Розділ 415:
~Доленосний день~
Через пів року після того, як пророцтво про загибель здійснилося, день, коли боги мали зійти на землю, нарешті настав.
— Гаразд, усі на свої позиції!
Оперативний центр, Сполучені Штати, вершина контрольної вежі, що височіла неподалік від зони, де мав спуститися Бог Сонця.
Оточені з усіх боків склом, присутні тут люди нервово сиділи на своїх місцях, пильно спостерігаючи за моніторами, а попереду, очолюючи їх усіх, стояв чоловік у чорному капелюсі та білій масці — Егостик.
Він стояв перед вікном із абсолютно спокійним виразом обличчя, роздаючи накази, а на самому краю його погляду, за склом, посеред рівнини з золотистою травою самотньо стояла жінка.
Заклятий ворог Бога Сонця, надія людства, героїня — Стардаст.
— Стардаст, уже час. Ти в порядку?
— Так. Дякую.
Стардаст відповіла коротко, а у її вухах усе ще лунало відлуння слів Егостика.
Крізь костюм вона відчула прохолодний вітерець на своїй руці.
Поки вона мовчки потирала руки, навколо неї непохитно стояли шість гігантських Богоубійних Місячних Гармат, кожна з яких була націлена в одну точку, а над ними ширяли дрони з незліченними камерами.
Спеціально розроблені для бойових умов, ці дрони були виготовлені з найміцнішого у світі матеріалу, аби витримати наслідки битви, щоб кожен міг бачити цей бій і вболівати за неї.
…поруч літали сотні запасних дронів на випадок контратаки.
Ось так, прямо перед самим початком битви.
— Хух…
Стардаст тихо вдихнула повітря.
На мовчазній рівнині, де лише її світле волосся тихо розвівалося за вітром, Стардаст залишалася спокійною, холоднокровною та зібраною, готуючись до майбутнього бою.
Її перша битва проти божества, і в цьому стані, після того, що здалося цілою вічністю, нарешті настав час.
— …57 секунд, 58 секунд, 59 секунд, 12 година!!! Зараз!!!
Нарешті, під цей вигук із контрольної вежі сонце піднялося в найвищу точку — прямо на 12 годину.
Нарешті, з гучним гуркотом, небо над рівниною розкрилося.
_Тріск. Шурхіт. Скрегіт_
Спотворена чорна галактика з'явилася на блакитному небі, наче світ пішов шкереберть, а саме небо розкололося навпіл.
Простір викривився, ніби відкрився інший вимір.
У самому його центрі спалахнуло біле світло, схоже на гігантський стовп світла, який упав прямо з чорної галактики на рівнину.
— Зараз! Вогонь!!!
З цим звуком, що пролунав із центру контрольної вежі.
_Гудіння_
Усі Богоубійні Місячні Гармати почали рухатися до центру, і атака відбулася миттєво.
_Бабах_
_Бабах. Бабах. Гуркіт_
Здавалося, ніби весь світ вибухає.
Густий промінь жовтого світла вистрілив туди, куди впало щось біле.
Унаслідок супутнього гуркоту спалах на небі став чорно-білим, а за ним піднявся потужний порив вітру.
"…."
Стардаст стояла на рівнині, приймаючи на себе пориви вітру від попередньої атаки, але не зводила очей із місця подій.
"……"
Атака колосальної сили, безумовно, мала б спопелити будь-яку істоту, але кожен інстинктивно відчував, що сутність перед ними ніколи не загине отак просто.
У самому центрі обстрілу густий білий дим почав розсіюватися.
_Кху-кху_
Нарешті,
Крізь дим проступив силует.
— Хах… Це досить теплий прийом.
Це була атака, яка мала б забрати всі їхні сили, і все ж він зовсім не постраждав.
Нарешті з'явився той, хто мав бути Богом Сонця, і коли це сталося, Стардаст спостерігала за ним із кам'яним обличчям.
Він мав коротке сріблясте волосся, що світилося білим, і був чоловіком андрогінної зовнішності, витонченим і красивим, немов персонаж коміксу.
Одягнений у стародавні шати з білої тканини, але пошиті таким чином, що їх цілком можна було прийняти за сучасний одяг.
Він негайно промовив:
— Привіт, ти, мабуть, та сама обрана, яку прислала Богиня зірок.
Один із трьох богів усесвіту, творець цього світу.
Бог сонця, батько всіх обдарованих.
Геліос, бог творіння.
І ось так його зображення транслювалося на весь світ із камери в небі.
Люди в контрольній вежі почали в паніці шепотітися між собою:
— …Ні, якщо він бог, чому він виглядає так звичайно?
— Він красивий, але… Це той самий Бог, якого ми так боялися?
Це було тому, що він виглядав занадто по-людськи.
