаку.
…Звісно, сам Бог Сонця також виглядав не найкращим чином. Його сріблясте волосся посіріло, а золоті очі поступово поглинала темрява.
Але, безумовно, він почувався набагато краще за Стардаст, яка вже була виснажена до межі.
Прямо зараз вона відчувала, наче все всередині неї було перекручене.
Або воно дійсно було понівечене.
— Кху-кху.
Червона кров цівкою стікала з її рота — результат пропущеної атаки.
Бог Творіння, що світився сіро-сріблястим світлом у сутінках… Ні. Геліос, Бог Сонця, який тепер став богом руйнування, був нещадним. Він наступав з єдиним наміром — знищити дитя зірок.
— …Угх.
Втілення божественної суті Стардаст на самому піку своєї сили було повністю зруйновано.
І з цим вона каменем упала на землю.
Вона стояла на землі, її ноги тремтіли, вона трималася за ліву руку, яка була повністю зламана, і дивилася вгору, стікаючи кров'ю.
— Тепер усе скінчено. Дитя зірок.
Бог Сонця був безпристрасним; він склав руки разом, збираючи силу сонця, аби покласти всьому край.
Дивлячись на нього отак.
"…Це все, кінець?"
Думала Стардаст затуманеним поглядом, важко дихаючи.
…Якщо вона впаде, це пусте, але якщо вона помре, що станеться з цим світом, з Асоціацією, з Даїном, з ними всіма.
Вона не могла дозволити собі програти.
Було занадто багато людей, яких потрібно було захистити.
— …Ні.
Стардаст протягнула руку вперед, її долоні тремтіли від надзусиль.
Вона зібрала останні крихти сили у своїх руках у німій молитві.
"Будь ласка, Богине…
Останнє диво."
— Зникни, дитя зірок.
І ось, прямо перед атакою Бога Сонця.
Вона вивільнила силу в своїх руках, і в цю саму мить неймовірне сяйво вирвалося з її долоні.
_Бабах_
…..
Усе зупинилося, навіть Бог Сонця, який, здавалося, був готовий завдати смертельного удару наступної миті.
Вітер, що лютував навколо, пил, який розлітався — абсолютно все завмерло.
— Що…?
І ось так, у цьому сірому завмиранні часу.
Стардаст запитувала себе, самотня та виснажена.
А потім… збагнула.
— …Час зупинився?
Так, це було саме так.
Стовкнувшись віч-на-віч із Богом Сонця, Стардаст повністю відкрила себе для сили зірок.
Час просто зупинився.
— Що за…?
Вона застигла, приголомшена цією незбагненною ситуацією.
Стардаст швидко зрозуміла, що відбувається.
"Американський Ікс-Макіна, маніпулятор часом, той, хто володів силою Богині зірок…"
Стардаст згадала інформацію, яку Егостик давав їй раніше.
Богиня зірок керує часом, Бог Місяця керує простором. Бог Сонця завідує самим існуванням.
Якщо так, то це пояснювало, чому вона раптово змогла зупинити час.
Якщо так, тоді…
"Зараз саме час, це мій шанс."
Вона інстинктивно збагнула, що це її перший і останній шанс завдати удару по Богу Сонця.
Вона не знала точно, як довго зможе утримувати час зупиненим, але чомусь відчувала внутрішньо, що за кілька хвилин ця здібність досягне своєї межі.
Тому, перш ніж це станеться.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
З цим криком вона спрямувала всю енергію у свою праву руку, яка ширяла в повітрі.
_Бу-у-ум_
Зірки засяяли в її кулаці яскравіше, ніж будь-коли раніше.
З концентрацією, від якої очі починали кровоточити, стиснувши губи, вона виштовхнула зоряне світло до самої межі, аби одним ударом повалити Бога Сонця.
"Зачекай, Геліосе."
З цією думкою вона зціпила зуби, стиснула кулаки й пильно поглянула на Геліоса.
…..
— …Га?
Сталося так, що очі Бога Сонця, який ширяв у небі й завмер, наче ворухнулися, аби поглянути вниз.
Потім, наступної миті, його пальці здригнулися, наче приходячи в рух.
Перш ніж вона встигла бодай щось зробити, Бог Сонця видав дикий рев.
Наступної миті чорно-білий час розлетівся на друзки, мов скляна панель, і перш ніж Стардаст встигла приготуватися до захисту.
— Угх…!
Сіра енергетична гармата Бога Сонця вдарила прямо по ній.
Стардаст була застигнута зненацька, і її відкинуло вбік.
У шаленому потоці часу, що відновив свій хід, Бог Сонця витер рот і пробурмотів собі під ніс:
— П'ять разів поспіль ти перевершила власні сили й пробудила здатність контролювати час…. Ти все ж її донька, та менше з тим.
З ненавистю в очах він викликав сіру косу у свою руку; Геліос поглянув на Стардаст, яка все ще лежала на землі в шоковому стані, і тихо пробурмотів про себе:
— А тепер повертайся в обійми своєї матері.
І з цими словами гігантська сіра енергетична гармата вистрілила прямо в неї.
_Бабах_
Стардаст стояла там, не в змозі поворухнути навіть пальцем, спостерігаючи, як величезний прямий промінь сірої руди летить прямо на неї, і думаючи: "Ось і все".
…Ох. Тож це кінець.
Тут усе й закінчується.
Насправді, навіть перед обличчям сили смерті, вона не шкодувала про прожите життя, адже зробила все, що було в її силах.
Але коли вона замислювалася… Їй було цікаво, що станеться з тими, хто залишиться після того, як її не стане. Це було єдине, що її хвилювало. Насправді це було навіть не занепокоєння. Страх, тривога, розгубленість, провина, смуток, розпач — усе це важким тягарем тиснуло на неї, тому до самої миті своєї смерті вона могла лише молитися. Будь ласка. Тепер, коли сили Бога Сонця виснажені набагато сильніше через неї… Будь ласка. Нехай ті, хто залишиться, зможуть перемогти його.
"Ха-ха…"
Це був не перший раз, коли вона опинялася в такій ситуації, коли всяка надія здавалася втраченою.
Так було завжди, і в таких ситуаціях саме він завжди приходив їй на допомогу.
Це завжди був він — Егостик.
…Ха-ха. Він знову прийде.
З гіркою посмішкою думала вона про це до самого кінця.
Якраз перед тим, як заплющити очі, аби зустріти промінь руйнування, що опинився прямо перед нею… раптово вона різко розплющила очі.
"Зачекай."
Тільки не цього разу.
Він не повинен приходити.
Він не має бути тут, протистоячи чомусь подібному… і щойно ця думка промайнула, настала наступна мить.
Раптово синяво-чорне світло спалахнуло перед її очима.
З гучним гуркотом щось заблокувало сріблястий промінь світла, який летів прямо на неї.
Вона на мить насупилася, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Коли вона знову розплющила свої тремтячі очі.
Те, що вона побачила, було…
— …Кху-кху. Привіт, Стардаст.
Чорна кров стікала з куточка його рота.
Попереду неї, повернувшись обличчям прямо до загрози, оточений чорним світлом стояв Егостик, блокуючи атаку божества всім своїм тілом, у якому зяяла наскрізна рана.