Протягом останніх пів року відтоді, як було оголошено про руйнування світу Богом, люди вже встигли уявити Бога як якогось гігантського монстра у своїх думках… а тут просто звичайний, красивий чоловік… Вони були збиті з пантелику тим фактом, що Бог виглядає як людина.
Насправді лише я продовжував спостерігати за цим із кам'яним обличчям.
Я підняв руку й серйозним голосом наказав усім замовкнути.
Якщо вони дозволять такій звичайній зовнішності обдурити себе, то сильно пошкодують.
На рівнині, у бік Бога Сонця, який з'явився з легкою посмішкою, Стардаст із суворим обличчям заговорила:
— …Ти і є Геліос?
— Ага. Той самий, хто вас попереджав.
— Ти завжди так розмовляєш?
— Хм? А-а. Ти про той випадок, коли я сказав, що вб'ю вас усіх. Усе правильно, я просто намагався вас налякати. Це моя звична манера спілкування.
Геліос, Бог Сонця, невимушено відповідає, і Стардаст важко ковтнула слину, спостерігаючи за ним.
…Як і очікувалося, усе було точнісінько так, як їй казав Егостик.
Як і Богиня зірок, Бог Сонця в основному приймав людську подобу і, всупереч її очікуванням, поводився вкрай розслаблено. Він зовсім не виглядав як бог, який прийшов знищити цей світ.
"…."
Але стоячи прямо перед ним, вона відчувала це.
Всупереч його легковажній поведінці, вона відчувала його колосальну могутність.
…Хай там як, так. Хай там як, поки що ми, схоже, можемо говорити.
Давайте спробуємо поговорити з ним.
З цією думкою Стардаст заговорила:
— …Ти.
— Хм?
— Ти, з якого дива ти намагаєшся знищити цей світ?
Бог Сонця стояв на землі босоніж, піднявши руки вгору й дивлячись на небо.
За мить він опустив руки, знову поглянув на Стардаст і промовив із легкою посмішкою:
— А-а… Тож ось що тебе цікавить, хіба я не казав тобі тоді, що ви згрішили, та менше з тим.
З цими словами він повернувся до неї обличчям і продовжив:
— Справжня причина насправді ні в чому особливому. Я створив вас із тим самим кодом з іншого світу, аби випробувати силу мого творіння, а тепер я хотів використати цю силу для створення іншого життя. Існує лише певна кількість сили, яку я можу забрати у вас назад.
Кажучи це, він поглянув на небо, усе ще посміхаючись, і додав:
— Що ж… та Богиня зірок. Я не думав, що Сідус буде не згодна зі мною, але після тієї битви… Гадаю, це перетворилося на таку собі емоційну боротьбу.
Що ж. Ви, хлопці, однаково нічого не зрозумієте, якщо я вам розповім.
Коли він посміхнувся й додав це, Стардаст спробувала сказати щось більше.
Якщо вона затягне час, то зможе зібрати більше інформації… і, можливо, навіть переконати його.
Проте, наче всупереч її очікуванням.
— Гаразд… цього достатньо, ми закінчили розмову, правильно? Досить спогадів, нам потрібно рухатися далі.
З цими словами він клацнув пальцями.
_Гуркіт. Гуркіт_
Водночас у землі відчулася вібрація, а з її навушника донісся тихий, але тривожний голос:
— Егостик, кажуть, що ангели з'явилися по всьому світу прямо зараз, ми негайно розпочинаємо операцію з підготовки до апокаліпсису!
Побачивши це, обличчя Стардаст скам'яніло.
— Хм. Моя дитина все ж зрадила мене, нічого не вдієш. Я розберуся з цим пізніше, гей, донько Богині зірок.
— …Хай так.
— Так, як тебе звати?
Почувши це, Стардаст чітко вимовила своє геройське ім'я:
— Стардаст.
— …Стардаст? Хм. Можливо, ти назвала себе на її честь навмисно. Хай там як, так. Стардаст. Моє ім'я — Геліос, Бог Сонця.
Промовляючи це, Геліос піднявся в небо, його сріблястий силует засвітився білим за його спиною, і він продовжив:
— Оскільки ти мій заклятий ворог і прислана нею, буде цілком правильно, якщо я спочатку здолаю тебе й завершу справу.
З цими словами Стардаст побачила за його спиною, позаду того, хто здавався звичайною людиною, сріблястий силует гігантської істоти.
Зі срібним гігантом за своєю спиною Геліос промовив із легкою посмішкою:
— Я мушу похвалити тебе за те, що ти наважилася протистояти мені в людській подобі… А тепер я відправлю тебе до твоєї богині.
З цими словами божество кинулося на неї.
Стардаст зціпила зуби й приготувалася зустріти найсильнішого ворога у своєму житті.
Фінальна війна нарешті розпочалася.